Віктор Вечерський,
кандидат архітектури

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ВПЛИВИ
НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ОБРАЗУ МІСТА

Історичні населені місця України вимагають особливо зваженого підходу. Процеси їх розвитку, реконструкції, забудови, господарська діяльність в їхніх історичних ареалах мають базуватись на усвідомленні необхідності збереження і раціонального використання об'єктів нерухомої культурної спадщини, охорони історичного архітектурного середовища. На це спрямовані такі заходи, як встановлення зон охорони пам'яток, визначення історичних ареалів, організація державних історико-культурних та історико-архітектурних заповідників, розроблення місцевих правил забудови.

Законодавча база щодо охорони містобудівних утворень, історичних населених місць в останні роки зазнала принципових змін. Вони визначені новими законами України, зокрема ''Про основи містобудування'' (зі змінами і доповненнями, внесеними 2001 року), ''Про планування і забудову територій'', ''Про охорону культурної спадщини''.

Так, у новій редакції Закону України ''Про основи містобудування'' (від 08.02.2001), у статті 1 дано нове і принципово важливе визначення поняття містобудування: ''Містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає (...) реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини...''.

Закон ''Про планування і забудову територій'' надає великого значення формуванню місцевих правил забудови для кожного населеного пункта, в яких мають бути обов'язково враховані пам'яткоохоронні вимоги. А Закон ''Про охорону культурної спадщини'' містить стільки законодавчих новел, що на цьому питанні варто спинитися докладніше.

Перш за все, у статті 1 дано визначення нових термінів:
історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;
традиційний характер середовища - історично успадкований вигляд та об'ємно-просторовий устрій історичного населеного місця.

Принципової ваги є розділ VI - ''Захист традиційного характеру середовища та об'єктів культурної спадщини''. У ньому передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Порядок визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється цим же центральним органом.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується органами охорони культурної спадщини. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З вищенаведеного зрозуміло, наскільки важливим моментом є підготовка і затвердження науково обгрунтованого Списку історичних населених місць (міст і сіл України). Із цим списком ситуація дотепер була доволі заплутаною. У колишньому СРСР та в Українській РСР на державному рівні було ухвалено кілька офіційних списків історичних міст, жоден з яких досі не скасований. Кількість поселень у цих списках різна - від 19 до 375. Окрім того є чимало наукових напрацювань, зокрема список, підготовлений інститутом ДНДІТІАМ на початку 90-х рр., що містив 1399 історичних поселень. На сьогодні Список історичних населених місць України (міста та селища міського типу) та проект постанови Кабінету Міністрів України про його затвердження відпрацьовані Держбудом із зацікавленими міністерствами, погоджені Мін'юстом, Мінкультури, Мінекономіки, НАН України і внесені в установленому порядку до Кабінету Міністрів України. 27 березня 2001 р. на засіданні Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку його було розглянуто і в основному схвалено.

Для 360 населених місць, що увійшли до вищенаведеного списку необхідно:
- розробити чи скоригувати розроблені раніше історико-архітектурні опорні плани;
- на основі історико-архітектурних опорних планів розробити і затвердити в установленому порядку:
а) межі історичних ареалів;
б) межі й режими використання зон охорони пам'яток;
в) місцеви правила забудови.

Всі проекти розпланування, забудови, реконструкції, що стосуються історичних ареалів цих поселень повинні погоджуватись з центральними органами охорони культурної спадщини; з цими ж органами слід погоджувати програми і концепції соціально-економічного й культурного розвитку, оскільки вони заторкують питання просторового устрою і розвитку цих міст.

З 1991 року в Україні чинна "Iнструкцiя до складання iсторико-архiтектурних опорних планiв iсторичних населених мiсць України", затверджена наказом Держбуду України від 24 червня 1991 р. № 76. У цьому вiдомчому нормативному актi вперше в Українi було унормовано роботу з iсторичним мiстом (поселенням) як цiлiсним середовищем і закладено методичні основи для аргументованого визначення зон охорони пам'яток для збереження успадкованого образу історичного міста.

У 2000-2001 рр. інститутом НДІТІАМ (архітектор Є.Водзинський) під керівництвом автора цього повідомлення було опрацьовано Порядок визначення меж зон охорони пам'яток. Цей ''Порядок'' погоджено Міністерством культури і мистецтв України, затверджено наказом Держбуду від 26 лютого 2001 р. № 41 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. за № 234/5425. Він містить систематизовані вимоги до встановлення меж та загальне визначення режиму зон охорони окремих пам'яток та їх комплексів. Для великої кількості взаємопов'язаних пам'яток, історичних населених місць заходи щодо збереження традиційного характеру середовища мають вирішуватися шляхом організації історико-культурних заповідників і розроблення зон охорони для всього історичного населеного місця.

Визначено, що зони охорони встановлюються навколо пам'яток архітектури і містобудування, історії, археології, монументального мистецтва, садово-паркового мистецтва, внесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР ''Про охорону і використання пам'яток історії та культури''. Зони охорони пам'яток, встановлені до 2000 р. включно в порядку, який був визначений Законом Української РСР ''Про охорону і використання пам'яток історії та культури'', зберігають чинність до визначення нових зон охорони пам'яток згідно з цим ''Порядком''. Відповідальними за визначення та затвердження зон охорони пам'яток є Держбуд і Мінкультури.

Юридичною новелою Закону України ''Про охорону культурної спадщини'' є також запровадження поняття ''історичний ареал''. Цій проблемі присвячено ще один нормативно-правовий акт, розроблений НДІТІАМ (Є.Водзинський) за участю автора цього повідомлення і поданий на затвердження Уряду. Це Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць. Його розроблено відповідно до вищезгаданого Закону "Про охорону культурної спадщини''; Закону України "Про основи містобудування", статтями 11 і 12 якого передбачено встановлення органами місцевого самоврядування правил забудови населених місць; Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об"єднань, установ та організацій за правопорушення в сфері містобудування", стаття 1 якого встановлює відповідальність за порушення правил забудови; Закону України ''Про планування і забудову територій''; статтей 72, 75 "Земельного Кодексу України", а також розділу 11 "Охорона історичного середовища, пам'яток історії та культури" ДБН 360 - 92* "Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень".

Порядок містить критерії визначення меж історичних ареалів населених місць та вимоги щодо збереження зосереджених в них об'єктів культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища, а також визначає обмеження господарської діяльності на території цих ареалів та особливості їх взаємозв'язку з іншими частинами населених місць.

Історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, занесених до затвердженого Кабінетом Міністрів України Списку історичних населених місць України. Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинні вигляд, розпланування і характер забудови.

Режим використання території історичного ареалу визначається його історико-культурним потенціалом, а саме: кількістю, видами, типами і категоріями об'єктів культурної спадщини, наявністю чи відсутністю заповідників, загальною містобудівною структурою, а також встановленими зонами охорони пам'яток.

Відповідальними за визначення меж і режимів використання територій історичних ареалів населених місць є Держбуд та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів населених місць визначаються спеціальною науково-проектною документацією при опрацюванні історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Режим використання територій історичних ареалів населених місць фіксують розроблені на основі історико-архітектурних опорних планів зони охорони пам'яток і Правила охорони і використання історичних ареалів.

Пріоритетним напрямком діяльності в межах історичних ареалів є збереження традиційного характеру середовища, збереження містоформуючої ролі архітектурної спадщини. Це визначає спрямування подальшого містобудівного і соціально-економічного розвитку відповідних населених місць. Для історичного ареалу кожного населеного місця розробляються і за погодженням з органами місцевого самоврядування та Мінкультури затверджуються Держбудом "Правила охорони і використання історичного ареалу", які конкретизують загальний охоронний статус історичного ареалу. Ці Правила є чинним містобудівним документом, яким слід керуватися при вирішенні питань розпланування, забудови та реконструкції в межах історичного ареалу.

В історичних ареалах міст, селищ і сіл основним видом містобудівної діяльності є реконструкція. Містобудівні перетворення в межах історичних ареалів можливі тільки на засадах комплексної реконструкції. Опрацюванню проектних рішень, що забезпечують збереження традиційного характеру середовища історичних ареалів і використання їхньої культурної спадщини, мають передувати історико-містобудівні обгрунтування.

У межах певного населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів. Статус історичного ареалу визначає систему містобудівних, адміністративних та економічних заходів, які стимулюють додержання визначених заходів охорони культурної спадщини та традиційного характеру середовища. До системи цих заходів належить розроблення державних, регіональних та місцевих програм з дослідження, збереження і реабілітації пам'яток, обмеження господарської діяльності, стимулювання розвитку туризму і т. ін.; запровадження системи фінансування окремих видів діяльності і програм; надання дотацій і пільг відповідно до чинного законодавства.

Історичний ареал населеного місця є окремою спеціально виділеною територією історико-культурного значення з затвердженими межами, яка має фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування. Значна частина територій історичних ареалів, а саме: території пам'яток та їхніх охоронних зон, заповідники, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення.

Правила охорони і використання історичних ареалів мають всебічно враховуватись при розробленні місцевих правил забудови, які розробляються відповідно до Закону України ''Про планування і забудову територій''. Розроблення місцевих правил забудови є першочерговим для міст, занесених до затвердженого Кабінетом Міністрів України Списку історичних населених місць України. Для них місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами за погодженням з Держбудом.