мистецтво / публіцистика

Василь Вечерський

ДЗВЕНЯТЬ БАНДУРИ В СТРІТІВЦІ

Історія свідчить, що кобзарська школа завжди спиралась на традиції співу, народну педагогіку, уважну до кожної дитини. Вільний, емоційний голос мандрівних Гомерів України завжди був в опозиції до чужої влади на рідній землі, тому цей вид культури не мав умов для розвою. Після більшовицького перевороту 1917 року кобзарство ледь існувало, живлячись традиціями, підтримуване окремими ентузіастами, національне свідомими діячами культури. У цілому традиційне кобзарство не мало перспективи.

Вперше було порушено проблему відродження цієї галузі української культури у роки горбачовської "перебудови". Було зрозуміло, що традиційні соціальні умови, в яких виростали кобзарі, давно в минулому. Треба рахуватися з реальністю, шукати нестандартні методи.

З ініціативою заснувати кобзарську школу виступив 1988 року Український фонд культури. Відомий кобзар Василь Литвин запропонував своєрідне гніздо кобзарів створити не в Києві, а чи якомусь іншому місті, а в селі. Виявилися прибічники й опоненти такого підходу. За село була суто національна аргументація, підкріплена історичним досвідом. Адже дерево українського мистецтва, і не тільки народного, зростає і квітне на ґрунті кореневої основи культури. Французи кажуть, що поети народжуються в провінції, а помирають у Парижі.

Та чому саме маловідома Стрітівка, а не, приміром, Чабани чи Бровари? І на це було кілька причин. Економіка, кадри, побутові умови, екологія. Значну частину життєзабезпечення учнів взяв на себе колгосп імені Івана Богуна, кваліфікованими викладачами допоміг Київський інститут культури. Та якби відбувся конкурс на наймальовничіше село на Київщині, то перше місце безперечно зайняла б Стрітівка. Село багате природою, екологічно чисте, має п'ять ставків, мешканці пам'ятають легендарну історію походження його назви.

Про історію Стрітівки та колгосп імені уславленого полковника гетьмана Б.Хмельницького варто сказати докладніше. Голова цього господарства О.Іванов розповів легенду, яку передають у селі з покоління в покоління і підтверджують історичні джерела. Відомо, що вінницький полковник Іван Богун був проти єднання з Москвою. Проте, коли 1655 року польсько-татарське військо на чолі з Чернецьким перемогло козаків Хмельницького і російських стрільців В.Шереметєва, він не лишився осторонь. Коли переможці, обтяжені військовими трофеями та полоненими, йшли до Польщі, полк Богуна ударив з тилу і звільнив чимало вельможних російських бояр. В.Шереметев розповів цареві про військовий талант Богуна, а Олексій Михайлович на знак подяки відправив до Чигирина гінців з коштовностями та листом. У ньому, начебто, було таке: "Ты гетьман, убеди зтого рубаку, чтобы и он присоединился к нашему союзу". Оскільки те посольство рухалося власне до Богуна, то він зустрівся з Хмельницьким на пів-дорозі між Чигирином і Вінницею, у церкві невеликого монастиря. Звідси назва поселення - Стрітівка та колгосп імені І. Богуна.

Отут і заснували школу кобзарського мистецтва. Добір у школу граничне простий. Приймають юнаків, які закінчили 8-9 класів, і посвячують їх в учні кобзарів. У перший рік існування школи зараховано було 24 юнаки. Два роки вони навчалися за програмою школи та основ гри на бандурі, студіювали історію українського мистецтва, виконували практичні завдання, робили гравюри, карбували, різьбили по дереву, розписували на склі. Швидко виявили себе працьовиті і ледарі, які, звісно, школу залишили. Враховуючи вік підлітків, педагоги музичного циклу до кожного виробили суто індивідуальний підхід. Хтось грав і трохи співав півголосом, та в цілому всі оволодівали технікою гри. Проте наприкінці першого року навчання школа уже виїздила в люди з концертами шкільного хору, кількома груповими і сольними кобзарськими номерами. А вже сьогодні у передачах Українського радіо й телебачення звучать чудові молоді голоси Олеся Чередниченка, Юрія Мотка, Віталія Мороза, Сергія Сайка, Олександра Тарана, Олександра Данелюка. Допомагають юнакам оволодіти основами кобзарської культури, окрім приїжджих педагогів, місцеві музики-родини Литвинів, Лихошваїв, Мокляків, Марченків.

Про що свідчить перша школа кобзарів? На відміну від інших навчальних закладів, де гри на бандурі навчаються переважно дівчата (навіть побутує така думка, що зараз хлопці не йдуть у клас бандури), у Стрітівський школі кобзарського мистецтва - лише юнаки. Тут викладають, по суті, реставровану методику гри на так званій старосвітській кобзі, на якій грав відомий Богдан Недбайло, а сьогодні грає ветеран кобзарства Георгій Ткаченко та кілька його учнів.

Звичайно, в унікальної школи є свої проблеми. Найголовніша з них
- кадрова. За ці роки лише два випускники Київського інституту культури прижилися в селі -подружжя Ольга та Михайло Мокляки. Причини загальновідомі - бракує задовільних житлових умов. Основний предмет - бандуру і кобзу веде висококваліфікований музика - Володимир Кушпет. Він однаково майстерно володіє бандурою, кобзою і торбаном. Як ніхто інший, красиво й темпераментно поєднує поезію співу з музичним супроводом; звучання інструмента артистично використовує як активне тло для яскравішого і красивішого звучання голосу.

Василь Литвин-яскравий носій національних кобзарських традицій - також викладає у школі. В часи найбільшого політичного фарисейства, коли верхи були ніби й за українську культуру, а позаочі активно підрубували її коріння, він умів дипломатичне й активно нести кобзарське мистецтво у маси.

Викладач Анатолій Лихошвай
- кобзар Божою милістю. У його виконавських композиціях гармонійно поєднується прозове казання з поетичним дуетом пісні й дзвоном бандури. Як справжній педагог, він уміє свої думи та оповідання дохідливе ілюструвати й голосом бандури.

Ніна Байко, народна артистка України, - фахівець сучасного гуртового кобзарського співу і тонкий педагог.

Хто побуває у Стрітівській школі, той запам'ятає красиве світле приміщення з гамірними дитячими голосами, срібнодзвінними звуками бандур. Вони приємними акордами вливаються в душу, надають особливого святкового настрою, відчуття втіхи й гордості за нашу живу, цілющу культуру. Тільки два роки довелося мені пожити в тому колективі, а яскравий слід - на все життя. Бандура і пісня зробила юнаків дорослішими, добрішими й ріднішими своїй Україні. Після першої грамоти вони проникають у сутність чарівних мелодій, з яких виростають прості й мудрі слова душі та пісні. Української пісні-душі, пісні-історії, пісні-образу доброго нашого народу, задля якого працюють наполегливо талановиті діти.

ПУ № 1 1995 р.