заповідники

Національний заповідник "Хортиця"

Хортиця з прадавніх часів відігравала важливу стратегічну роль на дніпровському річковому шляху із Варяг в Греки. Замикаючи дніпровські пороги, вона контролювала переправи, броди та навколишні сухопутні шляхи. Тут зупинялися для перепочинку після подолання порогів військові загони та торгівельні флотилії русів, які спускалися Дніпром до Чорного або Середземного морів. Хортиця була опорним пунктом давньоруських військ під час боротьби з кочовиками.
За часів середньовіччя Хортиця стала одним з головних осередків формування і діяльності українського козацтва, постійно перебувала у сфері військових та господарських інтересів Запорозької Січі. Про це свідчать численні історичні джерела. В національній свідомості образ Хортиці є уособленням Запорозької Січі та запорозького козацтва.
З метою увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва, Рада Міністрів Української РСР постановою № 991 від 18 вересня 1965 р. оголосила територію острова Велика Хортиця в м. Запоріжжі Державним історико-культурним заповідником.
На території історико-культурного заповідника Постановою Ради Міністрів Української РСР № 500 від 28 жовтня 1974 р. з метою збереження в природному стані унікальних пам'яток геології, рідкісних видів рослин утворено геологічний заказник "Дніпровські пороги" загальною площею 1383 гектарів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1993 р. № 254 "Про Національний заповідник Хортиця" його віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.
До заповідника включені території острова Хортиця та прилеглих до нього островів і скель Байди, Дубового, Розтьобіна, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочища Вирви на правому березі Дніпра в м. Запоріжжі. Загальна площа території заповідника становить близько 2386 гектарів.
Острів Хортиця є комплексною історико-культурною та природною пам'яткою, на території якої нараховується близько 70 пам'яток історії та археології: багатошарова пам'ятка на о. Байди (доба неоліту-XVIII ст.), давньослов'янське поселення "Протолче" (XII-XIV ст.), Совутинське городище скіфського часу (V-III ст. до н.е.), поселення Сабатинівської культури (XIV-XII ст. до н.е.), військові укріплення козацьких часів та російсько-турецької війни 1735-1739 років.
На території заповідника збереглася низка пам'яток доби українського козацтва: рештки земляних укріплень замку Дмитра Вишневецького (середина XVI ст.) та залишки укріплень Запорозької верфі (корабельні), спорудженої у 1739 р. на місці замку Д. Вишневецького на о. Мала Хортиця, рештки земляних укріплень Хортицького ретраншементу на о. Хортиця та правому березі Дніпра, зведеного під час російсько-турецької війни 1735-1739 років, місця розташування козацьких зимівників.
Унікальною особливістю Хортиці є те, що на острові представлені всі тополандшафтні зони України - від степу до гір. В ярах, урочищах, плавнях острова ростуть 1052 види вищих рослин, з яких 657 дикоростучі аборигени, 11 з яких занесено до Червоної Книги України, 41 вид - релікти та ендеміки.
До складу заповідника входить музей історії козацтва. Загальний музейний фонд заповідника становить 634 тис. одиниць зберігання.
Програмою відтворення видатних пам'яток історії та культури України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 700, передбачено будівництво історико-культурного комплексу "Запорозька Січ", що являтиме собою комплекс споруд, присвячених історії запорозького козацтва XVI-XVIII ст.
З метою подальшого розвитку заповідника та на виконання Указу Президента України від 29.04.2005 р. № 732 "Про невідкладні заходи щодо розвитку Національного заповідника "Хортиця" розроблено концепцію Державної програми розвитку Національного заповідника "Хортиця", яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.08.2005 р. № 373.