В.В.Вечерський

ЦЕРКОВНА АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ

З набуттям Україною державної незалежності актуалізувалася потреба в створенні об'єктивної, вільної від ідеологічних спотворень історії української архітектури. Необхідним етапом її підготовки є грунтовне дослідження церковної архітектури основних історичних періодів, а саме:
- княжої Руси-України;
- литовсько-польської доби;
- доби Гетьманщини;
- доби імперій.

Вивченню особливостей одного з перелічених тут історичних етапів, а саме доби, яку прийнято називати Гетьманщиною (1648-1781рр.), присвячена велика наукова література. Однак актуальність цього питання не втрачається. Проблема полягає в необхідності проведення досліджень на сучасних методологічних засадах. Ці засади для наук історичного циклу в Україні заклав ще на початку ХХст. Михайло Грушевський. Згідно з ними вивчаються всі явища і процеси відповідної доби в межах сучасної території держави, незалежно від етнічного, конфесійного чи державного походження тих чи інших явищ, артефактів.

Таке дослідження необхідне для з'ясування шляхів становлення української церковної архітектури, її своєрідності, ролі автохтонних засад та різноманітних впливів, її внеску до скарбниці світової культури і зрештою - визначення шляхів подальшого збереження пам'яток архітектурної спадщини.

Як відомо, середина XVII століття ознаменувала найзначніший перелом в усій історії архітектури України. Це було пов'язано з новими геополітичними реаліями, які постали у зв'язку з Хмельниччиною, знесенням національно-релігійного гноблення, виникненням гетьманської держави, колонізацією Слобожанщини, значним господарським поступом, зміною структури суспільства. Сформувалася нова суспільна еліта, для якої найхарактернішим було відчуття політичної спадкоємності щодо княжої України-Руси. Все це, а найголовніше - так званий комплекс перемоги, яскраво виявилось передусім у церковній архітектурі.

Спадщина попередньої доби (ХVІ - середини ХVІІст.) у типології храмів та їх стилістиці, в організації будівельної справи стала основою розвитку архітектури доби Гетьманщини. В цілому, архітектурна спадщина Київської Русі, опосередкована литовсько-польською добою, збагачена надбаннями європейського Ренессансу, мала великий вплив на формування новітніх тенденцій. У церковній архітектурі XVІ - першої половини XVIIст. найзначнішими досягненнями є:
розробка конструкцій так званого залому, що був основою побудови церковного верху в дерев'яному храмі;
опрацювання мурованих склепінчастих конструкцій;
застосування класичних архітектурних ордерів.

У добу Гетьманщини провідним функціональним типом архітектурних споруд були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

У православному церковному будівництві ми на підставі власних досліджень і напрацювань наших попередників виділяємо дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу.

Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури мурованих храмів Княжої доби і несе деякі впливи західного бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у дерев'яній церковній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, хрещато-банні, багатоверхі (Троїцький собор однойменного монастиря в Чернігові).

Друга типологічна група пов'язана з розвитком розпланувально-просторових композицій, традиційних для українського дерев'яного церковного будівництва ще з попередньої доби. Особливістю доби Гетьманщини стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Їх можна розподілити на два підтипи:

1 - тридільні одно- триверхі (найпоширеніший тип невеликого парафіяльного храму - Михайлівська церква із с. Дорогинка, що нині знаходиться в Музеї народної архітектури в Києві);

2 - хрещаті центричні, серед яких є підтипи: п'ятидільних одно- п'ятиверхих (рідше - триверхих); дев'ятидільних з різною (як правило - непарною) кількістю верхів (один, п'ять, дев'ять).

Оскільки в розвитку обох підтипів перед вела дерев'яна архітектура, то неможливо зрозуміти формоутворення мурованих храмів доби без вивчення дерев"яних.

У всіх типах дерев'яних церков об'єднуючим модульним елементом був центральний зруб, верх якого завжди робили щонайменше на один ярус вищим від бічних. Серед тридільних храмів найпоширенішими були типи з прямокутною чи восьмигранною навою, гранчастим вівтарем і таким же або прямокутним бабинцем. У церквах хрещатих типів центральний зруб був здебільшого квадратним, дорівнюючи шириною бічним раменам. Висотні пропорції будов різнилися за регіонами: на Поділлі й Наддніпрянщині висота будівлі дорівнювала її довжині; на Чернігівщині, Бойківщині й Слобожанщині висота була більшою, ніж довжина; у Галичині й на Волині висота була меншою від довжини. Найрозвиненіші типи дерев'яних церков мали висоту стін, рівну висоті верхів (Покровська церква в Ромнах). А в храмах Лиманської школи висота верхів значно, іноді вдвічі, перевищувала висоту стін.

Тридільні дерев'яні храми різних регіонів України демонструють велику типологічну різноманітність залежно від форми компартиментів (прямокутні, квадратні, гранчасті), взаємовідношення їх ширини (у більшості регіонів України, крім Закарпаття, в цю добу середній компартимент - нава - завжди ширший за вівтар і бабинець), кількості верхів (один або три), їхньої форми (восьмерик чи четверик, глухий чи світловий, кількість заломів). Ці варіації, а також опасання, піддашшя, емпори дають велику різноманітність конкретних архітектурних розв'язань. Тенденцією доби стало зростання висоти храмів і ускладнення їхніх форм (перехід до гранчастих компартиментів, уживання багатозаломних верхів). Ці тенденція виявилася і в реконструкції давніших храмів, прикладом чого є церква Св. Юра в Дрогобичі, досліджена І.Могитичем: після пожежі 1692р. тридільна одноверха церква дістала два крилоси (з півночі і півдня), емпору і ще дві бані (над бабинцем і вівтарем) характерних для тогочасної галицької архітектури барокових обрисів.

Залежність мурованих тридільних і хрещатих церков від аналогічних дерев"яних прототипів простежується не тільки у формоутворенні, але і в тектоніці та конструктивних вирішеннях, Як встановив С.Таранушенко, досліджуючи Покровський собор у Харкові, конструкції залому мурувалися поверх залому, викладеного з дерев'яних пластин. На жаль, ми не маємо такої ж дослідницької інформації стосовно інших храмів цієї доби, а тому не можемо поширити цей висновок С.Таранушенка на всю муровану церковну архітектуру.

У дерев'яному будівництві найпоширенішими з-посеред хрещатих храмів були п'ятидільні одноверхі й дев'ятидільні одно- п'ятиверхі. Дев'ятидільний дев'ятиверхий храм відомий тільки один. Це Троїцький собор у Новомосковську 1773-1781рр., який в силу своєї одиничності є типологічно унікальним. Також типологічно унікальною є хрещата семиверха Вознесенська церква в Березні на Чернігівщині.

У мурованому будівництві прототипом хрещатих п'ятибанних будівель стала Покровська церква, фундована 1653 р. А.Кисілем у с. Низькиничі на Волині. Хрещаті однобанні храми відомі в п'ятикамерному (церква Миколи Притиска в Києві 1695-1707рр.) та дев'ятикамерному варіантах (церква Різдва Богородиці в Седневі 1690р.). Поява класичного для архітектури доби Гетьманщини типу хрещатого п'ятибаннаго храму на п'яти- або дев'ятидільному плані пов'язана з фундацією найближчого соратника Б.Хмельницького - ніжинського полковника І.Золотаренка (Миколаївський собор у Ніжині 1655-1658рр.). За цим взірцем упродовж наступних 60 років було зведено понад 20 храмів. Серед них дещо осібно стоять хрещаті п'ятикамерні: безбанна Онуфріївська церква-башта 1701р. в Києво-Печерській лаврі (єдиний в Україні приклад такого типу храму); п'ятибанна Покровська церква 1710р. у с. Дігтярівці на Чернігівщині фундації гетьмана І.Мазепи (характерна різким контрастом монументального центрального компартименту з маленькими бічними). Регіональним слобожанським варіантом хрещатого п'ятибанного храму є п'ятидільний Спаський собор 1684р. в Ізюмі з тризаломними високими верхами типу ''восьмерик на восьмерику''. Спасо-Преображенська церква 1732р. у с. Великі Сорочинці первісно належала до рідкісного типу хрещатих дев'ятидільних дев'ятибанних храмів. Проте внаслідок перебудови після пожежі 1811р. вона стала п'ятибанною.

Окрім цих основних типів, які були наймасовішими й визначали картину архітектурного розвитку доби Гетьманщини, існували й розвивалися так звані маргінальні типи православних храмів - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові, а також різноманітні поєднання основних типів.

Розгляд культових споруд інших конфесій на теренах України в добу Гетьманщини дозволяє нам зробити висновок про те, що у неправославній культовій архітектурі панували тенденції ретроспективізму та цілковитого ігнорування місцевих особливостей. Це характерно для католицької сакральної архітектури, яка у XVIIIст. майже буквально переносить на терени України центральноєвропейські взірці.

Архітектурно-пластичні вирішення церков доби Гетьманщини характерні такими рисами: переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність форм; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечує логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (тобто декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для церков усіх розпланувальних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.

Дослідженя мови архітектурних форм та стилістичних особливостей дозволяє нам зробити (вперше в українському архітектурознавстві) висновок про те, що у стильовому відношенні в сакральній архітектурі України розглядуваної доби чітко розрізняються два напрямки:

1 - провінційне відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах, пов'язане з католицьким та уніатським культурним колом;

2 - суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі, Слобожанщині й втілилася в православних храмах.

Стиль архітектури доби Гетьманщини досі звично називали ''українським бароко''. Ми вважаємо таке визначення помилковим з огляду на глибоку відмінність стилістики православної церковної архітектури України доби Гетьманщини від європейського бароко. Проведені паралелі з європейською архітектурою епохи Ренесансу показали, що попри проникнення барокової стилістики і навіть рококо (під кінець доби), українська православна церковна архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично церковну архітектуру України доби Гетьманщини не можна трактувати однозначно бароковою чи ренесансною. Науково коректним буде визначення її стилістики як ренесансно-барокового синтезу в умовах хронологічної ретардації.

Пам'ятки церковної архітектури доби Гетьманщини в межах регіонів України розподілені дуже нерівномірно: найбільше об'єктів цієї спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі, в Галичині, а найменше - на Півдні України. Це відображає регіональну нерівномірність процесів розвитку архітектури, виявлену нашими попередниками, але вперше кількісно охарактеризовану нами на підставі статистичного аналізу офіційних списків пам'яток. Зрозуміло, що регіони з високою інтенсивністю архітектурних процесів становлять найбільший інтерес для дослідника.

Центром розвитку церковної архітектури у XVIIст. став і лишився до кінця XVIIІст. Київ. Спостерігається безпрецедентний, порівняно з попередніми епохами, розвиток мурованого церковного будівництва з головною роллю замовника у визначенні архітектурної програми. Поступово, протягом розглядуваного періоду, здійснюється перехід від середньовічних методів професійної праці (за вказаними замовником зразками) до розробки й ''апробації'' проектних креслеників і ведення за ними будівельних робіт, у зв'язку з чим у кінці періоду значно зросла роль індивідуальної архітектурної творчості: в мурованому елітарному церковному будівництві на перший план виходить постать дипломованого архітектора й формується сучасне розуміння професії архітектора.

Етапи суспільно-політичного розвитку України доби Гетьманщини відобразилися в етапах розвитку церковної архітектури. Нам вдалося обгрунтувати дещо іншу, ніж дотепер, періодизацію розвитку архітектури доби Гетьманщини з поділом на три основні етапи:
1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі.
2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.
3. 1750 р.-1781 р.

Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.

У цілому, архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української церковної архітектури. Саме ця доба дала архітектурні витвори, в яких найяскравіше відбився мистецький геній українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини, зокрема класичних ордерів, хрещато-банних структур, а також розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили створити неповторний національний архітектурний стиль православних храмів доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.

Література:

1. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В.В.Вечерський, О.М.Годованюк, Є.В.Тиманович та ін.; За ред А.П.Мардера та В.В.Вечерського.- К.: Техніка, 2000.- 664 С.: іл.
2. Державний реєстр національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури України) / М.М.Кучерук, В.В.Вечерський, О.Б.Ткаченко / Відп. ред. В.В.Вечерський // Пам'ятки України: історія та культура.- 1999.- № 2-3.- С. 1- 176.
4. Вечерський В.В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщина України. - Вип. 2. - К., 1995. - С.89-98.
5. Вечерський В.В. Меценатська діяльність козацької старшини в Глухівський період Гетьманщини // Гончарівські читання (треті). Регрес і регенерація в народному мистецтві. Меценатство в Україні: Тези й резюме доповідей. - К.: Музей Івана Гончара, 1996. - С.69.
6. Вечерський В.В. Проблема відтворення визначних пам'яток історико-архітектурної спадщини України // Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи. ІХ Всеукраїнська наукова конференція. - Дніпропетровськ, 1999. Опубліковано: Історія України: Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). - Вип.8. - К.: Рідний край, 1999. - С.40-46.
7. Вечерський В.В. Храми України // Пам'ятки України: історія та культура. - 1997. - № 4. - С.1-32.
8. Вечерський В.В. Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів XVII ст. України // Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. К., 1999. - Вип. 3. - С.96-110.