Леонід Прибєга

ЗБЕРЕЖЕМО ІСТОРИЧНІ СЕЛА

Значна частина історико-архітектурної спадщини України зосереджена в сільській місцевості. На превеликий жаль, на стані цих пам'яток позначилося загальне зубожіння села. Прийнята парламентом ухвала щодо пріоритетного розвитку села вселяє певну надію на його перебудову, поліпшення архітектурного обличчя, а відтак і духовне відродження. Та чи вистачить у нас мудрості збагнути значення його історико-культурних цінностей, чи зможемо відродити давні народні традиції і той досвід, що втілений у формах і образах пам'яток?

Особливо непокоїть стан охорони історичних сільських поселень - духовних осередків українського народу. За нашими даними, до таких можна зарахувати понад три сотні сіл. Близько 80-ти з них становлять найбільшу архітектурно-мистецьку та історико-культурну цінність, мають у забудові чимало зацілілих високомистецьких витворів мурованого зодчества, шедеврів народної архітектури, унікальні ансамблі та паркові комплекси, що відіграли важливу ролю в становленні національної культури або пов'язані з визначними історичними подіями. Вони є також окрасою поселень, істотно; впливають на формування їхнього архітектурного обличчя. Це такі-села, як Качанівка й Густиня (Чернігівщина), Межиріч та Пляшева (Рівненщина), Великі Сорочинці (Полтавщина), Зимне (Волинь), Підгірці (Львівщина) та інші. По суті, це містобудівні утворення, що зберегли особливості давнього розпланування й архітектурний ландшафт, у них можна ще виявити традиційні будівлі. Реконструюючи села, слід не тільки забезпечити схоронність окремих пам'яток, а й зберегти розпланувальну структуру та просторову композицію забудови, відтворити історичне середовище.

Відомча розмежованість системи підрядних відносин та відсутність єдиного органу управління охороною пам'яток не сприяють комплексному підходові до проектування та забудови історичних сільських поселень. При вкрай обмеженому фінансуванні! охоронно-реставраційних робіт та | дефіциті матеріальних ресурсів є загроза і непоправних втрат національної історико-культурної спадщини, зацілілої сьогодні на селі. Тож на часі термінові заходи відповідних державних установ.

Серед першочергових завдань - дослідження історичних сіл та І розроблення на цій основі генеральній планів їхньої забудови. Історико-бібліографічні й архівні дослідження, натурні обстеження історичних сільських поселень мають провадитися з метою виявити раніше невідомі історичні об'єкти, визначити композиційну значущість усіх пам'яток, встановити межі охоронних зон та скласти історико-архітектурні опорні плани кожного історичного села. Історико-архітектурний опорний план таким чином правитиме за основу для опрацювання проекту дальшої забудови столичного поселення, розв'язання питань охорони й доцільного утилітарного використання пам'яток.

Тому потрібне співробітництво багатьох науково-дослідних і проектних організацій, до цієїсправи слід залучити фахівців різного профілю: істориків, археологів, етнографів, архітектів, музейників, Керівництво й координацію всім комплексом досліджень та проектування, на наш погляд, мусить узяти на себе Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва.

Певна річ, для відродження осередків національної культури потрібні чималі кошти. Сподіватимемося, що осторонь цієї важливої для українського народу справи не залишаться агропромислові підприємства, кооперативи, всілякі товариства, творчі спілки, церква, інші громадські угруповання, окремі особи, що вболівають за майбутнє нашої духовності.

ПУ № 1 1995 р.