архітектура / дослідження / Архітектурна спадщина України / 5

ЛІТОПИСНА ТРАПЕЗНА ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ В КИЄВІ

Світлої пам'яті Віктора Харламова присвячується

Г.Трофіменко, В.Гончар

Монастирські трапезні палати Руси-України середньовічної доби - недостатньо вивчене і висвітлене питання в давньоруській архітектурі. До останнього часу щодо існування в структурі давньоруських монастирів трапезних нам було відомо тільки з повідомлень літописних джерел. Крім трапезної Києво-Печерського монастиря, подібна кам'яна споруда функ-ціонувала в Антонієвому монастирі у Новгороді. Вона була побудована ігуменом Антонієм між 1127- 1132 рр.: "обложи игумен Антонии в Новгороде трапезницю камену" [1].

Трапезниці традиційно були невід'єм-ним атрибутом та важливим компо-нентом монастирів як самостійно існуючих органів, об'єднуючи в собі дві функції - культово-церемоніальну та господарську. До того ж, вони були важливим елементом архітектурних ансамблів монастирських комплексів, уособлюючи в собі другу за значенням церковну споруду услід за соборним храмом.

Об'ємно-просторова структура трапезних мала відповідати таким функціональним призначенням: зберігання провізії, готування їжі, доставка приготовлених страв у трапезний зал та процес їх вживання, а також виконання різноманітних християнських культових обрядів і ритуалів, які супроводжували трапезу.

Трапезна Києво-Печерського монастиря може бути в цьому відношенні характерним прикладом. Згадки стосовно її існування відомі нам з давньоруських писемних джерел. Так, "Повість вре-менних літ" повідомляє про закінчення будівництва трапезної коштом мінського князя Гліба Всеславича: "В лето 6616 (1108) … й кончаша трапезницю Печер-ськаго манастыря при Феоктист игумен, юже ю й заложи повеленьем Глебовым, юже ю й стяжа" [2]. Це повідомлення знаходить підтвердження й на сторінках Іпатіївського та Густинського літописних списків [3].

Наступна згадка про трапезницю Печерського монастиря відноситься до 1110 р.: "Том же лете бысть знаменье в Печерстем монастыри в 11 день февраля месяца: явися столп огнен от земля до небеси, а молнья осветиша всю землю, й в небеси погрем в час 1 нощи; й весь мир видь. Сей же столп первее ста на трапезници каменьй, яко не видети бысть креста, й постояв мало, сеступи на церковь й ста над гробом Феодосьевым" [4] (рис. 1). Наведена цитата дає підставу говорити, що в цей час трапезна вже існувала як самостійна культово-господарська споруда поряд з Успенським собором Печерського монастиря. Досить цікавим свідченням вищенаведеної літописної статті є також згадка про хрест, котрий розташовувався на куполі давньої споруди, що свідчить про наявність трапезної церкви.

Згадка про трапезну зустрічається в літопису ще двічі. 1230 р. Київ пережив потужний землетрус: "…й в Киев град велми болма того бысть потрясенье а в манастыри Печерьском церквы святыя Богородица каменая на 4 части расступися … ту й тряпезницею потрясе каменою, снесену бывшю корму й питью, все то потре каменье дробное, сверху падая, й столы й скамьи, но обаче вся трапезница не падеся, ни верх ея" [5]. Цілком очевидно, що пошкоджень зазнали як Успенський собор, так і трапезна. Вірогідно, вони були незначними, оскільки під 1231 р. Лаврен-тіївський літопис, висвітлюючи посвячення Кирила єпископом Ростовським в Софії, згадує обід, котрий був даний на честь цієї події у Печерському монастирі: "й еша й пиша того дни в манастыри святыя Богородица Печерьския много множество людей преизлиха зело, ихже не бе мощи исчести" [6]. І хоча літопис не вказує, в якій саме споруді святкували вищезгадану подію, не виключаємо можливості, що це була монастирська трапезна.

На цьому літописні згадки про києворуську трапезницю закінчуються. Яка її подальша доля, нам невідомо. Цілком вірогідно, вона припинила існування 1240 р., коли Печерський монастир зазнав руйнації та пограбувань під час монголо-татарської навали: "весь монастырь со всеми украшениями й каменными стенами до основания искорениша й разметаша" [7]. Незважаючи на категоричність цієї звістки, а також подібних згадок в інших джерелах, життєдіяльність Печерського монастиря не припинялась. Це підтверджується не тільки поодинокими літописними даними [8], а й результатами археологічних досліджень монастиря [9].

Тобто, вже у другій половині XIII - на початку XIV ст. Печерський монастир починає відбудовуватись. Передусім це стосується Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви [10]. Стосовно трапезної палати XII ст., то вона, можливо, настільки постраждала від Батиєвого погрому 1240 р., що відбудувати її було неможливо. Згодом її стіни було розібрано й викорис-тано для внутрішніх потреб Печерського монастиря. Переконливим доказом може слугувати велика кількість давньоруської цег-ли, ретельно складеної до купи, яку було виявлено у процесі археологічного дослідження східної частини залишків давньої трапезниці [11]. Не виключена можливість використання плінфи з розібраних стін трапезної на ремонтно-відновлювальні роботи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви.

Писемні джерела не наводять жодних відомостей щодо часу розборки руїн кам'янної трапезної. Незважаючи на цю обставину, розборку вищезгаданої давньоруської споруди слід відносити до кінця XIII-XIV ст. Так, під час археологічних досліджень східної частини давніх залишок трапезної було виявлено середньовічну господарську яму XV-XVI ст., днище якої знаходилось на частково збереже-ній кладці плінфи східної стіни будівлі. В її заповненні знайдено кримську срібну монету Менглі-Гірея 900 р. хіджри (тобто 1494-1495 рр.) [12; 13]. Крім монети, яка вказує на дату роз-борки трапезної, в центральній ділянці східної стіни виявлено два поховання, могильні ями яких зруйнували її кладку майже до підошви підмурка [14] (рис. 2). Обидва небіжчики (південно-захід-ної орієнтації) покоїлись у дерев'яних домовинах, збитих залізними цвяхами та скобами, залишки яких були зафіксовані під час археологічних досліджень. Поховання безінвентарні. Лише в одному похованні, серед кісток грудей стирчав плоский ромбовидний залізний наконечник стріли з кільцевидним валиком внизу пера і круглим черенком, на якому простежувались залишки зотлілого древка. Не виключено, що поховання належить одному з ченців Печерського монастиря, котрий загинув під час кримсько-татарського погрому, що його було вчинено Єдігеєм 1416 р., який "Печерський монастирь сожже й со землею соровна" [15], або внаслідок набігу на Київ хана Менглі-Гірея 1482 р. [16].

Таким чином, вищенаведені архе-ологічні знахідки з розкопок трапезної вкладаються у хронологічні межі XV-XVI ст. і дозволяють стверджувати, що після 1240 р. ця мурована будівля припинила існування.

До недавнього часу архітектура споруди та її достеменне місцезнаходження залишались загадкою. Ввважалось, що залишки трапезниці XII ст. знаходились під будівлею нової трапезної Печерського монастиря, зведеної у 1883-1885 рр. архіт. В. Ніколаєвим [17]. Звичайно, це твердження не мало під собою ніякої основи, оскільки ґрунтувалось лише на здогадках.

1984 р. на верхній території Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, на одній з ділянок скверу перед Великою дзвіницею, у декількох місцях виникли провали ґрунту. Дослідження цих провалин було доручено Архітектурно-археологічній експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом канд. архітектури В. Харламова. В результаті виявлено залишки кам'яних стін споруди XII ст., які були ототожнені з літописною лаврською "трапезницей" [18] (рис. 3).

1985, 1986 та 1991 рр. експедиція здійснила ґрунтовні дослідження цієї будівлі [19] (рис. 4), внаслідок чого вдалося відкрити значну частину площі пам'ятки. Це дало можливість виявити план споруди, з'ясувати її конструктивні особливості, характер будівельної техні-ки, визначити основні етапи будівниц-тва, відповісти на деякі питання стосов-но інтер'єру, а також виконати гіпоте-тичну реконструкцію. Матеріали архі-тектурно-археологічних досліджень вка-зують, що трапезна знаходилась на відстані 18 м на південний захід від Успенського собору (рис. 3). Вона орієн-тована за сторонами світу, і мала в основі центричне розпланування. Це була квадратна в плані споруда, розмірами (без урахування зовнішніх пілястр) 17,6 Ч 17,6 м (з пілястрами - майже 18 Ч 18 м). Дослідники відзначали порівняно непогану (археологічну) збереженість давньої пам'ятки архітектури. Висота стін сягала у деяких місцях до 1 м, а їх верхня площина знаходилась на глибині 0,4-0,45 м від сучасної поверхні (рис. 5).

Архітектурно-археологічні дослідження виявили чотири будівельні періоди, які можна пов'язати з ремонтними роботами з відновлення трапезної після пожеж та землетрусів (рис. 6).

Чотири зовнішні стіни будівлі, які відносяться до першого будівельного періоду, мали завширшки 0,88-0,98 м і за периметром майже одинаковий зовнішній вигляд. Усі надвірні площини розчленовувалися чотирма плоскими пілястрами - двома кутовими пілястрами та двома пілястрами, розташованими на відстані 2,2 м від попередніх. Ширина пілястр дорівнювала ширині зовнішніх стін трапезниці. Вони виступали від площин стін на 0,3-0,35 м. Винятком є надвірні пілястри східної стіни, що виступали від її площини на 0,6-0,7 м. Подібні пілястри були улаштовані й на внутрішніх площинах зовнішніх стін. У центральних частинах усіх чотирьох зовнішніх стін було влаштовано вхідні пройоми шириною біля 2,0 м. Внутрішній простір споруди умовно розподілено на декілька функціональних зон за допомогою дев'яти окремо стоячих пілонів хрещатої, прямокутної та Т-подібної у плані форм. Один хрещатий пілон розміром 1,55 Ч 1,64 м знаходився у центрі трапезної. Його лопатки виступали з кожної сторони на 0,30-0,34 м. Північніше та південніше від центральних пілонів розташовано два Т-подібних у плані пілона, їх загальні габарити становлять 1,23 Ч 1,52 м. До цього періоду можна також віднести улаштування двох додаткових прямокутних у плані пілонів. Їх розташовано на відстані 2,46 м на схід та захід від центрального пілона. Розміри східного пілона 1,5 Ч 1,0 м, західного - 1,4 Ч 0,88 м. Обидва пілони орієнтовано довгими сторонами по осі північ-південь та розміщено між західною та східною парою кутових хрещатих пілонів, аналогічних за розмірами до центрального. Ці чотири хрещаті пілони розташовано на відстані 2,6 м на схід і захід від Т-подібних пілонів. Таким чином, вони обмежують центральний квадратний внутрішній простір трапезної з хрещатим пілоном у центрі. Внутрішні розміри цього центрального приміщення становлять майже 6,5 м. За периметром його оточував простір, умовно розподілений внутрішніми пілястрами надвірних стін. Такий вигляд, на нашу думку, мала первісна розпланувальна структура першого поверху давньоруської трапезної (рис. 6).

Кладка надвірних стін та пілонів виконана в системі opus mixtum, де три-чотири ряди кладки плінфи з "утопленим" рядом чергуються з прошарками каміння. Кладку скріплено вапняковим розчином з домішкою товченої цегли (цем'янки) білого кольору з рожевим та кремовим відтінком. Ширина швів між рядами у кладці - біля 3 см. Кладка непоганої якості, монолітна. На збережених плолощинах стін виявлено залишки зовнішнього обличкування (обмазки) утоплених рядів плінфи блідо-рожевого кольору, насиченої фракціями цем'янки. Товщина обмазки становить 0,7-0,8 см. Плінфа доброго випалу, розміром 25-29 Ч 29-36 Ч 4-5 см.

Фундаменти трапезної були комбіно-ваного стрічково-стовпового типу (рис. 9). Підмурок під хрещатим центральним пілоном - квадратний у плані, його розмір становить 2,1 Ч 2,2 м, глибина залягання - 0,61 м від рівня давньоруської підлоги будівлі. На дні фундаменту виявлено залишки дерев'яних субструкцій - квадратних у перетині брусків (25 Ч 25 та 18 Ч 18 см), покладених хрест на хрест. Бруски забутовано камінням піщаника та граніту й скріплено вапняково-цем'ян-ковим розчином. Висота цього шару стародавнього бетону складала 30 см. Вище знаходився прошарок заливки вапняково-цем'янкового розчину товщи-ною біля 15 см. Характер фундаментів двох Т-подібних пілонів є аналогічним до підмурку центрального.

Кладка інших хрещатих та двох прямокутних пілонів покладена на стрічкових фундаментах глибиною 0,93 м від рівня стародавньої підлоги трапезної. Ширина фундаментних ровів відповідала ширині стін. Вони були виконані суцільними стрічками між внутрішніми пілонами, а також на всіх ділянках поміж цими пілонами і внутрішніми лопатками надвірних стін споруди. Основа фундаментних ровів на висоту 0,2 м, заповнена будівельними залишками (цем'янкова крихта, уламки плінфи і т. п.). Вище йшла забутовка камінням та уламками битої плінфи впереміш із землею, яку, вірогідно, було вийнято з фундаментного рову під час його викопування. Товщина цього шару - 0,5 м. Верхню частину ровів на висоту 0,13 м було заповнено гумусом.

Надвірні стіни трапезної викладені на фундаментах стрічкового типу. Глибина їх залягання коливається від 0,6 м (північна та південна стіни) до 0,87-0,97 м (під східною надвірною стіною) від рівня підлоги трапезної XII ст. Ширина фундаментів дорівнювала ширині стін. Фундаментний рів мав розширення в місцях улаштування пілястр. Фундамент складався з каміння та невеликої кількості битої плінфи, скріплених вапняковим розчином з незначними домішками цем'янки.

Таким чином, перший будівельний період характеризується чотирма типами фундаментів. Ймовірно, кожний тип підмурків, за задумом будівничих, мав сприймати різні за міццю навантаження. Найбільше навантаження передбачалось, певно, для східної надвірної стіни будівлі, центрального хрещатого та двох Т-подібних пілонів.

Увесь внутрішній та зовнішній простори навколо збережених залишків стін трапезної були заповнені будівельними залишками давньоруського часу: битою плінфою й цем'янковою крихтою, камінням, залишками розчину, фрагментами тиньку та фрескового розчину, голосниковою керамікою та ін. Все це знаходилось на твердому прошарку чорного гумусу (рівень давнього горизонту - початку XII ст.). На цей саме рівень виходить і верхній обріз фундаментів споруди (біля 1,0-1,8 м від рівня сучасної денної поверхні).

Основою для підлоги першого поверху слугувала звичайна будівельна плінфа розмірами 26-29 Ч 34-37 Ч 4-4,5 см, покладена на прошарок жовтої глини товщиною 5-7 см. Чималий фрагмент такої підготовки для підлоги виявлено 1991 р. у північно-західній частині трапезної. Підлогу першого поверху трапезної, ймовірно, було вимощено керамічними полив'яними плитками. Виявлено три різні типи: квадратної, фігурної та трикутної форм (рис. 7). Квадратні полив'яні плитки (розмірами 11 Ч 11 Ч 1,5 см) було виготовлено з добре обпаленої каолінової глини рожевого кольору. Другий тип презентований плитками фігурної форми (розмірами 14 Ч 14 Ч 2,5 см) з жовтою та зеленою поливою. Третій тип - плитка в формі прямокутного трикутника розмірами у плані 19 Ч 19 Ч 25 см. Товщина плитки становить 3,5 см. Плитку виготовлено з глини, як і звичайну плінфу першого будівельного періоду. Лицьова площина вкрита поливою жовтого кольору. На яких саме ділянках підлоги використовувався той чи інший тип плитки, нам невідомо. 1985 р. у східній частині центрального приміщення трапезниці знайдено покладеними in situ декілька таких плиток, вкритих поливою зеленого, жовтого, червоного (вишневого) відтінку та жовтого з зеленими крапочками (рис. 7).

Особливо цікавим археологічним матеріалом, який мав безпосереднє відношення до часу будівництва трапезної, була будівельна кераміка - високі вузькогорлі горщики - голосники. Вони вмуровувались у склепіння та верхні частини стін культових споруд і слугували для зменшення власної ваги несучих конструкцій, поліпшення акустики в інтер'єрі мурованих храмів. Уламки цієї кераміки у значній кількості виявлено у прошарку будівельних залишків східної та південно-східної частини будівлі. На деяких з них були заформовані випуклі княжі клейма у вигляді тризуба з перехрестям на центральній мачті. Знаки є ідентичними між собою і є родовим знаком мінського князя Гліба Всеславича. Це підтверджується знахідкою його особистої свинцевої печатки у Мінську під час археологічних досліджень [20] (рис. 7).

Таким чином, наявність княжих клейм на голосниках підтверджує повідомлення давніх писемних джерел, що Гліб Всеславич був фундатором трапезної, виділивши Печерському монастирю на її будівництво 600 гривень сріблом і 50 гривень золотом [21]. Крім цього, княжі клейма на голосниках дозволяють висловити припущення щодо можливості участі в будівництві трапезної групи майстрів з двору мінського князя. На думку Б. Рибакова, право ставити княжу позначку на виріб належало гончарам-холопам того князя, знаком якого вони користувались замість своєї особистої тамги [22].

Через деякий час після закінчення будівництва трапезної писемні джерела неодноразово згадують про стихійні лиха на території Руси-України [23]. Особливо відчутним був землетрус 10 травня 1124 р., під час якого впала Михайлівська церква у Переяславі. Не виключено, що постраждали від нього і київські храми, серед яких і трапезна. До цього часу можна віднести і перший ремонт споруди (другий будівельний період) (рис. 6). Після землетрусу, вірогідно, виникла необхідність укріпити перекриття першого поверху трапезної. У зв'язку з цим до чотирьох кутів хрещатих пілонів (крім центрального) було примуровано квадратні у плані прикладки, розмірами 39-46 см. Простежено плавне звужування їх кладки до верху. Аналогічно укріплені всі внутрішні кути надвірних стін будівлі та кути їх внутрішніх пілястр. Ймовірно, цього було недостатньо для укріплення споруди, і тому чотири хрещатих основних несучих пілони з торців лопаток укріплюються додатковими прикладками, довжиною від 30 до 84 см. Аналогічні прикладки були примуровані і до внутрішніх лопаток пілястр надвірних стін.

Техніка кладки і будівельний матеріал свідчать, що перший ремонт трапезної було виконано через незначний проміжок часу після закінчення її будівництва. Кладку стін цього періоду також виконано у системі opus mixtum. Але вапняково-цем'янковий розчин, що використаний у кладці, має вже світло-рожевий колір з-за чималих домішок товченої кераміки (плінфи). Цем'янка у розчині присутня у вигляді великих, некрихких фракцій. На лицьових сторонах кладки стін місцями збереглись залишки обмазки (облицювання). Плінфа тут гіршої якості, вона має буровато-фіолетовий відтінок, містить багато піску й не є однорідною за структурою, її розміри аналогічні до розмірів плінфи першого будівельного періоду.

Квадратні кутові прикладки хрещатих пілонів і пілястр надвірних стін окремих фундаментів не мають. Їх виконано на конусоподібних, розширених у нижніх частинах підвалинах висотою до 0,3 м з вапняково-піщаної підливки товщиною до 10 см. Підвалини є квадратними в плані з розмірами сторін біля 65 см. Усі інші прикладки складено на стрічкових фундаментах першого будівельного періоду. Особливістю стін-прикладок другого будівельного періоду є улаштування цокольної частини, яку складено із двох рядів плінфи. Вона добре простежується у західному пройомі південно-східного приміщення будівлі. Цоколь тут виконує функцію порога у вхідному пройомі.

Набагато пізніше заходи з укріплення трапезної були продовжені. Ці роботи ми умовно виділяємо як третій будівельний період (рис. 6). До внутрішніх пілонів прибудовуються додаткові прикладки. В результаті між пілонами залишаються тільки вузькі проходи шириною від 95 до 52 см. Повністю було закладено прохід у північній стіні південно-східного приміщення трапезної. В цей саме час виконуються дві прикладки у південному надвірному вхідному пройомі. Ширина цього входу зменшилась майже вдвічі.

Вірогідно, найбільше постраждала східна частина трапезної. Тому, за всією довжиною (крім місця, де знаходиться дверний прохід) східну надвірну стіну було укріплено прикладкою, її ширина внаслідок просадки основи в різних ділянках неоднакова. Вона коливається у межах 65-80 см. Прикладка має значний перекос назовні, як і основна східна стіна. Характер кладки, яка відноситься до цього будівельного періоду, істотно відрізняється від попередніх. Система кладки opus isodos, рівношарова, з утопленими рядами плінфи без застосування каміння. Складена на вапняково-піщаному розчині, з домішкою великих фракцій товченої цегли. Плінфа червоно-рожевого кольору, крихка, з однорідною внутрішньою структурою, розміром 26-29 Ч 19-22 Ч 4- 5 см. Ширина швів між горизонтальними рядами плінф становить 3,5-4,5 см. Місцями збереглися залишки обличкування. Внутрішні прикладки виконано на стрічкових фундаментах попередніх будівельних періодів. Східна зовнішня прикладка має самостійний фундамент глибиною майже 0,2 м від рівня давнього горизонту XII ст. і складається з уламків плінфи, скріплених вапняково-цем'янковим розчином.

Особливості техніки кладки (opus isodos) та будівельних матеріалів дозволяють висловити припущення, що цей будівельний період можна датувати часом не раніше 30-х рр. XII ст., коли відбувся перехід від візантійської системи змішаної кладки opus mixtum до порядової системи opus isodos. Цей період визначав і початок нового стилістичного напряму в архітектурі 30-80 рр. XII ст. [24]. Таким чином, третій ремонт будівлі лаврської трапезної можна пов'язати з одним із згаданих літописом землетрусів -1130, 1170 та 1196 рр. [25].

Заключний, четвертий, будівельний період пов'язаний з укріпленням східної надвірної стіни трапезної (рис. 6). Його можна датувати землетрусом 1230 р. [26]. По всій довжині східна надвірна стіна з внутрішньої її сторони укріплена прикладками, їх ширина варіює від 1,16 до 1,50 м. Вони повністю закрили східний надвірний вхідний пройом споруди і майже на третину зменшили внутрішний простір крайніх східних приміщень. При цьому південно-східне приміщення настільки зменшилось, що його було замуровано - закладено на ширину однієї плінфи останній західний вхідний пройом. Вірогідно, аналогічно до цього вчинили і з північно-східним приміщенням.

Кладка стін цього періоду монолітна (opus isodos) без використання рядів бутового каміння. Плінфа малоформатна, червоно-рожевого кольору, невисокої якості випалу, розмірами 25 Ч 20 Ч 4,5-5 см. У кладці виявлено велику кількість битої плінфи. Досить цікавою обставиною є присутність у східних прикладках великої кількості плінфи так званого "переяславського" типу з паралельними та хвильовими розчосами на пастелистих частинах [27]. При реконструкції функціональної та об'ємно-просторової структури пам'ятки використовувалися виявлені у процесі архітектурно-археологічних досліджень будівельні залишки, археологічні знахідки та аналіз характеру руйнування будівлі.

Трапезна Печерського монастиря уявляється нам кам'яною спорудою, яка мала два поверхи. На нашу думку, перший поверх виконував виключно господарську функцію: зберігання харчової провізії та приготування їжі (рис. 9). Це підтверджує археологічний матеріал, серед якого особливе місце посідає кераміка. Фрагменти її виявлені у великій кількості по всій площі трапезної на рівні підлоги XII ст. першого поверху. Всі гончарні вироби датовано XII - першою половиною XIII ст. і репрезентуються, головним чином, кухонним, столовим і тарним посудом (рис. 8). Кухонний посуд представлений уламками горщиків різної місткості та покришок. Використання їх для приготування страв не викликає сумніву, оскільки стінки посуду закопчені і мають залишки нагару. Цікавою знахідкою, яка відноситься до цієї категорії посуду, є знайдені фрагменти бронзового котла, в якому готували їжу. Підтвердженням тому є свідчення Києво-Печерського Патерика про те, як один з ченців, отримавши благословення ігумена перед приготуванням їжі, наливав воду в котел [28]. Готування страв у котлах, ймовірно, було обумовлено зростанням чисельності ченців у монастирі у першій половині XII ст., котрі харчувались за загальним столом у трапезному приміщенні. Під час цього процесу використовувався столовий посуд - миски, блюда і т. ін. як місцевого, так і візантійського виробництва (рис. 8). Слід припустити, що процес приготування їжі відбувався у південно-східній та північно-східній частинах першого поверху трапезної, у так званій "поварьнице" і підготовчому приміщенні (рис. 9). Це підтверджується не тільки локалізацією у цій частині трапезної кухонного та столового посуду, а й знахідкою поряд з південою закопченою стіною залишків печі у вигляді обпаленого п'ятна глини з фрагментами пічини на рівні підлоги приміщення. Крім цього, всю площу давнього рівня підлоги цих двох приміщень вкривав прошарок горілого дерева (товщиною 2,5-3 см), насичений кістками тварин і риби.

Там же, на першому поверсі, у південній частині трапезної, вірогідно, відбувався процес розмолу зерна. Поряд із західним входом у південно-східному приміщенні був знайдений кам'яний диск жорна для розмелювання злаків діаметром 42 см, завтовшки 7 см, з отвором у центрі 3,5 см (рис. 8). Не виключено, що з отриманого таким чином борошна, тут же випікали хліб, який подавали на "трапезе братии".

Центральні приміщення трапезної використовувалися виключно для зберігання провізії (рис. 9). На користь цього припущення свідчать знахідки уламків так званого тарного посуду: червоноглиняних візантійських амфор і великих горщиків ( "корчаг") місцевого виробництва, які мали поширення в Руси-Україні у XII-XIII ст. Такі амфори і корчаги призначалися здебільшого для зберігання вина, зерна, масла, меду і т. ін. [29]. До цієї категорії посуду можна віднести два повністю збережених керамічних горшика XII ст. (висотою близько 38 см), виявлених у західній частині центрального приміщення трапезної. Ємкість кожної посудини майже 20 літрів. Горшики були повністю вкопані у підлогу. Судячи за виявленими круглими ямками, таких корчаг було чотири (рис. 8).

Під західною частиною південної надвірної стіни трапезної було виявлено провал. Не виключено, що в цьому місці міг знаходитися льох для зберігання запасів провізії, котра швидко псується (рис. 9). У південній частині, навпроти південного надвірного пройому, виявлено основу під досить потужну конструкцію. Вона мала форму круглої в плані заглибини, зробленої на рівні підлоги трапезної, діаметром біля 1,6 м. У центрі заглибини знайдено дерев'яні субструкції у вигляді двох брусків, покладених один на одний навхрест. Ширина кожного бруска - 0,25 м. На нашу думку, виявлена конструкція слугувала основою під опору, котра підтримувала дерев'яні східці на другий поверх споруди. Аналогічні сходини могли розташовуватися і в північній частині трапезної навпроти північного дверного пройому (рис. 9). Можливість влаштування у цих місцях дерев'яних східців підтверджується знайденими тут значним скупченням горілої деревини.

Таким чином, трапезна палата Печерського монастиря у Києві початку XII ст. - помітне явище в історії архітектури, вона увібрала найкращі технічні та художні досягнення зодчества того часу. Трапезна, без сумніву, була важливим ланцюгом у загальній еволюції цивільної монументальної архітектури, а також архітектури монастирських комплексів.

1. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. - М.; Л., 1950; див. також: ПСРЛ. - СПб, 1863. - Т. 15. - С. 195.
2. ПВЛ. - М.; Л., 1950. - Ч. 1. - С. 187.
3. ПСРЛ. - СПб, 1846. - Т. 1. - С. 120; ПСРЛ. - СПб, 1846. - Т. 2. - С. 233.
4. ПВЛ. - М.; Л., 1950. - Ч. 1. - С. 187-188; йдеться про вогні св. Ельма - тихі електричні розряди, що мають вигляд пучків світла, які виникають над різними шпилями, гострими вершинами скель тощо; спостерігається це явище під час грози, заметілі, пилових бур.
5. ПСРЛ. - СПб, 1846. - Т. 1. - С. 193.
6. Там само. - С. 194.
7. Киевский синопсис. - К., 1823. - С. 87-88.
8. ПСРЛ. - СПб, 1846. - Т. 2. - С. 220, 345, 352.
9. Харламов В. А., Гончар В. Н. Хозяйственно-бытовой комплекс XIII-XIV в. на территории Киево-Печерского монастыря // Древняя история населения Украины. - К., 1991. - С. 67-76; Балакин С. А., Сыромятников А. К. Археологические исследования на территории Киево-Печерской лавры в 1991 году // Вопросы исследования и реставрации памятников архитектуры. - К., 1992. - С. 154-171; Гончар В. М. Археологічні дослідження колишнього митрополичого саду Києво-Печерської лаври у 1987-1988 рр. // Стародавній Київ: Археологічні дослідження 1984-1989 рр. - К., 1993. - С. 167-186.
10. Холостенко М. В. Нові дослідження Іоанно-Предтеченської церкви та реконструкція Успенського собору Києво-Печерської лаври // Археологічні дослідження стародавнього Києва. - К., 1976. - С. 147-149.
11. Харламов В. А. Отчет об археологических исследованиях памятника древнерусской архитектуры начала XII в. Трапезной Киево-Печерского монастыря, проведенных в 1985 г. // Науковий архів ІА.- 1985/296. - Л. 10.
12. Харламов В. А. Работы археологического отряда // Археологические открытия 1985 г. - М., 1987. - С. 426.
13. Козубовский Г. А. Находки монет 14-15 ст. на территории Києва. - К.,1991. - С. 22.
14. Харламов В. А. Отчет об археологических… - С. 14-15.
15. Густинская летопись // ПСРЛ. - СПб, 1843. - Т. 2. - С. 353.
16. ПСРЛ. - СПб, 1901. - Т. 12. - С. 215.
17. Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. - М., 1975. - С. 91.
18. Харламов В. А. Раскопки древнерусской трапезной Киево-Печерского монастыря // Археологические открытия 1984 г. - М., 1986. - С. 320-321.
19. Харламов В. А. Работы археологического отряда… - С. 425-426; див. також наукові звіти В. Харламова за 1985-1991 рр.; в роботі експедиції брали участь автори цієї статті.
20. Загорульский Е. М. Возникновение Минска. - Мн., 1982. - С. 285.
21. ПСРЛ. - СПб, 1843. - Т. 1. - С. 82.
22. Рыбаков Б. А. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси 10-13 вв. // СА. - 1940. - № 6. - С. 249.
23. Літопис Руський. - К., 1989. - С. 162, 178, 180, 183.
24. Асеев Ю. С. Архитектура древнего Києва. - К., 1982.
25. Літопис Руський… - С. 185, 358.
26. ПСРЛ. - СПб, 1846. - Т. 1. - С. 193.
27. Трофіменко Г. В. Архітектура Переяславля Південного Х - першої половини XIII століть (за матеріалами архітектурно-археологічних досліджень): Автореф. дис. … канд. архітектури. - К., 1995.
28. Киево-Печерский патерик. - К., 1930. - С. 55.
29. Там само. - С. 58; Якобсон А. Л. Керамика и керамическое производство средневековой Таврии. - Л., 1979. - С. 113; Толочко П. П. Ремесленные производства // Новое в археологии Киева. - К., 1981. - С. 286.
30. Асеев Ю. С. Архитектура древнего Києва… - С. 56.
31. Раушенбах Б. В. Пространственные построения в древнерусской живописи. - М, 1975.
32. Рыбаков Б. А. Архитектурная математика древнерусских зодчих // Из истории культуры древней Руси. - М., 1984. - С. 82-104; Харламов В. О. Дослідження найдавніших палаців стародавнього Києва // АСУ. - К., 1995. - Вип. 2. - С. 185-190.
33. ВИА. - Л.; М., 1966. - Т. 3. - С. 126.
34. Там само. - С. 129.
35. Тулешков Н. Архитектура на българските манастири. - София, 1989. - С. 162.
36. Удальцова А. Л., Харламова A. M. Трапезная Макарьевского монастыря в Клязине // АН. - М., 1986. - № 34. - С. 230-237