архітектура / дослідження / Архітектурна спадщина України / 5

Є. Ковальчик

ПІЗНЬОБАРОКОВІ КОСТЕЛИ КАМ’ЯНЕЦЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ

(закінчення; початок в АСУ, вип. 4, с. 59–72)

Будівельні матеріали. Крім дерева, найпоширенішим будівельним матеріалом на Поділлі був камінь, зрідка цегла. Первісно більшість парафіяльних костелів була дерев’яна; тільки костели орденів, і то не всі (дерев’яний костел мали бернардини в Ярмолинцях), були мурованими. Після відходу турків з Поділля знищені костели відбудовували з дерева, і тільки згодом, від середини століття, з поліпшенням економічного становища фундаторів, їх замінювали на муровані (Залісся, Куманів, Миколаїв, Китайгород, Віньківці — францисканці) [52]. Покриття дахів також було дерев’яним, ґонтовим. Навіть кафедра у Кам’янці ще у першій половині XIX ст. була покрита ґонтом [53]. Його виробляли у с. Завалля Кам’янецького повіту [54].

На терені Поділля знаходяться численні поклади будівельного каменю (так званого тесового), який використовувався у XVIII ст. в різних місцевостях, зокрема у Станіславці, Черчому, Кутківцях, Демшині, Козодавинцях, Китайгороді, Зінькові, Скалі [55]. Алебастр та мармур видобували в Чорнокозинцях поблизу Кам’янця [56]. Гіпсові гори розробляли у Кам’янецькому повіті (Чорнокозинці, Кудринці, Шустовці, Милівці) [58]. Фасади з тесаного білого каменю зроблено у багатьох храмах на Поділлі, зокрема у кам’янецькій кафедрі (1754 р.) [59], яку, подібно до багатьох інших, у XIX ст. було отиньковано.

Розпланувально-просторова структура. Оскільки на Поділлі не збереглося жодного дерев’яного костелу, а з храмів, збудованих у XIX ст., донині дійшло не більше 30% (багато зруйнованих невідомі навіть за іконографією), зауважимо, що картина сакральної барокової архітектури за таких обставин буде неповною.

Пізньобарокові католицькі храми засновували на одно-тринавових планах видовжених абрисів. На розглядуваному терені не знаходимо костелів центральнобаневої структури, що можна було би пояснити бажанням зовнішньо відрізнити католицькі костели від православних церков (греко-католицькі церкви тут є явищем рідкісним) та мечетей. Парафіяльні костели в містечках та селах (в останніх — нечисленні) були, як правило, однонавовими з огляду на невелику кількість парафіян. Винятком (окрім ґотичної збарокованої кафедри в Кам’янці) був парафіяльний паломницький костел у Тинній (1717 або 1730 рр.) в якому знаходилася чудотворна ікона Божої Матері [60]. Довгий базилікальний корпус нав слугував там для процесій та паломницьких урочистостей (рис. 16*). Базилікальна тринавова структура застосовувалася у пишних костелах чернецьких орденів, зокрема єзуїтів у Кам’янці (рис. 4) та капуцинів у Барі (рис. 27). Це не було, однак, правилом, оскільки в столиці Поділля однонавовими були костели домініканок, босих кармелітів та тринтарів (рис. 28).

Видовжені костели будувалися також за планом латинського хреста, з банею над трансептом та з двовежовими фасадами. Таку просторову структуру реалізував архітектор о. Фаустин Гродзицький у костелі єзуїтів у Кам’янці (1755–1768 рр., рис. 4). Не виключено, що єзуїтський храм постав на підмурках костелу 1642–1672 рр. (будівничий брат Матей Маік) [61], зруйнованого турками, підмурки якого відкрито 1731 р. [62]. Тринавовий план з трансептом, банею та двовежовим фасадом мав отримати у першому проекті, спрацьованому, вірогідно, Яном де Вітте, костел домініканці обсервантів у Сидорові [63] (рис. 25). Подібну структуру мав реалізований костел босих кармелітів у Купині (що будувався від 1747 р.) [64]. У двох однонавових храмах в інтер’єрах застосовано пристінно-стовпну структуру, відому у Центральній Польщі вже у другій половині XVII ст. [65] та спорадично уживану на Волині (Межиріч Корецький, Кисилин). Цю структуру було впроваджено у костелі тринітарів у Кам’янці (1750–1765 рр., рис. 28) та у парафіяльному костелі в Китайгороді поблизу Кам’янця (1772–1774 рр., рис. 30) [66]. Вірогідно, маємо справу з одним автором, яким, можливо, міг бути Ян де Вітте. На це припущення наводить високий художній рівень інтер’єру, особливо тринітарського костелу [67].

Неглибоким псевдотрансептом відзначається, згідно з вірменською архітектурною традицією, однонавовий вірменський костел у Жванці, що постав 1740 р. з фундації Вавжинця Лянцкоронського [68] (рис. 31, 32).

Структура інтер’єру. Страшні руйнації та перебудови католицьких костелів для світського призначення призвели до того, що вцілів тільки один інтер’єр з пізньобароковим архітектурно-декоративним вирішенням. Йдеться про вже згадуваний вище костел тринітарів у Кам’янці, в якому, після усунення 1992 р. дерев’яної конструкції, спорудженої для архівосховища, відкрився чудовий інтер’єр. На жаль, не збереглася поліхромія відомого тринітарського художника Юзефа Прехтля [69], але збереглися чудові антаблементи, модельовані в тиньку, та збагачені мотивами квітів корінфські капітелі, різьблений рокайлевими архітектурними орнаментами ретабулум, навіть свічники та вміщені під ними тинькові хрести з підвішеними ланцюгами на пілястрах, що символізують невільників, викуплених тринітарами у мусульман (рис. 28).

Пишне архітектурно-скульптурне оздоблення, що збереглося в інтер’єрі нині недоступного для огляду костелу домініканців у Кам’янці, викликає захоплення навіть при огляді фотографій [70]. Інтер’єр, виконаний коштом теребовлянського старости Міхала Потоцького в 1750–1754 рр. під значним впливом бароко, характеризує стилістична однорідність [71]. Зокрема, введено своєрідну, виконану в тиньку, артикуляцію поверхні стін, що набула ордерного вирішення, з канельованими корінфськими пілястрами та фризами, збагаченими рокайлевою орнаментикою, вівтарями, облямуванням аркад між навами, а також порталами з вміщеними над ними численними картушами з гербом Пилява, що належав фундатору перебудови (рис.33). Використання в такому значному масштабі тинькової декорації в інтер’єрі храму було, без сумніву, значною подією в мистецтві Поділля. Важко сьогодні встановити імена майстрів, хоча проект інтер’єру повинен був належати архітекторові. Дерев’яні хори з ажурною балюстрадою у вигляді плетіння міг запроектувати Ян де Вітте, але важко пов’язувати з ним проект стилістичної інтеграції всього інтер’єру.

В інтер’єрі вірменського костелу у Жванці знаходимо мотив консолей з волютами, що підтримують склепіння між люнетами розпалубок. Рокайлевий орнамент, співзвучний консолям, свідчить, що останні було зроблено при відбудові костелу після пожежі за часів барської конфедерації [72]. Антаблемент з пілястрами в цьому інтер’єрі влаштований дуже низько, мало не на середині висоти стіни. Тільки в одному храмі на Поділлі існували колони крім пілястр. В інтер’єрі вірменської кафедри в Кам’янці, відбудованої в середині XVIII ст., застосовано парні колони в наві на перехресті з трансептом [73]. Це вирішення нагадує інтер’єр вірменського костелу в Станіславові (1742–1762 рр.) [74].

В свою чергу в інтер’єрі фари в Городку хрестово-циліндричне склепіння спиралося на пристінні пари пілястр [75]. Така «балдахінова» структура інтер’єру принципово подібна до інтер’єрів пристінно-стовпної структури, яку спостерігаємо у костелі тринітарів у Кам’янці. Фара в Городку була споруджена коштом ордината Яна Якуба Замойського його придворним архітектором Фридериком Ґісґесом у 1776–1779 рр. [76].

Дахи і фасади. Перш ніж приступити до характеристики вирішень фасадів, слід сказати про форму дахів подільських костелів, оскільки вона пов’язана з абрисом головного фасаду. Окрім традиційних одно-, дво-, трисхилих та півконусних дахів над торцевими частинами пресбітеріїв, у храмах часто застосовувалися ламані дахи, подібні до мансардових. Зроблені в період пізнього бароко, вони надають костелам Кам’янця характерних силуетів; це стосується кафедри, костелу домініканців та тринітарів; такого самого типу дах був і на зруйнованому костелі єзуїтів. Дотепер такий дах зберігся на парафіяльному костелі в Китайгороді. Цей тип даху, що дуже рідко застосовувався в центральній Польщі, можна, однак, визнати специфічним для Поділля, або навіть ширше — для Русі Коронної.

Фасади костелів на Поділлі переважною більшістю безвежові; це стосується, зокрема, парафіяльних костелів (Фельштин, Китайгород, Тарноруда, Шаргород), а також монастирських (домініканок та тринітарів у Кам’янці, домініканців у Смотричі). Зрідка зустрічаємо одновежові фасади (костели домініканців та францисканців у Кам’янці та парафіяльний костел у Черчому). Двовежових фасадів набули значні монастирські костели: єзуїтів та босих кармелітів у Кам’янці, домініканців обсервантів у Сидорові та босих кармелітів у Купині, а також паломницький парафіяльний костел у Тинній.

У типології фасадів істотним є поділ на одно- та двоярусні. Кількість ярусів не залежала від кількості веж або з їх відсутності. З точки зору художньої виразності ключовим був поділ фасадів на двоярусні з малими ордерами та одноярусні з великим ордером. Генетично старший тип двоярусних фасадів був однаково пов’язаний з двовежовими і безвежовими костелами. Найцікавіші двоярусні вежові фасади, як, наприклад, у парафіяльному костелі в Тинній та у костелі єзуїтів у Кам’янці.

Фасад паломницького костелу в Тинній, що походить з 1717 або 1730 р. [77] (фундація Стефана Гумецького, подільського воєводи), був високим двоярусним, п’ятиосьовим і відзначався оригінальним вирішенням (рис. 16). Вежечки не фланкували його, але увінчували середню частину. В ритмі прясел фасаду «А–Б–А–Б–А» вони розміщувалися над пряслами Б. Це вирішення нагадувало костел єзуїтів у Порицьку на Волині (1759–1774 рр.) [78]. Можна знайти також певні аналоги в Італії (Oratorio di S. Quirico в Павії, 1732–1743 рр., архіт. Джіованні Антоніо Венерозі) [79]. Дублювання на фасаді в Тинній мотиву напівкруглих та трикутних фронтонів нагадувало зафіксовані на рисунках композиції Джіованбаттісти Монтано [80], відомі також у творчості Д. Б. Гісленія у Польщі (вівтар у каплиці Чудотворної Ікони у Ясній Гужі, 1645–1650 рр.) [81], а також застосовані у фасаді костелу кармелітів у Варшаві на Лешні (1683–1731 рр., архіт. А. Лоччі Молодший). Розміщення арок у першому ярусі фасаду в Тинній знаходить аналогію у головному вівтарі кафедри у Кам’янці (1717–1721 рр.) [82]. Отже, можна вважати для обох споруд одного проектанта-архітектора.

Широкий двоярусний фасад єзуїтського костелу в Кам’янці з незавершеними вежами та високим фронтоном (відомий тільки з обмірів [83] та описів [84]) є першим ідентифікованим архітектурним твором Фаустина Гродзицького (рис. 4, 5). Він відзначався динамічним ритмом з чергуванням подвійних та потрійних пілястр та колон в суперпозиції ордерів — у нижньому ярусі доричних, у верхньому іонічних, та двоколонним доричним портиком. Таке групування й чергування колон — 2 : 3 : 3 : 2 — простежується у бароковій архітектурі Риму (SS. Vincenzo e Afanasio, 1644 р., архіт. Мартіно Лоччі Молодший). Фасад з колонами у кам’янецькому єзуїтському костелі, з огляду на зібрані на цей час матеріали, був єдиним такого типу на Поділлі. Він є важливим прикладом класичної структури пізньобарокової архітектури на Поділлі та у цілій Речі Посполитій.

У Купині, очевидно, був «фасад типу Іль Джезу, як і в інших кармелітських костелах» [85], а саме двоярусний. Оскільки цей костел мав дві вежі, можна припустити, що фасад міг мати вирішення, подібне до кармелітських костелів у Вісничі поблизу Кракова (вежі за стіною фасаду) або у Вишнівці на Волині (вежі при пресбітерії). Справу цю можуть прояснити іконографічні студії.

Серед двоярусних безвежових фасадів привертають увагу два — парафіяльних костелів у Тарноруді та Фальштині. Костел у Тарноруді (близько 1754 р.) має старанно опрацьований двохордерний фасад з широким доричним нижнім ярусом та іонічним верхнім, рустовкою на рогах та трикутним фронтоном (рис. 22). Фасад вирізняється лоджією з балюстрадою на другому ярусі — очевидно, для виставлення чудотворної ікони Христа, що була метою паломництва. Автором костелу був, найвірогідніше, один з кількох придворних архітекторів князя Августа Олександра Чарториського, фундатора храму.

В свою чергу двоярусний триосьовий фасад парафіяльного костелу у Фельштині (1753 р.), розчленований парами пілястр, має фронтон динамічного абрису, з волютними сплавами та розірваними сандриками. Простежується певна спорідненість форм з костелом у Чуднові (Київське воєводство), який був твором ченця-бернардина Артемізія Брауна [86].

Фасади, вирішені у великому ордері, досить різноманітні. Визначний приклад становить безвежовий декоративно стриманий класицистичний фасад кафедри у Кам’янці, розчленований одиночними (по рогах) та парними пілястрами і завершений трикутним фронтоном з фігурами патронів свв Петра і Павла та декоративними вазами (рис. 3). Над прямокутним порталом вміщено інскрипцію з датою 1754 р. та гербом Єліта єпископа Миколая Дембовського, фундатора фасаду (рис. 15). Хоча проект фасаду приписано архітекторові Янові де Вітте [87], однак, цю атрибуцію належить приймати з певною обережністю.

Головний фасад костелу тринитарів у Кам’янці (1750–1765 рр.), витриманий у великому ордері, відзначається витонченою диференціацією поверхні: вище гзмису наріжники середнього виступаючого прясла заокруглені, а в частині обрамленого волютами фронтону — увігнуті (рис. 34). Не тільки інтер’єр, але й фасад свідчать про авторство Яна де Вітте. Тут наявний досить рідко уживаний, натомість характерний для творчості цього архітектора, мотив глухої балюстради у підвіконних нішах.

На Поділлі знаходимо реалізації фасадів, які можна зарахувати до паладіанської структури — з великим та малим ордерами, пов’язаними в одне ціле. Її репрезентує домініканський костел у Смотричі (1768 р., рис. 11) [88] і парафіяльний костел у Шаргороді (рис. 35) [89]. Ці приклади є пізніми, з кінця XVIII ст. їх характерна риса — розміщення меншого класичного фронтону на більшому, ширшому, зі сплавами експресивного пізньобарокового силуету. Споріднені фасади паладіанського напрямку знаходимо на сусідніх теренах — в Копичинцях коло Теребовлі (1805 р.) та в Старій Котельні [90] (Київське воєводство, 1781 р.).

Одновежові костели також мали фасади з великим ордером, як, наприклад, францисканців та домініканців у Кам’янці. Звичайно вежі були кількаярусні, утворюючи висотні акценти. Фасад костелу францисканців (добудований до давнішого пізньоготичного пресбітерія у зв’язку зі зміною орієнтації входу костелу) було виконано у 1753–1781 рр. [91] (рис. 6, 7). Про розвинене пізнє бароко свідчать розкреповані пілястри. Пілястрово-аркадове прясло костельної вежі, а також круглі вікна зі специфічними облямуваннями у нижньому ярусі (рис. 36) демонструють значну подібність до архітектурного вирішення середнього ярусу дзвіниці при кафедрі (рис. 13), що свідчить про їх спільне авторство, хоча й не обов’язково Яна де Вітте.

У костелі домініканців у Кам’янці висока чотиригранна вежа з пишним завершенням, що стоїть перед ґотичним, збарокованим корпусом нав і оббудована з боків монастирськими корпусами, становить своєрідний фасад храму. Вежа з усіх боків оздоблена пілястрами трьох ордерів у класичній суперпозиції. В нижньому рівні доричний портик колон підтримує аркаду з вписаним у неї головним порталом. Альтернацію ордерів доповнює мотив аркади, що також чергується через один ярус. Значним елементом вежі є своєрідна «корона» у вигляді парапету з балюстрадою та декоративними вазами, над рівнем якої підноситься високе завершення (на жаль, спалене при пожежі 1992 р.). Як свідчить інскрипція з датою та геральдичним картушем над порталом (рис. 12, 17) вежу збудовано 1754 р. коштом Міхала Потоцького. Один архітектор проектував вежу, а другий (також визначний, рівня Яна де Вітте) — інтер’єр костелу.

Цікаві приклади фасадів з великим ордером знаходимо у двовежових костелах: босих кармелітів у Кам’янці та домініканців обсервантів у Сидорові. З кількох точок зору вони належать до виняткових і нетипових, а тому заслуговують на окрему увагу. В обох випадках не можна «відірвати» фасади від планів храмів. Костел босих кармелітів у Кам’янці однонавний, на видовженому, апсидіально замкнутому з двох боків плані, мав два однаково опуклих фасади з напівкруглими фронтонами. Він був розташований між двома паралельними вулицями (рис. 8). Перед широким головним фасадом-ширмою з двома вежами зі сходу та двома встановленими на балюстраді статуями засновників ордену, пророків Еліаша та Елізеуша [92]. Вежі верхнього ярусу, з півколонками при наріжниках, мали характерні конхові ніші та трикутні фронтони і високі завершення з волютами (подібні до вежі костелу домініканців). Двохапсидний план костелу генетично можна вивести ще з трактату Серліо (V I, вид. 1548 р.), а також з архітектури бароко (зокрема, Kollegienkirche в Зальцбурзі, 1696 р., архіт. Й. Б. Фішер фон Ерлах). Вежі з трикутними фронтонами у верхньому ярусі знаходимо у римському костелі Trinita dei Monti (архіт. К. Мадерна).

Певною аналогією є також план костелу єзуїтів в Ілукшчі. Антоній Ролле написав, що «Ріппе, як говорить переказ, тогочасний генерал комендант кам’янецької фортеці, накреслив план костелу у 1717 р., … невдовзі постав і храм, освячений кам’янецьким єпископом Миколаєм Дембовським 1750 р.» [93]. Це не точні дати будівництва й освячення, бо, за В. Островським, «костел і монастир муровані постали 1727 р. Єпископ Франчішек Мацкєвіч 1825 року освятив костел» [94]. Тільки остання дата є певною. З огляду на стилістичну довершеність костел кармелітів, на нашу думку, було запроектовано та збудовано, найвірогідніше, у 1740–1760 рр., а єпископ Дембовський міг освятити наріжний камінь. Питання щодо цього костелу залишається відкритим, хоча багато елементів вказує на Яна де Вітте.

Костел домініканців обсервантів у Сидорові набув незвичайного плану у формі герба Калинова — на честь його фундаторів Калиновських: Мартіна, кам’янецького каштеляна (помер 1738 р.) та його сина Людвіка, вінницького старости (помер 1770 р.). Історія цієї будівлі складна. Проект мурованого костелу та монастиря замовив, найвірогідніше, Мартін Калиновський, але проект відрізнявся від реалізації. Зображення цього проекту збереглося в матеріалах проф. Мечислава Гембаровича [95] і був ним атрибутований, на наш погляд, вірно, як твір Яна де Вітте. За проектом костел мав бути тринавовим, на плані латинського хреста, з трансептом і банею. Фасад мав бути двовежовим, западаючим в середній частині, з двома колонами великого ордера, акцентуючими головний портал, та фронтоном з портьєрною аркою (рис. 28). Виникають певні аналогії з западаючим, оздобленим колонадою фасадом костелу босих кармелітів у Бердичеві, раннім твором Яна де Вітте (1737–1754 рр.) [96]. Фасад бердичівського костелу безвежовий, але, окрім цього, структура плану ідентична запроектованій для Сидорова.

Реалізований костел у Сидорові набув дивного плану через бажання надати йому форму герба Калинова, а саме стріли на луку з двома зірками. Цього ефекту було досягнуто, як здається, лише на другому етапі будівництва. Спочатку костел мав бути однонавним з прямокутним пресбітерієм та двома квадратними вежами, висунутими за лице фасаду. Мабуть, на другому етапі будівництва додано трикутну частину (за типом грота) в торці пресбітерія та надано зірчастий план вежам. Невідомо, хто був автором цього своєрідного барокового задуму (рис. 37, 38, 23).

Мурований геральдичний панегірик на честь фундаторів костелу в Сидорові був не єдиним прикладом на Поділлі. Костельно-монастирський комплекс капуцинів у Збрижі, що постав 1744 р. з фундації Адама Тарло, гостинського старости, був вписаний в огорожу, закладену на плані герба доброчинця Топур [97]. Автором цієї ідеї міг бути архітектор ордену отець Андрій (Мартін Добравський), який перед 1751 р. будував монастирський комплекс в Олеську, — з парком, оточеним муром у формі плану храму з вівтарями [98].

Костельно-монастирські комплекси не позначено помітними вирішеннями. Вони мали одне або три крила, розміщені з одного, здебільшого північного боку костелу. До цікавіших композицій належить поєднання монастиря з вежовим фасадом костелу домініканців у Кам’янці. Вхід до монастиря набув монументальної оправи з навкісно поставлених пілястрів великого ордера фронтону, який колись увінчували три скульптури, та герб з військовою атрибутикою фундатора Міхала Потоцького в тимпані (рис. 12). Це вирішення нагадує монастир домініканців у Богородчанах (руське воєводство, 1762 р., [99]), найвірогідніше твір архітектора Павла Гіжицького.

Заслуговують на увагу ще два костельно-монастирські комплекси (у Барі — єзуїтів, у Городку — сестер милосердя), де сакральний об’єкт розміщено на центральній осі композиції, згідно з «класичним» принципом, що застосовувався в європейській архітектурі з кінця XVI ст. У Польщі найстаршим прикладом структури такого типу був проект колегіуму та костелу єзуїтів у Римі архітектора Крістіані у 1585 р. [100].

Будівництво великого комплексу колегіуму та школи єзуїтів у Барі було розпочато 1753 р., але роботи припинили з політичних причин. Їх продовжив архітектор єзуїт Томаш Сєкєжинський у період свого дворічного ректорства (1772–1773 рр.), а пізніше, після скасування ордену, — ним же, за дорученням єпископа Адама Кращінського [101]. Збудоване було тільки одне крило з масивним прямокутним ризалітом на головному фасаді та шерегою залів вздовж довгого коридору. Каплицю було вбудовано посередині крила, з вирішенням її зовнішньої стіни у вигляді полігонального ризаліту на фасаді, зверненому до монастирського саду. Ризаліт фланкували навкісно поставлені пілястри великого ордера (рис. 39, 26). Завдяки такому вирішенню фасад має палацовий вигляд. Тип віконних облямувань в обох ярусах нагадує репертуар форм, що застосовувалися архітектором Павлом Гіжицьким.

Шпиталь і монастир сестер милосердя в Городку Подільському (Бедриховському) фундував ординат Ян Якуб Замойський, а проектував і будував його придворний архітектор Фридерік Ґісґес (1780–1782 рр.) [102]. В англійських колекціях зберігся навіть його проект (рис. 24, 25) [103]. Він передбачав будівлю з двома паралельними крилами, з’єднаними посередині каплицею, з боків — коридорами. Каплиця, що знаходилася поруч з великими залами для хворих чоловіків і жінок, мала бути вдвічі вищою за інші приміщення і домінувала би в об’ємі будинку також завдяки високому трикутному фронтону, заповненому в тимпані барельєфами релігійного змісту. Фасади повинні були мати типові для мистецтва періоду рококо делікатні лопатки, рустовку на рогах, а також вази на люкарнах та при фронтоні. Остаточно було реалізовано будинок ще пишніший, двоповерховий, з каплицею на півкруглого абрису, увінчану банею [104].

Довкілля храмів здебільшого детально проектувалося з урахуванням зорових ефектів та організації простору, пов’язаного з культом. Перед фасадами будували пишні сходи з зустрічними маршами та тераси з балюстрадами, на яких ставилися скульптури. Таке паратеатральне вирішення застосовано у Кам’янці перед костелами босих кармелітів та тринітарів (рис. 8, 30). Зрештою, численні кам’яні скульптури та вази увінчували також фасади багатьох храмів, збагачуючи їх силуети і підвищуючи сценографічну. При кафедрі у Кам’янці погруддя єпископів було поставлено навіть на збарокованих контрфорсах ґотичного костелу, чим було створено єдину таку композицію [105]. Незвичним є також ефект позолоченої скульптури Діви Марії, встановленої на верхівці циліндричного мінарету при кафедрі і домінуючої в панорамі міста (рис. 3).

Перед паломницькими костелами з чудотворними іконами створювали місце для віруючих, будуючи огорожі з брамою посередині та наріжними павільйонами, що виконували функцію дзвіниць або капличок. Такі вирішення застосовувалися вже з середини XVII ст. (Конецполь, Венгрув, Клочев). На Поділлі знаходимо його у Тинній та Тарноруді (рис. 16, 20).

На цвинтар при кафедрі у Кам’янці провадить брама у вигляді тріумфальної арки з парами іонічних пілястр. Браму увінчує пам’ятник зі статуєю св. Яна Непомука на ажурному циліндричному цоколі з волютами. Хоча брама і пам’ятник репрезентують різні барокові прийоми, вони, проте, могли бути реалізовані й одночасно, у третій чверті XVIII ст. [106] (рис. 40).

Масивну чотиригранну дзвіницю при кафедрі, фундовану за єпископа Дембовського, не було завершено через смерть фундатора 1757 р. Архітектурне вирішення другого ярусу дзвіниці з пілястрами, арками та овальними вікнами знаходить аналогію на фасаді костелу францисканців у Кам’янці (рис. 11, 12). Дзвіниці при інших костелах здебільшого мали вигляд стінки з аркадою — двохосьові (у Кам’янці — при костелі тринитарів), трьохосьові (Фельштин) і навіть чотирьохосьові (фара в Дунаївцях). Цей тип можна вивести з монументальної чотириаркової дзвіниці при колегіаті в Олиці (1635–1640 рр.)

Стильові напрямки та тенденції. На основі навіть частково збереженого числа храмів, збудованих у Кам’янецькій дієцезії у XVIII ст., можна зробити висновок, що пізньобарокові форми міцно вкорінилися на Поділлі. Вони використовувалися майже протягом усього XVIII ст. і навіть на початку XIX ст. Це підтверджують костели в Кутківцях (1786– 1791 рр.) та Хмільнику (1802–1826 рр.), а також у Старій Синяві (двовежовий, 1841– 1844 рр.) та Ярмолинцях (1858 р., з бароково-паладіанським фасадом).

Даючи узагальнену характеристику пізньобарокової архітектури на Поділлі, слід підкреслити, що в ній домінують статичні, прямолінійні, спокійні й класичні форми. До винятків належать динамічні масиви костелів босих кармелітів у Кам’янці та домініканців у Сидорові. Домінує класична схема (звичайно у бароковій інтерпретації), що виражається у порядку розміщення ордерів з дотриманням належної суперпозиції, найкращим прикладом чого є вежа-дзвіниця при костелі домініканців у Кам’янці. Частіше, ніж на інших теренах краю, тут застосовувався доричний ордер з тригліфами. Характерними були доричні портики колон при фасадах храмів; найпишнішим можна вважати портик вірменської кафедри (рис. 9) та костелу єзуїтів (рис. 5) у Кам’янці. Маємо багато прикладів введення до фасаду прясла з аркадами, вписаними між пілястрами чи колонами. Цей композиційний елемент знаходимо у фасадах кількох сакральних будівель у Кам’янці, зокрема в пишно декорованій брамі та дзвіниці при кафедрі, на фасаді костелу францисканців та вежі костелу домініканців.

Характеристичними є широкі й гладенькі, непрофільовані облямування віконних і дверних отворів (фасад кафедри, фасад вежі й монастиря домініканців). Художні форми цих елементів типологічно тяжіють до суворої фортечної архітектури. Тут доходимо основного висновку, що на сакральну архітектуру Поділля і, зокрема, Кам’янця, в період пізнього бароко дуже впливали військові інженери фортеці, призвичаєні до простих і суворих форм виразності. Серед них важливу роль відігравав не тільки Ян де Вітте, творець вишуканих форм у цивільній (костельній та палацовій) архітектурі, але також, а, може, в першу чергу, — Крістіан Дальке, командир корпусу інженерів і комендант кам’янецької фортеці.

52. Elenchus omnium ecclesiarum et universi cleri Diocesis Camenecensis pro Anno Domini 1924. — B/m, b/wyd. — S. 13, 15, 18, 20. У кам’янецькій дієцезії близько 1772 р. вже більше парафіяльних та філійних костелів було мурованих (35), ніж дерев’яних (27). Див.: Litak S. Koњciуі іaciсski w Rzeczepospolitej okolo 1772 roku. — Lublin, 1996. — S. 367–370.
53. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: Szkic historyczny. — Kijуw; Warszawa, 1915. — S. 216.
54. Marcsyсski W. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podolskiej. — Wilno, 1820. — T. 1. — S. 205.
55. Там само. — S. 159, 204, 210, 222, 238, 255, 342.
56. Там само. — S. 160, 220. З чорнокозинцівського алебастру виконано, зокрема, деталі головного вівтаря кам’янецької кафедри (Prusiewics A. Kamieniec… — S. 35).
57. Marcsyсski W. Statystyczne… — S. 160.
58. Prusiewics A. Kamieniec… — S. 38.
59. Iwanicki K. Katedra w Kamieсcu. — Warszawa, [po 1921]. — S. 15–16 (там само повний обмір кафедри).
60. Baranowski A. J. Oprawy uroczystoњci koronacyjnych wizerunkуw Marii na Rusi Koronnej w XVIII w. // BHS. — 1995. — T. LVII. — № 3–4. — S. 380, il. 24. Рисунок ікони з видом фасаду костелу (згідно зі Стифі) опубліковано, див. Tygodnik ilustrowany. — 1864. — T. 2. — S. 117.
61. Poplatek J., Paszenda J. Sіownik jezultуw artystуw. — Krakуw, 1972. — S. 155.
62. На підставі джерельної інформації Єжи Пашенди.
63. Рисунок проекту костелу в Сидорові зберігається в нотатках професора Мечислава Гембаровича, який приписав його Янові де Вітте (Bibl. Ossolineum we Wrocіawiu Materiaіy po prof. Gebarowiczu 14/94). Висловлюємо подяку магістру Анджейові Бетлею за звернення уваги на цей цінний документ та за його ксерографічну копію.
64. Wanat O. B. J. Zakon Karmelitуw Bosych w Polsce. — Krakуw, 1979. — S. 537–538.
65. Miіotкжski F. Koњжoіy њcienno-filarowe: Z problematyki budownictwa Polski centralnej w XVIII wieku // Rokoko: Studia nad sztuk№ 1 poіowy XVIII w. — Warszawa, 1968. — S. 85–105.
66. ПГА. — Т. 4. — С. 190, 211.
67. Горнунг припускав, що костел тринитарів у Кам’янці «є очевидно твором якогось будівничого ордену» (Hornung Z. Jan de Witte architekt koњciуіa Dominikanуw we Lwуwie / Red. J. Kowalczyk. — Warszawa, 1995. — S. 50).
68. Elenchus… — S. 14; ПГА. — Т. 4. — С. 210 (план костелу в Жванці).
69. ПГА. — Т. 4. — С. 191 — інформація про поліхромію Прехтля.
70. Люб’язно дякуємо п. Ользі Пламеницькій за фотографії інтер’єру костелу домініканців.
71. Відбудову знищеного костелу здійснив 1737 р. пріор Вінсентій Спендовський, але після трьох років роботи було припинено через брак коштів. Після кількарічної перерви роботи відновлено і допроваджено до кінця 1754 р. (Ostrowski M. Historyczny rys biskupstwa kamienieckiego // PK. — 1863. — № 35. — S. 553).
72. Elenchus… — S. 14; ПГА. — Т. 4. — С. 210.
73. План і світлина інтер’єру вірменської кафедри у власності магістра архітектора Яцека Хшоншчевського.
74. Chowaniec Cz. Ormianie w Stanisіawowie w XVII i XVIII wieku. — Stanisіawуw, 1928. Наведено план, виконаний архітектором Ст. Трелєю.
75. В інтер’єрі фари св. Станіслава в Городку 1779 р. зроблено вівтарі в техніці поліхромних росписів на стіні (WAP w Lublinie. — Archiwum Ordynacji Zamojskiej. — Sygn. 1552. — S. 60 b). Світлину інтер’єру з новою поліхромією опубліковано: Biesiada Literacka. — 1898. — № 36. — S. 156–157.
76. Sіownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw slowianskich. — Warszawa, 1886. — T. 7. — S. 464; Kucsman K. Koњciуі parafialny p. w. Sw. Trojcy w Olesku // Materialy do dziejуw sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczpospolitej / Red. J. K. Ostrowski. — Krakуw, 1993. — Cz. I. — T. 1. — S. 67, 87.
77. Як свідчить реляція самого фундатора, 1717 р. відбулося внесення чудотворної ікони до костелу в Тинній, котрий «після ремонту» був одночасно освячений (див. Sіownik geograficsny.… — Warszawa, 1892. — T. 12. — S. 716). Про освячення костелу 10 жовтня 1717 р. єпископом Рупнєвським повідомляє «Elenchus…», с. 19. За ним В. Марчинський написав: «костел побудовано з цегли Гумецькими 1730 р., величний і красивий з двома вежами, має по чотирьох рогах чотири каплиці» (Там само. — Т. 1. — С. 254).
78. Kowalczyk J. Kierunki w pуџnobarokowej architekturze sakralnej na Woіyniu // Sztuka Kresуw Wschodnich / Red. J. K. Ostrowski. — Krakуw, 1994. — S. 13, il. 14.
79. Grassi I. Provincia del Barocco e del Rococo. — Milano, 1986. — P. 445, il. 578.
80. Montano G. B. Tabernacoli diversi. — Roma, 1628. — Tabl. 22, 23, 33.
81. Golonka O. I. Giovanni Battista Gisleni autorem projektu jasnogуrskiego oіtarza // Jasnogуrski oіtarz Krуlowej Polski. — Czкstochowa, 1991. — S. 255–285.
82. [Rolle A.] Dr. Antoni J. Zameczki podolskie na kresach multaсskich. — Wyd. 2. — Warszawa, 1880. — T. 2. — S. 169, 207 — вівтар фундації єпископа Рупнєвського.
83. Користуючись нагодою, дякуємо п. Ользі Пламеницькій за надання світлин та обмірів єзуїтського костелу (РДВІА в Москві. — Ф. 349. — Оп. 17. — Од. зб. 642), а п. Наталії Євсіній — за світлину проекту перебудови костелу архітектором Каролем Подчашинським (РДІА в Санкт-Петербурзі. — Ф. 733. — Оп. 96. — № 20).
84. Опис фасаду за обмірами архітектора С. Учти 1833 р.; див.: [Rolle A.] Dr. Antoni J. Zameczki podolskie. — T. 2. — S. 286.
85. Wanat O. B. J. Zakon Karmelitуw Bosych w Polsce. — S. 538.
86. Betlej A. Koњciуі Oo. Bernardynуw w Zasіawiu // BHS. — 1995. — T. LVII. — № 3–4. — S. 356.
87. Пламеницька Є. М., Винокур І. С., Хотюн Г. М., Медведовський І. І. Кам’янець-Подільський: Історико-архітектурний нарис. — К., 1968. — С. 34; Hornung Z. Jan de Witte… — S. 49.
88. [Giњycki J.] Wolynak. Zniesione koњciуіy i kasztrory rzymsko-katolickie przez rz№d rosyiski w wieku XIX-tym // Nowa Polonia Sacra. — 1928. — T. I. — S. 246.
89. Elenchus… — S. 22; ПГА. — Т. 2. — С. 38. Костел у Шаргороді XVI–XVII ст. було розбудовано з доданням бічних нав, вірогідно, у 1770–1780 рр.
90. Світлини та обміри костелу люб’язно надано п. Ольгою Пламеницькою, яка виявила та зафіксувала споруду.
91. Prusiewics A. Kamieniec Podolski… — S. 59; Пламеницька Є. М., Винокур І. С., Хотюн Г. М., Медведовський І. І. Кам’янець-Подільський. — С. 35, рис. 14 (реконструкція фасада); ПГА. — Т. 4. — С. 192–193. Вежу костелу було розібрано у 30-х рр. У 1959–1964 рр. виконано першу чергу реставрації храму (автор архіт. Євгенія Пламеницька).
92. Prusiewics A. Kamieniec Podolski… — S. 51.
93. [Rolle A.] Dr. Antoni J. Zameczki… — T. 2. — S. 293.
94. Ostrowski M. Historyczny rys… — № 35. — S. 551.
95. Див. прим. 60.
96. Hornung Z. Jan de Witte… — S. 47, il. 2, 39, 46.
97. Marcsyсski W. Statystyczne… — T. 2. — S. 231.
98. Kucsman K. Koњciуі parafialny… — S. 79. Графічну реконструкцію саду капуцинів в Олеську опрацював директор Борис Возницький (див.: BHS. — 1995. — T. LVII. — № 3–4. — S. 427).
99. ПГА. — Т. 2. — С. 218–219.
100. Ks. Zalewski L. Katedra i jezuici w Lublinie. — Lublin, 1947. — Сz. 1. — S. 55.
101. Poplatek J., Paszenda J. Sіownik jezultуw… — S. 197. Люб’язно дякуємо магістру Єжи Пашенді за додаткову джерелознавчу інформацію з історії будівництва школи та колегіуму єзуїтів в Барі.
102. Kowalczyk J. Architekci Zamojskich w XVIII wieku // KAIU. — 1959. — T. IV. — Cz. 3–4. — S. 232.
103. Проект, що походить з колекції Мнішків у Вишнівці, знаходиться нині у збірці п. Бенгса в Лондоні. Люб’язно дякуємо проф. др. Анджею Роттермундові за надання фотокопій для публікації.
104. [Giїycki J. M.] Smora Wsponmienia o Siostrach Miіosierzia w Grуdku. — B/m, b/wyd.
105. Первісно погруддя єпископів знаходилися на будинку католицької духовної семінарії, а після її закриття були перенесені на контрфорси кафедри (Iwanicki K. Katedra w Kamieсcu. — S. 19).
106. Напис на фризі засвідчує прибуття до Кам’янця Станіслава Августа 11 вересня 1781 р.