Микола Бевз,
Володимир Бевз,
Юрій Лукомський,
Василь Петрик

УСПЕНСЬКИЙ СОБОР ДАВНЬОГО ГАЛИЧА:
ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ, ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА КОНСЕРВАЦІЇ

Церква святої Богородиці, або ж Успенський собор, була головною святинею стольного княжого Галича (1). Перше літописне повідомлення про неї пов'язане з похованням князя Ярослава Осмомисла в 1187 році (2). Письмові джерела засвідчують урочисті церемонії окняжіння тут Данила Романовича в 1208 і 1239 роках (3), а також коронування королевича Коломана на короля Галичини (1215 р.), коли Галицька катедра тимчасово була передана латинському єпископові (4).

Під час здобуття Галича Мстиславом Удатним у 1219 році угорський королевич Коломан, як подає літопис, "...зробив укріплення на церкві пречистої владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його [Коломана] в руки Мстиславові" ( )5. Це відбулося, коли князь Мстислав після перемоги над угорським полководцем Філею приступив до Галича: "І вибігли тоді [угри] на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли і каміння метали на городян, [але] знемагали од спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви" (6). Аналогічний випадок стався 1254 року, коли князь Ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа (7). Це - остання літописна звістка про Галицьку катедру.

Пізніші відомості припадають уже на ХІV-ХVІ століття (8). Точна дата зруйнування собору залишається невідомою, але опосередковано його існування ще в другій половині ХVІІ століття підтверджують згадки 1564 і 1565 років та свідчення Гедеона Балабана 1576 року (9). Нову Успенську церкву споруджено в 1584 році, але ще в першій половині ХVІІІ століття, згідно з інвентарним описом 1749 року, на місці давньої катедри були ще добре видні кам'яні руїни (субст рубера лапідае) (10). У ХVІ-ХVІІ століттях (а можливо й наприкінці ХVІІ ст. (11) на рештках стін південного притвору собору споруджено муровану каплицю св.Василія. Вона, згідно з історичними звістками й світлиною 1911 року, мала надбудовану дерев'яну двоярусну дзвіницю з дев'ятьма дзвонами. На початку ХХ століття тут зберігались архіви Крилоської парохії. Дерев'яна дзвіниця згоріла під час артилерійського обстрілу російською армією в 1915 році, позостався лише перший мурований ярус (12).

Рештки літописного Богородичного собору виявила й дослідила в 1936 - 1938 роках експедиція Наукового товариства ім. Т.Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Від пам'ятки частково лишилися підмурки, незначні фрагменти підлоги й невеликі ділянки наземних стін. Найважливішими вислідами археологічних робіт стало виявлення місця розташування катедри на Крилоському городищі (це був вагомий аргумент у дискусії щодо локалізації літописного "города"); встановлення розмірів церкви 37,5 х 32,4 м (більшою з-поміж тогочасних храмів Київської Русі була тільки Софія Київська); вивчення техніки мурування й багатого архітектурного декору; знайдення чоловічого поховання в кам'яному саркофазі, інтерпретованого як останки галицького князя Ярослава Володимировича (Осмомисла). Спираючись на результати своїх досліджень, Я.Пастернак опублікував докладні обміри, дав характеристику будівельно-технічних особливостей об'єкта, визначив час його спорудження - 1157 рік, а також, проаналізувавши архітектурні елементи, зробив спробу словесної реконструкції будівлі (13).

Уже за часів перших досліджень пам'ятки питання її консервації хвилювало українську громадськість. Слушну пропозицію про створення "Галицького акрополя" висловив Святослав Гординський: "...Немає двох слів про те, що треба уповні використати велике значіння розкопів і що для пропаганди треба створити якнайбільш сприятливі умови. Доводилось у цій справі читати та слухати про ріжні найдивоглядніші плани, наприклад, такі, як відбудова старої катедри - план справді утопійний з огляду на потрібні мільйонові кошти і з мистецького боку безцільний, бо про саму будову, окрім підвалин та деяких архітектурних фрагментів, нічого конкретно не знаємо... було б зле, коли б усе знайдене вивезено до львівських музеїв, підвалини далі засипано або ж засипали їх дощі, і відвідувачі - а такі будуть, певно, в немалому числі - знаходили лише руїну руїни. Отже, наша гадка була б така, щоб усі розкопи законсервувати, викопану землю вивезти десь подальше і висипати так, щоб ні в чому не зміняти топографічного вигляду горба, де треба - уміцнити підмурівкою береги, що можуть осипатись, та вкінці улаштувати якесь відводнення підвалин, що дуже легко, зваживши саме положення горба. Це перша, найважніша річ" (14).

Після досліджень собору 1938 року над його рештками спорудили дерев'яний павільйон з метою експонування об'єкта. Проте під час Другої світової війни цей павільйон розібрали, а фундаменти присипали.

У 1974 - 1976 роках здійснено трасування зовнішньої лінії фундаментів Успенського собору, реставрацію каплиці Св. Василія, а також відзнаковано місце поховання князя Ярослава Осмомисла (15). У процесі цих робіт Галицька археологічна експедиція, якою керував В.Ауліх, дослідила залишки кам'яних конструкцій, що з півдня й півночі прилягали до храму (16).

Історико-архітектурні студії над собором протягом 50 - 70-х років усталили думку, що це була чотиристовпна однокупольна церква, оточена з трьох боків галереями (17). Перша спроба аргументованої наукової графічної реконструкції цієї будівлі належить О.Воробйовій і О.Тіцу, що запропонували варіант типової хрещато-банної церкви з позакомарним завершенням фасадів, стилістично дуже наближеної до чернігово-київської архітектури. До храму з трьох боків прилягають одноярусні галереї, з т. зв. гульбищем, огородженим високим парапетом (18).

Чергові спроби графічних реконструкцій (В.Ярема, Ю.Лукомський і В.Петрик) дали підстави для висновків про неможливість на сучасному рівні наших наукових знань про Успенський собор і Галицьку архітектурну школу виконати науково обґрунтовану й однозначно трактовану реконструкцію первісного вигляду Успенського собору (19). Водночас у 1996-1997 роках авторський колектив Інституту "Укрзахідпроектреставрація" розробляв проектні пропозиції щодо консервації автентичних фундаментів Успенського собору і влаштування крипти для перепоховання Ярослава Осмомисла. Тоді ж запропоновано збудувати на рештках Успенського собору храм, архітектурне вирішення якого ґрунтувалося б на гіпотетичній реконструкції О.Воробйової й О.Тіца (20).

У 1992-1996 і 1998-2000 роках архітектурно-археологічні дослідження решток собору проводив архітектурний загін Галицької археологічної експедиції (керівник - Ю.Лукомський). У 1997 році з нагоди святкування 1100-літнього ювілею давнього Галича на обласному рівні ухвалено постанову про "відбудову митрополичого Успенського собору", що зумовило потребу виконати повторні рятівні дослідження решток пам'ятки. Це зробив 1998 року архітектурний загін Галицької рятівної археологічно-архітектурної експедиції РНДЦ "РАС" Інституту археології НАН України, який при цьому розкрив як внутрішню частину пам'ятки, так і прилеглу до неї територію, виявив значну кількість архітектурних деталей і фрагментів внутрішнього оздоблення храму. Сучасні архітектурно-археологічні дослідження об'єкта відрізнялись від попередніх докладнішим вивченням конструктивних, будівельно-технологічних, стратиграфічних аспектів, досконалішими методами фіксації пам'ятки, а також частковим вивченням об'єктів, що належать до археологічних горизонтів, які підстеляють пам'ятку. Здобуті нові важливі результати дали змогу істотно доповнити попередні студії і внести до них корективи (21).

Зважаючи на наукову й суспільно-історичну цінність зацілілих решток катедрального Успенського собору, а також виходячи з невизначеності його подальшої долі, з 15 липня 1998 року розпочато консервацію і музеєфікацію вивчених ділянок пам'ятки. Однак уже 4 серпня того року роботи припинено за вказівкою Координаційного штабу для реалізації заходів з підготовки до відзначення 1100-річчя Галича. Після святкування ювілею Галича, попри те, що дослідники не раз зверталися до місцевої адміністрації, вимагаючи додержання пам'яткоохоронного законодавства, консервацію Успенського собору не завершено. Це призвело до значних руйнацій автентичних субстанцій пам'ятки в зимово-весняний період 1998 - 1999 років.

3 серпня 1999 року за погодженням з Галицькою районною державною адміністрацією Галицький міжгосподарський відділ капітального будівництва під безпосереднім керівництвом В.Крука й З.Давидюка розпочав несанкціоновані будівельні роботи на рештках собору. Така "відбудова" спричинилася до зруйнування значної частини автентичних мурів ХІІ століття в центральній частині пам'ятки, а на місці їх закладено залізобетонні стрічкові фундаменти.

Лише завдяки протестам громадських організацій і наукових установ, Національного заповідника "Давній Галич", під тиском листів Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, а також Міністерства культури і мистецтв України ці роботи в листопаді 1999 року припинено. Восени 2000 року при сприянні Національного заповідника "Давній Галич" автентичні субстанції прикрито тимчасовими консерваційними матеріалами для захисту від промерзання. Однак зацілілі рештки дотепер перебувають у поруйнованому й неубезпеченому від подальшого руйнування стані.

На замовлення Національного заповідника "Давній Галич" Науково-дослідна лабораторія з регенерації історико-архітектурних комплексів історичних міст України (НДЛ №104) Національного університету "Львівська політехніка" розробила проект консервації та музеєфікації Успенського собору й каплиці св.Василія.

Робота над проектом складалася з двох основних частин: науково-дослідної і власне проектної. За підсумками виконаної науково-дослідної частини роботи зроблено такі висновки.

1. Об'єкт проектування (фундаменти Успенського собору як пам'ятка археології і каплиця св.Василія як пам'ятка архітектури) є унікальною багатошаровою пам'яткою, що включає різнохарактерні елементи будівель і споруд, датованих від ХІ до ХVІІІ століть.
2. Фундаменти Успенського собору перебувають у гостронезадовільному, частково в аварійному стані, що унеможливлює експонування їх у відкритому стані.
3. Стан збереженості фундаментів і фрагментів наземних стін пам'ятки разом із зібраними урухомленими архітектурними деталями, а також брак іконографії не дають змоги виконати навіть приблизну однозначно вірогідну теоретичну реконструкцію зовнішнього вигляду собору.

Опрацьовано три концептуально відмінні варіанти консервації і музеєфікації решток собору.
1. Повна музеєфікація і експонування фундаментів у розкопаному відкритому вигляді в закритому павільйоні. Цим варіантом передбачається влаштування над фундаментами собору монолітної залізобетонної тонкостінної оболонки. Зовнішня поверхня оболонки мала б відповідати рівню денної поверхні терену над рештками собору на час відкриття їх Я.Пастернаком у 1936 році і тільки по периметру каплиці мала б опуститись до рівня денної поверхні на час збудування її. Такий варіант забезпечував би можливість експонування пам'ятки в усій її багатошаровості, а також сприяв би розв'язанню проблеми урухомлених деталей та артефактів.
2. Музеєфікація і консервація складників пам'ятки з одночасним спорудженням павільйону-лапідарію, плаский дах якого правив би за оглядовий майданчик. Цей Г-подібний павільйон зі збірних залізобетонних конструкцій, із заскленими площинами фасадів з боку фундаментів має бути збудований у межах сучасних обсягів, сформованих укосами й проекціями зовнішніх країв південної і західної стін собору. Сам об'єкт при цьому планується законсервувати й протрасувати.

Перший і другий варіанти різною мірою розв'язують проблему схоронності й експонування нерухомих субстанцій та рухомих артефактів пам'ятки.
3. Переважна консервація з окремими елементами музеєфікації. Передбачено практично повну консервацію автентичних решток об'єкта під землею і тільки фрагментарне експонування їх у зондах-вітринах.

Лише частково забезпечується схоронність і експонування автентичних архітектурно-декоративних елементів вищих стін собору, виявлених у перевідкладеному стані.

Усі три варіанти передбачають відтворення двоярусної дерев'яної надбудови над каплицею св.Василія Великого. Вона повинна виконувати історичну функцію дзвіниці при церкві Успення, збудованій з решток собору у ХVІІ столітті, а також використовуватися як майданчик для огляду експозиції законсервованих фундаментів.

З-поміж цих варіантів для детального розроблення обрано третій, бо він:
- найкраще враховує чинне в Україні законодавство й положення міжнародних хартій щодо охорони культурної спадщини;
- економічно й технологічно найпридатніший для реалізації;
- мінімізує порушення культурного шару й археологічних об'єктів на периферії пам'яток;
- найменш агресивний щодо історично сформованого ландшафтно-архітектурного середовища пам'ятки;
- забезпечує можливість багатофункційного використання пам'яток.

У результаті здійснення проекту консервації і музеєфікації фундаментів собору та реставрації каплиці пропонується досягти гармонійного поєднання горизонтальної площини фундаментів колишнього величного храму з пізнішою стрункою каплицею-дзвіницею. З південного й західного боків перехід від сучасного рівня до рівня денної поверхні середини ХІІ століття (з протрасованими фундаментами) буде організовано м'якими трав'яними схилами, що не тільки гармонуватиме із загальним характером рельєфу Крилоської гори, а й підкреслюватиме археологічність пам'ятки, забезпечуючи можливість огляду її згори. Протрасовані на поверхні цільної площини фундаменти собору відтворюватимуть план хрещато-банного катедрального храму, охопленого з боків галереями. Середохрестя церкви має бути заакцентоване замощенням, а зовнішні обходи - заповнені трав'яними газонами. Значущість святилища підкреслюється влаштуванням престолу й нарощенням зовнішньої стіни центральної апсиди. Ці елементи пропонується змонтувати з освячених ще в ХІІ столітті автентичних блоків собору, виявлених під час археологічних досліджень.

У м'який рельєф, притаманний центральній частині Крилоського городища, та історично сформований ансамбль відомого в Україні митрополичого осередку проектом пропонується органічно вписати дві основні пам'ятки: протрасовані фундаменти літописного княжого собору (ХІІ ст.) і відреставровану каплицю, що постала з його руїн (ХVІІ ст). Елементи інших (раніших і пізніших) будівель та споруд передбачено відобразити при впорядкуванні території пам'ятки різними засобами: трасуванням, відзнакуванням боскетами й малими архітектурними формами.

Примітки

1 Тепер це село Крилос Галицького району Івано-Франківської області.
2 Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. - К., 1989. - С.345.
3 Там само. - С.373, 393.
4 Карамзин Н. История государства российского. - Санкт-Петербург, 1872. - Т.ІІІ.- С.106-107.
5 Літопис Руський. - С.377.
6 Там само. - С.378.
7 Там само. - С.414.
8 Пастернак Я. Старий Галич. - Краків; Львів, 1944. - С.17; Вуйцик В. Церква Успення Пресвятої Богородиці у Крилосі: до проблеми датування // Народознавчі зошити. - Львів, 2000. - Ч.2. - С.232.
9 ПелеЦскі Й. Галіцз щ дзіейацг сзтукі dредніощіецзней. - КракЧщ, 1914. - С.120.
10 Вуйцик В. Зазнач. праця. - С.232.
11 Хіoюа ДзіейЧщ цзилі Гісторіе з Диспозициі і Розказу Прзещіелебницг... // Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України ім. В.Стефаника. - Ф.5 (Оссолінських). - Оп.1. - Спр.ІІ-2112. - Арк. VІІІ, ІХ, ІХ зв.
12 Пастернак Я. Зазнач. праця.
13 Там само. - С.49-74, 82-131. - Табл. І-ХІ.
14 Гординський С. Створім Галицький акрополь! // Діло. - Львів, 1937. - Ч.179. - 15 серп. - С.1-2; Фонд консервації руїн княжої катедри в Крилосі // Там само. - С.5.
15 Дмитрович Л. Ескізний проект трасування фундаментів Успенського собору ХІІ ст... 1972 р. // Архів Інституту "Укрзахідпроектреставрація" (Львів). Роботи проводились під керівництвом Б.Галабали й І.Могитича.
16 Аулих В., Могитыч И., Петегирич В., Чугайда И. Раскопки у стен Успенского собора древнего Галича // Археологические открытия. - Москва, 1975. - С.254; Аулих В. Историческая топография древнего Галича // Славянские древности. - К., 1980. - С.148-149.
17 Січинський В. Історія українського мистецтва. - Нью-Йорк, 1956. - Т.1: Архітектура. - С.45; Нариси історії Української РСР. - К., 1957. - С.59; Афанасьев К. Построение архитектурной формы древнерусскими зодчими. - Москва, 1961. - С.126; Історія українського мистецтва. - К., 1966. - Т.1. - С.215; Всеобщая история архитектуры. - Москва; Ленинград, 1966. - Т.3. - С.595; Раппопорт П. Древнерусская архитектура. - Москва, 1970. - С.40.
18 Воробьева Е., Тиц А. Анализ и реставрация Успенского собора ХІІ века в Галиче // Советская археология. - 1983. - №1. - С.213-230.
19 Лукомський Ю., Петрик В. Успенський собор княжого Галича: історія вивчення та нові дослідження // Вісник / Інститут "Укрзахідпроектреставрація". - Львів, 1997. - Ч.8. - С.83-92.
20 Демцюх Е. Успенський собор в Крилосі // Вісник / Інститут "Укрзахідпроектреставрація". - Львів, 1996. - Ч.5. - С.107-109.
21 Лукомський Ю., Петрик В. Серце княжого Галича // Галицька брама. - Львів, 1998. - Ч.9(45). - С.4 - 5; Лукомський Ю. Звіт Архітектурного загону Галицької археологічної експедиції про рятівні дослідження Успенського собору в с.Крилос Галицького району Івано-Франківської області протягом 1998-99 років. - Львів, 2000. - Кн.1. - 115 с.; ЛІІ іл.
ПУ № 4 2002 р.