H. Логвин

ДО ПИТАННЯ ПРО ПЕРВІСНИЙ ВИГЛЯД УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Успенський собор Києво-Печерського монастиря посідає важливе місце в історії давньоруської архітектури. Він належить до типу тринавних хрестовобанних храмів, який був розповсюджений в мурованому будівництві Київської Русі. Успенський собор увібрав і сконцентрував у собі основні риси таких пам'яток, як Десятинна церква та Софійський собор у Києві, які були споруджені раніше. В ньому ці риси набули класичної чіткості і ясності, завдяки чому видатна пам'ятка дала чималий імпульс подальшому розвитку тринавної хрестовобанної структури в давньоруському церковному будівництві пізнішого часу.

Для вірного розуміння розвитку архітектури XI ст. необхідно уточити деякі питання з історії спорудження пам'ятки та визначити її первісний вигляд. Згідно з літописами Успенський собор Печерського монастиря було закладено 1073 р. ігуменом монастиря Феодосієм (1), який помер 1074 р. Будівництво храму було продовжено 1075 р. його наступником Стефаном: "Почата бысть церкы Печерьская над основанием Стефаном игуменом. Из основанья бо Феодосии почал, а на основании Стефан поча. И кончат бысть на третье лето", тобто в 1077 р. (2). Наступна згадка про Успенський собор з'являється в літописах лише 1089 p. - тоді відбулося освячення храму (3). З приводу такої перерви між завершенням будівництва і освяченням храму висловлювалися різні припущення. Одні дослідники вважали, що освячення збудованого храму через кілька років було пов'язане з браком коштів на завершення робіт по його внутрішньому оздобленню, другі - пов'язували цю затримку з певними церковно-політичними причинами, зокрема з канонізацією Феодосія Печерського (4).

Проте уважний аналіз тексту Києво-Печерського патерика дозволяє зробити висновок, що Успенський собор був освячений і діяв ще до 1089 р. Так, у Слові 5 Патерика (5) розповідається про чудо перед іконою Божої Матері в Успенському соборі. Цю ікону було привезено в монастир з Царгороду разом з мощами святих мучеників (6). Двоє поважних людей - Іоанн та Сергій - побраталися перед жоною Богоматері в печорській церкві. Через багато років Іоанн захворів, і перед смертю покликав ігумена Печерського монасп-іря Никона (був ігуменом монастиря з 1077 по 1087 pp.), роздав своє майно жебракам, а частку, належну його п'ятирічному сину, віддав побратиму Сергію.

Як видно з наведеного уривка, Успенський собор було освячено до 1087 p., тобто до останнього року ігуменства Никона. Інакше б Іоанн та Сергій не могли брататися перед іконою Богоматері, що знаходилася б у неосвяченому храмі. Через десяті" років після смерті батька син Іоанна за допомогою чуда з іконою Богоматері повернув свою частку спадщини та віддав її ігумену Печерського монастиря Іоанну (був ігуменом з 1088 по 1103 pp.). На ці гроші - срібло і золото - було побудовано церкву Іоанна Предтечі біля північної стіни Успенського собору (7).

В Слові 6 докладно розповідається про освячення Успенського собору 1089 р. (8), а також вказано причину цього: "Освячена була церква Печорська року 6597 (1089), першого року ігуменства Іоанна". В церкві був престол з дерев'яною дошкою. Але митрополит Іоанн не хотів, щоб в такому неличному храмі був дерев'яний престол. Довго шукали майстра, який зробив би престол з каменю, і не знайшли нікого. Дари продовжували покладати на дерев'яну дошку, що дуже засмучувало ігумена. Пройшло кілька днів, і ось 13 серпня увійшли ченці до церкви за звичаєм співати вечерню та побачили біля вівтарної огорожі дошку кам'яну покладену та стовпці для влаштування престолу. Швидко сповістили про це митрополита. Вій же подякував Богові та звелів бути службі й вечерні.

З наведеного уривка випливає, що служба в Успенському соборі постійно велася вже до 1089 p., бо ченці зайшли в церкву за звичаєм, співати вечерню. Ясно, що в неосвяченому храмі богослужіння не відбувалося б. Освячення собору 1089 р. було пов'язане з влаштуванням нового кам'яного престолу у вівтарі па заміну попереднього дерев'яного. Така важлива подія за своїм значенням прирівнювалася до заснування храму і викликала необхідність урочистого освячення, яке відбулося 14 серпня 1089 р. в день Успення Пресвятої Богородиці.

Підтвердження того, що Успенський собор Печерського монастиря діяв ще до 1089 p., знаходимо і в Слові 34, де розповідається про видатного київського іконописця Олімпія (9). Олимпій був відданий своїми батьками в монастир навчатися іконопису. В ті роки, при ігумені Никоні та в час князювання Всеволода Ярославича (з 1078 по 1093 pp.) в Печорський монастир прийшли маляри з Царгороду розписувати Успенський собор. Олимпій допомагав візантійським .майстрам та вчився у них. Потім він прийняв постриг у монастирі, а через деякий час ігумен Никои призначив його священиком. Тоді ж Олимпій прославився на весь Київ своїми чудовими іконами.

Всі ці події відбуваються на протязі певного часу - від 1078 до 1087 pp., тобто тоді, коли ігуменом Печерського монастиря був Никон. За цей час Успенський собор було розписано фресками та прикрашено мозаїками.

З наведеного вище можна зробити такі висновки. Після завершення будівництва Успенського собору Печерського монастиря в 1077 р. через рік-два розпочали роботи по його оздобленню фресками та мозаїками. Ці роботи були закінчені через три роки, бо, як зазначено в Патерику, царгородські майстри одержали гроші па три роки (10). Отже, Успенський собор було освячено у 1081 або 1082 році. Урочисте освячення собору в 1089 р., про яке згадується в літописах, було викликане влаштуванням нового престолу у вівтарі вже діючого храму.

Успенський собор Києво-Печерського монастиря є твором київської архітектурно-будівельної школи, яка виникла в кінці X ст. і сформувалася на зламі X -XI ст., про що свідчать такі її видатні пам'ятки, як Десятинна церква та Софійський собор у Києві. Собор Печерського монастиря є одним з найбільших тринавних хрестовобанних давньоруських споруд. Його розміри в плані були біля 36x24 м, висота зсередини - біля 32 м, а внутрішній діаметр неї пральної бані - 8,6 м. За багато століть свого існування Успенський собор зазнав чисельних перебудов і ремонтів. Найбільшого руйнування вів зазнав під час землетрусу 1230 р., сила якого, імовірно, сягала близько 6 балів. Тоді церква, як записано в літописах, "розступилася на чотири частини", було зруйновано її західну стіну зі склепіннями та південно-східну частину з південною апсидою, впала центральна баня, а її барабан розколовся (11). Після землетрусу собор було відбудовано, але незабаром він знову постраждав під час татаро-монгольської навали 1240 р. В наступні століття споруду було відновлено, неодноразово реставровано і ремонтовано. Так, верхи апсид та частину склепінь було споруджено в кінці XV - па початку XVI ст. (12). Оточений пізнішими бічними павами, увінчаний новими верхами, в пишному бароковому вбранні Успенський собор проіснував до 1941 p., коли його було знищено.

Багаторічні дослідження Успенського собору дозволяють скласти уяву про його первісний вигляді (13). М.В.Холостенко зробив реконструкцію собору як одноверхої споруди з позакомарним завершенням фасадів. Це ніби підтверджувало усталену думку про те, що в давньоруській мурованій культовій архітектурі з другої половини XI ст., па відміну від попереднього часу, зникають "пірамідальність композиції" та завершення храмів багатьма верхами (14).

Проте матеріали досліджень собору та порівняння його архітектурно-конструктивної структури з іншими пам'ятками XI ст. дозволяють уточнити первісний вигляд споруди. Як зауважував М.В.Холостенко, особливістю об'ємно-просторової структури собору є підвищене розміщення склепінь рукавів архітектурного хреста по відношенню до склепінь бічних нав. Проте, як показали дослідження (15), давні склепіння собору не збереглися. Це дозволяє вважати, що "закомари" бічних склепінь Успенського собору первісно, до його відбудови після землетрусу 1230 p., були ступінчастими арками на фасадах. В інтер'єрі їм відповідали попружні арки в товщі стіни під меншими, бічними верхами. Зовні над цими арками проходив карниз, над яким починалося мурування верхів над бічними навами. Підтвердження цьому припущенню знаходимо в архітектурних формах Спаського собору в Чернігові, заснованому біля 1033-1034 pp., в якому збереглися всі п'ять верхів. В чернігівському соборі закомари рукавів архітектурного хреста також значно вищі по відношенню до виявлених на фасадах ступінчатих арок на бічних ділянках фасадів. Цим аркам в інтер'єрі відповідають попружні арки в товщі стіни під меншими верхами дев'ятидільної хрестовобанної частини та куполів на парусах, що перекривають бічні відділення нартексу.

Підвищене розміщення закомар склепінь рукавів архітектурного хреста по відношенню до ступінчастих арок бічних ділянок фасадів дозволяє стверджувати, що Успенський собор Печерського монастиря не мав позакомарного завершення фасадів, оскільки в тих пам'ятках, де збереглося первісне позакомарне завершення фасадів (церкви ХП ст. - Ніколо-Дворищенська та Георгія Юрієва монастиря в Новгороді, Троїцька надбрамна церква Печерського монастиря в Києві), центри всіх закомар знаходяться на одному рівні. В той же час Ніколо-Дворищенський собор при завершенні фасадів закомарами мав п'ять верхів (16). Це вказує на те, що позакомарне завершення фасадів зовсім не свідчить про завершення хрестовобанної частини храму одним центральним верхом, але може бути і при завершенні її п'ятьма банями.

Як і в інших тринавних хрестово-банних пам'ятках, в Успенському соборі Печерського монастиря над нартексом і західними приміщеннями бічних пав було влаштовано хори. Приміщення бічних пан під хорами було перекрито банями па парусах. Рештки цих конструкцій збереглися. Подібне конструктивне рішення із застосуванням бань на парусах бачимо і в Софійському соборі в Києві, побудованому між 1017/19 і 1030/31 pp. В ньому квадратні в плані компартименти в першому ярусі, під хорами, перекрито банями на парусах, тоді як в другому ярусі над ними споруджено бані на барабанах з вікнами. Тому можна вважати, що Успенський собор Печерського монастиря наслідував структуру Софійського собору і, отже, мав хрестовобанну частину, увінчану п'ятьма верхами. Пізніше подібну конструктивну структуру було застосовано і в церкві Спаса на Берестові, побудованій між 1113 і 1125 pp. недалеко від Успенського собору. В церкві Спаса приміщення бічних нав під хорами також було перекрито банями на парусах. Аналіз архітектурних форм і конструктивної структури церкви Спаса па Берестові дозволяє зробити висновок, що її хрестовобанне ядро також завершувалося п'ятьма верхами (17).

Під час досліджень Успенського собору М.В.Холостенко виявив біля південної стіни нартексу залишки мурування XI ст., які він визначив як залишки прямокутної в плані сходової башти (18). Імовірно, башту разом з південною стіною храму було зруйновано під час землетрусу 1230 p., після чого башту вже не відновлювали.

Після 1089 р. і до 1103 р. біля північної стіни нартексу Успенського собору було збудовано невеличку церковку Іоанна Предтечі. На гравюрах XVII-XVIII ст. юна зображена у вигляді двох'ярусної споруди такої ж висоти, як і собор. Церкву Іоанна було вщент зруйновано вибухом у 1941 р. Однак креслення ХVІІІ ст. та довоєнні обміри І.Моргилевського дають змогу скласти уявлення про її первісні форми. В південно-західному відділку церковки починалися сходи, що вели на хори Успенського собору. На думку М.В.Холосгенка, хід на хори через церкву Іоанна було влаштовано в ХУП ст. (19). Проте в Києво-Печерському патерику за списком 1554 р. записано: "Церкви святого Иоанна Предтечи, удуж па полата всходят" (20).

Сходи па хори Успенського собору починалися в південно-західній частині першого ярусу церкви Іоанна і продовжувалися в другому ярусі вже між стінами собору і церковки. Однак і в другому ярусі з церкви Іоанна не було прямого ходу па хори Успенського собору, оскільки згідно з кресленнями XVIII ст. між входами в церкву та на хори Успенського собору були розташовані сходи. Отже, хід на хори Успенського собору через церкву Іоанна було зроблено за необхідністю, імовірно, через зруйнування первісної сходової башти. Сама ж церква Іоанна не була розрахована на влаштування в ній сходів - одне й те саме приміщення не може бути храмом і одночасно викопувати функції сходового сполучення. Очевидно, первісне церква Іоанна була маленьким одноверхим храмом, над яким пізніше, під час відновлення Успенського собору після землетрусу, добудували другий поверх, використавши цеглу від зруйнованих частин пам'ятки.

Перед західним входом в Успенський собор М.В.Холостенко виявив рештки давнього мурування (21). На думку дослідника, це мурування належало притвору, добудованому до собору пізніше. Вхідні отвори Успенського собору з півночі та півдня не мають порталів. Тому можна припустити, що такі ж притвори були й на північному та південному фасадах, і споруджені вони були одночасно з собором. Подібні притвори були виявлені і перед західним входом Спаського собору в Чернігові (1030-і pp.) та перед входами в церкву Спаса на Берестові в Києві (між 1113 і 1125 pp.) Очевидно, в мурованому церковному будівництві просторі відкриті галереї, характерні для пам'яток Києва кінця X - першої половини XI ст. - Десятинної церкви, Софійського собору, церков Георгія, Ірини та невідомої назви, які оточували храм довкола і були розраховані на велику кількість людей, в пізніших пам'ятках замінюються притворами перед входами до храму.

Аналіз об'ємно-просторової структури Успенського собору Києво-Печерського монастиря дозволяє визначити його первісний вигляд, який є відмінний від попередніх реконструкцій пам'ятки. Успенський собор був тринавною хрестовобанною спорудою, увінчаною п'ятьма верхами. До південної стіни нартексу собору прилягала сходова башта з гвинтовими сходами, як і в інших київських пам'ятках, а перед входами в собор було влаштовано притвори. Після 1089 і до ПОЗ р. біля північної стіни нартексу було споруджено маленьку одноверху церковку Іоанн" Предтечі. Після землетрусу 1230 р. Успенський собор було відбудовано з одним верхом, і пам'ятка втратила пірамідальну композицію архітектурних об'ємів. Зруйновану землетрусом сходову башту також вже більше не відновлювали, а хід на хори зробили через церкву Іоанна, добудувавши перед тим її другий поверх.

Зовні фасади собору вкривав світлий тиньк (22), на тлі якого вирізнялися цегляні орнаменти - меандрові пояси, які проходили в основі центральної бані та на фасадах на рівні хорів. В інтер'єрі Успенський собор було розписано фресками та прикрашено коштовними мозаїками в центральній бані та вівтарі (23), a сам вівтар було відокремлено від простору собору мармуровою перед-вівтарною огорожею з жонами (24).

Величний собор з коштовним оздобленням справляв сильне враження на сучасників, для них він був взірцем київської архітектурної традиції, яка мала надзвичайно велике значення для всієї давньоруської культури (25).

Примітки

1 Киево-Печерский патерик // Памятники литературы Древней Руси. XII век. - M., 1980. - С. 422.
2 Повесть временных лет // Памятники литературы Древней Руси. XI - начало XII века. -М, 1978. -С. 210.
3 Киево-Печерский патерик... - С. 431; Повесть временных лет ... -С. 218.
4 Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. -К., 1982. - С. 79; Каргер М.К. Древний Кие": Очерки истории материальной культуры; В 2 т. -Л.-М., 1961. - Т. 2. - С. 341; Холостенко M.В. Успенський собор Печерського монастиря // Стародавній Київ. - К., 1975. -С. 142.
5 Киево-Печерский патерик ... - С. 429-430.
6 Там само. - С. 423.
7 Там само. - С. 430.
8 Там само.-С. 431-433.
9 Там само. - С. 583-590.
10 Там само. -С. 424.
11 Каргер М.К. Вказ. праця. - С. 365; Холостенко М.В. Нові дослідження Іоанно-Предтеченської церкви та реконструкція Успенського собору Києво-Печерської лаври // Археологічні дослідження стародавнього Києва. -К., 1976.-С. 147.
12 Каргер М.К. Вказ. праця. - С. 356-358; Холостенко М.В. Нові дослідження ... -С. 147.
13 Каргер М.К. Вказ. праця. - С. 366-369; Холостенко М.В. Успенський собор ... - С. 107-170; Холостенко М.В. Нові дослідження ... - С. 131-165.
14 Асеев Ю.С. Архитектура Древнерусского государства (XI - начало XII вв.) // Всеобщ, история архитектуры: В 12 т. - Л.-М., 1966. - Т. 3. - С. 561;
15 Каргер MX. Древний Киев... - С. 356-358.
16 Раппопорт П.А. "Русская архитектура Х-ХІІІ в".: Каталог памятников//Археология СССР: Свод археологических источников. - 1982. - Вып. El-47. - С. 70.
17 Логвин Н.Г. Церковь Спаса на Берестове: Вопросы реконструкции // Строительство и архитектура. - 1983. - № 7. - С. 27-28.
18 Холостенко М.К. Нові дослідження ... -С. 161-163.
19 Холостенко М.В. Успенський собор. .. -С. 161.
20 Киево-Печерский патерик ... - С. 430.
21 Холостенко М.В. Нові дослідження . . . -С. 143-145.
22 Раппопорт П.А. Русская архитектура . . . - С. 25.
23 Киево-Печерский патерик ... - С. 588.
24 Там само; Холостенко М.1І. Успенський собор. . . -С. 134-137.
25 Воронин Н.Н. Политическая легенда в Киево-Печерском патерике // Тр. отд. древнерус. литературы. - 1955. - Т. П. - С. 96-102.

Архітектурна спадщина України, № 1, 1994 р.