Всеволод Кармазин-Каковський

МИСТЕЦЬКА ЦІННІСТЬ ЛЕМКІВСЬКО ЦЕРКВИ

[...] Насамперед, констатуємо те, що лемківські будівельні традиції, проявлені в тридільності найбільш поширеного типу дерев'яної церкви, не тільки стверджують цю загальноукраїнську характерну рису народної архітектури, але й продовжують її, розвивають далі і удосконалюють на свій лад.

Це не є поверхове механічне повторення, не звичайне наслідування трикамерних архітектурних задумів, утворених уже раніше в різних історико-географічних областях України, а навпаки, це пережитий у собі, грунтовно продуманий, опоетизований за участю власної фантазії, отже глибоко творчий процес.

Це є процес задумування і здійснювання в натурі своїх власних архітектурних композицій, в яких проявлено повагу до освячених віками національно-українських традицій і уподобань [...]

В найкращих лемківських церквах ХУІІ-ХУІП століттів, таких, як у селі Поворозник -1612 року. Святкова Велика -1757 року. Святкова Мала - 1762 року та Чарна - 1764 року, кожна вежа від землі до хреста є начеб учасницею вокального „тріо", яка має свій власний голос, свій індивідуальний тембр звучання, але виступає в гармонійному акорді з двома іншими виконавцями цього пластичного концерту.

В кожній тридільній лемківській церкві з трьома вежами є своя особлива пластична ритміка і своя особлива пластична мелодика. Розмірене повторення не ідентичних, а тільки подібних одна до одної веж - це є елементарна пластична ритміка. А убування висоти церковних веж від високої - над нартексом або бабинцем, через середню - над навою, до низької - над вівтарем, це є пластичний мотив або навіть елементарна пластична мелодія, яка має свій особливий вираз від "fortissimo" до "poanissimo".

Найвища вежа - це визначна, особливо в сільському краєвиді, архітектурна форма. Висока вежа е такий психо-емоціональний чинник, який стимулює певну реакцію з боку глядачів, збуджує зорову увагу своєю величчю. А якщо ця висока вежа є одночасно й дзвіниця, то вона збуджує ще й слухову увагу звуками дзвонів, від яких розноситься благовість. Висока вежа наочно виражає тенденцію вгору, породжує мажорний настрій, викликає душевне піднесення.

Такий стимулятивний ефект діяння високої вежі на людей збігався з її оборонною ролею у минулому, коли була потреба зміцнювати стійкість патріотичних почувань для захисту села і цілого краю від агресії ворога.

Середня вежа - це є перехід від стимулятивно діючого чин-ника до чинника седативного (заспокійливого. -Ред.) діяння.

Найнижча вежа становить своїм змістом і розміром контраст до найвищої. Будучи над вівтарем, ця вежа не тільки відповідає седативному діянню місця, на якому зосереджується молитовне заглиблення віруючих, а й своєю низькою висотою вона цілком співзвучна тим приниженням і стражданням, через які пройшов Спаситель для врятування людськости від моральної загибелі. Тут, у святилищі, відбувається Пресв. Євxаристія - таїнство перетворення самопожертви і великих людських мук, доведених до смерти, на подолання цієї смерти життям, на ствердження цього осяяного любов'ю до людей життя.

Мінорний настрій, породжений стриманістю архітектурних форм, сприятливих затишкові; самозаглибленню, веде до ще більшого душевного піднесення, ніж те, яке породжують сильно діючі своєю величчю ефекти зовнішнього оточення.

Можливо, саме такий, а можливо, якийсь подібний глибокий зміст лежить у яскраво вираженій динаміці спадання висоти веж у типових лемківських церквах.

Динаміка, виразний рух пластичних форм, сильно діючий через зорове сприймання на психіку, а через психіку на емоції - це є риса, характерна для італійського барокко, яким захопилися в свій час Франція, Еспанія, Німеччина, Австрія, і Угорщина, Чехо-Словаччина, | Польща й Україна.

В Україні, в епоху визвольних війн, стиль барокко особливо припав до смаку: він відповідав духові масового зрушення українського народу за XVII-XVIII століть у боротьбі за волю, а також відповідав нахилові українців до мальовничости, яка здатна звеселити навіть і під час тяжких переживань, викликати посмішку радощів буття навіть і крізь сльози.

Динаміку спадання висоти веж у сільських церквах Лемківщини утворено в пошуках якнайкращої відповідности між змістом християнського храму та його пластичною формою.

Динаміка поривання до неба, але не так елементарно виявлена, як в гострих верхах і стрілчастих формах готики, а виражена як наслідок перемоги увінчаної хрестом вежі після напруженої боротьби відземих напрямів з поземими - ось така є внутрішня напруженість і мальовнича енергія, властива для стилю барокко. В формах веж кожного зрубу йде таке змагання, поки нарешті не засяє на маківці вежі ажурний барочний хрест, часто над півмісяцем - символізуючи стійкість і перемогу християн у боротьбі з агресією магометан.

Характерна для барокко лагідно гнута лінія, в наймальовничіших із всіх українських форм - чудових лемківських багатоярусних і безмежно різноманітних вежах, ввесь час сприяє перемозі вертикаль у їх боротьбі з горизонталями, поки не заторжествує вертикаля ажурного хреста. Такі барочні прегарні хрести з безліччю варіянтів їх граціозного рисунку становлять легкий перехід від об'єму вежі до навколишнього відкритого простору.

Не тільки динаміку спаду-висоти веж із заходу на схід, але й динаміку поривання до неба кожної вежі, після подолання багатьох перешкод на шляху цього спрямування, в лемківських церквах проявлено на свій лад.

У зрубах лемківських церков, завершених стрункими вежами, поривання до неба проходить через більші або менші труднощі. І тільки після того, як ці труднощі і перешкоди переможено, ідея життєрадісної мальовничости, властива для барокко, дістає повноцінну виразність у формах своєрідного і психо-емоціонально вражаючого, цілком лемківського варіянту українського козацького барокко.

Зразки лемківського варіянту українського козацького ба-рокко зустрічаємо і на Закарпатті. Розглянемо один із таких зразків саме із Закарпаття, як доказ того, що лемківський вклад у скарбницю світового мистецтва не лишається ізольованим, а має чудові переходові форми до бойківського типу церков і до загальноукраїнських тридільних храмів.

Згадаємо пам'ятку архітектури XVIII століття, церкву св.Миколи в селі Канора з північного Закарпаття. В цій пам'ятці властиві для світової архітектури насиченість рухом і мальовничість форм виражено в дусі лемківського типу церков, але й у досить оригінальній творчій синтезі. І все це по-народному висловлено в простих і ясних формах, зрозумілих місцевій людності, цілому українському народові і людськості цілого світу.

Динаміка зниження висоти веж у цій церкві села Канора, дуже енергійна. Уявна лінія, проведена через маківки хрестів, у цій пам'ятці дуже близька до найдинамічнішого зі всіх напрямків - похилої лінії, яка становить з поземою лінією кут, близький до 45°.

В цій пам'ятці архітектури поривання у височінь найвищої вежі є також дуже енергійне. Від похиленого даху опасання внизу, який об'єднує всі три зруби в одну цілість і стверджує в долішній частині будівлі панування поземої лінії над відземою, боротьба відземих Напрямків з поземими щодалі вгору все більш посилюється [...]

В цій пам'ятці архітектури є загальноукраїнська тризрубність, об'єднана спільним опасанням. Але є і своя власна логіка у формуванні злету до неба, вираженого в кожній вежітрохи інакше. Є ще і чисто бойківська ярусність середньої вежі і чисто лемківська мальовничість веж з формами барокко. Також є ще лемківська асиметрія архітектурних мас, як дивитися на храм не здовж основної довгої осі із заходу на схід, а з північного або південного боку. Цю асиметрію ніщо не зрівноважує, бо башта над бабинцем є більша і незрівнянно тяжча за вежу над вівтарем. Проте цю асиметрію в певній мірі замирює поземе опасання, яке зв'язує цілу церкву в один організм, а також поєднує всю будівлю в одне ціле ще й спільне устремління всіх трьох веж до неба.

Одною з найкращих церков на Засянні вважаємо бездоганно пропорційну і струнку та ще й дуже давню церковну будівлю в селі Поворозник, збудовану в 1612 році.

Як порівняти середню вежу щойно проаналізованої церкви в селі Канора на Закарпатті з середньою вежею церкви в селі Поворозник, то легко помітити, що між ними є дещо спільне, а саме - чисто бойківська кількаярусність. У Канорі чотири такі яруси, а в Поворознику тільки три. Різниця не тільки в кількості ярусів, а і в неоднаковому розміщенні їх і в структурі завершуючої частини вежі в Поворознику, де вона є стрункіша і ніжніша.

Також і високий зруб у цих селах дечим відрізняється.

В Поворознику немає внизу опасання, існує більший нахил стін і є трохи виступаюча з кожного боку галерія. А головне значно виразніша форма багі, з таким самим струнким увінчанням, як і на середній вежі. І це таке чудове завершення в значно старшій будівлі, яку сміливо можна зарахувати до пам'яток дерев'яної архітектури світового значення!

І в селі Святкова Велика є збудована в 1757 році лемківського типу тризрубна церква, завершена трьома вежами, але щодо пропорцій та стрункости все ж вона далеко слабша за церкву в селі Поворозник [...]

А в селі Висова, у церкві лемківського типу, збудованій у 1779 році, три яруси покрівлі середнього зрубу вже вкрито бляхою, проте це не перешкодило зберегти принадність її трьох ярусів бойківського типу. Також і перекриття бляхою вівтаря у вигляді двох ярусів зроблено вміло і це нічим не псує загального ефекту, тим більше, що будівельник, як це видно, поставився з великою увагою і пошаною до кожного елементу веж, зробивши лагідні вигиби в кожному профілі покрівлі і енергійні вигиби в контурах бань.

В цій церкві, якщо під час генерального ремонту і робилася реставрація певних місць, це здійснювалося з великою старанністю [...]

Щодо самих барочних веж лемківського типу треба відзначити той цікавий факт, що така їх форма ніде в світі не зустрічається, та ще в незліченній різноманітності варіантів. Навіть на одній і тій самій церкві кожну вежу увінчує баня з восьмериком і банькою чим-небудь малим та відмінна. Цілком ідентичних, зроблених трафаретне веж на всіх трьох зрубах нам не доводилося бачити. Тим більше своєрідних відзнак має кожна вежа кожної іншої церкви. В такій же мірі різноманітні й барочні хрести на цих вежах. З точних зарисовок цих веж і, зокрема, хрестів, можна складати великі колекції.

Барочні бані, барочні хрести і утворені з них стрункі лемківські вежі - це є цілком оригінальний витвір українського племени лемків, як і барочні кіоти для окремих образів і цілі іконостаси внутрі церков. Це все становить творче завершення одної із локальних відмін загальнонаціонального своєрідного стилю українського козацького барокко. Козацьким його називають тому, що його найбільше поширення на цілій Україні, з великою кількістю місцевих особливостей і в незліченному числі композиційних задумів і мистецьких варіянтів, збігається саме з часами розцвіту українського козацтва. Цей стиль почав формуватися на Україні з другої половини XVI віку і досягнув найбільшого розвитку за ХVІІ-ХVШ століттів.

З середини XVI сторіччя, найбільше наприкінці цього віку, почали з'являтися перші цінні прояви українського козацького барокко, ще з ознаками переходу від ренесансу до барокко. Ці прояви барокко бачимо не тільки в архітектурі, наприклад, у декоративному завершенні „Круглої" башти замку XVI віку в Острозі або в увінчанні стін замку XVI, з додатками XVII століття, в Староконстантинові, а також і в графіці книжок, особливо львівського видання після 1574 року і у видавничих гербах кінця XVI віку.

Хоча розцвіт українського козацького барокко й охоплює ХVІІ-ХVШ віки, проте відголоски цього стилю траплялися ще й під час клясицизму, до середини XIX століття. В майстерному творчому удосконаленні, відповідному до вимог нашого віку, видатний український професор архітектури Д.Дяченко розвивав далі цей стиль між першою і другою світовими війнами. В цьому стилі він створив чудовий ансамбль будинків Київської Сільсько-Господарської Академії.

Отже, ще з кінця XVI сторіччя і на Засянні, в церквах, починають виникати барочні кіоти для окремих образів і іконостаси, розкішні завдяки своїй ошатності й мальовничості.

Про українську декоративну різьбу XVI-XVIII століттів є цікава праця М.Драгана, в якій дано широкий огляд творчости українських сницарів-різьбарів. Про цю творчість можна скaзати, що вона тісно звязана з традиціями народного мистецтва, але разом з тим в ній ураховується і все здобуте в цій ділянці з цілого світу [...]

Українські майстри декоративної різьби ураховували всесвітні досягнення в цій галузі мистецтва, але по-рабському не переспівували „модні" зразки, а, базуючись на традиціях і уподобаннях народної творчости, давали свіжі, багаті та різноманітні свої власні розв'язки, які забезпечили оригінальність, своєрідність і самобутність української різьби, найбільше по сільських церквах.

В кіотах та іконостасах України, а також і на Засянні, був загальнопоширений обов'язковий канон, проте одночасно були і пошуки, а нераз і захоплення чимось новим у цьому майстерстві, була виразно індивідуальна творчість у межах можливого. Тому і на Засянні декоративна різьба в стилі барокко в кожному іконостасі в більшій або меншій мірі чимсь відрізнялася.

Взагалі в цьому прояві майстерства, яке входить в комплекс дерев'яного будівництва церков, мотиви мальовничого й життєрадісного барокко, перейняті творчими нахилами і уподобаннями українського народу, дістали свій своєрідний пластичний і барвний вираз завдяки тому, що в композиції почато вводити елементи місцевої фльори, відшукуючи для неї все кращі й кращі стилізаційні форми [...]

В декорації українського барокко є прояв прагнень хліборобів до багатого врожаю. Це проглядає в частому повторенні мотивів буйно розвинених і обтяжених плодами рослин.

Але в цьому інтересі щодо задоволення матеріяльного добробуту для фізичного існування видне місце займає і емблематика морального ідеалу перемоги добра над злом, торжество християнської любови над бездушністю фарисеїв, Пилатів та Юд.

В орнаментальні мотиви цього декору вплітається стилізований соняшник, не стільки як прояв дороду, скільки як образ сонця,в значенні емблеми світла, тепла, істини та радощів життя і, особливо часто, виноградна лоза з її тяжкими гронами зрілого винограду, які також означають не тільки дорід плодів земних, а ще й символізують кров, пролиту Христом в ім'я високого заповіту цілому людству про любов до ближнього.

Уже в одній з старовинніших дерев'яних церков - церкві села Улюч, збудованій в 1510 році на Засянні, в декорі, одному - з образом Богоматері, а другому - Христа, бачимо колонки в по-барочному, а разом з тим і в дусі місцевої, чисто народної інтерпретації, обвиті виноградною лозою. Щоправда, не виключена можливість уведення цього в церкву і за пізніших часів.

До речі, варто звернути увагу на те, що Христос-підліток на цьому образі Богоматері притулився щічкою до обличчя Матері з ще натуральнішою ніжністю, ніж Христос-дитина, що обвив лівою ручкою шию Богородиці, а праву простягнув у бік її лівого плеча на відомій іконі кінця XI - початку XII століття, привезеній з Візантії до Вишгороду і пізніше названій „Володимирською Богоматір'ю".

Отже, образ Богородиці з села Улюч треба вважати за вельми цінний, якому належить місце, якщо не поруч з вищеназваним образом з Вишгороду, то, в кожному разі, десь близько коло нього в розумінні виразного вияву почуття сина до матері,

Також на Засянні, в церкві села Млини, збудованій в 1740 році, є на образах Покрови Пресвятої Богородиці два варіянти виображення розпростертих рук Богоматері, що свідчать про творчі пошуки якнайбільшої виразности в композиціях українських іконописців XVIII віку [...]

Цілковиту еклектику, мішанину всяких стилів спостерігаємо в мистецькому оформленні церковних інтер'єрів не тільки в ХІХ-му, а і в нашому XX сторіччі. Проте й у цій еклектиці порою трапляються порівнюючи вдалі зразки, хоч би і скомбінованих з елементів у різних стилях, іконостасів. Прикладом такого іконостасу може служити елегантний зразок його в мурованій церкві села Нові Сади. В цьому іконостасі царські врата заповнено мальовничою різьбою в дусі барокко, обрамлення образів і удекорування їх мотивом зі скойок, також і трельяжні дияконські двері перейнято духом рококо, а спокій на горизонталі антаблементу і стрункі колонки в канелюрах є вже данина поширеному з першої половини минулого століття клясицизмові [...]

Написано цю працю після вивчення великого числа церков на місці. Базуючись на своїх і архівних записах, а також і на поданих тут (у першодруці праці. - Ред.) 856 світлинах, приходимо до висновку, що й та частина українського населення, яка перебуває в західніх Карпатах у Польщі, зробила свій значний вклад в історію українського мистецтва.

Цей вклад у найбільшій мірі зроблено з боку українського племени лемків, яке по-своєму поєднало місцеві народні традиції в мистецтві з впливами європейських стилів: ренесансу, барокко і клясицизму.

В найбільшій мірі на Засянні сприйняте було барокко, яке поступово удосконалилося і трансформувалося в свій власний стиль - лемківський варіянт українського барокко, званого козацьким.

Лемківський варіянт українського козацького барокко проявив себе в архітектурі, скульптурі, малярстві і декоративному мистецтві.

В архітектурі - це ніде більше в світі не виражена так послідовно, гармонійно й виразно пластична мелодія спаду висоти трьох веж від найвищої на заході до середньої понад осердковою навою і далі, до найнижчої над вівтарем.

Цей спад має безліч нюансів, від досить різкого - під кутом у 45° до лагідного, мало помітного, в 15 або й 10 степенів.

Також існує велика різноманітність віддалень між вежами, від зближення їх у вигляді дружньо вираженого зосередження до широко розтягненого розміщення їх, коли через видовженість церковної нави ці вежі втрачають мальовничу єдність.

Ще більше різноманітности є у формах самих лемківських веж, від урочистих, багагоярусних, пропорційних, мальовничиху своїх плавних заокругленнях і здебільшого напрочуд струнких до скромних малоярусних, які становлять тільки п'єдесталь для хреста.

Вежі церков мають ще й нюанси фактури й колориту, в залежності " від покриття: архаїчного - гонтою, яка дає приємні, утворені з рисочок дрібно зазубрені контури, або модерного - бляхою, з її чітко лінійним окресленням форм і певною блискучістю, особливо ефектною в соняшний день.

А яка різноманітність в ярусній структурі кожного зрубу, звичайно найбільша в загальній побудові основної середньої частини церкви! Тут лемки перегукуються з бойками, відчуваючи і по-своєму виражаючи красу ступінчастих зрубів з їх чітким горизонтальним членуванням і зубчастими контурами.

Скільки ще різноманітйости в формах дашків, опасань на консолях або аркадах, галерій, ґанків та всіляких прибудов!

Яка велика різноманітність окремих дзвіниць, від найпростіших стінок з дзвонами і перекритих тільки дашками вишок з дзвонами, зведених на оголених від пошиття стовпах, - аж до струнких башт з опасаннями, галеріями та барочними банями і баньками з маківками і хрестами нагорі!

Різноманітні навіть прорізи в дзвіницях для поширення звуків благовісти: круглі, арочні, трикутні та всілякі інші фігурні.

Все це є невичерпний резерв багатющої мови ліній, форм та кольорів, якою володіли будівники церков по селах Засяння, по тих селах, що їх мусіли покидати тамошні корінні мешканці. Вони мусіли покидати насиджені з діда-прадіда місця і залишати напризволяще свої чарівні, віками опоетизовані церкви. (Йдеться про здійснене 1947 року польською владою примусове виселення всіх українців-лемків з рідних місць. - Ред.).

В цій праці не довелося говорити про польський вплив на церкви українського населення Засяння, який безперечно був, як також був і взаємний вплив лемківських церков на місцеві польські.

Питання про взаємовпливи є тема для дальшого окремого дослідження. Але тут треба сказати, що сам факт запровадження скульптурних статуй у наших церквах є впливом римо-католицької синтези всіх пластичних мистецтв у храмах.

Отже, наявність у багатьох лемківських церквах статуй Богоматері з дитиною-Христом, Розп'яття і різних святих - це є ще одна можливість для збагачення мистецької виразности внутрішнього і зовнішнього вигляду храмів на Засянні.

Поява окремих фігур у скульптурі збільшує і пожвавлює комплекс мистецьких засобів кожної церкви, особливо тоді, коли ці статуї виявляють душевне зворушення і фізичний рух, коли вони характеризуються динамічністю поз, жестів і навіть міміки на обличчях.

Така жвавість і мальовничість пластичне зображених персонажів є характерна риса стилю барокко.

В культовій скульптурі менше місцевої лемківської самобутности, ніж в архітектурі церков, проте ця церковна скульптура на Засянні весь час перебувала в процесі пошуків такого виразу форм, який міг би бути в найбільшій мірі зрозумілим для українських селян.

Більше як загальноукраїнських, так і зокрема, місцевих лемківських прикмет помічаємо в церковному малярстві Засяння. В обличчях Богоматері, дитини-Христа, святого Миколая та святого Юрія, як і в образах апостолів часто можна впізнати зосередження найшляхетніших рис, властивих місцевій людності.

Типаж місцевої людности фігурує і в образах, в яких є масові сцени, в цілих складних композиціях на теми дванадцяти свят і численних подій з Старого і Нового Завіту. Особливо цікаво знаходити місцевий типаж у таких композиціях, які створювалися в багатьох варіянтах на теми Покрови Пречистої Богородиці та Страшного суду.

В образах Покрови, як на східній Україні, так і на Засянні, в юрбах народу, який шукає заступництва Богоматері, можна бачити як короновані особи і духовні владики, так і селянську бідноту. А на Запоріжжі, де була традиція освячувати Січову церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці, в юрбі народу малювали і козацьку старшину, і козацьку голоту. В цьому урівнюванні всіх тих, хто сприймає символічне любовне обіймання від Найсвятішої зі всіх матерів, проявляється демократизм українського світогляду, який не обійшов і українців Засяння.

А в грандіозному пдумі композиції Страшного сулу часто проявлялося ще більше українських національних рис у добиранні найрізноманітнішого персонажу для масових і індивідуальних сцен. За царських 1 часів на Україні бувало й так, що серед грішників можна було пізнати правдиво намальованих станового або урядника, які жорстоко утискували селян. Бувало і так, що такого гнобителя змальовували в "гой момент, коли його хапав чорт і тягнув у пекло. В таких сценах проглядав чисто народний український гумор.

Історики мистеці на вказують на те, що іконографія Страшного суду була досить повно розроблена у Візан тії ще до VIII століття, а на Україні цей сюжет вперше з'явився в київській Кирилівській церкві XII сторіччя і одразу ж почав проявлятися в місцевому тлумаченні. Щоправда, ще з Візантії для цієї теми встановилася традиційна схема розпису з місцем для Христа на гроні, певними місцями для апостолів, праведників і грішників, для „Лона Авраамова", тобто Царства небесного і пекла з геєною вогненною. Залежно від місцевих умов і обставин тема „Страшного суду" нескінченно варіювалася, насичуючись новими, іноді зовсім несподіваними і оригінальними Доповненнями.

Українці Засяння також і зі свого боку додали своєї творчої фантазії до розроблення цієї складної, багатолюдної і трудної теми. Саме на Засянні збереглися одні з найкращих в українському мистецтві, найстарші зразки Страшного суду.

Народність місцевого церковного малярства помітно відчувається в гранично спрощеному прорисі фігур і облич на багатьох образах і на настінних тематичних розписах, коли при всій невикінченості, а порою і наївності певних композицій, мистець досягає найсильнішої, в певних випадках потрясаючої, експресії. Така яскраво виявлена виразність особливо глибоко зворушує і чутливо вражає глядача в сценах Страстей Господніх.

В ще більшій мірі виявлено своєрідність церковного мистецтва Засяння в декоративному майстерстві різьби в дереві та в орнаментальному розписі. Хоч розкішно ошатні різьблені кіоти для образів та іконостаси з царськими вратами й витри-мано у формах загальноєвропейських стилів ренесансу, барокко, рококо та клясицизму, з явною перевагою мальовничих мотивів барокко, проте в багатоваріянтних задумах цих пишних елементів інтер'єру зустрічаємо і свою народноукраїнську стилізацію улюбленого на Україні соняшника, а ще частіше - символічної в церквах виноградної лози, з повними гронами винограду, зрілого, соковитого і гарного в стилізаціях. Ще більше своїх народноукраїнських мотивів є в барочно-українській ажурності плетінок надкупольних хрестів та в геометричних і рослинних мотивах орнаментації стін в інтер'єрах, доповнених вишитими рушниками.

Мистецтво українських церков Засяння - це цінний вклад українців в світову скарбницю змагань різних народів за високу моральність і щастя в людському житті. В цьому мистецтві не тільки мажорні мотиви, в ролі стимулятивних чинників, а також і мінорні мотиви, в ролі седативних чинників, здатні продовжувати в людях віру в перемогу добра над злом, скріплювати в них оптимізм і скеровувати народне буття в напрямі життєствердливого дружнього почуття одної людини до другої.

Любов до ближнього і високих духовних вартостей - це прояв ще не повсюди пробудженої, але всюдисущої душевної краси, у вихованні якої бере активну участь краса просторів, форм, ліній і барв.

Демократизація цілого світу немислима без любови між людьми і без мистецтва, яке стверджує в людях радість життя!

ПУ № 2 1997 р.