архітектура / дослідження / Меджибізька фортеця / сторінка 2.

Наприкінці XV сторіччя церкву переробили на костел, відтак вона набула готичних форм. Видовжені вікна завершилися стрілчастими арками, склепіння з нервюрами вимурували зі спеціально виготовленої фігурної та жолобкової цегли розміром 16х17 сантиметрів. Крипта під кам'яною підлогою костелу є залишком первісної церкви.

Володарі фортеці від 1540 року місцеві магнати Сенявські капітально реконструювали її. Аскетичні, підпорядковані здебільшого оборонним цілям споруди перебудували на палац та оздобили його зовні і всередині. Вікна й двері було облямовано білокамінними профільованими лиштвами, фасади увінчано ренесансовою аркатурою й фігурними атаками. На розі фортеці, де була в'їзна брама, прибудовано потужний, п'ятипелюстковий у плані бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що височіє над бастіоном. Панівною висотною спорудою фортеці стала надбрамна кругла в плані вежа з надбудованими двома ярусами - четвертим і п'ятим. До них можна було потрапити сходами від тераси бастіону.

На сході замку, над кам'яницею, що була оборонною вежею, споруджено ще один поверх, пристосований, як і головний корпус, під житло. Світло лилося до його покоїв крізь широкі вікна, двері облямовано профільованими лиштвами, у кожному покої, як і в головному корпусі, змуровано коминки.

Дослідники виявили дуже цікаву структуру тогочасних коминків, пізніше перероблених, замурованих або розтесаних. Спершу їх робили з жолобкової цегли розміром 27х13х6 сантиметрів і складалися вони з двох аркових ніш. Поряд з нішею, де спалювали дрова, була друга - вузька й висока, як і перша, з димарем зверху. У ній сушили дрова. Одну нішу від другої відокремлювала перегородка завширшки в одну цеглу, що сприяло нагріванню сушильної ніші.

Двері головного корпусу палацу облямовано білокамінними профільними блоками, розміщували їх у ширших і вищих дверних арках попереднього періоду. Всі аркові тогочасні елементи, як і коминки, було вимурувано з жолобкової цегли.

Доти цеглу застосовували лише в церкві, коли зводили склепіння. Подрібнену цеглу домішували до вапняного розчину в XVI сторіччі для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Завдяки цьому та ще цегляним аркам колористика замку набула рожевого відтінку. Мальовничого вигляду будівлям надавали також великі наріжні брили вапняку.

Для вояків - оборонців замку - за тереном дитинця, уздовж північного й східного фортечних мурів на початку XVI сторіччя було зведено дві кордегардії.

Найбільшою тогочасною зміною в структурі фортеці стало перенесення в'їзної брами з південно-східного рогу до західного прясла фортечного муру. Її розміщено на відстані 4,5 метра від п'ятикутної вежі. Ця зміна зумовлена побудовою п'ятипелюсткового бастіону, що закрив доступ до давньої брами. Бастіон мав три яруси зі склепінчастими перекриттями. З кожного ярусу були підступи до багатоканальних стрільниць, пристосованих до використання вогнепальної зброї.

Саме тоді поруч із бастіоном, у південній куртині з'явилася високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які річками доправлялися сюди на човнах. Підіймали вантажі спеціальним блоковим пристроєм (не зберігся). Як і роги будівель, цю браму було вимурувано з великих тесаних брил. Мала вона аркове завершення з жолобкової цегли. Згодом браму замурували, на місці її з'явилося вікно зі стрілчастим завершенням.

Фортеця раз у раз перебувала в осередді воєнних подій. У Визвольну війну українського народу 1648-1654 років її здобували повстанські полки Максима Кривоноса, Данила Нечая.

Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII сторіччя вирішили всі долішні яруси твердині забутити землею й надати їм ролі потужного бастіону. Тоді й забутили землею перші яруси Лицарської й Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі.

У середині XVII сторіччя розібрали західний оборонний мур дитинця. Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній частині його рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній - на 11 метрів. Відповідно брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV сторіччі.

На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині - адміністративний корпус). Зведені в XVII сторіччі стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).

Наприкінці XVII сторіччя ззовні фортеці зводять могутні камінні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спричинилися тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини і кам'яні склепіння палацу, тому в XVII-XVIII сторіччях їх скрізь замінили цегляними.

Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють т.зв. талуси - земляні насипи заввишки 4-5 метрів.

Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти турецької артилерії. 1672 року Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Туреччини4. Турки теж укріплювали цитадель, але виявити результати цих їхніх робіт поки що не вдалося.

У 1730 році фортеця стає власністю А.Чарторийського. Капітальна відбудова комплексу торкнулася всіх його споруд. У палаці, як виявили дослідники, було перекладено атик XVI сторіччя, змінено габарити вікон і дверей, перебудовано коминки - частину їх замінили на печі, обличковані витонченою орнаментальною керамікою , яка на жаль, нині трапляється лише фрагментарно: її обідрали, можливо, уже в наш час. Перебудували церкву. Чільний фасад її набув барокових форм, готична сигнатурка перетворилася на барокову, увінчану хрестом.

Для розміщення численної челяді й залоги на місці похованих під шаром землі корпусів постали нові будівлі; одна з них, східна, частково займає площу колишнього дитинця. Будували тоді цеглою розміром 30-32х16-17х6,5х7 сантиметрів, яку легко вирізнити серед іншочасних мурувань.

1793 року, після поділу Польщі, фортеця потрапила у володіння російського уряду.

1848 року замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася цариця5. На підтримання ансамблю тоді було витрачено великі кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному тоді романтичному стилі, а архітектурне оздоблення їх дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове обличкування замінили тиньковими профілями, що облямували стрілчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Північно-східну круглу вежу надбудували у формах восьмигранного зі стрілчастими дверними й віконними отворами, обсягу, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV сторіччя, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південносхідним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білої барви, Увесь комплекс позбувся вигляду оборонної твердині й перетворився на білосніжний романтичний палац. Цьому сприяв навколишній краєвид.

За радянських часів у замку розмістили маслозавод, і це завдало пам'ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили знегоди другої світової війни. Але до найбільших втрат спричинилася місцева влада, дозволивши мешканцям брати в замку будівельний матеріал на зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту „Укрпроектреставрація" 1967 року, коли вони почали досліджувати тамтешні пам'ятки, щоб виготовити проектну документацію на реставрацію їх. У наступні десятиріччя було вжито антиаварійних заходів на небезпечних ділянках, зміцнено фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.

* Перші розвідки ядра доби України-Русі виконав колишній директор створеного у фортеці музею М.Ягодзинський. Археологічні розкопи продовжив науковий працівник інституту „Укрпроектреставрація" Ю.Толкачов. Архітектурні дослідження виконали під керуванням Є.Лопушинськоі архітекти цього ж інституту В.Шелягов, С.Козленко, С.Кривуця, В.Лященко.
1. Лопушинская Е. Реконструкция Золотых ворот в Киеве // Строительство й архитектура. - 1978. - №11; 1983. - №3.
2. Батюшков Н. Подолия: Историческое описание. - СПб., 1891. - С.93.
3. Гульдман В. Памятники старины в Подолии. - Каменец-Подольский, 1901. -С.540.
4. Там само.
5. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф.77. - Оп. 87. - Спр.689, 1843.

ПУ № 3-4- 1996 р.