архітектура / публіцистика

Анатолій Сальников

ЦЕ МІСТО ЖИВЕ

Розповідає головний архітектор Керчі:

У містобудівній характеристиці Керчі, на щастя, збереглися основні традиції, закладені ще в античні часи. На сучасних теренах існувало більше восьми античних міст. Пантікапей мав акрополь на Мітридаті. На верхів'ї цієї гори височів цілий комплекс царського палацу. У ІV - ІІ ст. до н.е. це була одна з найбільших споруд у всій Ойкумені. Структура схилів Мітридату сформувалася ще в ті далекі часи і вціліла дотепер. Згідно з розробленим у 30-ті роки ХІХ століття генеральним планом центральної частини міста, ця терасна забудова мала зберігатися. Її нижній частині (від вулиці Воронцовської до річки Мелек-Чесме) надавався характер класичної забудови. Вона заснована на античних традиціях, тому й називається класичною.

Єдина розпланувальна структура міста - містобудівний кістяк - природно прийняла античні традиції до буквальності. Вулиці пролягають там, де вони були і в античні часи. Протягом 26 століть на одному й тому самому місці! Таких міст у світі мало. Скажімо, ще Афіни зберегли розпланувальну систему того ж періоду. Я вельми серйозно вивчав афінський акрополь: прилегла частина його, агора, втратила розпланувальну структуру. А в Керчі навіть розпланувальна структура агори збереглася! Генеральний план міста ХІХ століття продовжив життя цій розпланувальній структурі. Це й дає змогу працювати з середмістям у його традиціях.

Друга перевага Керчі полягає ось у чому. За середньовіччя, та й пізніше, у ХІХ столітті, більшість і наших, і західних міст зазнали реконструкції і змін у розплануванні. Забудовувано їх, не зважаючи на масштаби, власники ділянок зводили нові споруди, нехтуючи містобудівні принципи. А Керч розбудовувалася не дуже активно. І за середньовіччя тут орієнтувалися на античні традиції, на лінії стародавньої забудови і, головне, - масштаб споруд. Тож і наприкінці ХІХ століття суцільна забудова Керчі зберегла масштаб античної доби.

У радянські часи, на жаль, зводили і п'ятиповерхові житла, давній образ середмістя спотворено. Останнім часом різко зменшилося житлове будівництво, лишилися нереалізованими попередні плани, що стосувалися центральної частини міста. Завдяки цьому маємо можливість відтворити гуманістичний характер забудови, який склався історично й підтримувався нашими предками. Те, що ми вже зробили й далі робимо на вулиці Леніна, - це власне а г о р а, ще тих часів агора! Відновлюємо у тих самих традиціях будівлі на вулицях К.Маркса, Ціолковського, Козлова, Пролетарській, у провулку Міліцейському*. Намагаємося дбайливо ставитися до фасаду кожного будинку. Відтворюємо втрачену фасадну архітектуру. Займаємося регенерацією всієї історичної забудови. І реабілітуємо її: відновлюємо не тільки архітектурно-образну частину, а й функційну. На Козлова, Пролетарській малоповерхове некомфортне житло перетворюємо на торговельні, громадські приміщення. Це колишні торгові вулиці. Чолом виходили крамниці до людей, у глибині будинків були помешкання. Втрачений у радянські часи характер розпланування тепер повертається. Ці будівлі сьогодні освоює дрібний підприємець під об'єкти обслуговування, торгівлі тощо.

Відроджується сенс існування суспільно-торговельного центру міста. Що мали ми років із двадцять тому? Під кінець робочого дня середмістя "вимирало". У малоповерхових домівках мешкало небагато людей, вони сиділи вдома, вулиці були безлюдні. А тепер це місце відпочинку всіх. Ще восени 1998 року, відколи почалися роботи на головних вулицях міста, після 18-ї години тут бувало яких півтора десятка перехожих, нині - велелюдно. Сюди повернулося життя. Ще замало кав'ярень, перші поверхи поволі перетворюються на торговельні й відпочинкові осередки. Ми стимулюємо цей процес. Купуючи будинок під кав'ярню чи крамницю, кожний підприємець одержує неодмінно проектну документацію на нього. У нас 100-відсоткова забезпеченість проектною документацією на середмістя - з урахуванням традицій.

У 30-ті роки ХІХ століття зродилася традиція провінційної класики - не помпезної, не імперської, не ампіру, який прийшов із наполеонівської Франції і поширився в Росії після війни 1812 року, а мистецтва гуманного, сумірного своїм масштабом з людиною. На керченських вулицях відчутна увідповідненість архітектури і людини. Архітектура вимірюється людиною. Ми домагаємося співвіднесеності внутрішніх просторів. Осередні дворики, мала поверховість створюють гуманну атмосферу в нашому житті. Ще не все зроблено, але маємо потенціал. Такий, якого ніхто не має. У нас не було тотального руйнування старого міста, і тому в спадок нам дісталися колосальні цінності і вражаючі можливості. Працюємо над живим містом. Це місто живе.

* Здається, поряд зі смаком до регенерації архітектурної спадщини "батьки міста" демонструють разючу глухоту на очевидну кричущу дисгармонію між античною, середньовічною та іншою давниною і накинутою в недавні часи ленінсько-міліцейською топонімікою. Але ж відновлення історичної забудови міських вулиць і майданів передбачає повернення їм історичних назв, які так само, як і давні споруди, є пам'ятками. Чудовий приклад у цьому подала не така вже далека від Криму Одеса, де дбало зберігають спадщину різних часів, народів і культур. Див.: Ситник А. "За всю Одесу" в одній книжці, або Як агороніми й годоніми "південної перлини" позбулися тоталітарної машкари // Пам'ятки України. - 2001. - Ч.1 - 2. - Прим. ред.

ПУ № 3, 2001 р.