архітектура / публіцистика
Відродження втрачених святинь / продовження

Михайлiвський Золотоверхий монастир був заснований близько 1062 р. як Дмитрiївський монастир великим князем київським Iзяславом Ярославовичем. В 1108-1113 рр. коштом великого князя Святополка Iзяславовича збудовано Михайлiвський Золотоверхий собор, cтiни якого прикрашали мозаїки i фрески. У ХII ст. монастир був мiсцем поховання князiв. У 1240 роцi його пограбували i частково зруйнували монголо-татари. З середини XV ст. монастир дiстає найменування Михайлiвського Золотоверхого. За митрополита I.Борецького в XVII ст. монастир був одним iз осередкiв антикатолицької боротьби.

В 1-й половинi XVIII ст. на територiї монастиря велося велике будiвництво: в 1713 роцi споруджено муровану трапезну в стилi українського бароко (реставровано в 1979-1980 роках), в 1716-1720 роках - муровану дзвiницю.

На територiї Михайлiвського Золотоверхого монастиря було поховано київських князiв Святополка Iзяславовича (1113), його дружину Варвару, Святополка Юрiйовича (1196), митрополитiв I.Борецького (1631) та I.Копинського (1640). В соборi зберiгались мощi Св.великомученицi Варвари.

В 1934-1937 роках собор i дзвiницю знищено московсько-комуністичною владою. Частина фресок i мозаїк збереглася.

Питання про вiдбудову монастиря порушила українська iнтелiгенцiя в кiнцi 1980-х рр. 14.05. 1991 президiя Київради ухвалила рiшення "Про вiдбудову Михайлiвського Золотоверхого собору''. Влiтку того ж року розпочалися археологiчнi дослiдження собору. 27 сiчня 1996 р. Президент України затвердив "Прешочерговi заходи" з вiдтворення комплексу Михайлiвського Золотоверхого монастиря. Протягом квiтня-листопада 1996 р. завершено археологiчнi дослiдження пiдмуркiв собору, а протягом листопада 1996 р. - квiтня 1997 р. вiдбудовано мур з Економiчною брамою.

У листопадi 1997 р. завершено опрацювання проектно-кошторисної документацiї i розпочалися будiвельнi роботи на дзвiницi (відбудовано в травнi 1998 року) i соборі (завершені в 1999 році). Собор освячено на День Києва 28 травня 2000 року. Проте роботи з оздоблення інтер'єру Михайлівського собору ще тривають. Загальна вартість робіт з відтворення комплексу Михайлівського монастиря становить близько 20 мільйонів американських доларів. Монастир поступово перетворюється на резиденцію Патріархату Української православної церкви. Тут також містяться Духовна академія та семінарія УПЦ-КП.

Відбудова Михайлівського Золотоверхого собору виявилася справою надто контроверсійною. Вже по завершенні робіт з'ясувалося, що собор, всупереч вимогам офіційно затвердженої ''Концепції'', відтворено зовсім не в тих архітектурних формах, яких він набув у добу розквіту бароко в середині ХVІІІ століття. Справа в тім, що були відтворені контрфорси, які оточують основний об'єм собору з півдня і півночі, але не були відтворені одноповерхові приміщення між контрфорсами, які були зведені одночасно з останніми й забезпечували співмасштабність собору й людини, підкреслювали основну композиційну ідею пірамідального наростання мас від периферії до центру композиції - головної бані, яка уособлює Ісуса Христа. Внаслідок цього архітектурний образ храму виявився безнадійно спотвореним. Замість відродженого храму ХІІ- ХVІІІ століть ми отримали антиісторичну фальшивку вартістю 20 мільйонів доларів.

Довершило справу антиісторичне й антихудожнє пофарбування фасадів собору в інтенсивний синій колір з розмалюванням ліпленого декору в різні кольори. У підсумку замість білого величного храму маємо розцяцькований базарний балаган.

Успенський собор Києво-Печерської лаври був і лишається однією з найшанованіших православних святинь. Його руйнація 1941 року, до якої, як тепер з'ясовано, доклали рук і московські комуністи, і німецькі нацисти, була незагойною раною Києва. Тому стосовно цього храму не було дискусій - відбудовувати його, чи ні. Дискутувалося про інше - як саме відбудовувати. В результаті десятилітньої напруженої праці вдалося знайти прийнятні технічні вирішення щодо фундування собору, пов'язання воєдино його старої та відтворюваної частин, збереження археологічного культурного шару, поховань, часточок мощів святих тощо. Проектом інституту ''Укрпроектреставрація'', одностайно схваленим, передбачено відтворення собору станом на період розквіту українського бароко 2-ї половини XVIII століття.

Навесні 2000 року основні будівельні роботи на соборі були завершені й розпочалося оздоблення інтер'єру з відтворенням барокового живопису, іконостасів, ктиторських портретів, поховань князя К.Острозького, графа П.Рум'янцева-Задунайського та інших видатних осіб. Орієнтовна вартість відтворення собору - понад 15 мільйонів американських доларів. Собор має стати кафедральним храмом Української православної церкви (Московського патріархату).

Володимирський собор у Херсонесі (м. Севастополь) споруджено у 1859-1877 роках над руїнами невеличкого храму-хрещальні в якому, за переказами, було охрещено Святого рівноапостольного князя Володимира. Собор потерпів під час другої світової війни і впродовж 50 років стояв у напівзруйнованому стані. Під час одного з візитів до Севастополя 1997 року московський мер Юрій Лужков оголосив, що цю православну святиню буде відбудовано коштом міста Москви. Цю ініціативу перехопив Київський міський голова Олександр Омельченко. З 1998 року замовником і спонсором відбудови храму є місто Київ, якому трохи допомагає і держава - коштами з Державного бюджету України. Розроблено й затверджено проектну документацію, розпочалися відбудовчі роботи. Вартість відбудови становить понад 7 мільйонів американських доларів. Після відбудови храм буде передано Українській православній церкві (Московського патріархату).

Спасо-Преображенський собор в Одесі. Його будівництво розпочалося 1795 року, а остання реконструкція була завершена 1903 року. В результаті її цей храм з дзвіницею став удвічі більшим за Успенський собор Києво-Печерської лаври. Ініціатива відтворення собору, знищеного 1936 року, належить місцевій владі. Для збирання коштів створено Чорноморський православний фонд. У серпні-вересні 1999 року проведено Всеукраїнський відкритий конкурс на кращий проект відтворення собору. За результатами конкурсу розроблено проектну документацію і навесні 2000 року розпочалися відбудовчі роботи. Відбудова провадиться у два етапи: спочатку відтворюється дзвіниця (до Різдва Христового 2001 року), а потім - сам собор. Він має стати кафедральним храмом Одесько-Ізмаїльської митрополії Української православної церкви (Московського патріархату).

Успенський собор у Полтаві заплановано відтворити як кафедральний храм Полтавської єпархії Української православної церкви - Київського патріархату. Для призбирування коштів створено громадський фонд, силами місцевих архітекторів опрацьовано ескізний проект. Справу відтворення собору стримує брак фінансування.

Собор Олександра Невського в Сімферополі. Його відбудовою опікується особисто голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Леонід Грач - колишній перший секретар обкому комуністичної партії. Відтворення цього храму як кафедрального собору Кримської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату) є складною містобудівною та політичною проблемою. Справа в тім, що за повоєнні десятиліття навколо набудовано чимало престижних великих будівель, в тому числі й будинок теперішнього Кримського парламенту. А на місці собору стоїть пам'ятник - танк Т-34, що відзначає могилу воїнів, загиблих при звільненні Сімферополя від німецької окупації. Тому питання де і як відбудовувати храм стало вже причиною серйозного політичного протистояння в Криму. Проектну документацію на відтворення собору розробили місцеві архітектори, не зважаючи на чинне законодавство України. Чим все це завершиться - ніхто не знає. Прикро лише, що свята справа призвела до роз'єднання й конфліктів, замість того, щоб об'єднати людей.

Успенський собор у селі Крилосі біля Галича взагалі не мав би відтворюватися з огляду на те, що ніхто не знає, як виглядав той княжий собор, зведений у ХІІ столітті й зруйнований остаточно десь у ХІV столітті. Тому його й не було включено до Програми відтворення пам'яток. Все, що треба було зробити - дослідити й законсервувати підмурки собору та реставрувати каплицю, зведену на його рештках. Та амбіції місцевих ''удільних князьків'' виявилися сильнішими за науково-методичні й законодавчі обмеження і вийшли за межі здорового глузду. В результаті 1999 року на унікальній пам'ятці археології розпочалися відбудовчі роботи, які провадилися у варварський спосіб, без наявності проектної документації, погодженої і затвердженої в установленому порядку. Після численних протестів науковців і громадськості ці роботи зупинила Прокуратура. Проте ''відбудовники'' не вгамовуються і мають намір у 2000 році продовжити зведення антиісторичної фальшивки.

Цей короткий огляд дозволяє зробити кілька висновків з практики відтворення храмів у незалежній Україні.

По-перше, після десятиліть антихристиянського й антиукраїнського терору відбудова поруйнованих храмів - справа закономірна й неминуча. Це - як одужання народу після тяжкої хвороби.

По-друге, відтворення втрачених храмів не можна ставити на конвеєр, як спорудження житлових будинків. Ми вже стикаємося з небезпекою відвертої чи завуальованої фальсифікації історичних архітектурних пам'яток. Цього не можна допустити, інакше буде дискредитована сама ідея відродження духовності й культури.

І останнє: не можна святу справу робити негідними методами, такими, як самочинне проведення робіт, руйнація автентичних пам'яткових структур, увічнення свого ''Я'' у відтворюваних храмах, ''відмивання'' грошей, примусове збирання коштів тощо. На жаль, всі ці методи зараз практикуються в Україні. А це є свідченням того, що ми ще остаточно не одужали.

Примітки.
1. Пам`ятки України. - 1996.- № 3-4.- С.126.
2. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам`ятки Києва. - Нью-Йорк, 1987. - С.12-55.
3. Вечерський В. Поминальник української архітектури // Пам`ятки України. - 1992.- № 2-3.- С.65-66.
4. Відтворення втрачених пам`яток: історичний та правовий аспекти // Пам`ятки України. - 1994.- № 3-6.- С.134-147.
5. Методичні рекомендації наукового семінару Міністерства культури України "Відтворення втрачених пам`яток: історичний та правовий аспекти // Пам`ятки України. - 1995.- № 1.- С.94.
6. Літопис відродження пам`яток // Пам`ятки України. - 1997.- № 2.- С.116-121; № 3. - С.74-75; 1998 - № 1. - С.180-181.