Віктор Вечерський

ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИЙ
АНСАМБЛЬ У КАЧАНІВЦІ

Садиба в Качанівці - нині селищі Ічнянського району Чернігівської області - сформувалася в середині XVIII - наприкінці XIX століття. Розташована вона на південно-західній околиці села на двох рівнях. На верхньому плато містяться сам палац із двома флігелями і вежею, які утворюють курдонер - парадний двір, альтанка М.Глинки, два корпуси служб та Георгіївська церква. У регулярно розпланованому парку - могили Г.Честахівського, О.Агі-на, М.Гарама, пам'ятник Т.Шевченкові, а також окремі житлові й господарські будівлі. Нижній рівень - це ландшафтний парк із 12 ставками, павільйоном, парковою скульптурою, містками, "руїнами", амфітеатром. Територію площею близько 560 га нині обмежують автомобільна дорога та каскади ставків.

Ансамбль розвивався протягом 150 років, неодноразово перебудовувався, змінювався його обсягово-просторовий устрій. Садиба заснована в першій половині XVIII століття. Першим власником її був Ф.Болгарин. У нього садибу купив придворний співак Ф.Коченовський, від якого її успадкував родич, майор М.Коченовський. Від їхніх прізвищ походить назва маєтку. У 1771 - 1808 роках Качанівкою володіли генерал-фельдмаршал граф П.Рум'янцев-Задунайський та його син О.Рум'янцев, у 1808 - 1824 -Г.Почека, 1824 - 1853 - Г.Тарновський, 1853 - 1866 -В.Тарновський, а в 1866 - 1897 роках власником садиби був його син - славетний колекціонер Василь Тарнов-ський-молодший. Після нього протягом 20 років, аж до 1919-го, садибою володіли послідовно цукрозаводчики Харитоненки, князі Урусови, М.Олів.

З качанівською садибою пов'язані імена видатних представників української та російської культури. У різний час тут жили й працювали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, художники Микола Ге, Ілля Рєпін, Михайло Врубель, Василь Штернберг, Володимир Орловський, Олександр Кунавін, Олександр Агін, Іван Пряниш-ников, брати Костянтин і Володимир Маковські, композитори Михайло Глинка, Семен Гулак-Артемовський, вчені Михайло Максимович, Василь Горленко, Дмитро Яворницький та інші.

За більшовицького правління в садибі містилися різні заклади - дитячий будинок, санаторії тощо. Внаслідок варварського господарювання не збереглася частина споруд ансамблю, значною мірою втрачені декор інтер'єрів, умеблювання, спотворено ландшафтний парк. Та навіть те, що збереглося, визнається найкращим зразком палацової садибноГархітектури кінця ХУІІІ-ХІХ століть.

Реставраційні роботи розпочалися тут 1974 року. А в 1981 році ансамбль оголошено Державним історико-культурним заповідником. Підпорядковується Міністерству культури і мистецтв України. Ансамбль дійшов до наших днів у стильових формах класицизму й історизму (неокласицизм). Споруди змуровані з цегли, частково - дерев'яні з цегляним обличкуванням. Розпланування садиби регулярне (верхнє плато). Композиція її має чітку осьову будову з орієнтацією захід - схід.

Палац, який є чільним елементом ансамблю і якому композиційне підпорядковано інші елементи, спорудив 1771 року український будівничий Максим Мосцепанов (Мосципанов) за проектом московського архітекта Карла Бланка. Фахівці, що досліджували палац, опрацьовуючи проект його реставрації, налічують п'ять будівельних етапів:

1771 - 1780-і і роки - зведення палацу й флігелів в архітектурних формах, перехідних від бароко до класицизму;

1808-1824 - перебудова палацу в стильових формах класицизму з добудовою флігелів;

1824-1866 - внутрішні перебудови;

1866-1897 - зведення водонапірної вежі;

1897-1917 роки - обмурування дерев'яних стін палацу цеглою, збільшення габаритів бані, переоздоблення інтер'єрів.

Споруда дійшла до нас у стилістичних формах класицизму з деякими елементами, властивими добі історизму. Вона цегляна, другий поверх дерев'яний, обмурований цеглою. В опорядженні інтер'єрів використано червоне дерево, дуб, природний і штучний мармур, поліхромну метлахську плитку, кольорове скло.

Палац має симетрично-осьову композицію. Він прямокутний у плані з трьома ризалітами з паркової о боку. Загальні габарити в плані - 73х21 м. На чоловому фасаді під прямим кутом до центрального корпусу прилягають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну подібну форму плану. Центральна частина увінчана півсферичною декоративною банею на високому рустованому циліндричному підбаннику, яка акцентує не тільки головну вісь будівлі, а й композиційну вісь усього паркового ансамблю, що дуже добре показано на хрестоматійно відомому полотні Василя Штернберг а з Національного художнього музею. Ребристу баню увінчує невеликий оглядовий майданчик, огороджений металевими Ґратами. Підбанник має овальні вікна, облямовані профільованими лиштвами. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією на два поверхи, обмеженою наріжними пілонами і чотириколонним портиком доричного ордера, що несе антаблемент з тригліфами й розетками в метопах.

Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, до якого прилягає з обох боків парапет-балюстрада, прикрашена вазами. Обабіч центральної частини фронтону - скульптури, а в центрі - барельєфна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду декоровані рустом. Віконні прорізи прямокутні, на другому поверсі вони увінчані прямими сандриками й ліпними прикрасами.

Розкрепування головного фасаду акцентовані тридільними вікнами з ліпним і профільованим декором. Під вікнами другого поверху - балюстрада фальшивого парапету. Парковий фасад близький за архітектурним вирішенням до головного, але трактований мальовничіше. У центрі - шестиколонний портик тосканського ордера, увінчаний трикутним фронтоном, у тимпані якого -барельєфне ліплення рослинного характеру. Ризаліти й причілки оперезані колонадою на рівні першого поверху, яка несе основну терасу другого поверху з ажурною металевою огорожею. Їм відповідає балкон другого поверху в межах портика. Ризаліти на рівні першого поверху скруї пені, другого - п'ятигранні.

Розпланування палацу коридорно-анфіладне в центральному корпусі й коридорне у флігелях. Розпланувальна структура заціліла дотепер без значних змін. На першому поверсі центрального корпусу містяться вестибюль і літня зала. Вестибюль має фільончасту обшивку стін. Звідси дерев'яні сходи ведуть до їдальні та лицарської зали, в якій лишилося професійне мальовання плафона початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру - каміни, дзеркала з мармуровою підставкою, кахляні груби тощо. Палац дуже цікавий як унікальна пам'ятка садибного палацового ансамблю.

Північний і південний флігелі збудовані в 1770 - 1824 роках. Вони майже ідентичні своїми архітектурними формами й фланкують з боку парадного двору побудований одночасно з ними палацовий корпус. Авторство, як і палацу, приписується архітектові Карпові Бланку, збудував Максим Мосцепанов. Пер-вісно флії 'елі сполучалися з палацом одноповерховими переходами. Між 1808 і 1824 роками над західною частиною флігелів розібрали мансарди, натомість надбудувавши дерев'яні другі поверхи. Відтоді ці частини флігелів увійшли до складу палацу. Водночас добудовано східні частини флігелів, завдяки чому перед палацом утворився глибокий кур-донер. Тоді ж зведено колонади південної і північної терас.

Флігелі вирішені в архітектурних формах класицизму з елементами історизму. Вони цегляні, одноповерхові, прямокутні в плані, тиньковані, фасади декоровано рустом. Їх перекривають вальмові дахи на три схили з покрівлею з аркушевої криці. У середній частині фасадів флігелів, звернених до курдонеру, є чотириколонні пристінні портики. Їхні тричвертні колони підтримують антаблемент і фронтони мезонінів, а підвищена частина членована чотирма пілястрами. Між середніми пілястрами є вікно з на-півциркульною перемичкою, облямованою архівольтом із замковим каменем. Входи до флігелів - між двома середніми колонами портика. Прямокутні дверні й віконні прорізи в межах портиків мають замкові камені й горизонтальні сандрики. Причілок північного флігеля глухий рустований, а на причілку південної о -кругла вежа. Склепіння плескаті дерев'яні. Розпланування флігелів - коридорне. Основні габарити: довжина 21 м, ширина 8.5 м, висота 4.5 м.

Вежа побудована в 1866-1898 роках (точніша дата зведення вежі невідома) як водонапірна споруда. Розташована в межах курдонеру, прилягаючи до причілка південної о флігеля. Під час Другої світової війни пошкоджена, відбудована 1947 року. Цегляна, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Виконана в період історизму, тому відбиває тогочасні стильові шукання.

Стіни вежі на висоту двох долішніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані гзимсами. Вхід у вежу зі сходу, через прямокутні двері. У першому ярусі - два прямокутні вікна - з півдня і півночі, у другому ярусі башти - з півдня, зі сходу і півночі - по два спарені вікна, облямовані лиштвою і розділені пілястрою, висота якої дорівнює висоті вікна. У третьому ярусі - круглі вікна, що виходять на чотири боки світу, між ними ніші. Фасад башти завершений гзимсом, над яким невисоке опорне кільце, що несе наметовий дах у вигляді угнутого конуса, завершеного шпилем.

Основні габарити вежі: діаметр 6 м, висота 12.6 м (до склепіння), 20 м зі шпилем.

Служби. Дві окремо розташовані будівлі побудовано на парадному дворі садиби десь у ЗО - 40-х роках XIX століття. Вони ідентичні своїми архітектурними формами, вирішені в стилі пізнього класицизму. Основні обсяги прямокутні в плані, муровані з цегли, тиньковані, мезоніни - дерев'яні. Центральна частина головного фасаду кожного корпусу акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканської о ордера першої о поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Обабіч головних входів - скульптури сплячих левів. Споруди служб є невід'ємною складовою композиції парадної о двору ансамблю.

Альтанка М.Глинки збудована в 30-ті роки XIX століття. Міститься в нагірній північно-західній частині парку на високому пагорбі над ставом. Зведена в архітектурних формах романтизму. Зазнала деяких змін наприкінці XIX століття. Під час Другої світової війни пошкоджена, відновлена 1947 року. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис у медальйонах.

Споруда мурована з цегли, тинькована, восьмикутна в плані. Грані, що відповідають основним осям, ширші від граней за діагональними осями. Увінчує альтанку масивна баня з фігурним шпилем. Під альтанкою в товщі пагорба -підвал, що датується часами О.Рум'ян-цева, зі склепінням, який має декоративні ніші й середстінні сходи. У підвалі четверо дверей, троє з них замуровані. Перед входами - трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними мурами. Основні габарити споруди: висота з підвалом - 16м, ширина - 8.3 м.

Вікна і двері маюі ь с трільчасту форму завершень. Фасади прикрашені медальйонами, розмальованими за сюжетами опери ,,Руслан і Людмила". Згідно з переказами, саме в цій альтанці композитор Михайло Глинка працював над згаданою оперою.

Георгіївська церква закладена коштом власника маєтку Г. Почеки 1817 року, а завершена 1828 року зусиллями нового власника Г.Тарновського. Споруджена в стилі ампір, мурована, тинькована й побілена. Хрещата в плані, з видовженим західним раменом, до якого із заходу прилягає дзвіниця. Храм має апсиду й наріжні прямокутні в плані камери, рівновисокі основному обсягові. Західний вхід акцентований чотириколонним доричним портиком зі спареними колонами, що несуть антаблемент із тригліфами по фризу. За радянських часів втрачено північний і південний портики, бані церкви й два горішні яруси дзвіниці. Фасади дзвіниці й наріжних камер рустовані. Вікна й двері прямокутні й півциркульні, декоровані пілястрами, санд-риками, архівольтами. Після проведеної рес і аврації середохрес тя перекрите сферичною банею на циліндричному підбан-нику. Разом з чотирма наріжними банями центральна утворює виразний п'яіивер-хий силует, якому бракує тільки завершення - двох верхніх ярусів дзвіниці, які не відновлено через брак коштів. У західному рамені - хори, куди ведуть кручені сходи в товщі західної стіни. Всі рамена перекриті півциркульними склепіннями.

Господарська споруда кінця XIX столії тя збереї лася з невеликими перебудовами. Стилістично вона близька до споруд палацового комплексу (переважають форми неокласицизму). Будівля мурована, побілена, прямокутна в плані з ризалітом у центрі східного фасаду, одноповерхова, дуже видовжена. Північний фасад членується пілястрами. Під-фризовий поясок, що переходить в облямування круг лих вікон, виявляє на фасаді горищне приміщення. Вікна мають рельєфні клинчасті перемички лучкового абрису з уступчастими замками. Центральна частина головного фасаду акцентована чотириколонним портиком, спарені колони якої о несуть антаблемент і трикутний фронтон.

У процесі експлуатації будівля зазнала повного внутрішнього перепланування. Незважаючи на це, вона є цікавим зразком господарської садибної споруди кінця XIX століття. На території садиби є ще чимало господарських споруд, збудованих до 1919 р., проте їхня архітектурно-мистецька вартість значно нижча.

Парк сформувався протягом XVIII -XIX століть. Займає територію всього садибного комплексу. Закладено його в 1777 році за проектом архітекта Максима Мосцепанова. Площа парку 560 га, з-поміж них 100 га водойм із 12 ставками, з яких найбільший - Майорський. Основні листяні породи дерев: дуб, граб, тополя, липа, береза, вільха, осика, горіх, ясен; серед шпилькових - сосна, ялина, ялиця, туя, кедр, модрина. Є в парку навіть коркове дерево. Загалом тут представлено понад 50 порід дерев. Парк поділяється на дві частини -регулярну і ландшафтну. Розміщена на високому плато регулярна частина з клумбами й партерною зеленню - невелика площею і включає основні садибні споруди. Ландшафтна частина значно більша. Вона складається із зелених масивів гаїв і дібров, що чергуються з галявинами й плесами озер у долині. Численні мальовничі алеї і доріжки прорізають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги сягає 60 км.

Велику ролю в паркових композиціях відіграють палацові споруди й малі архітектурні форми. Високими композиційними якостями характеризується краєвид галявини з трав'яним газоном і старезними деревами поблизу альтанки М.Глинки. Цікаві два кам'яні містки, перекину і і через яри.

Парк Качанівської садиби - визначна пам'ятка садово-паркового мистецтва кінця XVIII - початку XIX століть з найбільшим в Україні парком доби романтизму.

Нині парк і палац, попри наданий їм заповідний статус і підпорядкованість Міністерству культури і мистецтв України, перебувають не в найкращому стані: бракує коштів, сучасного менеджменту туристично-екскурсійної діяльності і ще багато чого (не в останню чергу - добрих автошляхів), що б могло привернути сюди потоки туристів і принести кошти. А вони дуже потрібні на реставрацію, впорядження й утримання ансамблю пам'яток. Звернімо увагу й на такий феномен: досі жоден із державних історико-культурних заповідників України палацово-паркової о профілю не удостоївся статусу національної о. Це очевидна прогалина, яку слід заповнити. На нашу думку, саме Качанівський заповідник, зважаючи на його історію, величину й досить добру збереженість як парку, так і основних архітектурних споруд, має всі підстави набути статусу національного.

Крім того, заслуговує на увагу не раз висловлювана фахівцями думка перетворити Качанівський палац і парк на заміську урядову резиденцію представницького характеру - на кшталт американського Кемп-Девіда, французьких замків Луари, численних садиб Підмосков'я чи британського Віндзорського замку. Одне слово, ця перлина палацово-паркової архітектури України погребує господаря, не біднішого за тих, які створили це диво.

ЛІТЕРАТУРА
1. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник.- К.,1990. - С. 298-300.
2. Памягники і радостроительства й архитектурьі Укра-инской ССР: В 4 г. - К., 1986. - Т. 4. - С. 294 - 299.
3. Новгородов В.Е., Нельговский Ю.Ю., Подгора В.П. О реставрации Качановского дворца // Строительство й архитектура. - 1976. - № 4- С. 33.
4. Олехно А. Шедевр украинского паркостроения // Строительство й архитектура. - 1987. - №9. - С.7-9.

ПУ № 1 2000 р.