архітектура / реставрація

Ірена Клавіна

КОНФЕРЕНЦІЯ З ПРОБЛЕМ АВТЕНТИЧНОСТІ
Й ІСТОРИЧНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

23-24 жовтня 2000 року в палаці Рейтерна в Ризі (Латвія) відбулася регіональна конференція "Культурна спадщина: автентичність і історична реконструкція". Проведено її за підтримки Центру світової спадщини ЮНЕСКО (УНЕСЦО - ЩГЦ), Міжнародного дослідного центру охорони й реставрації культурних цінностей (ІЦЦРОМ) і Латвійської національної комісії ЮНЕСКО у співпраці з Державною інспекцією охорони культурної спадщини Латвії.

У конференції взяв участь 91 фахівець різних спеціальностей, причетних до проблем міського розвитку. Серед учасників були експерти з міжнародних організацій, зокрема Міжнародної ради пам'яток і визначних місць (ІЦОМОС), ІЦЦРОМ, Організації визначних місць світової спадщини (ОЩГЦ), місцевих закладів, Державної інспекції охорони культурної спадщини Латвії, професіонали (містобудівники, архітекти, соціологи, історики, управлінці, дослідники) з дев'яти країн (Латвії, Естонії, Литви, України, Білорусі, Канади, Італії, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки). У конференції взяли участь також студенти, оскільки вона була відкритою для громадськості.

Під час перебування в Ризі учасники конференції ознайомилися з її давньою архітектурою, побували в історичному середмісті, будинку Спілки архітектів Латвії, Музеї декоративного і вжиткового мистецтва, Латвійському музеї архітектури.

Конференція ставила за мету виробити інструментарій для застосування певних принципів і критеріїв історичної реконструкції пам'яток, а також узагальнити інформацію щодо сучасної практики консервації та реставрації в країнах - учасниках конференції.

На конференції обговорювалися такі теми:
1. Спадкоємність у сучасній політиці й практиці консервації (досвід ХХ ст.):
а) Досвід у сфері консервації в повоєнний період;
б) Стратегія і тактика сучасної охорони культурної спадщини;
в) Організація, законодавство й практика консервації.

2. Наукова методологія і практика історичної реконструкції:
а) Сучасна функція і історична реконструкція;
б) Методологія реконструкції інтер'єрів;
в) Реконструкція містобудівної спадщини.

3. Громадська думка і політика історичної реконструкції:
а) Культурна спадщина в системі академічної освіти;
б) Державне законодавство щодо відкритості проектів реконструкції історичних будівель;
в) Професійна етика містобудівників, архітектів та журналістів.

Конференція ставила своїм завданням:
- ініціювати діалог між архітектурою і містобудуванням, враховуючи історичний містобудівний контекст і людський вимір сучасного міста;
- створити атмосферу, в якій мультидисциплінарне проектування спадщини було б прийнятним для більшості професіоналів;
- започаткувати діалог про соціальні й економічні аспекти Ризького середмістя, залучити до партнерства відповідних фахівців і управлінців, які ухвалюють рішення.
- Прийняти Основні положення - Ризький документ (Ризьку Хартію), щоб спрямувати прийняття рішень у річище автентичності й історичної реконструкції культурної спадщини.

Науковий комітет конференції складався з таких експертів:

Яніс Лейнієкс - голова Наукового комітету, заступник керівника Державної інспекції охорони культурної спадщини (Латвія);
Герб Стовел - директор Програми історичних населених місць, координатор Конвенції світової спадщини (ІЦЦРОМ);
Кристофер Янґ - керівник програми "Світова спадщина і міжнародна політика щодо англійської спадщини" (Велика Британія);
Гайн Тосс - старший інспектор Управління національної спадщини (Естонія);
Василь Черник - заступник голови Комітету захисту історичної та культурної спадщини Міністерства культури (Білорусь);
Євніка Ліньова - головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв (Україна);
Йонас ґлемжа - професор Вільнюської академії мистецтв (Литва);
ґедімінас Руткаускас - директор Агентства з відновлення Вільнюського середмістя (Литва);
Яніс Крастіньш - архітект, професор архітектурного факультету Ризького технічного університету (Латвія).

На основі письмових проектів (складених Янісом Крастіньшем, Гербом Стовелом та Юрисом Дамбісом) і поданих учасниками конференції доповнень Науковий комітет підготував хартію. Під час останнього засідання, яке відбулося під керівництвом Ґедімінаса Руткаускаса, хартію зачитали і деякі учасники запропонували внести до тексту зміни. Ці зауваження зафіксовано й на підставі їх у тексті зроблено деякі зміни. За загальною згодою Ризьку Хартію, зрештою, було ухвалено.

ПУ № 4, 2001 р.