історія / дослідження / Л.Крощенко, Є.Осадчий / Володимирський собор.../ стор. 2

Після захоплення Криму більшовиками в 1919 році багатолюдний (до 40 насельників) Херсонеський монастир почав терпіти утиски й обмеження. На монастирській території нова влада розмістила будинок інвалідів і військову частину. У 1923 році тут організували музей, а в наступному - монастир ліквідували остаточно. У соборі демонтували іконостаси, кіоти, усунули інше церковне начиння. З фронтонів собору позбивали кам'яні хрести, а хрест на центральній бані обрізали з боків і перетворили на шпиль. У верхній церкві розташували музейну експозицію, у нижній - фонди-запасники. У передвоєнні часи нові володарі не утримували споруду в належному стані. Давно нелагоджені дахи протікали, живопис в інтер'єрах псувався, вибиті вікна затуляли фанерою.

Під час боїв за місто в 1942 році Володимирський собор було дуже пошкоджено прямим влученням гарматня. На південному боці світлового барабана утворився величезний отвір, але цього разу він вистояв. Фатальним для собору став травень 1944 року, коли німці, готуючись до відступу, з наказу коменданта міста оберста Кольба замінували й підірвали будівлю, внаслідок чого обвалилися рештки барабана й перекриття над першим ярусом (43). Масивні блоки на рівні третього ярусу внаслідок сильного струсу зрушились, шви порозходилися. Довершили руйнування храму в повоєнний час місцеві можновладці. Руїни собору в 50-ті роки було фактично перетворено на кар'єр для видобування каменю, використовуваного потім у міському будівництві.

Звичайно, невдовзі стан споруди визнали загрозливо аварійним. У січні 1961 року спеціальна комісія обстежила руїни й дійшла висновку, що собор не підлягає відбудові, а його рештки мають бути розібрані (44). Проте спершу треба було провести підривні роботи, а вони могли мати непередбачувані наслідки, тож, на щастя, пропозицію комісії відхилили. У 1969-1970 роках співробітники Московського архітектурного інституту під керівництвом доктора архітектури К.Афанасьєва виконали обміри й склали проект консервації і пристосування Володимирського собору під музей (45). Передбачалося влаштувати дахи на рівнях стін, що залишалися ще міцними, а також довільно перепланувати внутрішній простір. Цей проект також не було реалізовано.

Наступною спробою вирішити долю руїн був проект реставрації пам'ятки, який підготував у 1986 році київський інститут "Укрпроектреставрація" (науковий керівник - головний архітект проекту Євген Осадчий) на замовлення Херсонеського історико-археологічного заповідника. На відміну від попередніх пропозицій проект 1986 року передбачав цілковиту, а не часткову відбудову собору, відновлення спотвореного архітектурного образу, повне відтворення інтер'єрів для уможливлення функціонування його як православного храму.

Такий підхід до відродження втрачених національних пам'яток архітектури згодом підтверджено Указом Президента України й Постановою Кабінету Міністрів № 567 від 9 червня 1997 року "Про заходи щодо підготовки та відзначення в Україні 2000-ліття Різдва Христового", де окремим пунктом зазначено: "Здійснити відбудову Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Богородиці Пирогощі, Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври у м. Києві та собору Святого Володимира у м. Севастополі (Херсонесі)". 21 грудня 1998 року серед руїн Володимирського собору відбулася урочиста акція закладення капсули із зверненням Президента України до нащадків.

На виконання урядового рішення інститут "Укрпроектреставрація" в стислий термін склав істотно оновлену проектно-кошторисну документацію, яку було затверджено на науково-методичній раді Держбуду України. Згідно зі схваленою концепцією пропонувалося, як і в проекті 1986 року, відтворення будівельного об'єму споруди в початкових формах з максимальним відновленням архітектурно-художнього облаштування інтер'єрів.

З початком 2000 року розпочалася й практична відбудова собору, а вже 28 липня 2001 року, коли над головною банею піднісся золочений хрест, запланований обсяг робіт з відновлення основного об'єму було завершено.

Щоб упоратися з цим завданням, потрібно було виконати унікальний комплекс будівельно-монтажних робіт із застосуванням сучасних будівельних технологій та матеріалів. Насамперед було ліквідовано аварійний стан споруди. Для цього за допомогою професійних скелелазів розібрали окремі деструктовані ділянки стін, рештки склепінь і попружних лук. Таким чином розчистили й підготували під будівництво залишки споруди, які ще не втратили конструктивної міцності. Особливу проблему на першому етапі становило відновлення складного за конфігурацією склепіння над першим ярусом собору. Первісно його конструкція складалася з щільно припасованих один до одного кам'яних блоків, повторити яку в даному разі було неможливо. По-перше, техніка виконання цих робіт потребувала особливих навичок і кваліфікації виробничників; по-друге, передумовою складання такої конструкції є одночасне будівництво споруди. Через це було вирішено виконати склепіння в монолітному залізобетоні. У результаті відновлено склепіння, а споруду, крім того, підсилив жорсткий диск, що вимагала й загальна антисейсмічна програма.

Наступним кроком стало відновлення стін третього ярусу собору та влаштування над ними так само монолітних залізобетонних попружних лук і склепінь з розпалубками над вікнами. Натомість втрачені ділянки стін, як і в минулому, складали з окремих, спеціально виготовлених блоків каменю-вапняку і скріплювали їх між собою металевими піронами з нержавної сталі. Тут також виконано спеціальні роботи за програмою антисейсмічних заходів. Але справжнім випробуванням для проектантів і виробничників у цьому контексті стало відновлення в залізобетоні центрального інженерного вузла собору - конструкції основи світлового барабана з чотирьох попружних лук з парусами (пантадивами) і потужної кільцеподібної балки. Завдяки цій конструкції здійснюється перехід від прямокутного плану споруди до круглого, тобто світлового барабана. Коли згадаємо, що вага світлового барабана з внутрішнім діаметром 10,5 м перевищує 900 тонн, стане зрозумілим, якою міцною має бути конструкція його основи.

До руйнування собору цей вузол був виконаний з окремих, різних за конфігурацією кам'яних блоків, взаємозв'язаних металевою арматурою. Конструкція його являла собою надзвичайно складну систему, проте перевага її полягала хіба що тільки в тому що будівельники працювали з однорідним матеріалом (46). Відтворюючи тепер вузол у монолітному залізобетоні, проектанти мусили врахувати антисейсмічні вимоги й водночас подбати про те, щоб залізобетонні конструкції не "з'явилися" на фасаді світлового барабана, бо фасади не мають тинькового опорядження. Зважаючи на це, вирішили змінити форму парусів: вони стали меншими, проте загальні пропорції світлового барабана збережено. Найближчий відповідник парусів такої форми можна бачити у Володимирському (адміральському) соборі в Севастополі, будованому в той самий час, що й херсонеський.

Одночасно з роботами на рівні третього ярусу й відтворенням об'єму світлового барабана на четверику, також перекритого залізобетонним куполом (47), ремонтовано стіни й склепіння на рівні ярусу галерей. І хоч через брак фінансування ці роботи й досі ще повністю не завершені, це не затримало подальшого будівництва.

Однак проблемою виявився ремонт "старих" фасадів. Річ у тім, що камінь-вапняк, з якого збудовано весь собор, простояв в умовах агресивного морського підсоння більше ніж 150 років і за цей час його поверхня, не забезпечена спеціальним захистом, виявилася дуже деструктованою. Додали клопотів також наслідки використання в минулому піронів з чорного металу, які від іржавіння збільшили свої розміри, що призвело до численних сколів каменю. До того ж під час воєнних дій 1942-1944 років фасади вельми потерпіли від куль і гарматнів. Траплялися навіть фрагменти взагалі без фасадної поверхні. За таких обставин доводилося розробляти спеціальні заходи для кожного конкретного випадку. Врешті було вирішено застосувати т.зв. спосіб протезування, коли у спотвореній поверхні вибирають прямокутний фрагмент, у який потім вклеюють на спеціальному розчині "протез" - пластину з такого самого каменю. Згодом відремонтовану поверхню ретельно шліфують, у результаті шви стають практично непомітними.

У міру завершення відтворення втрачених фрагментів і ремонту фасадів споруду накривали дахами. Замість колишнього аркушевого цинку нині використали червону мідь, бо вона має кращі механічні властивості. Форма дахів не зазнала змін. Так само, як і колись, на поверхню суцільного покриття навісили елементи декоративної "черепиці", завдяки чому вигляд дахів став таким, як на архівних світлинах.

Колишні оригінально оформлені віконні заповнення у "візантійському" стилі відтворено з урахуванням сучасних теплотехнічних вимог - замість одинарних шиб використано склопакети, до речі, із дзеркального скла, як і передбачалося первісним авторським проектом: "...у рами вставити дзеркальні стекла" (48).

Щодо вхідних дверей, то про них бракувало історичних відомостей, окрім згадок у літературі, що вони були розкішні. Аж ось у самий розпал будівництва знайшлися кілька передвоєнних світлин собору, на яких зафіксовано й вигляд дверей. Побачене вразило проектантів - масивні полотна, суцільно вкриті позолоченим бронзовим рельєфом, більше скидалися на шати коштовної Євангелії, ніж на двері. Після виготовлення їх, вони знову стануть окрасою собору.

Коли було завершено зведення третього ярусу й світлового барабана і в одну ніч демонтовано багатоярусні риштовання, перед будівельниками відкрився величний простір Божого храму. Отже, першорядне завдання - відбудову фізичного об'єму Володимирського собору - виконано.

28 липня 2001 року в присутності президентів України і Росії Л.Кучми і В.Путіна відбулося урочисте піднесення головного хреста над центральною банею собору. Проте попереду залишається ще дуже багато роботи, зокрема потрібно закінчити викладення мозаїчних підлог, завершити декоративне оздоблення інтер'єрів, змонтувати мармуровий іконостас у вівтарі верхнього храму, підвісити бронзові люстри (зауважимо, що тільки центральна люстра - панікадило має діаметр 5,5 м і важить близько 1 тонни). І, нарешті, найголовніша робота - виконання мальовань. Адже первісно всі стіни й склепіння були суціль укриті різнобарвними золоченими орнаментами й витонченими сюжетними композиціями. Роботи академіка О.Корзухіна, професорів Т.Неффа і Ф.Рисса, прекрасних художників М.Майкова, Є.Сорокіна, Г.Молокіна, М.Прокоф'єва, І.Малишева та інших загинули назавжди. А відповідь на питання, яким буде відновлений живопис, має дати концептуальний проект оздоблення інтер'єрів собору, який нині готується. Залишається відкритим наразі й питання із золоченням центральної бані. Як і в минулому, нині ця ідея не реалізується через нестачу коштів.

Влітку 2002 року планується закінчити фарбування відремонтованих фасадів спеціальними захисними фарбами фірми "РЕМЕРС", після чого собор набуде "смугастого" вигляду, як і передбачав авторський проект Д.Ґрімма (49). Завершаться роботи остаточним упорядкуванням прилеглої до споруди території. Після ліквідації будівельного майданчика ділянку вимостять т.зв. судацьким плитняком, який має шорстку поверхню. Рештки фундаментів давніх споруд, що їх виявили тут археологи, будуть протрасовані на поверхні вапняком. І, нарешті, у вечірні й нічні години собор планується підсвічувати спеціальними освітлювальними приладами, це сприятиме ще більшому увиразненню архітектурного образу споруди.

Примітки

1 Повість врем'яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Переклад, післяслово та коментарі В.В.Яременка. - К., 1990. - С.175, 177.
2 Крикун Е. Архитектурные памятники Крыма. - Симферополь, 1977. - С.8.
3 Херсонисский первоклассный монастырь святого равноапостольного великого князя Владимира, в Херсонесе Таврическом (древний Корсунь). - Симферополь, 1910. - С.33.
4 Никанор, архиеп. Херсонесский монастырь в Крыму. - Варшава, 1907. - С.16.
5 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.36.
6 Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.16; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.37.
7 Гергомен, еп. Таврическая епархия. - Псков, 1887. - С.466.
8 Там само. - С.464.
9 Ливанов Ф.В. Древний Корсунь в Крыму с открытым в нем ныне первоклассным монастырем Святого Владимира. - Москва, 1871. - С.76; Сосногорова М. Путеводитель по Крыму для путешественников. - Одесса, 1874. - С.224; Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.464; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.16; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.39.
10 Державний архів при Раді міністрів Автономної Республіки Крим (далі - ДАК). - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.33, 34 зв.; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. - С.77, 89; Караулов Г., Сосногорова М. Путеводитель по Крыму. - Одесса, 1883. - С.40, 65.
11 Державний архів м. Севастополя (далі - ДАС). - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.3; ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.34; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. - С.77; Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.46.
12 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.6, 9.
13 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.34.
14 Там само; Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.466.
15 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.24.
16 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.41 - 42.
17 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.33 зв.; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. - С.77; Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.464; Головкинский Н. Путеводитель по Крыму. - Симферополь, 1894. - С.310; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.17; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.41.
18 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.94; Ливанов Ф.В. Зазнач. праця. - С.77; Сосногорова М. Зазнач. праця. - С.224; Караулов Г., Сосногорова М. Зазнач. праця. - С.286; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.17; Москвич Г. Иллюстрированный практический путеводитель по южному берегу Крыма. - Одесса, 1909. - С.33; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.43.
19 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.95 зв.
20 Там само. - Арк.94 зв.
21 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.43.
22 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6065. - Арк.34 зв., 185; Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.467; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.18; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.43.
23 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.125.
24 Гермоген, еп. Зазнач. праця. - С.467; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.45-46.
25 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.46.
26 Арнольд М. Паруса храма Св. Владимира в Херсонесе // Зодчий. - 1876. - №2-3. - С.13-24; Він же. Железные связи в храме Св. Владимира в Херсонесе // Там само. - №5. - С.51-55.
27 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6196. - Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.18; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.48.
28 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6196. - Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.18; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.49.
29 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.53-57.
30 Там само. - С.41, 42, 54.
31 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.206 зв., 207.
32 Там само. - Арк.133.
33 Там само. - Арк.203; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.55.
34 Херсонисский первоклассный монастырь... - С.54.
35 Там само. - С.55.
36 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.207, 207 зв.
37 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6196. - Арк.4 зв.; Никанор, архиеп. Зазнач. праця. - С.18; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.57.
38 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6196. - Арк.5; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.54.
39 ДАК. - Ф.118. - Оп.1. - Спр.6196. - Арк.5, 6; Москвич Г. Зазнач. праця. - С.70; Херсонисский первоклассный монастырь... - С.60, 61.
40 Арнольд М. Храм Св. Владимира в г. Херсонесе // Зодчий. - 1875. - №10. - С.109-111.
41 Барановский Г.В. Архитектурная энциклопедия ХІХ века. - Санкт-Петербург, 1902. - Т.1. - С.45.
42 ДАС. - Ф.19. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.233-237.
43 Бобровникова Д. Историческая справка Херсонесского мужского монастыря //ДАС. - Без сигн. - Арк.3; Архів Національного заповідника "Херсонес Таврійський". - Спр.884. - Арк.11.
44 Архів Національного заповідника "Херсонес Таврійський". - Спр.1488. - Арк.1.
45 Проект зберігається в архіві Національного заповідника "Херсонес Таврійський".
46 Арнольд М. Храм Св. Владимира в г. Херсонесе // Зодчий. - 1875. - №10. - С.111-114; 1876. - №2-3. - С.19-24.
47 Металевий каркас для залізобетонної бані над світловим барабаном виготовлено на попередньо підготованому палубі на землі, піднято краном на рівень проектної відмітки, після чого виконано бетонування.
48 Російський державний історичний архів. - Ф.1152. - Оп.8. - Спр.125. - Арк.9 зв.
49 Принагідно зазначимо, що проблема збереження фасадних поверхонь Володимирського собору турбувала будівельників мало не з початку будівництва. У 1875 році інженер М.Арнольд з цього приводу писав: "Уже тепер, до закінчення будівлі, деякі частини обличкування, як, скажімо, портики, висічені з цього (інкерманського - Л.К., Є.О.) каменю з різними різьбленими прикрасами, дуже потерпіли від звітрювання. Доведеться вжити проти цього якихось заходів... просочити оліфою, а потім покрити олійною фарбою" (Арнольд М. Храм Св.Владимира в Херсонесе // Зодчий. - 1875. - №10. - С.110). На щастя, в наш час такої проблеми не існує - великий вибір сучасних хіміко-технологічних засобів уможливлює ефективний захист природних каменів на довгі роки.

ПУ № 4, 2002 р.