історія / дослідження

Вечерський В.В.

ПАМ'ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ
"ПАМ'ЯТКИ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА"

Пам'ятки науки і техніки, попри значний суспільний інтерес до них, є на сьогодні найбільш невизначеним і дискримінованим видом пам'яток. Відтак, ці пам'ятки й найбільш беззахисні, оскільки на державному рівні відсутня будь-яка (хоча б декларативна) політика чи концепція їх охорони. Фактично, цими проблемами переймаються лише групи ентузіастів. Подивімося хоча б, як трактує ці питання чинне законодавство. Якщо в старому Законі Української РСР ''Про охорону і використання пам'яток історії та культури'' від 1978 р. була відсутня така видова категорія як пам'ятки науки і техніки, то хоча б у дефініції пам'яток історії, яка давалася в статті 6, було записано, що до них належать ''будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані (...) з розвитком науки і техніки'' (1). Це дало можливість сформувати відповідну секцію при Правлінні Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, провадити відповідний напрямок досліджень у Центрі пам'яткознавства НАН України та УТОПІК тощо. Але в новому Законі України ''Про охорону культурної спадщини'' від 2000 р. взагалі відсутні будь-які згадки про пам'ятки науки і техніки. Тільки в статті 1 присутня досить неоковирна словесна конструкція про те, що ''об'єкт культурної спадщини'' має донести до нашого часу цінність з наукового погляду. Але це визначення (якщо можна його назвати визначенням) стосується будь-якої пам'ятки. У статті 2, де дається розподіл об'єктів культурної спадщини за типами і видами, до типу споруд (витворів) віднесено ''твори архітектури та інженерного мистецтва''. Зате серед видів об'єктів культурної спадщини вже немає навіть натяку на щось, пов'язане з пам'ятками науки і техніки (2).

Така ж позиція ігнорування пам'яток науки і техніки відображена і в державних реєстрах. У 1999 році Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики (Держбуд), Міністерство культури і мистецтв майже одночасно завершили розпочату ще 1994 року роботу щодо складання Державного реєстру національного культурного надбання. Цей реєстр у частині пам'яток містобудування і архітектури був затверджений Держбудом, а в частині пам'яток історії, археології, монументального мистецтва і заповідників - Мінкультури. Обидві половини Державного реєстру опублікував журнал ''Пам'ятки України: історія та культура'' протягом 1999-2000 років (3). Перегляд цих найновіших реєстрів, опрацьованих провідними науковими інституціями показує майже цілковите ігнорування розглядуваного виду пам'яток. Так, у реєстрі Мінкультури присутні як пам'ятки історії тільки головний корпус Київського Політехнічного інституту (чому лише головний корпус?), кінофабрика ВУФКУ та комплекс садиби Інституту фізіології НАН України в Києві, а також комплекс будівель Харківського університету. Зазначимо, що ці пам'ятки й справді пов'язані з розвитком науки і техніки в Україні, проте за видовим визначенням - це таки пам'ятки історії, а не пам'ятки науки і техніки. У реєстрі Держбуду таких пам'яток трохи більше: це і сонячні годинники в Києво-Печерській лаврі й Братському монастирі, й інженерні споруди Київської фортеці, включно з Арсеналом і виробничими майстернями, й обсерваторія Київського університету, а також електростанція і млин у Немирові Вінницької області, паровий млин у с.Нова Чартория Житомирської області, Дніпрогес (гребля і силова станція) у Запоріжжі, Пивоварний завод 1767 р. в Івано-Франківську, солеварня в Долині, доменна піч у Рожнятівському районі на Івано-Франківщині, обсерваторія в Миколаєві, арсенал у Херсоні, оборонно-гідротехнічний комплекс у Кам'янці-Подільському, папірня в с.Проскурівка на Хмельниччині, водяний млин у Кам'янці на Черкащині тощо. Зазначимо принагідно, що в державних списках пам'яток архітектури місцевого значення (а таких пам'яток в Україні близько 13 тисяч) значиться набагато більше об'єктів, які можуть бути віднесені одночасно і до пам'яток архітектури, і до пам'яток науки і техніки.

Ці проблеми присутні на сторінках журналу ''Пам'ятки України: історія та культура'', з яким пов'язано понад 15 років діяльності автора цієї статті (у 1997-2002 рр.- головний редактор журналу). Часопис був заснований 1969 року як інформаційно-методичний бюлетень УТОПІК і спершу називався ''Пам'ятники України''. З 1994 року засновником і видавцем стало Мінкультури. У 2000 році було змінено жанр цього видання: з науково-популярного ілюстрованого часопису його перетворено на науковий часопис. До 1999 р. журнал мав акредитацію ВАК України за спеціальностями ''історія'' ти ''мистецтвознавство''. У зв'язку зі зміною нормативно-правових актів ВАК України з цього питання колективові редакції довелося повторно відстоювати свій науковий статус. Після проходження тривалої і важкої процедури ми з приємністю повідомили читачів, що постановою президії Вищої атестаційної комісії України від 11.04.2001 № 6-05/4, враховуючи особливий характер нашого видання вирішено: ''Зараховувати наукові статті, опубліковані в журналі ''Пам'ятки України: історія та культура'' (Міністерство культури і мистецтв України), на підставі висновку експертної ради ВАК України з історичних наук, експертної ради ВАК України з мистецтвознавства та експертної ради ВАК України з будівництва, архітектури та геодезії, окремо у кожному конкретному випадку за поданням спеціалізованої вченої ради, як фахові в галузі історичних наук, мистецтвознавства та архітектури'' (4). Простіше кажучи, це означає, що публікації в ''Пам'ятках України'' знову, як і до 1999 року, зараховуються при захисті кандидатських і докторських дисертацій, але тепер не за двома спеціальностями, як було раніше, а за трьома.

Інформаційно-методичний бюлетень іноді публікував окремі матеріали про пам'ятки науки і техніки - автомобілі, паровози, виробничі споруди народної архітектури (вітряки, водяні млини, гамори та ін.), промислові підприємства, відповідні громадські музеї тощо. У 1985 році доктор архітектури В.Ясієвич порушив проблему необхідності системної охорони пам'яток виробничої діяльності, будівельної науки і техніки (5), а кандидати технічних наук О.Корнієнко та В.Константинов - більш загальну проблему охорони й дослідження пам'яток науки і техніки в Україні (6). Загалом у добірці різноманітних матеріалів цього номера (інформація, стаття І.Шаповала про стан справ на Дніпропетровщині, Т.Анікової про м.Стаханов тощо) простежується проблематика охорони пам'яток трудової діяльності людини і науково-технічного прогресу. Проте символічною є назва однієї з інформаційних заміток: ''Без належного ентузіазму''. У наступних числах часопису вряди-годи трапляються матеріали на цю тему, зокрема стаття методичного характеру О.Третяк ''Як створити виробничий музей'' (7).

Переглядаючи журнал за 1980-і роки, спостерігаєш, що за умов тогочасного національно-культурного відродження тематика пам'яток науки і техніки стала маргінальною, її поступово витіснили на узбіччя актуальніші на той час теми, пов'язані, передовсім, з проблемами політично злободенними, з національно-історичною тематикою і всім тим, що було під забороною до часів ''пєрєстройкі і гласності''.

З 1989 року, коли бюлетень Товариства остаточно перетворився на самостійний науково-популярний ілюстрований журнал, тематика пам'яток науки і техніки зовсім зникла з його сторінок. Лише в рубриці ''Редакційне листування'' трапляються окремі матеріали про необхідність збереження конкретних об'єктів (приміром, паровоза ''ФД'' у Києві).

Тільки 1992 року на останній сторінці обкладинки № 2-3 було видрукувано анонс про те, що редакція має намір присвятити окреме число журналу пам'яткам науки і техніки. Ця обіцянка була виконана аж через 6 років. Тим часом у № 1-2 за 1994 рік з'явилася добре ілюстрована розвідка В.Палієнка про українську артилерію в музеях Росії (8).

У 1996 році було видано спецвипуск журналу, присвячений 10-річчю Чорнобильської катастрофи, її історико-культурним наслідкам та підсумкам роботи ''Чорнобильської експедиції'' журналу (9). Усі матеріали проілюстровано вражаючими документальними фотографіями чорнобильця Михайла Загреби, котрий майже до самої смерті на початку 2001 року співпрацював з ''Пам'ятками України''. Ми вважаємо цей номер також присвяченим науці й техніці, а саме - наслідкам їхнього згубного впливу на політику, історію та культуру. У тому ж році в нашому перекладі з англійської були опубліковані стандарти і директиви США в галузі дослідження пам'яток архітектури і техніки (10).

Нарешті 1998 року вийшов у світ давно обіцяний номер, присвячений пам'яткам науки і техніки (11). Він містить традиційні для журналу рубрики й відкривається акцентним матеріалом київського архітектора Тараса Штика з історії розвитку авіації в Україні. Загалом, це число прикрашають прекрасні кольорові малюнки-реконструкції Т.Штика, завдяки яким журнал дуже виграв у художньому оформленні. У матеріалі про початки повітроплавання в Україні подано персоналії авіаторів, конструкторів та інженерів, розвідки про різні літальні апарати з креслениками їх, окремі статті про авіапідприємства, аероклуби, товариства, школи тощо. Далі подано розвідки: з історії української авіації доби УНР і Директорії (1917-1920 рр.); про техніку і зброю доби визвольних змагань (Т.Штик); про колекцію народної і старовинної техніки в Переяслав-Хмельницькому заповіднику (О.Неживого); про традиційні млинарські споруди (Л.Прибєги, К.Тищенка); про гончарний промисел (Н.Крутенко); про Німецький музей у Мюнхені (фактично - музей науки і техніки; автори - Р.Кочеровець, В.Байдаков). У традиційному розділі ''Фортеці і замки в Україні'' подано розвідки з питань військово-інженерного мистецтва К.Липи, В.Шевченко, О.Пламеницької. Серед них найцікавіша - про реалізацію в Україні фортифікаційних ідей великого німецького художника і винахідника Альбрехта Дюрера. Наступні статті присвячені різним ремеслам (В.Горленко, О.Боряк), арсеналу Києво-Печерської цитаделі (О.Сіткарьова), київським водогону (М.Виноградова), фунікулеру і тролейбусу (К.Брамський). Рубрика ''Пам'яткознавство'' містить статті А.Прибєги про охорону пам'яток техніки й інженерії в США та В.Вечерського про фіксацію історичної техніки в США. Цей номер, що вийшов накладом 2000 примірників, уже став бібліографічним раритетом.

У наступних числах ''Пам'яток України'' тематика пам'яток науки і техніки також певною мірою представлена. Так в останньому журналі 2000 року опубліковано цікаву наукову розвідку польського інженера Януша Римші про військові мости римського імператора Траяна (12), а в 1999 році вийшов спецвипуск, у якому видрукувано монографічне дослідження Є. та О. Пламеницьких про найдавнішу будівельну історію Кам'янця-Подільського з акцентуванням такої визначної пам'ятки інженерного мистецтва, як Замковий міст (13). У 2001 році ми завершили публікацію матеріалу Т.Штика ''Техніка і зброя доби визвольних змагань'' з великим блоком кольорових ілюстрацій (14). Наступні публікації цієї тематики будуть залежати від наших авторів - наскільки новими, цікавими й серйозно опрацьованими будуть їхні розвідки, дослідження, статті.

А загалом, повне уявлення про дотеперішні публікації журналу ''Пам'ятки України'', присвячені тематиці пам'яток науки і техніки, можна буде отримати з бібліографічного покажчика статей, опублікованих в журналі за останні 20 років. Він уже підготовлений співробітниками редакції та має вийти друком протягом 2002 року.

ПРИМІТКИ

1. Правова охорона культурних цінностей.- К.: Юрінком Інтер, 1997.- С. 609.
2. Закон України ''Про охорону культурної спадщини'' // Пам'ятки України: історія та культура.- 2000.- № 1.- С. 42-53.
3. Пам'ятки України: історія та культура.- 1999.- № 2-3.- С. 1-176; 2000.- № 2.- С. 1-48.
4. Бюлетень ВАК України.- 2001.- № 3.- С. 7.
5. Ясієвич В. Будівничі кроки // Пам'ятники України.- 1985. - № 4.- С. 17.
6. Корнієнко О., Константинов В. Пам'ятки науки і техніки. Їх охорона та дослідження в Українській РСР // Пам'ятники України.- 1985. - № 4.- С. 26-28.
7. Третяк О. Як створити виробничий музей // Пам'ятники України.- 1986.- № 3.- С. 46-47.
8. Палієнко В. Українська артилерія в музеях Росії // Пам'ятки України.- 1994.- № 1-2.- С. 40-46.
9. Пам'ятки України: історія та культура.- 1996.- № 3-4.- С. 120-124.
10. Стандарти і директиви США в галузі дослідження пам'яток архітектури і техніки // Пам'ятки України: історія та культура.- 1996.- № 1.- 80 С.
11. Пам'ятки України: історія та культура.- 1998.- № 3-4.- 176 С.
12. Римша Я. Військові мости Траяна // Пам'ятки України: історія та культура.- 2000.- № 3-4.- С. 16-21.
13. Пламеницька О., Пламеницька Є. Кам'янець-Подільський - місто на периферії Римської імперії. Найдавніша урбаністична структура і фортифікації // Пам'ятки України: історія та культура.- 1999.- № 4.- 80С.
14. Пам'ятки України: історія та культура.- 2001.- № 1-2.- С. 66-79.