історія / дослідження

Тарас Штик

ТЕХНІКА І ЗБРОЯ ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

З кінця грудня 1917 року, коли IV універсалом Українська Народна Республіка проголошувалася незалежною і самостійною державою, почалося становлення власного війська. У спадок йому дісталося майно колишньої російської армії. В умовах порушеного війною господарства промислове виробництво зброї і військової техніки майже припинилося. Тому використовувалося все, що мало бодай якусь цінність. Пізніше вдалося придбати й дещо з озброєння австрійської та німецької армій. Завдяки технічним частинам при війську забезпечувались ремонт і підтримання всіх технічних засобів у бойовому стані.

Французький двомісний біплан-розвідувач з штовхальним гвинтом Voisin LAS ("Вуазен") російського виробництва. на місці російських кокард - українські розпізнавальні знаки. Київ. Сирецьке летовище. Січень 1918 р.

Спочатку на техніці зберігалася попередня символіка. Та невдовзі, коли довелося вести бойові дії проти більшовиків, стали запроваджуватися розпізнавальні знаки нової держави. Це добре простежується на прикладі авіації. У Повітряній флоті поверх російських кокард наносили українські у вигляді жовтого і синього кіл або стилізованих чорних тризубів на крилах. За часів Гетьманату означення бойової техніки здебільшого лишалося російським. У Збройних Силах Західноукраїнської Народної Республіки і Української Народної Республіки часів Директорії вже чітко виявлялося намагання стандартизувати військове означення, хоч почасти й далі зберігалися між ними деякі відмінності.

Англійський одномісний біплан-бомбардувальник Sopwith 11/2 Strutter (Сопвіч "Півторастоя-ковий") французького виробниц-тва. Мав французьке означення - триколірні кокарди на крилах і триколірне стерно повертів. Літак подарувала урядові УНР група французьких летунів.. Січень 1918р.

В Українській Галицькій Армії за основу бралися барви національного прапора, проте розміщення кольорів на кокардах, які наносили на колишні російські, австро-угорські й німецькі літаки, було прямо протилежним. Якщо в першому випадку це пояснюється тим, що жовтий колір залишається яскравим, коли лягає на білу основу, то у другому - на темнішому тлі камуфляжу чи підоснови вони краще читалися. У Наддніпрянській Армії більше використовувався герб Тризуб. Він міг бути звичайним або стилізованим.

Гідролітак Д.Григоровича М-5. Авіація Чорноморської флоти. Такі літаки базувалися на гідро крейсерах "Алмаз", "Імператор Траян" тощо. Деякі з них на 29 квітня 1918 р. мали розпізнавальні знаки у вигляді Тризуба.

Автомобілі й автопанцерники широко використовувалися українською армією в боротьбі проти більшовиків. Одні призначалися для технічної підтримки військ, інші - для бойової. Машини фарбували в стандартні захисні кольори і в абсолютній більшості не позначали якимись розпізнавальними знаками. Лише шість автопанцерників корпусу Січових Стрільців мали власні назви: "Черник", "Петлюра", "Дмитро" (два), "Бориславець" (два).

Аероплан Farman F-30 ("Фарман"). Гетьманська авіація. Харківський авіадивізіон. 1918 р. На літаку збережено розпізнавальні знаки російської царської армії.

Артилерія являла собою найкращу бойову формацію української армії (особливо УГА). Добрий вишкіл і досвід особового складу разом з досконалими зразками тогочасної зброї сприяли проведенню вдалих військових операцій. На озброєнні в галичан були гармати колишньої австрійської, у військах УНР - російської армій. Пізніше, коли УГА перейшла за Збруч, усі гармати австрійського зразка замінили на російські. Такою українська артилерія проіснувала до останнього свого бою.

Те саме було і зі стрілецькою зброєю.

Російський двомісний біплан-розвідувач Анатра-Декан ("Анаде") виробництва Одеського авіазаводу. Російські кокарди намальовано білою фарбою, поверх них наносили українські розпізнава/гьні знаки (на крилах згори і знизу, на стерні повертів). Авіація УЇІР, Повітряна флота. Київ. Летовище Пост-Волинський. Березень-квітень 1918р.

Французький одномісний півтораплан-винищувач Nieuport-17 Ьіs (Ньюпор-17 біс). Літак з українським означенням. На бортах фюзеляжу особиста емблема пілота: білий череп з перехрещеними кістьми ("труп'яча чашка") на жовто-чорному тлі прапора. Летунська ескадра УГА. Пілот сотник Євський (шість офіційних перемог). Летовище в Красному. Лютий 1919 р.

Французький одномісний біплан-винищувач SPAD-7cl (СПАД-7ц1). Спершу належав до російської авіації. Поверх старих розпізнавальних знаків на крила, стерно повертів, зовнішні площини дисків коліс наносили українські - стилізовані Тризуби (Соколи), жовто-сині кокарди. 1-й авіаполк У HP. Літо 1919р.

Французький одномісний півтораплан- винищувач Nieuport-27 (Ньюпор-27) російського виробництва. Мав українські розпізнавальні знаки - жовто-блакитні кокарди, що їх наносили поверх російських. Літак Із сотні полковника Б.Губера. Летунська ескадра УГА. Летовище в Красному. Перша половина січня 1919р.

Австро-угорський двомісний біплан-розвідувач Нansa-Brandenburg C-І (Ганза-Бранденбург Ц-І). Камуфляж стандартний для цього типу літаків (тампування губкою, не суцільне). Розпізнавальні знаки - жовто-блакитні смуги на крилах, жовто-блакитне стерно повертів та блакитно-жовтий прапорець на бортах фюзеляжу. 1-й авіаполк УГАІ Краснянське летовище. Березень 1919 р.

На літаку такого типу в авіакатастрофі, що сталася 4 серпня 1919 року поблизу Ратибора в Долішній Сілезії, загинули командувач українських війську Галичині, перший міністр військових справ ЗУНР, полковник УСС Д.Вітовський, його ад'ютант сотник М. Чучман, командир літака Олерау, машиністи Біндерфайн і Понкрапд, пілоти Вернер і Тені. Літак летів з Парижа до Кам 'янця- Подільського, де тоді перебував уряд Директорії.

Російський одномісний біплан-винищувач "Сікорський С-16". В українському летунстві належав до Ескадри повітряних кораблів. Був пофарбований у ясний сріблясто-сірий колір. Жовті Тризуби в синіх широких смугах. Розпізнавальні знаки на крилах згори і знизу, на бортах, на фюзеляжі. Вінницьке летовище. Березень 1918р.

Німецький двомісний двомоторний біплан, середній бомбардувальник Gotha G.L. VII ("Ґота"). На крила згори і знизу, на стерна повертів наносили розпізнавальні знаки - жовті стилізовані Тризуби в синіх квадратах. На носі перед кабіною та на лівому борту фюзеляжу власна назва "Оlenа" (латинськими літерами білого кольору). Авіація УНР. Летовище Вайнори. Пілот Клаузен. Зима 1919-1920 pp.

Німецький двомісний багатоцігьовий біплан DFW С.V (ДФВ Ц. V). Розпізнавальні знаки українського летунства - довгі поперечні смуги жовтого й блакитного кольорів на горішніх і нижніх крилах та хвостовому оперенні. Напис на бортах фюзеляжу: "За Волю України!". Летунська ескадра УГА. Летовище в Красному. Січень 1919 р.

Французький одномісний біплан-винищувач SPAD-7c1 (СПАД-7ц1). Спершу належжав до російської авіації. Поверх старих розпізнавальних знаків на крила, стерно повертів, зовнішні площини дисків коліс наносили українські - стилізовані Тризуби (Соколи), жовто-сині кокарди. 1-й авіаполк УНР. Літо 1919 р.

Прив'язний аеростат "Како". Французька система. Об'єм: 1050 м3. Довжина: 28,5 м. Висота підняття: 1800 м. Для зв'язку з наземною службою використовувався телефон, кидалися вимпели. Крім парашутів, спостерігачі мали стрілецьку зброю (кулемет, автоматичну ґвинтівку).

Прив'язний аеростат Парсеваля. Німецька система. Об'єм: близько 1000 м3. Довжина: 25 м. Висота підняття: 800м. Для зв 'язку з наземною службою використовувався телефон, кидалися вимпели. Спостерігач мав парашут.

Авіаційні бомби (зліва направо): німецькі карбонітові 20 кг., 10 кг., прютипіхотна-уламкова 4,5 кг.; австрійська фугасна 50 кг.; англійська (російська) Гале уламково-фугасна 8,5 кг.; французька запальна, т.зв. шнуркова. Протипіхотні авіаційні "стріли Ренкена": звичайна, подовжена із запальним зарядом.

Панцерне авто "Остін- Путиловець". Один з трьох автопанцер- ників, що під командою поручника Борковського вели бої з учасниками більшовицького повстання за "Арсенал" і на вулицях Києва. Січень 1918 року.

Особове авто "Русобалт", тип С 24/40. Пожежниіі авто загін.

Як один із засобів забезпечення тактичної і стратегічної переваги над ворогом використовували тоді панцерні потяги. Спершу це були імпровізовані твердині - звичайні потяги, підсилені конструкціями з дерев'яних брусів, мішків з піском тощо, озброєні польовими гарматами й скорострілами. Згодом з'явилися справжні фортеці з опанцерованими вагонами та паротягами, такі як "Січовий Стрілець", "Вільна Україна", "Хортиця".

Особове авто (штабний автомобіль) "Delaunay- Belleville" ("Делоне- Бельвіль"). Дивізіон особових авт.

Підняття українських прапорів на кораблях російської Чорноморської флоти було виявом національної свідомості моряків за тих складних часів на Півдні України, зокрема в Севастополі. І хоч існування нашої флоти було досить коротким і трагічним, проте сам факт виникнення у новітню добу Українських Військово-Морських Сил мав і має величезне політичне й державотворче значення.

Двомісна моторна триколка (самокат) "Walter C2" ("Вальтер Ц2")

Сподіваємося, подані тут матеріали стануть своєрідним ілюстративно-інформаційним доповненням до виданих останніми роками праць з історії українського війська й допоможуть нашим сучасникам краще уявити собі, якою зброєю і бойовою технікою українці в 1917-1920 роках виборювали свою незалежну державу.

Тягарове авто "Praga L" ("Прага Л").

Тягарове авто "NW TL-2" (НВ ТЛ-2").

Мотоцикл "Дукс". Мотоцикл "Wanderer "("Вандерер").

Панцерне авто Остін з власною назвою "Дмитро" ( на честь Д.Вітовського). Автопанцерний дивізіон корпусу Січових Стрільців у Сихові. Січень 1919 р.

ПУ № 3-4 1998 р.