історія / публіцистика

Ігор Данилов

UTI POSSIDETIS

Про римлян, міст і не тільки
(в контексті військової історії Кам'янця)

Узвичаєну в дипломатичній практиці формулу взаємного визнання прав воюючих сторін на здобутій ними території винесено в заголовок невипадково. Але в прямому значенні " Uti possidetis" перекладається з латини як "оскільки володієте". У достосуванні до нашої теми це мало б означати - оскільки володієте, повинні послуговуватися й розпоряджатися щонайоптимальніше, якнайраціональніше. Загалом - якнайкраще. Історія залишила нам величезне багатство - Кам'янець і, володіючи цим багатством, маємо пізнавати й берегти його та використовувати якнайдоцільніше. Маємо на думці й військово-історичну спадщину цього міста, яку знають далебі не всі. Особливо пов'язану з історією фортифікації - теорією і практикою будівництва та використання фортець. Щодо цього Кам'янець, без перебільшення,-підручник з військово-інженерного мистецтва. Та навіть походження Кам'янця можна розглядати в контексті військової історії.

Загалом сформувалися три версії заснування міста - давньоруська, литовська і давньоримська, яка нині активно дебатується. Вона виникла ще в XIX сторіччі і як тоді, так і тепер має своїх прихильників і супротивників. Аж ніяк не стаючи на боці ні одних, ні других, гадаємо водночас, що варто поміркувати над деякими військово-теоретичними аспектами проблеми.

Найхарактернішою прикметою давньоримської присутності в нашому краї вважають так звані Траянові вали, або земляні прикордонні укріплення, споруджені на початку II століття н.е. за часів римського імператора Траяна(97-117). Крім того, на те, що наш край входив до складу Римської імперії чи контролювався нею, вказують численні знахідки римських монет, деякі старовинні мапи, а також лінгвістичні дані. Скажімо, в подільських селах і досі вживано вислів "ціла турма" (тобто багато людей, юрба). Слово "турма" - латинського походження, так у римському війську називали загін кіннотників - "багато людей".

Отже, твердження прибічників давньоримської версії мають певне наукове обгрунтовання. Наукову базу під гіпотезу про давньоримське походження Кам'янця підводить київський науковець О.Пламеницька, що досліджує Кам'янець протягом багатьох років і є в цьому наступницею своєї матері, яка досліджувала наше місто з 50-х років. Її версія походження Кам'янця грунтується на відповідному науковому доробку, який не маємо підстав відкидати. Хоча так само ми не маємо підстав не йняти віри й тим, хто заперечує "римську версію", покликаючись головно на археологічні знахідки.

Та все ж таки, чи могли ми попасти в орбіту римського впливу і чи міг на місці Кам'янця розташуватися римський військовий табір? Гадаємо, що теоретично цього не можна виключати.

За імператора Траяна, на початку II століття н.е., Рим досяг такого могуття, що міг диктувати свої умови сусіднім, "варварським" народам, а це, серед іншого, передбачало будівництво військових осідків на підконтрольних або залежних від Риму територіях. Це могло бути й на суміжжі Буковини і Поділля. Для надійного захисту від варварів римляни зводили прикордонні рово-валові укріплення, які перешкоджали великим кінним масам стрімко прориватися вглиб імперії.

Як витвори тогочасної військової інженерії це були грандіозні споруди. Їхні рештки, що збереглися дотепер, свідчать про застосування будівниками досконалих технологій. Просто викопаний рів і просто насипана купа землі чи й простояли б близько двох тисяч років. Маючи інженерну службу, римські війська могли споруджувати укріплення сами або з допомогою військових бранців чи місцевої людності. Основу рово-валового укріплення становив вал на дерев'яному або фашинному каркасі, що давало змогу запобігти зсувові землі й сприяло рівномірному осіданню та ущільненню її. Землю для валу діставали, викопуючи рів завглибшки 4-5 і завширшки до 5-6 м. Висота між вершиною валу і дном рову сягала 6-7 м. Подолати таку перешкоду було нелегко. До того ж на передпіллі влаштовували всілякі пастки, найчастіше "вовчі ями" з гострими кілками на дні, замасковані зверху дерновим покриттям, яке ламалося, коли на нього наїжджав вершник чи ступала людина. Ближче до укріплення містилися засіка і додатковий рів. Щоправда, рову могло й не бути. Сам головний вал споруджували з піхотним бруствером і на ньому через певні проміжки ставили сторожові вежі.

На певній відстані за валом дислокувалися військові залоги. Вони перебували в таборах-кастелах. Розрізняли малі кастели, які будували поблизу лінії валів, через 12-15 км одну від одної, і великі кастели, що розміщувалися кожні 20-25 км на відстані 6-10 км від укріплення. Завдання їхніх залог полягало в тому, щоб стримати першу хвилю варварської навали.

Між лінією валів і територією варварів римляни залишали смугу нейтральної землі завширшки 15-25 км, що дорівнювало одному переходові військового підрозділу. В цій смузі заборонялося оселятися, її контролювали прикордонні стежі. Коли тут помічали пересування ворога, подавався світлово-димовий сигнал і до лінії підходили війська першого ешелону - з малих і великих кастел. Одночасно гінці сповіщали залоги великих таборів - кастр.

Якщо взяти до уваги ці відомості, а також зроблений краєзнавцем XIX століття М.Симашкевичем опис тих населених пунктів, де збереглися залишки Траянового валу, то завважимо, що між ним і Кам'янцем пролягає така відстань, яка звичайно дорівнювала відстані міжрово-валовим укріпленням і кастелами. Впадає в очі й те, що чотирикутник центрального розпланування Старого Кам'янця своїми розмірами й характером відповідає великому римському таборові, який мав стандартний розмір і влаштування.

Укріплений табір військовики споруджували сами. І не тільки тоді, коли отаборялися на тривалий час. Здійснивши денний або форсований перехід, армія ночувала тільки в укріпленому таборі. Для цього кожний вояк мав у поході два і більше тонкі загострені кілки, якими укріплювали земляну берму-передвалля по периметру табору. Будували його швидко і без великих зусиль.

Тепер, виходячи з того, що на кам'янецькому півострові міг розташовуватися військовий табір, спробуємо визначити, чи була потреба зводити тут міст, навколо якого тепер ламаються списи дискутантів. Адже, здається, дешевше й зручніше було б користуватися південним і північним шляхами, які врешті пізніше й пролягли через Руську й Польську брами! Але так здається тільки на перший погляд. Ми ж розглядаємо проблему з точки зору військового мистецтва, а воно в ті часи вимагало врахування, по-перше, місце положення супротивних сторін, а по-друге, приписів лінійної тактики. Згідно з цією тактикою, перемогу, як правило, здобував той, хто в першому випадку встигав захопити домінуючу над місциною висоту, а в другому - чий зімкнений, вишикуваний лад не вдавалося розірвати й розсіяти. Під час переходів і в бою римляни додержували лінійної тактики, довівши з часом її до класичної досконалості. Їхні маніпули, когорти й легіони вправлялися з лінійної тактики під час польових вишколів і кожен підрозділ знав своє місце в загальному ладі й не змінював його. Завдяки цьому римляни легко перемагали численні юрмища нерегулярного варварського війська. Тут, сказати б, якість протистояла кількості.

Як відомо, лінійна тактика найефективніша на рівнині. Там, де вишикувана, вишколена когорта спроможна маневрувати по фронту флангами. Отож не треба великої уяви, щоб зрозуміти, у що могли б перетворити кількадесят лучників римський лад, який би спробував вийти в чисте поле через серпантин Смотрицького каньйону.

Тому міст на півострів був не просто потрібний, а життєво доконечний. З одного боку, височіючи над місцевістю, він міг бути самостійним укріпленням, з другого-давав змогу провести загін, не ламаючи його ладу, в бік чистого поля (теперішнього Підзамчя). Шляхів обабіч півострова, очевидно, не було. З тих же таки тактичних міркувань. А якщо вони й існували раніше, то їх могли знищити, прокладаючи дорогу через міст. До речі, той давній міст потребував не так уже й багато часу та матеріалів для будівництва, оскільки не був схожий на теперішній суцільнокам'яний моноліт, а мав вигляд п'яти мурованих опор - пілонів з дерев'яними прогонами, які в разі потреби можна було підняти або спалити, блокувавши дорогу до табору на півострові з боку поля. Чи могли римські військові загони самостійно збудувати такий міст - питання більш ніж риторичне. Римські військово-інженерні служби досконало володіли прийомами фортифікації, що передбачали муроване будівництво.

Нарешті - чи могли на місці римського військового табору зберегтися значні залишки матеріальної культури? Римляни, на відміну від багатьох інших народів, були істинними воїнами. У вжитку мали мінімум речей. За кожним підрозділом закріплювалося тільки конче потрібне в поході майно. Його переносили вояки підрозділу на спині чи на плечах, перевозили одним-двома мулами. Це майно не могло бути важким або великим. Природно, ніхто з воїнів не мав права втратити будь-що з озброєння та спорядження - за це карали. Кінець кінцем небагато залишалося й після римської військової кухні. Їли у війську лише двічі на день: уранці і ввечері. Харчі були найпростіші - хліб, сало, сир. Усе це запивали поскою - сумішшю води, оцту й збитих яєць. Зважимо й на те, що в наступні століття Кам'янець дуже перекопано, і це, звісно, ще більше унеможливлювало багаті археологічні поклади.

Водночас мусимо застерегтися, що не констатуємо тут імперативне: табір був. Ми лише визнаємо, що є підстави вважати існування його можливим. Причому, якщо він існував, то, мабуть, дуже недовго. Військові успіхи римлян на Сході були нетривалими. Ще за життя Траяна почали повставати підкорені римлянами Вавилонія, Месопотамія, Єгипет, Палестина, Кіпр, Лівія. Частину війська зі східних провінцій було відтягнуто в центральні. Тож навряд чи римляни могли встигнути збудувати справжнє місто. Скоріше за все, звиклі добротно будувати свої укріплення, вони залишили табірний чотирикутник, насипні земляні вали якого, зберігаючись досить довго, могли утворити центральну частину поселення, а згодом середмістя Кам'янця.