історія / публіцистика

Катерина Липа

ЗБАРАЗЬКІ "ДИВА"

Вихід у світ окремим виданням наукових праць музею чи заповідника - завжди приємна подія, а як згадаємо, в яких скрутних умовах вони нині перебувають, то часто це й несподіванка. Тому невеличка, 39-сторінкова, збірка, випущена Державним історико-архітектурним заповідником у Збаражі*, радує вже самою своєю появою. А проте радість одразу ж змінюється збентеженням, коли, знайомлячись з виданням, виявляємо, що не зазначено автора жодної з трьох вміщених у ній статей. Та це тільки перше диво. Далі буде ще не одне.

Статті збірки тематично дуже різні: "Оборонні споруди Збаразького замку" (с.4 - 14), "Облога міста Збаража військами Б.Хмельницького" (с.15-27), "Нестор Морозенко" (с.28-37). Належать вони вочевидь перу різних авторів, але список використаної літератури - один на всіх. Певно, ця "багатофункційність" зумовила строкатість бібліографії: в одній компанії опинилися Самійло Величко, М.Грушевський, О.Апанович, І.Крип'якевич, "Радянська Енциклопедія історії України" (т.3), П.Шевальє і якийсь невідомий Б.Загребельний зі своїм твором "Я Богдан" (хоч знаємо роман Павла Загребельного "Я, Богдан", але годі припустити, що він здатний чимось зарадити в наукових шуканнях).

Траплялися й бібліографічні загадки на кшталт: "26. Каструба. Станіслав Мрозовицький-Морозенко" (ініціали автора та місце й рік видання його праці десь загубилося). І вже зовсім подивугідне те, що попри наявність бібліографії в тексті немає жодного посилання. Їх подекуди заступають принагідні загальникові згадки типу "документи свідчать..." або ж трохи докладніші твердження, як на с.31: "Др. Михайло Брик-Дев'ятницький, що проживає в Голландії, віднайшов в архівах...", але це не можна вважати за посилання, адже читача цікавить не місце замешкання п. Брик-Дев'ятницького, а пошукові дані архівної справи, яку він виявив.

Передмова - єдиний у виданні текст, що має авторський підпис (А.Маціпура). У ній задекларовано неабиякі авторські амбіції, зокрема "з метою ліквідації... несправедливості" подати свою версію Збаразької битви, бо "...як не дивно, до сьогодні немає фундаментального дослідження цієї події". Однак у науці існує прямо протилежна думка про стан дослідженості цього питання: "...облога Збаража належить до найкраще досліджених епізодів з періоду повстання Хмельницького" (1).

Навіть побіжний перегляд статей викликає нове здивовання: вони рясніють грубими орфографічними й синтаксичними помилками, часом здається, що автори-аноніми не розуміють значення слів, яких вони відважно вживають. Чого вартий, скажімо, такий пасаж: "Взагалі історія Некрополя України мало досліджена і вивчена, бо кожен з поневолювачів намагався знищувати наші архіви, пам'ятки історії та культури, перекручували історичну дійсність, або замовчували її" (с.28). Важко уявити дослідника родоводу історичного діяча, який би назвав предмет дослідження "генеологією" (с.30, 36), але в книжці саме така орфографія. Часто демонструється просто-таки глухота до слова і контексту, як-от у такому реченні: "Павло Мрозовицький працював (курсив мій. - К.Л.) старостою теребовлянським"?

Автор статті про облогу Збаража називає гуляй-городи "рухомими дерев'яними замками" (с.23). Це вже щось із літературного жанру "фентезі". Фахівець мусить знати, що гуляй-город являв собою рухому вежу. Так само варто знати, що "поперечні вужуваті рови" (с.30), які копали козаки, щоб наблизитися до ворожих укріплень, називалися апроші. Вони становили собою досить складну інженерну систему, до якої аж ніяк не припасувати зацитоване вище наївне означення.

Збаразький замок - хрестоматійний зразок пізньоренесансової архітектури - чогось названо середньовічним (с.12). Цілковитою загадкою лишається твердження: "Всі укріплення мають форму трикутника" (там само). Ні на плані замку, що являє собою квадрат, ні на нерегулярному плані табірних і міських укріплень нічого подібного немає.

Раз у раз некоректно вживається архітектурно-будівельна термінологія: "Верхні крила замку спочивають на склепіннях, які ведуть до бастіонів" (ведуть коридори, а склепіння ці коридори перекривають), "Бастіони врізались в роги палацу" (палац спирався на цоколь із наріжними бастіонами) та ін.

Та найприкріше: складається враження, що автор не завдав собі клопоту бодай побіжно переглянути написане про збаразький замок протягом останніх десятиріч, а взявся множити гіпотези щодо його будівельної історії. Власне, остаточно з'ясувати, як саме й коли проект уфортифікованого палацу, що його розробив видатний італійський архітект Вінченцо Скамоцці, змінено та пристосовано до суворих умов порубіжжя, ще нікому не вдалося, та чи й вдасться. Існує переконлива гіпотеза Ю.Нельговського (2), який за даними обмірів та зондажів муровання висловив припущення про перебіг будівельних робіт. Звісно, будь-яку гіпотезу можуть спростувати нові факти або дослідження фактів старих, але за допомогою нового методу. У даному ж разі нових відомостей не наведено, а методологічну основу хаотично викладеного матеріалу годі й шукати.

Щоправда, зроблено натяк на новий фактаж: "Недавно одержано з інституту мистецтва в Варшаві опис проекту замку, складений самим Скамоцці і пояснення до нього. З опису, зробленого самим Скамоцці, можна частково уявити собі, яким повинен був виглядати палац за його проектом" (с.6). Втім, скласти повне, а не часткове уявлення про те, як виглядала проектна версія, нескладно - досить лише розгорнути трактат Скамоцці "Ідеа делла арцгітецура універсале" (3). Цитований далі в статті текст наводить на думку, що "свіженькі" (як всюди у збірнику без назви і вихідних даних) відомості близькі до цього джерела. Дивує й те, що автор шукає "часткової" інформації у Варшаві, тоді як репродукції креслеників замку з трактату Скамоцці представлені в експозиції заповідника.

Перелік помилок і недоречностей на сторінках "Збаразьких воєн" можна продовжувати. Але постає питання, чи варта ця крихітна збірка, видана накладом 500 примірників, такої до неї уваги. Хіба мало нині продукується всілякого друкованого мотлоху, що тільки "забруднює" інформаційний простір? Але ж у даному разі видання випущено не від імені якогось незнаного аматора - невігластво розмножено під поважною вивіскою Держбуду України й Державного історико-архітектурного заповідника.

Нині в Україні лише три інституції (НДІТІАМ і "Укрпроектреставрація" в Києві й "Укрзахідпроектреставрація" у Львові) провадять дослідження з історії архітектури. Кожен з цих закладів час від часу публікує свої праці. Їх повинні знати співробітники заповідників, що "сидять на матеріалі" й могли б на місцях здійснювати тривалі дослідження. Але для цього треба, як свідчить прикрий досвід збаразької збірки, крім належної наукової кваліфікації, мати щонайменше бажання знайомитися з публікаціями фахівців.

ПРИМІТКИ

1. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. - Львів, 1996. - С.127.
2. Нельговський Ю.П. Замок у Збаражі // Українське мистецтвознавство. - К., 1971. - Вип.5. - С.199-205.
3. Ми користувалися пізнішим французьким виданням: Сцамоззі В. Оуеврес д'арцгітектуре. - Паріс, 1764. - 240 с.

ПУ № 1-2, 2001 р.