історія / публіцистика

Олена Седик

БАГАТІЄМО ПАМ'ЯТКАМИ

Нині у Києві 3600 пам'яток історії, культури, мистецтва. Про них дбає спеціальне управління при столичній держміськадміністрації та Міністерство культури і мистецтв. "Допомагають" їм й кілька музеїв-заповідників, котрі мають різне підпорядкування.

Приміром, Національний Києво-Печерський заповідник і Київська фортеця - "діти" Головного управління культури, що не заважає активно займатися пам'яткоохоронною працею. Не пасе задніх і Головкиївархітектура. Кабінет Міністрів 200 року зобов'язав зодчих опікуватися тим, що є гордістю містобудування й архітектури. Це цілком логічно, бо, як можна проектувати-чи реконструювати, скажімо, в історичному центрі і не перейматися старовиною? За діями проектантів прискіпливо стежить Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Без нього жоден об'єкт, котрий втручається в історичне тло, не побачить життя. Торік Кабінет Міністрів полегшив долю відповідальних

За старожитності - ухвалив нормативні акти, котрі регулюють порядок визначення давніх ареалів міст і процедуру дій у таких умовах. На позитивний результат працює і новонароджений генеральний план столиці, схвалений сесією Київради. Вперше за всю біографію Києва в такий документ увійшов історико-опорний план міста. Ще в 70-х роках співробітники Інституту теорії, історії, архітектури й містобудування мріяли зі брати свої розробки, дослідження реставратора Валентини Шевченко по Подолу і як клаптики зшити докупи, щоб побачити загальну картину. Мрія здійснилася. Наша минувшина зафіксована на шістнадцяти велетенських кресленнях і у двох томах - по 350 сторінок кожний. Хоч як парадоксально, замовником цієї праці виступило не управління охорони пам'яток, а Головкиївархітектура. Якщо цю пілотну роботу опублікують окремим виданням, вона стане своєрідним підручником-довідником для зодчих і будівельників.

Ми маємо перлини світового рівня - Софійський собор і ансамбль Києво-Печерської лаври, внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. За останнє десятиліття не зафіксовано жодного випадку самочинного знесення пам'яток. Натомість у Львові, котрий не так давно приголубило ЮНЕСКО, знищено два будинки на площі Міцкевича. Один охоронявся як національний раритет, другий - місцевий. Тепер замість одного з них красується модернова кругла споруда банку. Можливо, то своєрідна "проба пера"?

Справу зроблено, і ніхто не покараний. Хоча Закон про охорону культурної спадщини вже прийнятий і ніби стоїть на її сторожі. У ньому є статті, котрі зобов'язують винних у порушенні законодавства сплатити штраф у розмірі 170 тисяч гривень плюс своїм коштом виправити заподіяне. Зловмисників-"приватників" пожаліли: з них передбачається стягувати лише по 17 тисяч гривень. Але такого ще не було.

Столиця заявила про себе як лідер у відбудові храмів. Уже "прижилися" Михайлівський Золотоверхий та Успенський собори, церква Богородиці Пирогощої.

- Нині ведуться роботи по відтворенню церкви Різдва, на Подолі,- розповідає начальник Управління охорони історичної спадщини Київської міськдержадмшістрації Руслан Кухаренко.- Невдовзі постануть колись знищені і пошкоджені храми Іллі Пророка на Солом'янці, СвятоМиколаївський Покровського монастиря, Казанської Божої Матері. Реставратори працюють на території Кйєво-Могилянської академії, Золотих воріт. Треба зміцнювати грунти під Андріївською церквою, братися за Браму Заборовського, завершувати розписи в Успенському й Михайлівському соборах. Роботи вдосталь.

Так то воно так. От тільки б не передати куті меду. На нас уже звернули увагу інституції, що входять у структури ЮНЕСКО,- ІКОМОС, ІКРОМ (вони відповідають за пам'яткоохорону і реставрацію). Наш надмірний відбудовчий ентузіазм їх насторожує. Про це йшлося торік у Ризі на міжнародній конференції. У прийнятій "Ризькій хартії", присвяченій проблемам реконструкції, записано: "Копіювання об'єктів культурної спадщини не допускається. Будь-який архітектурний об'єкт має відображати час, в який він побудований". Згодьтеся, це попередження про недопустимість фальсифікації історичної архітектури. Схоже, нам саме час зупинитися і після повернення до життя Михайлівського й Успенського поставити крапку, аби не перейти межу. До речі, свого часу поляки так загралися у відбудову, що почалася масова фальсифікація ренесансних замків, готичної забудови в містах. Хоч перша ластівка на цій ниві - відновлене Старе Місто у Варшаві - потрапила навіть до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Нині ж фахівці дійшли висновку, що це помилка.

Недавно в Україні з'явилася свіжа больова точка в центрі столиці - новостворений майдан Незалежності. Явище яскраве. Одні вважають скульптурно-архітектурну композицію ганьбою, інші захоплюються розмахом, багатством, блиском. Що воно таке, як завжди, засвідчить час. Кабінет Міністрів 27 грудня 2001 року прийняв постанову (№ 1760) "Про затвердження порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до державного реєстру нерухомих пам'яток України". Претенденти на вічність і славу мають відповідати, жорстким критеріям: чи вплинули вони на розвиток культури, містобудування, мистецтва держави. Тільки після отримання належних висновків учених можна вносити творіння до реєстру.

На жаль, схоже, хтось чи не зовсім компетентний, чи не дуже уважний до столичних новобудов створив напругу. Відомо, що минулої осені Міністерство культури і мистецтв підготувало проект постанови про занесення монумента на честь Незалежності, кінної композиції гетьмана Сагайдачного на Подолі та інших пам'ятників до Держреєстру. За ним - головний майдан країни оголошено пам'яткою монументального мистецтва національного значення. З такою поспішністю і необґрунтованістю ініціативи не погодився Держбуд, куди для підтримки направили документ. Тоді "ентузіасти", одержавши візу президента Академії наук Бориса Патона, вийшли на Кабінет Міністрів. Так, знову ж таки 27 грудня 2001 року побачила світ уже постанова № 1761, котра ігнорує всі критерії попередньої. За нею список творів, поданий Мінкультури, визнано непересічним надбанням. Сам же монумент одержав статус національного раритету. До речі, за цим же документом Байкове кладовище визнано єдиним комплексом. Фахівці ж переконані, що варто було оголосити національним надбанням могили видатних осіб - Грушевського, Лесі Українки, Стуса, Чорновола та інших. Адже покояться там на цвинтарі і звичайні люди. Тож, якщо хтось захоче на могилі родича встановити надгробок чи змінити огорожу, повинен буде брати на це дозвіл у Кабміні. Отак записано в Законі про охорону національної спадщини. Ясно, ніхто цього не робитиме, бо Кабінет Міністрів не похоронна контора. Отже, такі громадяни одразу стануть правопорушниками.

Разом з тим у списку немає деяких справді національних святинь. Приміром, могили Тараса Шевченка в Каневі. Обидві постанови підписав прем'єр-міністр Анатолій Кінах. Проте готували ж їх, напевне, фахівці. Хотілося б почути їхні пояснення.

ХРЕЩАТИК
газета Київської міськради
п'ятниця, 19 квітня, 2002 року.