краєзнавство

МІСТОБУДІВНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАБУДОВИ
ПАРКОВОЇ ДОРОГИ В м. КИЄВІ

Зливкова О.О.

Проблема забудови історичної частини Києва, а також збереження ландшафту правобережжя останнім часом стала досить актуальною. До структури історичної частини столиці входять архітектурні і садово-паркові об'єкти, що проходять по краю Печерського плато. До того ж візуально комплекс сприймається ще із значної частини лівобережжя. Саме тому, що він має значну територію оточення, в її межах необхідною умовою є регулювання формування середовища.
Практика сьогодення однак вказує на надзвичайно активний, але дещо хаотичний вплив нового будівництва останніх років на київське правобережжя, ігнорування історичних особливостей забудови цього комплексу, які вимагають особливо делікатного підходу до використан ня цієї території.
Печерські пагорби з архітектурними ансамблями київських монастирів, давніми парками на верхніх терасах і зеленими масивами на схилах є наймальовничішими місцями Києва. Смуга верхніх терас старих парків починається парком Слави, який був закладений на місці старого Аносівського (Комендантського) саду, і пролягає далі на захід до Володимирської гірки [12].
Найдавнішим серед парків Печерська є Маріїнський (колишній Царський сад). Він був закладений у 1743 році і став невід'ємною частиною палацового ансамблю, який був створений за проектом відомого архітектора Ф.Б. Растреллі. У влаштуванні парку брали участь досвідчені садові майстри Д. Фока та І. Гофмейстер. На початку ХІХ століття парк перебував у занедбаному стані. У 1876 році перед Маріїнським палацом на місці палацового плацу за проектом садівника О.Г. Недзельського було закладено новий регулярний парк. До нашого часу збереглася тільки частина, яка прилягає до Маріїнського палацу. Далі тягнуться території Міського та Хрещатого парків. Свого часу всі вони входили до того ж Царського саду [19].
До парків Печерська прилягають зелені масиви придніпровських схилів, урочищ та ярів. "Урочище", "яр" - назви, характерні для історичної топоніміки Києва. Вони є своєрідним відображенням мальовничого, але досить "неспокійного" рельєфу міста. Особливо часто вони зустрічаються в назвах історичних місцевостей Печерська.
Більша частина урочищ розташована саме в пониззі Печерських парків. Заселення цих місць було доволі хаотичним. Селилися тут, здебільшого, найбідніші верстви населення. Одне з таких Печерських урочищ має назву "Провалля". Воно розташоване на схилах Маріїнського парку. Час початку заселення території Провалля невідомий. Перші відомості можна віднести до другої половини ХVІІІ століття. У документах, датованих 1771 роком, згадується вулиця "Панкова біля Провалля" [8].
Подальша історія цієї місцевості пов'язана з будівництвом нової Київської фортеці. Проектом, затвердженим Миколою І, передбачалося розмістити фортецю разом з еспланадою на площі близько 1000 га. Для її спорудження протягом 1832-1846 років було зламано 533 будинки (за роки будівництва фортечних споруд було знесено 1180 будинків) [17].
Невеликі будиночки на Проваллі також планувалися до знесення, що зафіксовано на плані Печерська та Двірцевої частини, складеному у 1829 році. Згідно з планом оборонний вал мав пройти по краю Печерського плато, щоб визначати межі фортеці з боку Двірцевої частини [3].
Саме з будівництвом фортечних споруд пов'язана історія виникнення першої і єдиної "улицы в Провалье".
У 1846 році Микола І під час перебування в Києві звернув увагу на жахливий стан місцевості і наказав привести її в порядок. Справа про знесення житлових будиночків в урочищі Провалля тягнулася з 1848 до 1862 року. На складність ситуації проливає світло донесення, складене у 1856 році на ім'я міністра Внутрішніх справ: "Препровождая... в числе других, оценочное дело усадьбам в г.Киеве на Провалье и состоящим на тех усадьбах строениям, подлежащих сломке по неудобному расположению между гор... местность именуемая Провальем против дворцового сада, внизу оного, совершенно видима из сада и из крепости и в Бозе почивший государь император Николай Павлович, обратив на эту местность внимание, повелел очистить оную от строений; но как, по ближайшему удостоверению обнаружено, чтоб жители помянутой местности на усадьбы имеются законные документы, а застройки произведены ими по разрешениям местного начальства, то имуществам их в 1848 году составлена оценка и в тоже время воспрещены починки и возобновление строений... Это привело к тому, что и... расположенные на Провалье строения подверглись крайнему обветшанию... и так как жители Провалья самого бедного состояния, вменяю себе в обязанность ходатайствовать об испрошении им, по случаю выселения из помянутой неудобной местности в другие части города, возможного денежного пособия по оценке..." [1].
Сума компенсації, яку потрібно було виплатити за знесені споруди, сягнула 34 тисячі 926 рублів та 50 з половиною копійок сріблом, тому у період з 1847 по 1860 роки із 22 будинків було знесено всього 9. Решту, як зазначалося в листі Київського губернського правління до генерал губернатора, "...тем кто не имеет средств... оставить в их владении и пользовании принадлежащие им усадьбы, с дозволением строить на них новые дома по улучшеным фасадам на том самом основании, по которому разрешается постройки домов и на всех прочих местах, входящих в крепостную черту..." [2].
Отже, знесення споруд на Проваллі, перш за все, було пов'язано із спорудженням об'єктів нової Київської фортеці. В документах того часу зазначалося: "...Провалье состоит почти в 130 саженной черте Киевской крепости, на еспланадной местности..."
Згідно із затвердженими ще 15 червня 1859 року еспланадними правилами: "1) на еспланаде крепости ближе 130 саженного расстояния от гребня гласиса крепосных верхов, недопускать никаких построек; 2) с 130 саженной черты до 450 саженной дозволить одне только деревянные одноэтажные постройки с мезанинами, допустив под этими постройками каменные фундаменты не выше . аршина сверх горизонта земли; 3) на местности от 450 саженной еспланадной линии до 500 саженной, разрешать фахверковые и деревянные постройки с каменными фундаментами произвольной глубины и в 2 этажа; 4) далее 500 саженного растояния, от гребня гласиса крепосных верхов дозволять всякого рода строения без ограничения.... По составленным и Высочайше разсмотренному плану киевской крепости одна часть урочища Провалье вышла в 130 саженную черту от гребня гласиса крепостных верхов, а другая часть этой местности разрешена к застройке на изложеных во 2 пунктах Высочайше утвержденным правилам основания.
Находящаяся за 130 саженною чертою от гребня гласиса крепостных верхов местность урочища Провалье, по равному местоположению признана удобною к заселению и владельцы, расположенных в этой местности усадьбе из'явили готовность застроить эти усадьбы домами согласно крепостным правилам, по улучшеным фасадам..." Тобто, вулицю, що проходила по Проваллю дозволялось забудовувати, але частину будиночків, які знаходились поблизу фортечних споруд, було знесено: "...усадьбы расположенные в 130 саженной черте подлежат отчуждению не для городской, а для казенной надобности..." Тільки у 1861 році територія Провалля та його єдина вулиця перейшли до міського відомства [5].
Фортечними спорудами, які заважали розбудові цієї місцевості, стали Микільська брама з казармою та верхня підпірна стіна. Микільська брама була крайньою західною ланкою у низці охоронних казарм фортеці. Вона була збудована у 1846-1850 роках за проектом петербурзького архітектора П.Таманського силами Київської інженерної команди. З 1855 року в будинку містилася головна фортечна гауптвахта. На початку ХХ століття проїзд через Микільську браму було закрито і прокладено нову дорогу по трасі сучасних вулиць Грушевського і Січневого повстання.
Незважаючи на перебудови, казарма на перешийку з Микільською брамою є найбільш репрезентативною складовою частиною Київської фортеці - видатної пам'ятки фортифікаційного мистецтва ХVIII-ХІХ століть.
Верхня напівкругла підпірна стіна була побудована у 1852-1856 роках з метою відведення ґрунтових вод і укріплення дніпровського схилу. Проект цього укріплення розроблений інженером штабс-капітаном Гатаєвським у 1852 році.
Верхня підпірна стіна є досить важливою конструктивно-опорною і гідротехнічною спорудою комплексу нової Києво-Печерської фортеці.
Саме під час упорядження місцевості поблизу фортечних споруд за розпорядженням Миколи І у 1850 році була прокладена вулиця в урочищі Провалля. Про це свідчить донесення Київської губернської будівельної Дорожної комісії: "...среди прочих... повелеть соизволил... пункт 4) Улицу против новой казармы на Провалье провести по тому направлению которое было предложено..." [2].
З другої половини ХІХ століття ця вулиця відома під назвою вулиця Козловська, за ім'ям одного із перших домовласників Козловського. Вона займала лише частину сучасної Паркової дороги - від сходів, що вели до Маріїнського палацу, і до колишніх сходів від Арсенальної площі. Під час розділу вулиць Києва на розряди Козловська вулиця на Проваллі була віднесена до 4 розряду [17].
Як свідчать документи міського архіву, це була одна з найбільш невпорядкованих вулиць Києва. Ні водогін, ні каналізація наприкінці ХІХ століття сюди ще не були проведені. В одній із скарг, що надійшли до міської Управи від жителів вулиці, зазначалося: "...в виду наступления поздней осени, грязи и дождей на нашей улице, куда вода из городского водопровода не проведена и доставлять ее бочками невозможно...мы опять обращаемся с покорнейшей просьбой - ускорить решение дела и не оставить нас совершенно без воды, так как мещанин Песоцкий окончательно запер общественный колодец, снабжавший всю улицу удобной для питья водой..." [5].
Лише на початку ХХ століття почалось упорядкування цієї вулиці. Це було пов'язане із спорудженням лікарні товариства лікувальних закладів для хронічно хворих дітей.
Лікувальний заклад, про який йде мова, був споруджений на землях, що належали військово-інженерному відомству. Від Маріїнського парку до лікарні були прокладені сходи. Лікарня займала обмежену крутосхилом і дорогою садибу, в якій були розташовані два лікувальні корпуси.
Своїм виникненням лікарня зобов'язана благодійному товариству лікувальних закладів для хронічно хворих дітей, заснованому у Києві 1899 року. Керувала товариством С. Ліхарьова - дружина управителя київського удільного округу. Будівельна комісія товариства досить швидко вирішила питання довгострокової оренди земельної ділянки у військового відомства, і в жовтні 1903 року на Козловській вулиці була закладена лікарня.
Двоповерхова споруда була освячена 31 жовтня 1904 року. Вона мала палати на 45 ліжок, операційну, кімнату для перев'язок, гідропатичне відділення з ваннами, душовими та лікувальними грязями, лабораторію, аптеку, господарчі приміщення, квартири для служителів.
Витрати на будівництво складали 74 тисячі рублів, із яких 50 тисяч дав Лев Бродський. На утримання лікарні пожертвували 30 тисяч рублів подружжя Олександр і Єлизавета Терещенки.
Згідно із публікаціями 1904 року архітектором корпусів лікарні для хронічно хворих дітей вважається М.Г. Артинов. Лікарні було присвоєно ім'я Софії Олександрівни Лихаревої, а операційному відділенню - ім'я Льва Ізраїловича Бродського.
На цьому товариство не зупинилося і на власні кошти, а також на пожертви Г.І. та Н.О. Вороніних, М.В. Терещенко і Є.М. Чижової придбало суміжну ділянку, на якій через шість років був споруджений ще один двоповерховий корпус. Таким чином кількість ліжок збільшилась до восьмидесяти. Лікарня була безкоштовною для пацієнтів. Одночасно під лікарським наглядом могли перебувати 12 дітей. В лікарні працювали досвідчені медичні кадри: головним лікарем був професор К.Г. Тритшель, хірургією завідував О.О. Яроцький, консультували професори М.М. Волкович, Л.О. Малиновський, І.А. Сикорський та інші.
До 1982 року тут була розташована лікарня Печерського району, відома в народі як "Козловка" [14].
На початку ХХ сторіччя, окрім великого комплексу лікарні, вулиця була забудована переважно невеликими будинками, спорудженими, в основному, у 90-роках ХІХ сторіччя. Згідно із відомостями про доходи домовласників на Козловській вулиці було 14 садиб.
У подальшому забудова вулиці в Проваллі була пов'язана з ідею впорядкування дніпровських схилів, що виникла в Києві ще наприкінці ХІХ століття. На початку ХХ століття Садовою комісією були проведені значні роботи із благоустрою міських парків. "Заветную мечту Садовой комиссии составляет издавна упорядочение откосов гор Царского сада, обращенных к Днепру. Здесь, несомненно, при упорядочении того естественного материала, который имеется на лицо, можно было бы создать один из лучших парков в мире... Тем не менее, несмотря на все желания, Садовая комиссия вынуждена отказаться пока от своей мечты. Упорядочений откосов требует капитальных работ... Конечно город не в состоянии затратить столь громадных средств, однако, есть надежда на осуществление укрепление Днепровских гор ... Николаевский и Мариинский парки настолько уже благоустроены, что вся забота Садовой комиссий за истекшее время состояла главным образом в проведении водопроводной сети, которая в обоих парках была устроена крайне неудовлетворительно..." [18]. А вже всередині 1930-х років, коли Київ став столицею України, розпочалася робота із створення великого паркового комплексу на схилах Дніпра, з розважальними закладами, майданчиками для відпочинку тощо [16].
У цей же час на Козловській вулиці за проектом архітекторів А. Добровольського та Н. Чмутіної було розпочато спорудження ресторану, який отримав романтичну назву "Рив'єра".
Ресторан був побудований у 1937 році. Як зазначає В. Чепелик у своїй монографії "Український архітектурний модерн", ця дерев'яна споруда була вирішена в традиціях народної архітектури [21]. Проект споруди у доступних фондах київських архівів та особистих фондах родини Добровольських не виявлено [11], але в архівах збереглися фотографії цієї споруди.
Під час другої світової війни ресторан "Рив'єра", як і значна частина київських садів і парків, були знищені німецькими окупантами.
У післявоєнні роки в місцевості Провалля сталися великі зміни. 1948 року від Козловської вулиці була прокладена дорога по середній терасі дніпровських схилів. Єдина вулиця історичної місцевості Провалля отримала назву Паркова дорога, як така, що проходить крізь парки дніпровських схилів. Вздовж вулиці розташовувалися танцювальний майданчик, атракціони, ресторан. Стара житлова забудова Козловської вулиці на Проваллі була остаточно знесена.
У зв'язку з упорядженням парків у післявоєнні часи, згідно з постановою №43 Техніко-експертної ради київського міськвиконкому від 25 травня 1946 року, було прийняте рішення про відбудову ресторану "Рив'єра". Автор проекту М. Пінчук. На жаль, некапітальна споруда ресторану у 1970-х роках була знесена в зв'язку з аварійним станом.
У 1949 році за проектом архітекторів О. Власова і О. Заварова біля підніжжя старої фортечної підпірної стіни, неподалік від Паркової дороги, було зведено "Зелений театр" з рестораном у верхній частині. Ця споруда стала одним із найоригінальніших прикладів пристосування фортифікаційної будівлі [16].
Після знесення ресторану "Рив'єра", у 1970-му році на невеликій терасі був споруджений ресторан "Курені". Він складається з декількох об'ємів, які композиційно пов'язані один з одним. Головний корпус із залом і допоміжними приміщеннями оточують невеличкі "курені", криті соломою та прикрашені петриківським розписом. Споруди прекрасно вписуються в оточуюче середовище.
Таким чином, виходячи із культурно-історичної традиції забудови Паркової дороги, мова може йти про розроблення концепції розвитку тут зони відпочинку киян як своєрідної еспланади київських парків.

Література