краєзнавство

ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ОБ'ЄКТА КУЛЬТУРНОЇ
СПАДЩИНИ - САДИБИ В.І. НЕМИРОВИЧА-ДАНЧЕНКА
В c. НЕСКУЧНОМУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кожушко О.А.
Ієвлєва В.П.

Життя Володимира Івановича Немировича-Данченка - всесвітньо відомого режисера і театрального діяча, відомого російського драматурга, письменника - не можна уявити без його діяльності у Московському художньому академічному театрі. Але деякі сторінки його приватного життя, творчі задуми щодо розвитку театрального мистецтва, в тому числі і задум створення МХАТ, а також чимала кількість сценічних та літературних творів тісно пов'язані з його перебуванням в селі Нескучному Маріупольського повіту Катеринославської губернії (нині - с. Нескучне Великоновосілківського району Донецької області). В садибі Нескучне В.І. Немирович-Данченко провів майже три десятиріччя творчого життя (кожне літо з 1887 до 1916 року).
Ця інформація має привернути увагу співвітчизників та людей, небайдужих до історії нашої культури, до пам'ятки історії Донеччини - садиби В.І. Немировича-Данченка в селі Нескучне, яка в більшості облікових документів визначена як пам'ятка національного значення. Починаючи з середини XIX століття, Нескучненська садиба стала своєрідним осередком в історії вітчизняної культури завдяки двом видатним особистостям: Миколі Олександровичу Корфу - одному з знаних діячів народної освіти ХІХ століття та Володимиру Івановичу Немировичу-Данченку.
Барон Микола Олександрович Корф народився 02.07.1834 року у м. Харкові. Отримав освіту в Олександрівському ліцеї, який закінчив із срібною медаллю у 1854 році. Мешкав та працював у с. Нескучне з 1856 по 1872 та з 1880 по 1883 роки. Помер у м. Харкові 13.11.1883 року.
Микола Олександрович належить до знатного роду баронів Корф, з якого походять Йоган-Альбрехт Корф - директор російської Академії наук (1734-1740) та граф Модест Андрійович Корф (1800-1872) - державний діяч і директор Санкт-Петербурзької публічної бібліотеки ім.Салтикова-Щедріна, дядько Миколи Олександровича.
Справою життя М.О. Корфа була народна освіта. За 2-3 роки проживання в с. Нескучному за його сприяння в Олександрівському повіті було відкрито біля 70-ти шкіл. Плідна праця Миколи Олександровича дала життя багатьом початковим школам та першим народним бібліотекам на Маріупільщині. За життя М.О. Корфа, завдяки його невтомній діяльності як земського діяча, педагога і просвітника, автора численних публіцистичних статей, підручників і методичних посібників, Нескуч-ненська садиба стала центром притягання для багатьох культурних діячів Росії.
Літературна діяльність М.О. Корфа тісно пов'язана із справою народної освіти. Працюючи у періодичних виданнях: "С.-Петербурзькі відомості", "Вісник Європи", "Народна школа", М.О. Корф протягом 5-ти років розробив п'ять учбових посібників для народної школи; написав книгу "Русская начальная школа", класну книгу "Наш друг", "Руководство к обучению грамоте". Завдяки "Отчетам Александровского уездного училищного совета" його діяльність дістала державну підтримку та розповсюдження на всю Російську імперію. М.О. Корф мав широке листування щодо обговорення питань народної освіти та роботи шкіл. Коло його дописувачів складали 250 кореспондентів. За життя М.О. Корфа його успішна діяльність була відзначена золотою медаллю Петербурзького комітету письменності. В 1870 році він був обраний почесним членом Петербурзького педагогічного товариства, а згодом - Московського комітету письменності і Московського університету. В період перебування за кордоном М.О. Корф був обраний почесним членом Женевської академії наук.
За радянських часів ім'я М.О. Корфа та його справа замовчувалися, можливо, через той факт, що як прогресивний реформатор народної освіти він виступав проти посади інспектора народних училищ, яку тривалий час посідав педагог Ілля Миколайович Ульянов.
Сьогодні своєрідною пошаною та відзнакою творчих здобутків Миколи Олександровича Корфа є щорічні корфовські бібліотечні читання, які були започатковані у 1998 році обласною науковою бібліотекою ім. Крупської, меморіальним музеєм В.І. Немировича-Данченка та Великоновосілківською центральною районною бібліотекою в його садибі в с. Нескучному.
Після шлюбу доньки М.О. Корфа Катерини Миколаївни, садиба перейшла у власність зятя - Володимира Івановича Немировича-Данченка (11.12.1858 - 25.04.2005). Володимир Іванович здобув освіту в Московському університеті. Протягом 1876-1879 років він навчався на фізико-математичному факультеті. Але справою всього його життя став театр. Ще студентом у 1870-ті роки він почав виступати як театральний критик. У 1891-1901 роках - викладав акторську майстерність у музично-драматичному училищі при Московському філармонічному товаристві (серед його учнів - І. Москвін, О. Кніппер-Чехова, В. Мейєрхольд та ін.).
З кінця 1880-х років життя і творчість В.І. Немировича-Данченка тісно пов'язані з Нескучним. Тут написані його численні п'єси, повісті, романи, народжувались сміливі задуми щодо докорінної театральної реформи та нового театрального колективу - Московського художнього театру (МХТ), після 1920 року - МХАТ. Саме з Нескучного Володимир Іванович надіслав записку К.С. Станіславському, після чого вже здійснилась славнозвісна зустріч у "Славянском базаре", яка закінчилась створенням МХТ (1898 р.). До співпраці в театрі він залучив А.П. Чехова, М. Горького. 1919 року при МХТ В.І. Немирович-Данченко започаткував Музичну студію (з 1926 р. - Музичний театр ім. В.І. Немировича-Данченка).
У Нескучному бували: славетний В.І. Качалов, режисер В.В. Лужський, художник МХТ В.А. Симов, диригент Ізраїлевський та інші відомі постаті.
Після відвідування Італії В.І. Немирович-Данченко усе літо 1903 року працював у Нескучному над постановкою "Юлія Цезаря" - однією з найкращих у його режисерській практиці.
Володимир Іванович неодноразово казав, що в Нескучному йому думається ясніше та глибше, ніж у Москві: "Здесь легко дышится и хорошо работается…." Всі п'єси, що були написані ним у Нескучному, належать до кращого сценічного спадку драматурга. Три з них - "Новое дело", "Цена жизни", "В мечтах" - відзначені Грибоєдовськими преміями як кращі п'єси року, а п'єса "Золото" отримала премію професорів Новоросійського універсітету ім. Вучіні. До золотої скарбниці драматурга належать романи: "На литературных хлебах", "Пекло"; повісті: "В степи", "Губернаторская ревизия". В літературному спадку В.І. Немировича-Данченка знайшли відображення події, місця і люди Катеринославщини і Донецького краю.
Садибу Нескучне Олександрійського повіту Катеринославської губернії отримав як придане батько Миколи Олександровича Корфа Олександр Федорович, який взяв шлюб з Єлизаветою Тимофіївною Врем'євою, дочкою власника сусіднього з Нескучним села Врем'євка. Перші мешканці села Нескучне були перевезені в Катеринославські степи з родового маєтку Корфів - села Погромець Воронізької губернії.
Микола Олександрович успадкував садибу в Нескучному після досягнення повноліття. У перші роки перебування в с. Нескучне М.О. Корф посадив там, скориставшись системою залісення степів Граффа Віктора Єгоровича (1819-1867), великий парк серед зовсім голого на той час степу. Цей парк поклав початок створенню Нескучненського лісового масиву, який у наш час згідно з рішенням Донецького облвиконкому від 27.06.84 р. № 276 став ландшафтним заказником місцевого значення "Нескучненський ліс" (16 га).
Одноповерховий дерев'яний будинок під залізним покриттям, на кам'яному цоколі, пізніше облицьований випаленою цеглою, в якому сьогодні розміщується музей В.І. Немировича-Данченка, був побудований М.О. Корфом у 1850-ті роки. Належить до типу поміщицьких садибних будинків середини XIX століття.
З фотографій, епістолярної спадщини, спогадів старожилів відомо, що, крім головного будинку, в садибі були: кам'яний флігель із залізним покриттям, льох-льодовня, пасіка, комора та інші господарські будівлі, які є традиційними для господарського маєтку.
Земельна власність родини Корфів не обмежувалась садибою, а налічувала 1,5 тис. десятин земельних угідь.
Родині В.І.Немировича-Данченка садиба дісталась у досить занедбаному стані, як і парк, чудовими алеями та клумбами якого свого часу захоплювались гості Корфа.
В.І. Немирович-Данченко вважав себе відповідальним за зовнішній вигляд будинку, а також за збереження духу культури і просвітництва, який був властивим садибі за життя Н.А. Корфа. Після ремонту та модернізації садиби маєток знов став осередком культури. Своєрідну педагогічну лабораторію замінила лабораторія мистецька. В будинку проходили вистави, звучала музика. В той час садиба набула вигляду, який, в основному, зберігся до нашого часу.
Продовжував В.І. Немирович-Данченко і справу Н.А. Корфа - народну освіту.
У 1895 році Маріупольським земством за участі сім'ї В.І. Немировича-Данченка була побудована перша у Нескучному школа, беззмінною попечителькою якої була дочка Н.А. Корфа - Катерина Миколаївна. Будинок колишньої школи розташований на в'їзді до садиби, зберігся до теперішнього часу.
У 1918 році садибу було передано сільському товариству і до 1967 року тут знаходилась школа. В 1919 році, під час громадянської війни, на території садиби було розташовано військо Н.І. Махна. Тоді садиба понесла особливо великих матеріальних та культурних втрат. Було втрачено головне надбання - чудову бібліотеку, яку збирав спочатку М.О. Корф, а потім справу продовжив В.І. Немирович-Данченко, а також особисті рукописи В.І. Немировича-Данченка. Постраждав і Нескучненський ліс, особливо його паркова частина. Кращі дерева в парку було знищено. Садибний парк до війни підтримувався колгоспом, а пізніше був покинутий напризволяще. Поступово зникли: алейки, що колись були посипані піском, великі старі дерева, рідкі для Донецького краю кущі барбарису та горішника.
У 1968 році колгоспом "Україна" на ділянці, яка прилягає до території садиби з півночі, було побудовано нову школу, а садибний будинок у 1969 році було поставлено на облік як пам'ятку історії місцевого значення.
Вже перебуваючи під охороною як пам'ятка історії, спочатку як окрема споруда - будинок (1969 р.), а пізніше як садиба (1975 р.), садибний комплекс поніс нових втрат. 1973 року за рішенням № 133/5 від 16.05.1973 р. Великоновосілківського райвиконкому земельну ділянку садиби площею 1,7 га (двір біля колишнього шкільного корпусу та дослідну ділянку) було відведено під будівництво міжколгоспного піонерського табору на 300 місць. Інститут "Укрколхозпроект" виконав прив'язку нових корпусів табору (1974 р.), які були побудовані у 1978 році. З метою "розчистки" території майбутнього табору під час зведення корпусів було знесено кам'яний флігель та інші садибні будівлі. З парадного боку на історичній території садиби перед головним фасадом будинку-пам'ятки побудовані два триповерхові корпуси та двоповерхова їдальня (банкетна зала) оздоровчого табору "Дружба" (тепер - оздоровча база відпочинку "Дружба"), а територію садибного парку зайняли під господарські, розважальні та спортивні споруди табору, які спотворили вигляд історичної садиби, фактично знищили її паркову зону. Причому, центральну площу табору, де проходять урочисті лінійки, було розміщено майже під вікнами музею, а територію колишнього парку зайнято під футбольне поле, літній дерев'яний кінотеатр з театральною сценою, танцювальний майданчик та інше.
Садиба В.І. Немировича-Данченка бралась під охорону двічі: спочатку як пам'ятка історії місцевого значення (згідно з рішенням виконкому Донецької обласної Ради депутатів трудящих від 17.12.1969 р. № 724), пізніше - як садиба-пам'ятка історії національного значення (постанова Кабінету Міністрів від 27.12.2001 р. № 1761).
Між 1969 та 2001 роками (коли пам'ятку було оголошено національною), щоб запобігти подальшим втратам та зберегти хоча б безпосереднє довкілля садибного будинку, було створено Меморіальний музей В.І. Немировича-Данченка як філію Донецького обласного краєзнавчого музею.
В обліковому паспорті від 16.05.75 р. на пам'ятку історії місцевого значення "Садиба Немировича-Данченка" слово "садиба" автори документа трактують теж як окремий будинок, про що красномовно свідчить розділ VII. ОПИС ПАМ'ЯТНИКА: "На північній окраїні села, в центрі тінистого парку стоїть старовинний одноповерховий будинок. Стіни дерев'яні, облицьовані паленою цеглою, цоколь кам'яний, покриття залізне, кубатура 2470 м3". (Опис приведений повністю). Така обставина призвела до негативних наслідків щодо подальшої долі садиби.
В обліковому паспорті пам'ятки історії "Садиба Немировича-Данченка", який складено 16.05.1975 р., визначено охоронну зону пам'ятки (будинку), яка становить 0,85 га. В ті часи будинок використовувався як школа. Межі охоронної зони співпадали з межами шкільного подвір'я.
Некоректне визначення охоронної зони, що зафіксована в паспорті 1975 року, дало підстави для довільного використання території колишнього маєтку. Внаслідок цього від садиби було вилучено ділянку площею 1,7 га під забудову оздоровчого табору.
У згаданих вище документах пам'яткою вважалась тільки головна будівля садиби - майновий будинок, у той час як пам'яткою є садибний комплекс, до якого належали флігель (демонтований у 1970-ті роки), інші господарські споруди, а також парк, який є важливою складовою і одним із об'єктів охорони садиби-пам'ятки.
Короткий словник-довідник "Архітектура" під загальною редакцією А.П. Мардера дає таке визначення поняттю "садиба": "В українській і російській архітектурі комплекс житлових, господарських, паркових та ін. будівель, які становлять єдине функціональне (господарське) і архітектурне ціле".
До переліку пам'яток історії національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761), занесена садиба В.І. Немировича-Данченка, місцезнаходження якої: Донецька область, Великоновосілківський район, село Нескучне, вул. В.І. Немировича-Данченка.
У цей час фактично на території пам'ятки історії національного значення - садиби, яка використовується як музей, розміщено дитячий оздоровчий табір.
Земельна ділянка, що знаходяться у використанні Меморіального музею В.І. Немировича-Данченка, в земельно-кадастрових документах району не значиться. Функціональне розділення загальної території між музеєм та дитячим оздоровчим комплексом (табором) не вирішено. Частково територія садиби (її паркова частина) належить до заказника "Нескучненський ліс". Необхідність відтворення та захисту природних, історичних, культурно-естетичних та екологічних характеристик садиби-пам'ятки очевидна. Нинішня ситуація вимагає суттєвого перегляду меж охоронної зони садиби, а також визначення режиму використання її території. Першочерговим завданням для подальшого утримання пам'ятки історії національного значення "Садиба В.І. Немировича-Данченка" є юридичний захист її територіальних меж у вигляді нової охоронної зони, затвердженої центральним органом охорони культурної спадщини.
За ініціативи дирекції Меморіального музею В.І. Немировича-Данченка, розташованому у колишньому садибному будинку, Управління культури Донецької обласної державної адміністрації замовило НДІ пам'яткоохоронних досліджень науково-проектну роботу з дослідження території садиби з метою визначенням її історичної цілісності як комплексу і виявлення меж охоронюваного об'єкта, яка б стала основою для подальшої пам'яткоохоронної роботи.
Результатом даної розробки має стати правове закріплення за садибою (хоча б частково) її історичної території, затвердження певного режиму та впровадження конкретних охоронних заходів, початком яких має бути затвердження охоронної зони пам'ятки.
Роботою визначено охоронну зону садиби-музею В.І. Немировича-Данченка, режим використання охоронної зони, а також встановлено черговість заходів щодо практичного збереження територіальної цілісності пам'ятки. Нова охоронна зона пам'ятки історії національного значення - садиби-музею В.І. Немировича-Данченка - враховує реалії сьогодення, а саме: функціонування дитячого оздоровчого табору під час літніх шкільних канікул.
На підставі аналізу архівних даних пам'ятка історії національного значення "Садиба Немировича-Данченка" фактично має займати всю територію в межах існуючої огорожі оздоровчого табору "Дружба", з включенням також ділянки колишньої школи (зараз використовується як житловий будинок) та частини парку до урізу води річки Мокрі Яли.
Історична територія садиби В.І. Немировича-Данченка включає місця розташування всіх її складових елементів: ділянок, які безпосередньо займають історичні будівлі, в тому числі родовий дім, флігель та господарські будівлі (до нашого часу не збереглися), прибудинкову територію, в тому числі двір перед головним фасадом та парк, який було розплановано до урізу води лівого берегу річки Мокрі Яли, а також ту частину колишнього подвір'я, де зберігся до нашого часу будинок першої сільської школи.
Історична садиба В.І. Немировича-Данченка була значно більшою за територію, яку займає зараз оздоровчий табір "Дружба".
У разі виявлення нових даних щодо історичних меж садиби або розташування її споруд, межі території пам'ятки та охоронної зони мають бути відкоригованими.
"З метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватись зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту." [Ст.32, п.1 Закону України "Про охорону культурної спадщини"].
"Охоронна зона - територія, що виділяється для збереження і відтворення найближчого історичного середовища пам'ятки, головним чи суттєвим елементом якого є пам'ятка, та створення оптимальних умов її огляду. Охоронні зони зберігають ансамблеві зв'язки пам'яток. Охоронна зона також забезпечує належне функціонування пам'ятки, охорону від вібрацій, забруднень, підтоплення та інших негативних техногенних і природних впливів." [Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. - К.: НДІТІАМ, 2003. - С. 522].
Історичне середовище садиби через будівництво корпусів оздоровчого табору і нової школи (на території поза межами заказника Нескучненський ліс) втратила своє історичне середовище, крім середовища заказника (східна межа території пам'ятки та частково - північна і південна межі). Тому можна прийняти, що межі охоронної зони співпадають з межами території садиби, яка пропонована до охорони, враховуючи сучасні умови існування пам'ятки. Причому, територіальні межі пам'ятки і територіальні межі садиби неоднозначні!
Але, зважаючи на ситуацію, коли основні споруди оздоровчого табору розміщені на території садиби, причому споруди капітальні, зведені всього двадцять років тому, в яких не вичерпано термін амортизації, пропонується поступове, з рознесенням у часі на декілька етапів, вирішення правових проблем щодо охорони садиби, повернення її території до історично обґрунтованих меж. У зв'язку з цим пропонується поступове закріплення меж охоронюваних територій.
І етап. Охоронна зона менша за визначену територію садиби і займає територію між будинком і огорожею з боку парку.
ІІ етап. Охоронна зона менша за визначену територію садиби, але з боку парку межа підходить до берега річки.
ІІІ етап (на перспективу). Охоронна зона пам'ятки співпадає з визначеною територією садиби. На її території охоронно-правові заходи вживаються умовно відповідно до терміну амортизації капітальних споруд оздоровчого табору, після закінчення якого територія охоронної зони садиби-музею звільняється від споруд оздоровчого табору з одночасною реконструкцією ландшафту садиби та відтворенням історичної забудови.
Охоронна зона пам'ятки на ІІІ етапі охоронно-правових заходів встановлюється в межах визначеної території садиби, які на І та ІІ етапах окреслюють зону регулювання забудови.
"Зона регулювання забудови - забудована чи призначена під забудову територія за межами охоронної зони, на яку поширюється композиційний вплив пам'ятки. Ця зона призначена для збереження особливостей візуального сприйняття пам'ятки, охорони і відновлення її ролі в композиції та пейзажі міста, селища, села. Ця зона виконує функції буферної, перехідної та синтезуючої зони у взаємодії пам'ятки з новими об'єктами довкілля. У зоні регулювання забудови нова забудова регламентується за висотою, розмірами в плані, масштабністю" [Там само. - С. 522].
"Межі зони регулювання забудови встановлюються як загальний зовнішній контур зон пам'ятки (пам'яток), визначених з урахуванням всіх чинників." [Там само. - С. 523].
У нашому випадку зона регулювання забудови на І та ІІ етапах включає територію нової школи, житлового будинку вчителів (будинок колишньої земської школи), частину історичної території садиби, що забудована корпусами табору відпочинку. Зона починається від межі з заказником на півночі від садиби, охоплює зону охорони пам'ятки з півночі, заходу і півдня і доходить до межі з заказником на південь від садибного будинку.
В межах зони регулювання забудови розміщено два основні оглядові фронти пам'ятки.
Перший оглядовий фронт відкривається на садибу в цілому та на головний фасад родинного будинку, що потопає в зелені парку, при наближенні до нього з заходу. Оглядовий фронт розміщується від під'їзної дороги - західної межі території садиби на відстані біля 200 м (до першого провулку сельбищної зони села, що прокладений на північ). Він охоплює головний проїзд на садибу і пішохідні шляхи з обох боків від неї на глибину по 40 м.
Другий оглядовий фронт - це територія на протилежному боці річки Мокрі Яли навпроти садиби, в створі між північною і південною частинами її огорожі. Звідси видно місце, де за часів В.І. Немировича-Данченка розміщувалася купальня, далі проглядаються алеї парку, в холодні пори року - силует історичної забудови. Ця територія має охоронний статус як територія ландшафтного заказника Нескучненський ліс. Крім того, існує ряд оглядових точок локального огляду садиби. (Максимальна відстань межі зони регулювання забудови від фасаду садибного будинку - 200 м).
Режим охоронної зони передбачає відновлювально-реставраційні та реабілітаційні роботи з упорядкування території садиби, як то: відновлення елементів паркового озеленення та відкритих ландшафтних просторів разом з ліквідацією елементів благоустрою та малих архітектурних форм колишнього піонерського табору.
У межах охоронної зони садиби В.І. Немировича-Данченка передбачається виведення усіх споруд, дисгармонуючих з історичним середовищем пам'ятки, а також регенерація ландшафту та історичного розпланування.
Тут забороняється будь-яке капітальне будівництво, крім відновлення історичних будівель: флігеля та стайні. (Виняток становить будівництво нового туалету, який необхідно винести за межі водоохоронної зони). Забороняється встановлення малих архітектурних форм або декоративної скульптури, які не відповідають умовам існування садиби-музею або порушують умови огляду садиби. А існуючі на території табору дерев'яні та залізобетонні скульптури (наприклад, "Ульянов-хлопчик" або персонажі дитячих казок) - зняти. Проектом допускається проведення впорядкування та встановлення елементів реклами, розроблених за спеціальним проектом, що відповідають сучасному використанню споруди (як елемент музеєфікації), але не створюють конкуруючого середовища; а також - влаштування під'їзних доріг та пішохідних доріжок. Невеликі автостоянки можуть бути влаштованими тільки поза межами охоронної зони музею.
Парк і подвір'я садиби тривалий час використовувались не за призначенням, і через це садиба втратила архітектурно-просторову спорідненість складових частин і колишню цілісність функціональної організації всього досліджуваного комплексу.
З урахуванням перспектив повернення садибі-музею всіх складових її території з проведенням відповідних реконструктивних заходів, необхідне відтворення має відбуватись поступово, по етапах.
Всі наведені нижче пропозиції, що сприятимуть відродженню садиби-музею, повинні бути опрацьовані в спеціальній науково-проектній розробці, де бажано врахувати певні етапи щодо проведення тих чи інших реконструктивно-відновлювальних робіт.
Перший етап:
демонтаж частини проїзду в межах охоронної зони пам'ятки; встановлення прозорої металевої огорожі на західній та південній межах території пам'ятки для огляду головного фасаду садибного будинку з влаштуванням уздовж західної межі боскетів - декоративно сформованих щільних масивів кущів у вигляді природних зелених стінок (з огляду на архівні фотографії щодо упорядження паркової території;
організація окремого від оздоровчого табору бічного в'їзду на територію садиби, подібного до первісного, який існував згідно з архівним знімком, з урахуванням сучасних можливостей планувальної структури, зонування і транспортної схеми села Нескучного;
демонтаж і винесення за межі визначеної території пам'ятки некапітальних споруд, майданчиків і павільйонів оздоровчого табору, літнього кінотеатру з естрадою, які розміщуються на території охоронної зони. Виходячи з функціональної несумісності сучасного режиму використання історичної території садиби, передбачити в східній частині охоронної зони демонтаж існуючих споруд та майданчиків водночас з цілковитим перепрофілюванням подвір'я і парку садиби для її використання як частини експозиції музею;
упорядкування подвір'я з декоративним озелененням, розміщенням малих архітектурних форм та інформаційно-рекламного обладнання (у складі комплексного проекту музеєфікації для всієї території садиби-пам'ятки);
реконструкція з відтворенням первісного декоративного оздоблення фасадів родового будинку і пристосуванням до його теперішніх функцій (музей).
Другий етап:
демонтаж і винесення за межі охоронної зони пам'ятки некапітальних споруд, майданчиків і павільйонів оздоровчого табору, які розміщуються в південній частині охоронної зони. Передбачити перепрофілювання даної частини парку для її використання в експозиції музею;
винесення за межі визначеної території пам'ятки стадіону та спортмайданчика, які займають чималу площу. В період літніх шкільних канікул для занять спортом можливе використання спортивного ядра школи, що знаходиться біля в'їзду в садибу;
демонтаж глухої східної огорожі і розширення території садиби в східному напрямку до урізу води річки Мокрі Яли; відтворення місця купальні, яка існувала за часів В.І. Немировича-Данченка;
влаштування (відтворення) алей, клумб, малих архітектурних форм, які існували за життя В.І. Немировича-Данченка;
створення мінімальних умов та об'єктів туристичної інфраструктури, як то: організація гостьових кімнат, автостоянок тощо;
розроблення заходів щодо екскурсійного відвідування території садиби (музеєфікація).
Третій етап (перспективний):
розширення меж охоронної зони садиби до розмірів зони регулювання забудови І і ІІ етапів;
демонтаж капітальних споруд, майданчиків і об'єктів паркової скульптури оздоровчого табору з перепрофілюванням подвір'я садиби для її використання в експозиції музею;
відтворення господарчих споруд, поля для гри в крокет, доріжок, елементів озеленення і малих архітектурних форм, які існували за життя В.І. Немировича-Данченка;
заміна решти огорожі садиби огорожею на взірець установленої на перших етапах - металевою, прозорою (кованою, з литва або металевої сітки);
розроблення екскурсійних маршрутів для відвідування садиби, розширення системи туристично-екскурсійного обслуговування.
У відповідності до пропонованої поетапної реабілітації для території садиби і максимально можливого приближення її до історично обумовлених розмірів з часом територія охоронної зони пам'ятки має збільшуватись.
Кінцевою метою заходів має бути відродження первісної архітектурно-планувальної та територіально-майнової цілісності історичної садиби.
Наведені пропозиції щодо режиму використання охоронної зони пам'ятки історії національного значення передбачають розроблення цілісного і взаємопов'язаного комплексу відповідних заходів для всієї території історичної садиби, який має бути представленим у комплексному проекті, узгодженому та затвердженому у відповідних органах охорони культурної спадщини. В ньому мають бути враховані також й природоохоронні заходи.
Щодо парку, який є частиною ландшафтного заказника Нескучненський ліс, то, відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" "на використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором".
Тобто на частину заказника Нескучненський ліс, яка є одночасно територією пам'ятки історії національного значення - садиби В.І. Немировича-Данченка, парк, даним документом встановлюється обмеження (обтяження) у вигляді режиму використання, встановленому для території пам'ятки, яке підлягає державній реєстрації відповідно до наведеної статті Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Література: