краєзнавство / регіони / В.Вечерський / Монастирі Чернігово-Сіверщини

4. Єлецький Успенський монастир у Чернігові

Один з найстародавніших монастирів Сіверщини засновано на Єлецькій горі правого берега р.Десни, трохи далі на захід від давньоруського дитинця Чернігова. Є припущення археологів, що на Єлецькій горі у X - на початку XI століть був князівський двір. Цьому припущенню суперечить легенда про заснування монастиря, зафіксована Єлецьким ігуменом Іоанникієм Ґалятовським у XVII столітті. "На том місті монастыря од людей йдучих образ Пресвятої Богородиці променями світлими, як огнем оточений, єсть виденный и знайдений на дереві еловом"! Чудотворну ікону посеред ялинового лісу знайдено 3 лютого 1060 року, тоді ж князь чернігівський Святослав Ярославич, син великого князя Київського Ярослава Мудрого, заснував на місці явлення ікони монастир Успіння Богородиці, який у народі прозвали Єлецьким. З цими подіями пов'язана і чудотворна ікона Єлецької Богородиці. До наших часів дійшла і зберігається в Чернігівському історичному музеї одна з копій ікони, зроблена в XVII столітті. Давніша копія, навряд чи оригінал, 1860 року була передана до Харківського Успенського собору. Вже згадуваний нами Ґалятовський описує Єлецьку Богородицю, яку він бачив у середині XVII століття: "намальоване дерево еловое з галузями зеленими, межи тими галузями зеленими високо сидячая, на своих коленях дитятко Христа сидячого под пахи лівою рукою держачая, правою рукою Христа за ноги держить, а Христос в лівой рукі держить хартію звитую". Якщо порівняти цей опис з іконою "Єлецька Богородиця - неувядаємий цвіт", що лишилася в Чернігові, побачимо майже повну тотожність, за винятком хартії в руках Христа. На думку доктора мистецтвознавства Григорія Логвина, тип обличчя Богородиці, рисунок очей і губів, увесь образ Марії, стилістика іконопису дуже близькі до образу Іллінської Богородиці 1654 року майстра Григорія (Геннадія) Дубенського. Про те, що Чернігівська Єлецька Богородиця є хоча й досить вільною, та все ж копією ікони давньоруського періоду, свідчить характер зображення на ній споруд Єлецького монастиря: бачимо два типових давньоруських собори зі щипцевими покриттями закомар, перспективними арковими порталами, аркатурними фризами на фасадах та іншими характерними прикметами.

Найбільш вірогідний час побудови мурованого Успенського собору Єлецького монастиря - друга половина XII століття. Це був храм князівсько-монастирського жанру - тринавовий, триапсидний, шестистовпний, з низеньким нартексом і хорами над ним. За свідченням І.Галятовського, "яко в Києві Печерская, тако в Чернигові Елецкая церковь докола каплицями була оточена". Незвичайною в архітектурній композиції собору є наявність невеличкої хрещальні з півкруглою апсидою в південно-західному куті споруди.

Серед істориків архітектури досі точиться дискусія про первісну кількість бань Успенського собору. Його трактували переважно як однобанний, при цьому виходили з певних композиційних канонів. Натурні дослідження не змогли прояснити ситуацію, оскільки теперішні склепіння храму зведені в XVII столітті. На наш погляд, заслуговують довіри свідчення чернігівських старожилів, зафіксовані І.Ґалятовським, про те, що до 1616 року Єлецька церква мала "багато верхів мурованих", покритих дубовими дошками, а монастир оточувала острожна стіна (палі) - така ж, як і в чернігівському замку. 1618 року, при штурмі Чернігова польською армією, у монастирі сталася велика пожежа: "тогда верхи мурованые над хором и по бокам упали, на остаток й великий верх мурованый в засклепіню ся проламал и упал, й учинил грамот великий, котрий по всім Чернигові люди чули".

Навряд чи бічні бані могли з'явитися 1445 року, коли за князя Івана Можайського "репарували" собор. Отже, мав рацію Микола Холостенко, котрий реконструював собор трибанним, з трьома притворами з трьох боків. Монументальність статичного образу суворого монастирського храму порушує виразний динамічний струмінь, виявлений у обсягових формах: загальна композиція має риси пірамідальності, що досягається не лише невисокими об'ємами бічних притворів, а й пониженням бічних апсид відносно центральної.

Собор добре зберіг первісні форми - перспективні портали, обриси вікон, романську аркатуру, монументальні півколони на фасадах. При реставрації собору в 1668-70 роках було відновлено три первісні бані та поставлено нову над середньою апсидою; бані були увінчані високими багатоярусними верхами. 1698 року з півдня до собору прибудовано теплий храм апостола Якова. Ця низенька двоверхова прибудова, зведена коштом чернігівського полковника Якова Лизогуба, героя Азовського походу, своєю присадкуватістю лише підкреслила величність собору. Сам Я.Лизогуб похований у теплому храмі, про що свідчить тогочасна меморіальна таблиця на фасаді, з коротким віршованим панегіриком на честь "сего града градителя, Азова й многих міст кріпкого побідителя".

У давньоруські часи собор в інтер'єрі мав фресковий розпис, який майже весь загинув. Дослідженнями професора А.Прахова 1892 року та 1920-х років відкрито лише кілька збережених фрагментів композицій "Страшний суд", "Три отроки в печі огненній", "Хрещення", постаті невідомих святих. Енергійно написані фігури персонажів "Страшного суду" не мають аналогій у тогочасному малярстві. Окрім фресок, у давні часи собор в інтер'єрі прикрашали підлога, викладена з багатобарвних керамічних плиток, та кольорові вітражі на вікнах.

Внутрішній вигляд собору змінився у 1668-70 роках, коли зроблено новий липовий позолочений п'ятиярусний іконостас у стильових формах українського відродження. Він мав строгу композиційну будову, ще без барокової химерності. Його основний каркас становили колонки, прикрашені улюбленим декоративним мотивом виноградної лози, виконаним у техніці наскрізної різьби, та горизонтальні розкреповані карнизи. Вишуканістю різьблення відзначалися також царські врата, кіоти намісних ікон, однією з яких була "Єлецька Богородиця".

Собор мав три престоли: головний - Успіння Богородиці, справа - на честь собору Архангела Михаїла, на хорах - Св.Георгія. До 1834 року існував ще й приділ Різдва Іоанна Предтечі.

Серед фундаторів і покровителів монастиря бачимо видатних історичних діячів Гетьманщини, зокрема й Василя Андрійовича Дуніна-Борковського, генерального обозного й чернігівського полковника. Це був чоловік настільки впливовий і багатий, що на Чернігівщині ще в середині XIX століття фіксувалися народні перекази про полковника Дуніна-Борковського, який набув багатства, запродавши душу дияволу. Полковник дуже багато зробив для монастиря: 1685 року подарував напрестольне Євангеліє в срібному позолоченому окладі, 1676 року на його кошти розпочато спорудження нової трапезної церкви Петра і Павла. Цікаво, що тоді при земляних роботах знайдено двосторонню олов'яну ікону, ймовірно, давньоруських часів: на лицевій стороні було зображено Христа во чреві Богородиці, на звороті - Св.Василія Великого.

Дунін-Борковський удостоївся честі бути похованим у соборі. Над місцем поховання раніше висів його портрет на повний зріст, написаний на дошці. Тепер портрет перебуває в Чернігівському художньому музеї. Полковник, одягнений у дорогий жупан, з булавою в руці, стоїть коло столу, вкритого килимом. Високий лоб, пронизливий погляд, вольові риси обличчя видають непересічну особистість епохи Руїни. Крім Дуніна-Борковського і Якова Лизогуба в соборі було поховано ще одного козацького вождя - чернігівського полковника Леонтія Полуботка (помер 1695 р.), батька наказного гетьмана, мученика за Україну Павла Полуботка.

Єлецький монастир завдяки чудотворній іконі в XVII столітті мав широку славу й великий авторитет, користувався прихильністю можновладців. 1676 року на честь відновлення собору московські царі надіслали потир, кадило, дискос із зіркою. Гетьман Дем'ян Многогрішний видав кілька універсалів на користь Єлецької братії, а Іван Мазепа універсалом від 21 грудня 1687 р. надав монастиреві нові маєтності.

Історична роля Єлецького Успенського монастиря побільшується й тим, що через нього пройшло немало видатних діячів українського національно-культурного відродження ХVП - початку XVIII століть. Першим серед них слід назвати Кирила Ставровецького (Транквіліона), який близько 1625 року (за іншими відомостями - 1618 р.) перевіз до Чернігова свою мандрівну друкарню. Тут і вийшов перший чернігівський друк - "Перло многоцінноє" (1646 р.) - збірник віршів і прозових творів морально-учительної тематики. Ставровецький пройшов складний життєвий шлях, характерний для українського інтелігента першої половини XVII століття: спершу був викладачем у братських школах Львова та Вільна, став провідним діячем Львівського православного братства; у своїх друкованих творах продовжував традиції великого полеміста проти унії Івана Вишенського. Та зрештою сам 1626 року перейшов в унію і як винагороду отримав пост архімандрита Єлецького монастиря, саме тоді захопленого уніатами. Рік виходу першого чернігівського друку (1646) став останнім роком життя видавця та останнім роком існування його друкарні.

Від часу вигнання уніатів на початках Хмельниччини і до 1669 року монастирем безпосередньо керував славнозвісний Лазар Баранович, колишній професор і ректор Києво-Могилянської колегії. Зібравши навколо себе визначні наукові й культурницькі сили того часу, він зумів перетворити Чернігів взагалі і Єлецький монастир зокрема на справжню робітню, яка підготувала безліч церковних діячів, письменників, полемістів, богословів, філософів і навіть майбутніх святих не лише для України, а й для Росії. 1669 року Лазар Баранович висвятив на Єлецького архімандрита колишнього ігумена Київського Братського монастиря і ректора колегії Іоанникія Ґалятовського, вже тоді відомого письменника, проповідника, полеміста. Він уславився як автор проповідей, зібраних у збірнику "Ключ разумінія...", збірника оповідань "Небо новоє", написаних укаїнською книжною мовою, богословсько-полемічних творів польською і німецькою мовами. У Єлецькому монастирі він написав твори "Стара східна церква новій римській", "Алфавіт єретиків", "Відповідь римлянам на фундаменти унії", "Премудрость Божія" (проти аріан), "Душі людей умерлих". Усі ці твори були видані Новгород-Сіверською і Чернігівською друкарнями. Помер І.Ґалятовський 12 січня 1688 року і похований в Успенському соборі. Його наступником у сані архімандрита став Феодосій Углицький, майбутній святий російської православної церкви. Досі на території монастиря зберігся його дерев'яний будиночок з відповідним різьбленим написом на сволоці. Це найстаріша дерев'яна житлова будівля на всій Лівобережній Україні. 1696 року Феодосій уже в сані архієпископа чернігівського висвятив нового Єлецького архімандрита Іоанна Максимовича, який доклав багато праці до створення "Чернігівських Афін" - колегії, яка на початку XVIII століття називалася його іменем. А з 1697 до 1699 року архімандритом Єлецьким був Дмитро Савович Тупталенко - майбутній Святий Димитрій Ростовський.

Всі ці ієрархи були відомими книжниками, тож завдяки їхнім старанням монастирська бібліотека стала однією з найбагатіших в Україні. Архієпископ Лазар Баранович 1674 року передав до монастиря Євангеліє, позолочений срібний оклад якого дивом зберігся донині і є видатною пам'яткою українського ювелірного мистецтва XVII століття. На фігурних кутових накладках лицевої сторони окладу зображені чотири євангелісти, а в центрі, у фігурному картуші, - Деісус: Богородиця та Іоанн Предтеча предстоять перед Христом на троні. Все поле окладу прикрашене прорізним орнаментом з мотивами квітів троянд і гвоздик. Характер орнаментації нагадує тогочасні дереворити чернігівської друкарні. Серед декоративних елементів окладу подибуємо і святительські атрибути з монограмою Лазаря Барановича.

Архімандрити, яких ми вже згадали, вели у монастирі широке будівництво. У 1670-75 роках споруджено двохярусну, 36-метрової висоти монастирську надбрамну дзвіницю - споруду з відкритим арковим восьмериком дзвона та вишуканим бароковим верхом, але з фортечними бійницями. Тоді ж монастирську територію оточено муром периметром понад 1 км. і висотою 4,5 м. Східний братський корпус збудовано на зламі XVII-XVIII століть, він має традиційну багатокамерну структуру і скромний цегляний декор. До того ж будівельного періоду належать новий корпус настоятеля (тепер зруйнований) та південно-західний корпус келій. Північний корпус келій (старий будинок настоятеля) - унікальна мурована споруда XVI століття, відреставрована в 1954-58 роках за проектом архітекта І.Ільєнка, що на основі детальних архітектурно-археологічних досліджень зумів відновити первісний інтер'єр пам'ятки - дерев'яну стелю зі сволоками, чудові кахляні груби тощо.

На жаль, менше пощастило іншим спорудам монастиря: після його закриття в 1920-х роках іконостас спалено, бібліотеку розграбовано і частково спалено. У радянську добу споруди монастирського ансамблю займали якісь випадкові дрібні контори, собор не діяв і ніяк не і використовувався. Єлецький монастир було включено до складу Чернігівського заповідника. Тільки на початку 1990-х років тут утворився жіночий монастир.

Під монастирським ансамблем у товщі Єлецької гори є великий печерний комплекс XI-XVII століть, ще майже не досліджений. Відомо, що 1941 р. в цих печерах чернігівські комуністи (мало не весь обком партії) ховалися від німецької окупаційної влади.

На північний захід від монастиря видніється найбільший з чернігівських курганів - славнозвісна Чорна Могила, розкопана археологом Дмитром Самоквасовим у кінці XIX століття.

1. Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир
2. Борисоглібський катедральний монастир у Чернігові
3. Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові
4. Єлецький Успенський монастир у Чернігові
5. Гамаліївський Харлампіїв монастир
6. Святодухів дівочий монастир у Путивлі
7. Мовчанський монастир у Путивлі
8. Софроніївський монастир

Вступ