краєзнавство / регіони / Нащадки Запорожців за Дунаєм. / стор. 2.

Глибока релігійність населення (що також було характерним для запорожців) простежується і в тому, що в більшості випадків у голові могил стоять два хрести: один дерев'яний (саме на такому було розіп'ято Христа), а за ним сучасніший і міцніший - металевий.

У всіх українських селах - невеличкі, але охайні церкви. Як і в хатах - на підлозі домоткані доріжки. На відміну від румунських, в українських церквах послуговуються що різниться від григоріанського на 13 діб. Отже, Різдво святкують тут 7 січня, у той час як румуни - 25 грудня. Разом із тим служба вже практично повсюдно ведеться румунською мовою і румунським батюшкою.

Навіть зараз у місцевого населення відчувається волелюбний дух козацтва. Зокрема, його довелося проявити після повалення режиму Чаушеску 1989 року. У перший рік-два після революції зросла криміналізація суспільства. Групи людей (переважно циганів) почали дошкуляти нормальному життю. У селі Верхній Дунавець, що стоїть при дорозі, крадіжки речей стали мало не нормою. Чергового разу, коли нахабність гостей перейшла всі межі, задзвонив дзвін у церкві. Кожен, хто міг, прихопивши палицю чи заступ, кинувся на зайд. їхні недобитки мерщій повтікали, і вже кілька років не випробовують тут долю.

Зміни в суспільному житті Румунії після 1989 року не могли обійти й українську громаду. Старше покоління переважно згадує минулий час як гарний. Міцна влада, значний обсяг будівництва, соціальна захищеність. Один із співрозмовників розповів, що він - простий селянин - спромігся вісім разів з'їздити на курорт. Разом із тим, було сказано й про обов'язковість участі всіх без винятку в якихось заходах. Співрозмовник розповів і про те, що нині у місцевих селян з'явилася можливість узяти шмат землі, яка перестала оброблятися через розвал колгоспів і занепад зрошення.

Інша думка про минуле й сучасне у молодого покоління. Хлопець Богдан, що на своєму човні допоміг дістатися Караорману, англійською мовою відповів, що нині йому подобається більше, оскільки для нього головним є свобода. Богдана можна зрозуміти - він справді вільна людина, що заробляє на перевезенні численних іноземних туристів, які зазвичай розраховуються "зеленими". Серед гостей у дельті чи не найбільше німців. Адже дійсно цікаво по-бачити, якою стає річка, що бере початок у горах Шварцвальд.

Зрозуміло, що в цілому в дельті Дунаю переважає румунська мова. Особливо це стосується міст. Разом із тим, час від часу можна почути і російську, й українську. Російською користуються так звані старообрядці-липованє. Як правило, вони, як і українці, дещо світліші від румунів і тому їх досить легко розпізнати.

В українських селах для старшого покоління рідною залишається українська. Лише кілька слів різнить їхню мову від тої, що є характерною для України. Прикрасою мови є вживання слова "бравий" або "брава" (браві коні і т.п.). Окремі слова запозичені з румунської, зокрема, "шалупа" (катер). Середнє покоління українську мову тільки розуміє та майже не використовує. Діти ж мову здебільшого втратили. Останнє зумовлене ще й тим, що її викладання не ведеться. Хіба що в деяких сільських школах учитель поза програмою дасть кілька уроків. Разом із тим, середнє та старше покоління згадує про викладання української мови в школі десь у 50-х чи 60-х роках. Поступове зникнення мови пояснюється й практично повною відсутністю друкованого слова - книжок, журналів, газет. Чи не єдиним засобом підживлення мови є можливість приймання українських телевізійних та радіопередач.

Під час перебування в дельті не можна не відзначити силу місцевих людей, їхню зовнішню і внутрішню красу. Напевне, це пов'язане не тільки з козацьким походженням, а й тому, що силу слід було весь цей час підтримувати.

Задля правди, варто сказати про те, що центральній владі підтримання української діаспори ні до чого. і іро це свідчить хоча б такий факт. У м. Тульчі, що є найбільшим містом у гирлі Дунаю, і де мешкає найбільше українців, розташований краєзнавчий музей. Та не варто шукати там хоч якісь українські експонати. Відповідь буде такою: "Українське? Ми такого не знаємо".

Пoдякуємо за приклад.

Приклад української громади, що спромоглася на території іншої держави зберегти свої споконвічні традиції, дає надію на відродження нашої культури, давно очікуваний підйом. Можливість цього показують мешканці дельти Дунаю, це має показати й Україна.

"Україна" 2000 р.