мистецтво / дослідження

Андрій Горняткевич

КОБЗА ЧИ БАНДУРА?

до історії питання

Учені, що намагалися відповісти на питання походження кобзи чи бандури, не раз зверталися до мовознавства. Розглядаючи походження назв цих інструментів, вони старалися й з'ясувати, звідки самі інструменти прийшли.

Усі етимологічні словники подають те саме походження слова "бандура" (Рудницький, Преображенський, Фасмер, Шанський та ін.). Вони виводять українську форму через польську мову (bandura) з італійського bandura . Італійське слово походить з латинського рапаПга, а це можна вивести з грецького pandourа. Це слово споріднене з перським tanbur та шумерійським pandur/pantur, що означає "смичок".

Тут виринає проблема початкового б-. Немає етимологічного зв'язку між грецьким чи латинським початковим п- та слов'янським початковим б-. Знаємо, що зміна з п- на б- наступила десь у Європі в середньовіччі чи дещо пізніше, бо там відомі інструменти з подібними назвами, але вже з початковим б- : bandurria, bandola чи bandurra.

Етимологія слова "кобза" також ясна. У тюркських мовах знаходимо чимало назв інструментів (зокрема скрипки), що мають дуже подібну форму: kopuz, kobuz, kovus, kubyz, kobyz.

На такій підставі дехто казав, що інструмент прийшов або із Західної Європи (бандура - романського походження), або з Азії (кобза - тюркського походження).

Проте етимологічні дані можуть довести до неправильних висновків. Якщо розглянути етимологію слів "гітара" та "цитра", то можна побачити, що вони походять з того самого грецького слова kithara. Хоч обидва інструменти є щипково-струнові, на тому подібність і кінчається. Своєю формою ні один, ні другий нічим не нагадує грецької кітари. Хоч етимологія може іноді придаватись. годі керуватися лише цією галуззю мовознавства.

Вивчаючи історію цих інструментів, треба розглядати не так походження назви, як їхньої форми. Отже, коли в Україні вперше появився інструмент, що мав вигляд бандури, або такий, з якого могла б розвинутись бандура?

В Україні вперше бачимо такий інструмент на стінописі Софійського собору в Києві. Його фрески й мозаїки походять з половини XI століття. На стінах південної вежі, що веде на хори, знаходиться малюнок музик. Вони грають на різних інструментах, і серед них є один, який дещо нагадує лютню, але має багато довшу шийку. Хоч на малюнку не так легко розібратись у подробицях, все ж можна побачити, що виконавець притискує струни на грифі, а правою рукою перебирає їх. Інструмент він тримає під деяким кутом від вертикалі, й з усіх інструментів на цьому стінописі цей найближчий до бандури.

Цю фреску можна вважати першим зображенням інструмента, що став прототипом кобзи та бандури. Його можна назвати "протокобзою", але справжня назва - невідома. Слова "кобза" і "бандура" появляються пізніше - ані Срезневський, ані "Словник староукраїнської мови XIV -XV ст." їх не подають.

Тут треба згадати, що якийсь час у літературі, зокрема в російській та радянській, побутувала теза О.Фамінцина, що бандура походить з Англії. На доказ він цитує Стова:"In the fourth yeeare of Queene Elizabeth [1562], John Rose, dwelling in Bridewell, deuised and made an Instrument, with wyer Strings, commonly called the BANDORA".

Що це не перша згадка про бандуру, дуже переконливо довів М.Діяковський. Мої дальші досліди по польських джерелах виявили ще давніші згадки про бандуру: З.Лісса та Ю.Хомінський згадують бандуру в 1506 - 1548 рр. "Za Zygmunta Starego dochodza do tego solisci na modnym wowczas na Zachodzie wirginale, klawecymbale, na lutni, harfie I in.; byi miedzy innymi nawet jeden ukrainski bandurysta, poza tum kompan krolewski do gry w szachy" А.Хибінський подає ще давнішу згадку про бандуриста Чурила: "CZURYLO... instrumentalista (bandurysta?) w kapeli Zybmunta Starego po r.1500, por.: A.Polinski, Dzieje muzyki polskiej, 1907". Далі Хибінський згадує ще старшого Тарашка: "TARASZKO, Rafal, bandurysta krolewski w Krakowie w e.1441, por.: E.Swiezawski, j.w. [Echo muzyki I teatru", 1884]". "Slownik muzykow polskich" подає цікаві дані про капели на польському королівському дворі: "W 1. 1325-9 na dworze Kazimierza Wielkiego s jego zony Anny byl dosc duzy zespol spiewakow z bandurami (sam-bucis), bebnami I lirami (fialis. Viella). 1333-9 Aldona, zona Kazimierza Wielkiego, trzymala na swoim dworze spiewakow "cum sambucis, fialis et tympanis".

Заки почнемо датувати першу згадку про бандуру роками 1325-1329, треба докладніше прослідити польські першоджерела, бо тут знову виринає мовне питання: вони були писані по-латинському. Слово sambuca в старо-латинській мові могло означати різні інструменти, навіть арфу. Отже, цікаво, на якій підставі польські вчені перекладають це (тепер середньолатинське) слово як "бандура".

У ХV-ХVІ століттях цей інструмент зазнав першої докорінної зміни. У Західній Європі були всілякі спроби розширити діапазон лютні доданням струн до шийки інструмента. Таким чином постали теорбо та кітароне. Тільки в Україні пішли іншим шляхом - на деку прикріплено додаткові струни-приструнки.

Цей додаток мав глибокий вплив на техніку гри. Коли раніше одержували відповідний тон натискуванням струн на грифі, тепер з кожної струни добували лише один тон. В Україні якийсь час побутують поруч два інструменти. На те, що маємо до діла саме з двома інструментами, а не різновидами одного, існують докази; У своєму описі України XVIII століття О.Ріґельман вичисляє українські музичні інструменти: "Из них весьма много музыкантов хороших бывает. Игра их более на скрипках, на скрипочном басе, на цымбалах, на гуслях, на бандуре и на лютне, при том и на трубах. А сельские по деревням также на скрипках, на кобзе (род бандуры и на дудках...". Отже. у Ріґельмана бандура й кобза споріднені, але все ж таки інакші інструменти.

Крім того, у ХVІІІ-ХІХ століттях серед народу дуже популярними були картини "Козак Мамай". Деякі з них дещо примітивні, але інші намальовані з неабияким хистом. На них козак Мамай звичайно представлений з інструментом. У більшості випадків це інструмент без приструнків, але не раз бувають і приструнки. До речі, у праці Ріґельмана є також гравюра козака, що грає на інструменті з приструнками, та не сказано. чи це кобза, чи бандура.

Отже, були два споріднені, але інакші інструменти. Обидва мали випуклі коряки із симетрично прикріпленою шийкою, вздовж якої тягнулися струни. Але на одному з цих інструментів уже були й приструнки. Пропоную називати цей інструмент "бандура", а той, без приструнків -"кобза". У такий спосіб можна розрізнювати два інструменти, назви яких у міжчасі стали синонімами.

Справа ускладнюється тим, що згодом і до кобзи, на якій далі притискали струни, щоб добути відповідний тон, - також почали додавати приструнки. Описуючи інструмент із приструнками, на якому грав О.Вересай, М. Лисенко підкреслює, що виконавець натискав тільки струни, що йдуть по шийці (баски). Правою рукою Вересай грав і на басках, і на приструнках; лівою рукою також іноді перебирав приструнки, але ніколи їх не притискав.

У той самий час на бандурі грали на два лади: старіший - права рука грає мелодію на приструнках, а ліва приграє на басках, і новіший (т.зв. харківський) - ліва рука грає на приструнках, а права приграє на басках.

1894 року Г.Хоткевич запроектував асиметричну бандуру. Це було потрібним тому, що коли хтось додавав більше приструнків, доводилося збільшувати не тільки ту частину коряка, що під струнами, а й другу, щоб зберегти симетрію. Асиметричний проект Хоткевича блискуче розв'язав цю проблему, бо тепер стало можливим розширювати діапазон приструнків.

Завдяки праці Г.Хоткевича та багатьох інших бандура зазнала відродження в XX столітті. Натомість кобза серед народу майже забута. П. Конопленко-Запорожець популяризує кобзу в Канаді21, а в Україні також уживаються заходи, щоб "воскресити" її, зокрема в оркестрах народних інструментів.

У пореволюційній добі вжито чимало заходів, щоб удосконалити бандуру, зокрема, щоб розв'язати проблему хроматизації. Ці заходи пішли двома шляхами: один підхід - розміщення додаткових струн-півтонів між головними приструнками. Цей спосіб дає змогу добути будь-який тон під час гри, але перехід з тональності в тональність не надто легкий. Інший спосіб - механічні перемикачі, що перестроюють струну рівно на півтону. Тут проблема в тому, що ці механізми важко точно примістити, щоб вони акуратно працювали. Врешті є також спроби поєднати обидві системи.

Після Археологічного з'їзду 1902 року ансамблі бандуристів стають щораз популярнішими. Із розвитком капел виринає потреба збагатити колорит бандур, зокрема конструювати інструменти з різними діапазонами. І так постали бандури прими, альти, баси й контрабаси.

П.У. № 1, 1995 р.