мистецтво / дослідження

Ірма Тоцька

МУЗИКИ НА МАЛЮВАННЯХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ

Перше ніж розповісти про зображення давніх музик у Софії Київській, нагадаймо читачам про історичну долю первісних старожитніх малювань цього славетного храму. В XI столітті тільки головну баню й вівтар прикрашали мозаїки, у решті приміщень - нефах, галереях, баштах, навіть нішах на фасадах були фрески. Це - малювання мінеральними фарбами по вогкому тиньку. Основні лінії рисунка позначали гострим предметом, що залишав на тиньку риси (граф'ю), іноді контур наносили темною фарбою. Як відомо, фрески з часом почали руйнуватися: через різкі коливання температури й вологості в неопалюваному протягом століть храмі фресковий тиньк відшаровувався од стін і фрагменти його осипалися. У тих місцях, де стін часто торкалися, фарбовий шар стирався, тож тепер інколи про первісний сюжет фрески можна скласти уявлення лише завдяки граф'ї або ледь помітним залишкам первісного малюнка. Додамо до того, що у XVIII і XIX століттях фрески перемальовували олійними фарбами, причому таке перемальовування в минулому столітті вважалося "відновленням". Та вже за кілька років по цьому М.Закревський писав:

"Метою... було відновити старожитні фрески... Та вже кинувши перший погляд на це відновлення, здається, що Софійська церква новороз-мальована й старожитність треба віднаходити"1 (виділ. наше. - І.Т.). Це підтвердила наукова реставрація фресок, проведена за час роботи Софійського музею: здебільшого олійний живопис не відповідав первісному рисунку, надто там, де фресковий фарбовий шар зберігся погано. Це стосується й фресок у баштах, зокрема композиції, що дістала назву "Скоморохи". Вона міститься на стіні південної башти, довжина її 4,7 м, висота (теперішня) 1,33 - 1,95 м.

У численних виданнях цю композицію трактовано як гурт місцевих народних музик і танечників, що засвідчує музичну культуру Київської Русі. Не варто висловлювати претензій дослідникам, адже вони бачили не первісну фреску, а те, що намалював олією маляр минулого століття, не дослідивши залишків фрески, не маючи потрібної обізнаності з давніми музичними інструментами. Щобільше, дві ліві постаті він відокремив од решти зображень вертикальною лінією-розгрануванням, через що їх потім уважали за осібну композицію. Звідси пішли всілякі, не підтверджені дослідженням трактування як композиції в цілому, так і окремих постатей. Наприклад, М.Смирнов гадав, що дві ліві постаті - це артисти, які підходять до дверей із завісою (так назвав він незрозумілу споруду поряд з ними), а людина праворуч від .дверей" запрошує артистів заходити2-Н.Кондаков також думав, що тут зображено сцену, де виступають паяц, арлекін, музиканти? Д.Айналов і Є.Редін вбачали в двох крайніх лівих постатях перебійників, що наготувалися до двобою, а зображення праворуч - театральний кін і розпорядника, який відхиляє завісу. Так само довільно трактували й решту зображень, зосібна музичні інструменти.

В М.Закревського читаємо: " ... Тут зображено музик, танечників, блазнів і штукарів. У музик видно труби, сопілки, гуслі, арфу, гітару, сурми й тарілки". Автор дає сім назв інструментів, три з них - у множині, хоч на стіні було видно тільки шість постатей з інструментами.

М.Смирнов пише: "Зображено юрбу людей, що розважаються, бавлячи себе музикою, танками... Музик шестеро. Середнє місце займає танечник з цимбалами; повернувшись до нього, з лівого боку грає флейтист, з правого - двоє музик так само з флейтами. Нижче від них сидить гітарист, ще нижче - арф'яр. Ліворуч від арф'яра троє танечників, з-поміж котрих середній махає білою хустинкою..."

Н.Кондаков стверджує: "...музики творять коло... з трубами, сопілками або свирілями, бубнами, бандурами; арф'яр-кіфарод у нашій сцені сидить окремо; посередині кола танцюють двоє; один з них з хустиною в лівій руці".

Д.Айналов й Є.Редін дають такий опис :
"Двоє задніх грають на довгих трубах (у сопілки сопуть), двоє грають на струнових інструментах: той, що стоїть, грає на п'ятиструновій бандурі (можливо, домбрі...); арф'яр сидить окремо й грає, очевидно, на гуслях... Один з танечників б'є в накри... Другий танечник грає на флейту... Поміж ними двоє... загинають колінця: один навприсядки, другий крутиться підбігця, розмахуючи хустинкою...". Певніше говорив про зображені інструменти В.Бєляєв: "Це поперечна флейта, певно два гобої (не зовсім достеменно зображені), багатоструновий інструмент лютневого виду, арфа (недосить типової для цього інструмента форми) й тарілки.

Узагальненням думки, що ґрунтувалось на олійному зображенні сцени "Скоморохи", став опис її в путівнику 1952 року по Софійському собору: "Театральне мистецтво скоморохів Київської Русі правдиво представлено фресковою композицією "Скоморохи" на південній башті. На передньому плані, внизу, зображено трьох танцівників: середній з білою хустинкою в руці танцює перед напарниками. Над ними на другому плані ще два танцівники. В одного з них у руках довга свиріль, у другого - металеві тарілки. Праворуч від танцівників четверо музик, розміщені по вертикалі один над одним. На передньому плані сидить гусляр, граючи на восьмиструнових гуслях. За ним стоїть музикант з домброю... Ще вище двоє тримають у руках довгі свиріли".

У 60-70-ті роки під час реставрації було повністю звільнено від олії тло композиції і тільки частково залишено її на постатях, бо фарбовий шар фрески погано зберігся. Відкрилися невідомі попереднім дослідникам сліди давнього зображення (граф'я, залишки малюнка), які не повторив маляр XIX століття. Вони стали документальною підставою для розуміння первісного змісту композиції. Разом з автором цих рядків фреску в різний час вивчали С.Висоцький і А.Заярузний. То як же реконструюється композиція на основі нових досліджень?

Тепер на фресці видно тринадцять постатей. За змістом маємо дві пов'язані з ними сцени: дві постаті праворуч - це акробати з жердиною; решта одинадцять - учасники музичного гурту. Первісне їх відмежовувало від акробатів якесь зображення (дерево?) - його нині прочитати неможливо, бо фарби ледь видно. Долішню частину композиції втрачено в минулому столітті, коли будували чавунні сходи, отже, тут олійний живопис зробили по новому ґрунту.

Одразу скажемо, що жодного танечника на фресці не було - це фантазія маляра XIX століття. Постави фігур не відбивають танечних рухів, як досі гадали, а є поставами людей, що сидять (прямо чи впівоберта). Це було б зрозумілим, якби маляр-відтворювач намалював лави, на яких сиділи музики й від яких лишились невеликі сліди. У середньовічному мистецтві часто зображували музикантів, що грають, сидячи на окремих чи на спільній лаві.

Неабияку цікавість викликають інструменти, зображені на фресці (на жаль, їх здебільшого не повторив цілком або спотворено перемалював маляр XIX ст.). Ліву частину композиції заповнювало зображення пневматичного органа. Незрозуміла споруда, яку мали за двері, кін, вертеп - це корпус органа, шафа, де вмонтовано механіку з трубами. Шафа (очевидно дерев'яна), характерна для середньовічних візантійських меблів з трикутним фронтом і арковим фризом. Шафа, яка повинна була б стояти боком до глядача, зображена передом, щоб дати повніше уявлення про інструмент (це - характерний прийом у давньому мистецтві).

Повітря в труби органа нагнітається за допомогою двох великих міхів (типу ковальських), на яких стоять двоє нагнітальників, що переносять вагу тіла з однієї ноги на другу. На фресці перший з них повернув обличчя до другого - це відповідає потребі точно узгоджувати свої рухи. Коли розчищалися фрески, знайдено граф'ю від малюнка міхів, первісний малюнок ніг першого нагнітальника, спотворений олією XIX століття, та інші деталі. Праворуч від шафи сидить музикант-органіст (на зображенні олією стояв). Він простягає руки чи то до клавіш, чи, радше, до висувних тангентів, застосовуваних у XI столітті?

Орган - давній інструмент. Його винахід приписують Ктезибію з Александрії, який 170 року до н.е. побудував "водяний орган" (гідравлос). Орган знали давні єгиптяни, у китайців був губний орган -шен. Популярним був цей інструмент у Римі, за деякими відомостями, на ньому грав імператор Нерон. Зображення римського органа збереглося на монетах часів Нерона та мозаїчних панно14. Католицьке духівництво Західної Європи визнало орган як церковний інструмент. У VII столітті за папи Віталіана його запроваджено в католицьку богослужбу. Протягом VIII-XII століть органи було поставлено в багатьох храмах Англії, Франції, Німеччини. Поступово вони набули великих розмірів: наприклад, орган у Вінчестері (980 р.) мав 400 труб і дві клавіатури.

Натомість у Східній Римській імперії орган визнали лише як світський інструмент, широко використовуваний під час придворних урочистостей. Саме візантійці почали застосовувати "крокуючі міхи", вдосконаливши цим механізм органа16. Згодом у ХП столітті "крокуючі міхи" замінюють ручними важелями. Через порівняно невеликі розміри такі органи можна було перевозити: відомо, що візантійський імператор Константан Копронім подарував орган франкському королю Піпіну.

Повернімося до органа, зображеного на софійській фресці. Розміри його шафи (співвідносно до людських постатей) - 2 х 0,8 м. Кількість труб у такому органі дорівнювала щонайбільше 15-17 (дві октави), висота їх не перевищувала 0,8 м. Очевидно, труби були металевими. Міхи являли собою шкіряний резервуар, розміщений між двома дерев'яними площинами, розведеними дугастими пружинами. У руках нагнітальників - поручі, прикріплені до корпусу органа, що допомагали зберігати рівновагу, а ще забезпечували стійкість самого інструмента. Якщо міхи кріпились до корпусу на шарнірах, а повітря подавали через гнучкі шкіряні рукава, то міхи можна було підняти й разом з поручами заховати в задній частині шафи за трубами. Це забезпечувало умови для перевезення інструмента. Отже, орган, зображений на фресці Софійського собору, був досить складний і дорогий інструмент. Шафа, найімовірніше, була прикрашена малюваннями, позолотою, накладними деталями, що характерно для візантійських меблів.

Праворуч від органа розміщено двома ярусами ще вісім фігур. Найближчий до органіста в горішньому ряді - музикант, що грає на поперечній флейті - дерев'яному духовому інструменті, поширеному в середньовічній Європі. Назви "сопілка", "свиріль" щодо цього інструмента неприпустимі, бо то типи повздовжніх, а не поперечних флейт. Флейта на софійській фресці має форму циліндричної рурки, що трохи розширюється в кінці. Загальна довжина флейти -31,5 см, ширина - 1 - 1,8 см. Різка зміна поперечника корпусу на відстані близько 6 см від краю свідчить про наявність вставного мундштука (певно, зробленого з кості), а рознесені кисті рук - про наявність аплікатурних отворів на корпусі. Зображена флейта - досконалий інструмент, бо вставний мундштук дає змогу точно настроїти її. Зображення поперечної флейти часто трапляється у візантійському образотворчому мистецтві. Прописання олією постаті флейтиста в основному відповідає фресковому зображенню - за винятком лави, на якій сидів музика і від якої збереглися ледь помітні сліди фарби.

Так само відповідне прописання олією й на сусідньому зображенні музики (середньому в горішньому ряді), який грає на металевих тарілках; лише не повторено лаву, від якої збереглася чітка поземна граф'я між його ногами. Поперечник тарілок (очевидно бронзових) дорівнював у натурі близько 30 см. За кріплення для рук правили шкіряні ремінці, передані на фресці вертикальними рисками. Музика тримає тарілки на рівні грудей, кисть правої руки намальована трохи нижче від лівої, тобто тут передано характерний спосіб гри на інструменті - ковзкий удар однієї тарілки об другу. Конструкція цього інструмента дуже давня і майже не зазнала змін дотепер. Інструмент на фресці помилково називали накрами (Айналов і Редін), цимбалами (Смирнов), бубнами (Кондаков); накри й бубни - мембранні інструменти, цимбали - струновий ударний. Усі вони не мають нічого спільного з тарілками, зображеними на фресці.

Праворуч у горішньому ряді зображено в профіль двох музик з духовими інструментами. Дослідження показало, що олією був значно "вкорочений" верхній інструмент, але малюнок рук повторено правильно, про що свідчить давня граф'я. Кисті рук не рознесені, пальці не беруть участі в грі, отже, корпус не мав аплікатурних отворів. Їх і не могло бути на таких довгих інструментах (їм і 0,8 м з поперечником розтруба 11 см), бо це б вимагало надто великого розтягання пальців (клапани з'являються лише в XVI ст.). Ці інструменти хибно називали гобоями (Бєляєв), флейтами (Смирнов), сурмами (Закревський): це все невеликі розмірами інструменти з розвиненою системою аплікатурних отворів. На фресці було зображено великі труби (найімовірніше, металеві), дуже поширені в давнину.

Нижче від трубачів зображено у фас музику зі струновим щипковим інструментом з овальним корпусом, що плавно переходить у гриф(тут прописання олією відповідає фресці - про це свідчить граф'я). Але головка олією спотворена: її намальовано прямою, тому інструмент помилково називали гітарою (Закревський. Смирнов), бандурою (Кондаков), домброю (Айналов і Редін), хоч відомо, що це пізніші представники щипкових інструментів. І лише В.Бєляєв визначив його як "інструмент лютневого типу". Під час дослідження фрески виявилось, що первісне головка була круто відігнута донизу (назад). Це - істотна деталь, вона разом з формою корпусу переконливо свідчить, що на фресці - лютня, поширена в різних народів і часто зображувана в середньовічному мистецтві. Розмір софійської лютні в натурі дорівнював у довжину 0,8 м, у ширину - 0,4 м.

Нижнім у правій групі ансамблю зображено музику, який сидить у профіль і грає на струновому трапецієподібному інструменті, поставивши його на підлозі між ногами. У натурі інструмент мав висоту близько 1,3 м, ширину -0,5 м, ширину рами - 5 см. Рама по контуру й дев'ять струн прокреслені граф'єю, отже - вони повторені олією відповідно до фрески. У літературі трапляються різні назви цього інструмента: гуслі й арфа (Закревський), арфа (Смирнов), арфа-кіфара (Кондаков), псалтир (Гуревич), Айналов і Редін назвали музику арф'ярем, що грає на гуслях. Зауважимо, що всі названі інструменти - струнові щипкові, але мають відмінну конструкцію: гуслі й псалтир - це скриньки-резонатори зі струнами, натягненими вздовж площини скриньки. Власне, гуслі - це слов'янська назва одного з різновидів псалтиру. Відмінну будову мали інструменти родини арф - арфи і ліри (кіфари).

Вони мають раму трикутної (арфи) чи прямокутної (ліри, кіфари) форми з резонаторним корпусом у спідній частині; струни натягнені вертикально, обидві руки беруть участь у грі. Арфи й ліри відрізняються, крім форми, будовою резонатора: в арфі деку розміщено перпендикулярно площині струн, у лірі - паралельно. Софійський інструмент наближається формою не до трикутної арфи, а до щипкової ліри. Навскісна верхня планка свідчить про застосування струн від басових до дискантних, що значно підвищувало музичні якості інструмента.

У долішньому ряді між органістом і музикою з лірою є ще дві постаті, найбільш спотворені малярем XIX століття, що написав тут двох танечників: один немовби танцює з хустинкою, другий -навприсядки. Знайдені рештки первісної фрески (граф'я, сліди малюнка, зокрема над рукою з хустинкою) переконливо свідчать, що тут теж було зображено музик, які сидять. "Танечник з хусточкою" насправді був виконавцем-ударником, який грав на металевих дзвонах - парному інструменті, поширеному за середньовіччя. "Танечник навприсядки" - це був музика, що сидить у фас і грає на двох розміщених у нього на колінах парних барабанчиках (приблизно 20-25 см і 15-20 см поперечником і 10-15 см висотою). Музикант грає двома паличками, руки його розташовані симетрично. Такі парні барабанчики були надзвичайно поширені в Середньовічній Європі й на Сході і лосі використовуються в народів Середньої Азії, Індії та інших країн, де мають назви "нагари", "накари", в англійській музичній термінології - "накери".

Отже, дослідження фрески показало, що тут було зображено великий ансамбль, до складу якого входило 11 осіб, з них 9 - музики-виконавці. Представлено 8 видів інструментів: орган, флейта, тарілки, труби, лютня, щипкова ліра, дзвони та парні барабанчики. Музик розміщено гуртами відповідно до характеру звучання інструментів. У центрі було троє ударників - ритмічна основа ансамблю. За складом це типовий для середньовіччя ансамбль. Зазначимо, що його інструментарій досконалий (як на той час): орган має великі міхи для ніг, ліра - струни різної довжини (від дискантних до басових), флейта - вставний мундштук тощо. Щоб досягти злагодженого звучання такого ансамблю, музики повинні бути професіоналами, тож перед нами ансамбль, який уособлює досягнення середньовічної музичної культури, а не мандрівні народні музики.

Крім цього музичного ансамблю, у Софійському соборі є ще одне зображення музиканта в північній башті. Він грає на смичковому інструменті, який по-різному називали в літературі: гудок (Айналов і Редін), інструмент роду гітари (Смирнов), інструмент типу скрипки (Закревський). Найчастіше це зображення фігурувало під назвами "Музикант", або "Музикант із смичковим інструментом". Відмітною ознакою у визначенні інструмента є його форма й манера гри на ньому. На фресці, незважаючи на прописання олією, добре видно, що інструмент має форму видовженої груші, його корпус звужується і безпосередньо переходить у шийку. Розміри інструмента великі - 0,8 м. Музикант тримає його горизонтально, сперши на груди. Це все промовляє за те, що перед нами ребек - поширений у середньовічній Європі старовинний смичковий інструмент, який вплинув на формування інструментів родини скрипок23. Якщо в південній башті зображено ансамбль музик, тут бачимо соліста-виконавця. Цікаво, що він теж грає сидячи. Такі інструменти ведуть свій родовід од щипкових типу лютні. Смичок був новацією арабо-перської культури на відміну од античної, де смичка не вживали. У Візантії, Західній Європі, на Русі смичкові інструменти знали вже в ХІ-ХІІ столітті. Спосіб гри на них у Візантії характеризувався горизонтальним або нахиленим розміщенням інструмента, тимчасом як східні музики ставили його вертикально".

Зображення музик тісно пов'язані із загальною тематикою фресок башт Софійського собору. С.Висоцький висунув досить переконливу гіпотезу, що в баштах зображено важливу для Київської Русі подію середини Х століття - відвідини Константинополя київською княгинею Ольгою та зустріч її з візантійським імператором Константаном Багрянородним у палаці (північна башта) та на іподромі (південна башта). Отож за сюжетом на фресках .Ансамбль музик" і "Музикант" зображено візантійських придворних музикантів, які беруть участь в урочистостях з нагоди приїзду княгині Ольги.

Ці фрески значно збагачують наше уявлення щодо музичної культури Київської Русі. Усі інструменти, зображені на фресках, були там добре відомі. Смичкові знайдено під час розкопів Новгорода, духові, струпові, навіть органи ("органні гласи") згадуються в писемних джерелах. У Київській Русі, як і у Візантії, були придворні князівські оркестри. Так, про оркестру князя Святослава Ярославича дізнаємося з Києво-Печерського Патерика; літопис згадує про військову оркестру князя Святослава Ярославича. Ансамблі музик і їхні інструменти були дуже близькими до зображень на фресках Софійського собору. Тим-то ці фрески становлять важливе джерело й для вивчення професіональної інструментальної музики Київської Русі. З огляду на це можна припускати, що в Україні-Русі в професійних колах була відома, крім знаменної (невменної), ще й чотирилінійна система нотації, яку впорядкував відомий італійський музикант, реформатор нотного письма чернець Ґвідо з Ареццо, сучасник князів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого.

Та повернімося до софійських фресок. На нашу думку, називати музик скоморохами не можна. Під цим словом звичайно розуміють представників розважального бурлескного мистецтва, що гуртувалися в мандрівні ватаги. Таке уявлення склалося на основі видаваних у Московській Русі в ХУІ-ХУІІ століттях грамот, спрямованих проти народних музик і акторів. Щоб беззастережно механічно переносити явища скоморохування на часи України-Русі, очевидно, немає підстав. Тим більше, що в науці залишаються остаточно не визначеними його походження, первісний зміст і дальші видозміни, зокрема в києво-руському суспільстві.

ПУ № 1 1995 р.