мистецтво / митці

В.А.Качкан

ПАРАСКА ХОМА

Параска Петрівна Хома відома не лише на Івано-Франківщині, а й далеко за межами України. Бо вона, колгоспниця з села Чернятина, сягнула тих вершин мистецтва, на яких здобувають такі почесні звання, як заслужений майстер народної творчості республіки, член Спілки художників СРСР. Її творчість відзначена грамотами, дипломами, золотими медалями. Її фантастичні і водночас усім доступні й зрозумілі малюнки-квіти побували на багатьох виставках - обласних, республіканських, всесоюзних. Їй надходили листи-подяки з Івано-Франківська і Львова, Канева і Києва, Ленінграда і Москви.

Люди різних трудових професій, котрі побували у царстві квітів Хоми на її шостій персональній виставці у Ленінграді, у книзі відгуків писали про "свято життєлюбства" і "справді народне мистецтво", про те, що її "картини залишають радість на серці, відчуття свята й сонця". Одні раділи від того, що потрапили у "світлий, сонячний і казковий світ дитинства". Інші просто дякували авторці за "диво", за те, що кожна картина - це часточка улюбленої України...

Казковий світ свіжих барв Параски Хоми дивує відвідувачів виставок, фахівців народного та декоративно-прикладного мистецтва. І, як звичайно, всіх цікавить, як то жінка, що не закінчувала спеціальних шкіл чи студій, не мала, як, скажімо, Федір Приймаченко, наставниці в особі матері-художниці, не вчилася, як петриківські малювальники, не була навіть на виставках творів народних живописців, як же вона, селянка, чиї руки вже понад чверть століття садять на полі буряки, пестять пшеничний колос, створила подала на високий мистецький суд довершені й талановиті картини, кращі з яких можна виставити поруч з роботами Г.Собачко-Шостак, К.Білокур, М.Приймаченко?

Параска Хома добре знала, що славнозвісні в країні петриківські майстри малюють свої квіткові композиції без попередньо наміченого контуру, не послуговуючись при цьому ніяким мірильним інструментом, що, крім пензля, вони застосовують і сухі стеблини, і трісочки, а ягоди квіток просто малюють пальцем. І що в кольоровому спектрі цих чарівників переважають червоний і зелений кольори. Вона добре знайома з творами Т.Пати, І.Пилипенко, Н.Білокінь, Н.Тимошенко, П.Глущенко та багатьох інших майстрів, талант яких розвинули і продовжили їхні учні, послідовники, створивши петриківську школу. Але тоді, коли визрівало в душі бажання сісти за стіл, взяти білий аркуш паперу і нанести на нього бодай фрагмент того букета, що уже народився в уяві, тоді вона була далекою від таємниць художнього ремесла, від таких понять, як площа, симетрія, контури. Вона навіть не чула про те, що у перші роки після Вітчизняної війни на Прикарпатті, а найбільше на Івано-Франківщині, від хати до хати йшли модою так звані "мальовані косиці" - квіти, зображені у вигляді вазона на аркушику паперу і причеплені на стіні у формі ромба. Може, серед цього "мандрівного" явища мистецтвознавці загубили талановитих самородків, бо не помітили якось цієї короткочасної хвилі, та й етнографи не спромоглися на опис інтер'єра подібної хати, у якій були мало не всі стіни обклеєні малюнками.

Липень духмянів липовим цвітом, стиглою малиною. Мати дибала на поле з сапою рано і вела за собою дев'ятирічну доню. Мале дівча не встигало за ненькою, хапалося руками за спідницю і все зорило в той бік, звідки вставала дивна-предивна веселка, що одним кінцем пила роси в полях, а другим ген-ген через Дністер перекинулась. Поле грало розмаїтими барвами, і дівчинка тішилася, дзвінко сміялась. Та й у матері на душі було радісно, бо хоч і скрутно їм малося, але не тільки гадками про хліб насущний була заповнена її голова. Вона, як не дивно, на перший погляд, кохалася в народних строях, мережаних сріблом-золотом киптариках, вишиваних сорочках. З її уст не сходили то коломийки, то журливі латканки, то поетичні, часом трагедійні і сповнені романтичності легенди, оповіді та перекази. Буваючи на толоках та вечорницях, вона виділяла і запам'ятовувала орнаменти й узори вишивок, гаптування й ткання, жадібно дослуховувалася до пісень, її душа, мов спрагла земля навесні всотувала в себе оте багатство. Сусіди заздрили жінці, мовляв, добре Процючка мається, коли їй на язик навертаються співанки. Нерідко й