мистецтво / митці

Оксана Мартиненко

КОБЗАР У ФРАКУ

1993 року київське видавництво "Музична Україна" здійснило репринтне перевидання книжки Василя Ємця "Кобза та кобзарі" (першодрук - Берлін: Українське слово, 1923. - 111 с.). Ім'я автора, як, зрештою, й багатьох інших українських діячів на еміграції, з відомих історичних причин довгий час в Україні замовчувалося. Тим часом, він відіграв видатну ролю в популяризації кобзи-бандури в Україні й у широкому світі.

Народився Василь Ємець 15(27) грудня 1890 року на Харківщині. Музичні здібності, любов до української пісні передалися йому від батька й матері. У їхній родинній оселі навіть стояв фонограф, на якому записували пісні. Хлопець виростав серед народних мелодій, особливо його захоплювала гра сліпих кобзарів. Дитячі враження були такі сильні, що, навчаючись у старших класах гімназії, він на власноруч зароблені гроші купив собі бандуру, чим неабияк здивував своїх батьків.

Та вже перший виступ на сцені ледве не обернувся для нього виключенням з гімназії. Вступивши 1911 року до Харківського університету на природничий відділ фізико-математичного факультету, він далі наполегливо працює зі своїм улюбленим інструментом. Під час вакацій, улітку 1913 року В.Ємець за допомогою Миколи Богуславського, "кобзарського мецената", їде на Кубань, де організовує Першу кобзарську школу. Енергійний юнак зумів не тільки започаткувати відродження кобзарського мистецтва на Кубані, а й чимало посприяти піднесенню національної свідомості нащадків запорозьких козаків. І в Харкові не лишався осторонь патріотичної діяльності. Після участі в демонстрації проти заборони вшанування пам'яті Тараса Шевченка змушений був виїхати з України до Москви. Там продовжив навчання в університеті.

Дуже успішний був виступ В.Ємця як бандуриста восени 1914 року на Всеслов'янському концерті в Москві. Тоді російська преса відзначала високу майстерність його гри. Закінчивши університет 1917 року, повертається в Україну, на Чернігівщину.

З початком боротьби за державність В.Ємець зголошується до Української армії. Коли стихав бій, брав у руки бандуру й грав - перед козаками і старшиною, перед городянами і селянами. "У грі Ємця було все те, що чутлива українська душа за довгі часи лихоліття, а то й слави могла придбати". - писалося тоді в одному з українських часописів.

Після падіння 1920 року УНР В.Ємець емігрує до Чехо-Словаччини. Виступає в таборах для інтернованих українців, пізніше - по різних містах Чехо-Словаччини, граючи тепер уже не тільки для своїх земляків. Щоб надолужити брак фахової музичної освіти, бандурист незабаром вступає до Празької, а згодом - до Берлінської консерваторії. Саме тоді, в Берліні, й вийшла друком книжка "Кобза та кобзарі". Це найвідоміша, але не єдина його публікація - загалом їх понад двадцять, деякі - іноземними мовами. Писав і музичні композиції ("Передзвони", "Над Дніпром", "Про Крути", "З кримських гір" та ін.).

Здібності організатора й педагога, що виявилися ще в юності на Кубані, допомагали йому в різний час і в різних умовах гуртувати прихильників кобзарського мистецтва. З його ініціативи було створено Першу кобзарську капелу (Київ, 1918 р.), відкрито школу гри на бандурі (Прага, 1923 р.), організовано кілька колективів бандуристів з українців-емігрантів.

Саме поєднання широкої, ґрунтовної освіти з глибоким. перейнятим ще в дитинстві, відчуттям українського мелосу привело його до усвідомлення характеру свого покликання. "Ємець перший витягнув з базару та ярмарку кобзу-бандуру, убрав її в гарну концертову одіж і виніс її не тільки на українську, але і на естради Європи та Америки", - писала про нього еміграційна преса. В.Ємець виробив свою неповторну, блискучу манеру виконання, яку сучасники вважали бездоганною. Тому всюди його супутником був незмінний успіх. Наведемо деякі відгуки преси 20-30-х років: "Ємець заволодів нашою публікою"

"Ефект захоплення і подиву серед французів був такий, що мер міста [... ] зробив бенкет в честь українського мистця" ("Українське слово", Франція); "Ще тут ніколи жоден артист не був сплесканий з таким ентузіазмом" "Сказати, що бандура в руках Ємця грає - замало. Вона говорить майже людською мовою. Вона плаче, вона сміється, вона співає" ("Наш стяг", Чехо-Словаччина); "Василь Ємець в грі на кобзу-бандуру є для українців те саме. що Кошиць в хоральнім співі, а Авраменко в народних танках" ("Український робітник", Канада). "Те, що дає Ємець, це більше, ніж музика" (.Дніпро", Львів).

Недарма музиканта називали амбасадором українського народу. У виданій з нагоди 25-річчя його музичної діяльності "Ювілейній пам'ятці"(Прага, 1937) відзначалось, що В.Ємець гідно виконує .добровільно взятий на себе обов'язок, а саме - воює за Україну".

1934 року В.Ємець переселився до Франції і на довгий час зупинився в Парижі, де також не занедбував своєї бандурної справи, брав участь у концертах французьких музичних товариств або по приватних домівках, улаштовуваних Федерацією французьких артистів,

Звідси він час від часу наїздить до Америки, азі 937 року оселяється там на стало, багато концертує по всіх великих містах. 1938 року одружується з Марією. дочкою підприємця Іллі Готри з Міннеаполіса, і осідком обирає славнозвісний Голлівуд. На жаль, нам мало що відомо про цей період його життя. Як зазначає Улас Самчук у книзі "Живі струни: Бандура і бандуристи" (Детройт, 1976), у Голлівуді він не тільки грає, пише. організовує, вчить, а й теше свої бандури. Він власними руками змайстрував так звану подвійну бандуру на 62 струни, бо замовлені ним у найкращих майстернях Голлівуда інструменти тріскались. Пізніше визнані професіонали не вірили, що таку бандуру міг зробити аматор.

На своїй бандурі В.Ємець виконував твори Бетховена, Моцарта, Шопена... Він мріяв поставити її поруч арфи, скрипки, піаніно. В.Ємця називали "кобзарем у фраку". І таким ми бачимо його на численних світлинах.

В Америці В.Ємець мав немало продовжувачів своєї справи популяризації кобзарського мистецтва у світі. Серед них у повоєнні десятиріччя найзначніші постаті Зиновія Штокалка - лікаря, бандуриста, автора "Кобзарського підручника" та Григорія Китастого-організатора й довголітнього диригента знаменитої капели бандуристів.

1961 року в США українська громада відзначила піввіковий ювілей музичної діяльності славного бандуриста, вийшло пам'ятне видання "Василь Ємець: У золоте 50-річчя на службі Україні" (наразі не приступне нам). Помер В.Ємець у глибокій старості 1982 року.

ПУ № 1 1995 р.