мистецтво / митці

Олег Сидор.

ІЛАРІОН СВЄНЦІЦЬКИЙ
і реставраційна справа в національному музеї у Львові.

Діяльність організатора й довголітнього першого директора Національного музею у Львові (НМЛ) Іларіона Свєнціцького охоплювала широкий спектр проблем, і серед них не останньою була реставраційна справа. Засновник Національного (спочатку - Церковного) музею митрополит Андрей Шептицький вбачав його першочергове завдання передусім у тому, аби врятувати якнайбільше зацілілих на той час пам' яток давньоукраїнського сакрального мистецтва. Тож зрозуміло, що з перших кроків формування колекції неминуче постало питання про реставрацію (або принаймні - про консервацію) багатьох із давніх книг, ікон, зразків дерев'яної поліхромної різьби й скульптури, гаптів, виробів з металу тощо. Отже, І.Свєнціцький фактично вже від заснування музею в 1905 році опинився перед комплексом якраз таких проблем, і на них нелегко було знайти відповідь, оскільки тоді не існувало серйозних теоретичних розробок з реставрації пам'яток сакрального мистецтва, зокрема іконопису.

А специфіка збірки НМЛ в тому, що найвартіснішою і водночас дуже вразливою й найбільш потерпілою (як наслідком об'єктивних, так і суб'єктивних чинників) її частиною був і є саме іконопис. Зрозуміло, що реставраторсько-консерваційні потреби темперного малярства (ікони) привертали увагу й І.Свєнціцького, й митрополита Андрея Шептицького постійно. Під цим оглядом цікавий лист митрополита до директора:

Лаврів 20/3[1]912

ВПов.Пане Доктор! Казав мені Бойчук, що Іосиф сторож змиває часом старі образи - будьте так добрі вздержати сю єго роботу, як довго не буде означено цілком точно, що можна єму повірити, а що - ні, без сумніву, може много попсувати. Прошу ласкаво це на себе взяти і списати спосіб, в який щось може Іосиф робити.

З виразами поважання
АНДРЕЙ, Митрополит.

Зрозуміло, що не менше лежала на серці турбота про ікони й директорові, який, до речі, згадав про "Іосифа сторожа" (Йосифа Міляновського), як і про початки консервації ікон у Львові пізніше, у ювілейний для музею рік. Публіковані газетою "Діло" та видавані окремими відбитками щорічні звіти НМЛ (у 1934-1938 рр. вони входили до музейного видання "Літопис Національного музею") переконують, що ця справа увесь час була в полі зору адміністрації, бо майже кожен із цих звітів містить бодай стислу інформацію про загальний характер консерваційних робіт чи то в самому музеї, чи поза ним, але неодмінно - з ініціа-тиви або за участю його співробітників.

І.Свєнціцький був ініціатором чи співініціатором починань, спрямованих на збереження пам'яток української минувшини. Більшість із цих заходів неможливо розглядати поза процесом українського національного самоусвідомлення й загальнокультурного піднесення кіпця XIX - початку XX століття. Властиво, одним з виявів його й було заснування Національного музею у Львові, що стало своєрідним каталізатором і для пізнішої появи в Галичині ще кількох помітних українських музеїв (Самбір, Перемишль, Сянік, Стрий, Яворів та ін.). У 30-х роках, безперечно з участю І.Свєнціцького, відбувалися з'їзди українських музеологів Галичини, на яких не оминалася увагою й реставраційна справа. Врешті, ще наприкінці 1913 року Намісництво у Львові затвердило розроблений групою українських діячів культури (першим стоїть підпис І.Свєнціцького) "Статут Товариства охорони української старини у Львові". Товариство мало на меті охорону й опіку над пам'ятками національної культури та мистецтва. Серед засобів досягнення її зазначалися: "відкривання пам'яток, їх консервація, придбання на власність і концентрування у музеях "удержування взаємин науково-консерваторських з подібними товариствами й інституціями", а для конкретної реалізації цього створювалася рада консерваторів. На жаль, дальші історичні події не дали змоги розгорнути діяльність Товариства.

Природно, що такі завдання постійно були в полі уваги І.Свєнціцького і в стінах Національного музею, під час різнопланових робіт над сформованою ним унікальною музейною колекцією. Так, у звіті за 1922 рік директор писав: "Стан зібраних в музеєві ікон XIV-XVII в. вимагає якнайбільшої уваги з боку умієтного консерватора, який має видістати з-під пилу і копоті віків первісну красу ікони, з її чудово ніжною гармонією барв і шляхетною простотою рисунка, що лучать давнє мистецтво України з найкращими пам'ятками слов'яновізантійського і всесвітнього мистецтва. Сі умієтно відчищені, закріплені і збережені пам'ятки давнього мистецтва Наддністрянської України стануть свідками могутнього розцвіту національної творчості в минувшині і джерелом нового творчого розмаху в сучасному".

Щодо початку XX століття важко говорити і про науково обґрунтовану теорію музейництва взагалі. Видана 1920 року робота І.Свєнціцького "Про музеї і музейництво (нариси і замітки)" стала першою подібною працею українською мовою. Згодом, 1932 року, доктор І.Свєнціцький підготував працю "Консервація і реставрація історичних пам'яток церковного мистецтва", яка складається з частин: "Вступні завваги про законні постанови", "Історична вага давніх пам'яток", "Консервація будівель", "Про консервацію мальованих стін", "Консервація іконостасів", "Кому можна поручати консервацію давніх мистецьких творів?", "Зберігання рухомого майна церкви". Вже сам цей перелік дає уявлення про різнобічний, комплексний підхід до розмаїтих аспектів реставраційної справи, що визначав передумову наукового осмислення й обґрунтування її.

І.Свєнціцькому дуже прислужився його попередній, більш як 25-річний досвід роботи в цій ділянці. Фактично Національний музей у Львові ініціював постійну, методичну реставрацію іконопису на захід-ноукраїнських землях. Після того як у другій половині минулого століття прокинувся інтерес до пам'яток давньоукраїнського сакрального мистецтва ("відкриття" Богородчанського іконостаса роботи Йова Кондзелевича й спричинена цим хвиля дискусій у пресі й наукових виданнях; формування колекцій Народного дому; "Археологічна польсько-руська (українська. - О.С.) виставка 1885 року у Львові; впорядкування збірок Львівського Ставропігійського братства й організована із залученням їх Археологічно-бібліографічна виставка 1889 року, яка стала потім основою Музею Ставропігії, тощо). У зв'язку з цим неминуче мала постати й проблема належного зберігання, а відтак і реставрації пам'яток.

І.Свєнціцький з його здатністю тверезо оцінювати людей, їхні суто людські й фахові можливості вмів переконати (і словом, і своїм прикладом) якраз найвідповідніших осіб у потребі свідомої, найчастіше - жертовної праці в музеї. Саме тому з ним пов'язана доля яскравих мистців, цікавих особистостей, певною мірою це стосується і реставраційної справи. Становлення її в Національному музеї в довоєнний період його історії (1905-1939) насамперед пов'язане зі знаним малярем і тонким знавцем давньоукраїнської культури (за означенням І.Свєнціцького - "ентузіастом давньої ікони") Модестом Сосенком (1875-1920), котрий від 1907 до 1914 року працював тут. Однак слід визнати, що хоч які були наміри мистця, він залишався в цій галузі аматором, і "ні одна ікона не хотіла його послухати і стати належно законсервованою і зреставрованою". Консервацією ікон у 1912-1914 роках займався й Михайло Бойчук. З появою його "хорі музейні ікони найшли накінець справжнього лікаря" (знову-таки за словами І.Свєнціцького). Науковим підходом до такої важливої сфери музейної діяльності, як реставрація, відзначався впродовж 1922-1926 років Володимир Пещанський. Під його керівництвом з 1924 року почала працювати Ярослава Музика. У 1928 році прийшла до музею на цю ділянку роботи Софія Паращук (перша дружина видатного українського скульптора Михайла Паращука), а в 1938 році - її донька Лідія Паращук.

Усі вони були непересічними особистостями, що залишилися в історії Національного музею. Особливу повагу як реставратор мав Володимир Пещанський - за характеристикою І.Свєнціцького - "особливо цінний співробітник", "довголітній збирач нашої старовини і любитель ікон, знавець іконописної техніки і консервації", який був консерватором музейних ікон, вів іконописну школу, працював у ділянці килимної та іконописної техніки. В.Пещанський 1925 року провів консерваційні заходи над іконами незадовго перед тим переданого з Варшави до НМЛ Богородчанського іконостаса, крім того, розчистив ще 21 ікону з фондів музею.