мистецтво / митці

Іван СВАРНИК.

БОГДАН ЯНУШ
історик, консерватор доісторичних пам'яток
Східної Галичини.

Вночі проти 5 листопада 1930 року в кімнаті одного зі львівських готелів пострілом з револьвера підвів останню риску під своїм страдницьким життям відомий дослідник історії Львова й Галичини Богдан Януш. Не всі газети відреагували на цю подію: насувалися вибори, загострювалися репресії проти українців (польська поліція заарештувала все керівництво УНДО), газетярі коментували останню промову Муссоліні, землетрус в Італії, катастрофу найновішого дирижабля... А самогубство - річ звичайна: у Львові щодень хтось вішається чи кидається під, потяг... Однак для культурного Львова, для багатьох науковців ця втрата була непоправною. Отож спробуємо відповісти на питання: ким був Богдан Януш, що він устиг зробити за неповних 42 роки життя, чому пролунав цей постріл у готельному номері?

У некрологах, що з'явились у польській та українській пресі після смерті Богдана Януша, в кількох статтях про нього писалося як про людину двох культур і двох народів. Польські колеги вважали, що Януш, хоч і був українцем з походження, греко-католиком, не відмовлявся від свого народу й віри, однак „усією своєю свідомістю, всім типом своєї духової культури припав до того, що польське"; „польський культурний вплив був домінантою його творчості". Українські історики натомість зауважили, що „з роду і переконання українець, силою незавидних обставин працював переважно у польських видавництвах, але з українською наукою підтримував тісні зв'язки і містив у наших видавництвах статті під псевдонімом В.Карпович". Але покоління Януша-Карповича давно відійшло в інший світ, і якщо нині в Польщі перевидаються праці „відомого польського історика" Б.Януша, то українська громадськість не знає про нього практично нічого. Причина насамперед у тому, що особисті документи історика не потрапили до архіву. Поки що не виявлено жодної анкети, заяви чи особової справи, відсутні й пенсійні документи, бо ж він помер молодим. Тому біографічні відомості про Януша надзвичай скупі й значною мірою грунтуються на спогадах часників. Наразі не знаємо місця народження, а дат натомість маємо аж три: 1887, 1888, 1890 рік. Батько майбутнього історика був учителем (у 1911 році він уже не жив, і встановити його ім'я не вдалося), мати називалася Агнєшкою. Очевидно, родина була великою, бо в адресних книгах прізвище Янушів трапляється часто, а у фонді Фінансової палати (ЦДІА України у Львові) є пенсійні справи більш як 20 Янушів, Судячи з імен, серед них були і поляки, і українці. У 1911 році мати й син переїхали на вул. Лещинського, 8, проте вже в 1913 році переселилися на вул. Кордецького,17, а наступного року мати перебралася на Пелчинську. Часті переїзди свідчать про незаможність Янушів. Матеріальні нестатки переслідували Богдана до останнього дня життя й були однією з причин самогубства. З особистого життя історика відомо лише, що він був жонатий, і дружина Ядвіга з вірменської родини Рудоміновичів з розумінням ставилася до його роботи, терпляче зносила всі злигодні. Не виключено, що псевдонім Януша „Василь Карпович" походить від дівочого прізвища матері. Наприкінці XIX століття у Львові на вул. Снопківській, 8-а жив купець і „властитель реальності" (дому) Теодор Карпович. Можливо, це був Богданів дід.

Як згадує Л.Харевичева, Богдан Януш був „світлим блондином, з землистою шкірою, тихим голосом, страшенно несміливий, мовби весь час наляканий браком „диплома" до своїх величезних знань, а може, тією національною непевністю, тою двоїстістю власного почуття духової належності". Інший його колега додає: „... Допомагав іншим у роботі, працював на інших, дозволяв експлуатувати себе ближнім, а дієвої допомоги від них ніколи не міг дочекатися. Перебігали йому дорогу різні „Катони", дорікаючи вічно за якісь „провини": то за зміну національності, то за якісь „помилки молодості", то за різні вади характеру чи невідповідну поведінку". Серед львівських інтелектуалів навіть існувало тверде переконання, що Януш написав значну частину докторських дисертацій і монографій для знаних науковців, заробляючи цим на життя. Очевидно, саме ці „неуки з академічною освітою", діючи поза спиною, потай, спричинилися до усунення Б.Януша з державної посади.

Богдан Януш був самоуком у кращому розумінні цього слова. Закінчив лише 7 класів гімназії, а потім з молодечим запалом зайнявся науковою і журналістською роботою. Ще в гімназії, як згадував І.Крип'якевич, Богдан почав займатися науковою працею. Разом з товаришами він робив „експедиції" по Львову й околицях, збирав види церков, вивчав давні цвинтарі, шукав археологічні пам'ятки. Згодом його товариші - В.Гребеняк, В.Антонович (археолог) - стали поважними науковцями. Ці пошуки так захопили юнака, що він покинув гімназію і зайнявся самоосвітою.

Свою професійну й наукову діяльність Б.Януш почав у і найповажнішій українській науковій інституції - Науковому Товаристві ім.Шевченка. З 15 грудня 1907 до жовтня 1908 року він працює в музеї Товариства, закуповує археографічні експонати, пропонує НТШ план археографічної карти Східної Галичини, подає В.Гнатюкові проект створення етнографічної колекції. Водночас бере участь у діяльності історико-філософічної секції НТШ разом з М.Грушевським, В.Гнатюком, С.Томашівським, М.Кордубою, І.Джиджорою. Знаменно, що саме М.Грушевський на засіданні секції 10 грудня 1907 року представив першу наукову працю Б.Януша „Камінь з загадковим знаком в с.Заздрости Теребовлянського пов." (опублікована у 80 томі „Записок НТШ").

Першим і чи не найважливішим напрямом наукової діяльності Б.Януша стала праісторія Галичини. На початку XX століття це була справжня terra incognita, отож Богдан поставив перед собою сміливу мету: зібрати розкиданий по різних джерелах матеріал і скласти археологічний покажчик Галичини. Результатом багаторічної наполегливої праці стали видання „Доісторичні пам'ятки Східної Галичини", „З праісторії Львівської землі" й десятки менших публікацій (див. додану бібліографію), які й досі не втратили наукової вартості. Очевидно, що призначення Б.Януша в 1922 році на посаду консерватора (охоронця) доісторичних пам'яток Східної Галичини було визнанням його безперечних заслуг і високого авторитету в цій галузі. Український археолог Ю.Полянський, першовідкривач палеоліту на наших теренах, у 1925 році писав до НТШ, що Януш, лише подивившись на знахідки, „без моїх пояснень означив ... яко палеоліт", запропонував свою допомогу, „хотів забрати мою знахідку до Академії", а після відмови зголосився разом провадити розкопи неолітичної стоянки.

На посаді консерватора, яку він займав до 1927 року, Богдан Януш устиг зробити дуже багато. Він з ібрав і узагальнив величезний матеріал з археології, опрацював періодику і склав картотеку пам'яток, сформував чудову спеціалізовану бібліотеку, налагодив тісні стосунки з місцевими краєзнавцями, розпочав видання „Консерваторських відомостей", які редагував протягом 1924-1925 років і „Звітів консерватора", видрукував у них багато власних статей, інформацій, заміток. Основна частина цих публікацій стосувалася питань охорони, збереження й реставрації пам'яток історії та культури. Крім опублікованих праць, в архіві зберігся цікавий рукопис українською мовою (під псевдонімом В.Карповича) ,,Передісторична минувшина Галичини", що розповідає про т.зв. „скринькові" поховання, глиняний посуд, неолітичне житло, печери в Більчі Золотому, могильники, Михалківський скарб, монети й інші римські пам'ятки, ранньослов'янські поховання й городища, містить бібліографію (1918р.). Інший невиданий твір Б.Януша польською мовою „Передісторична Литва" - це радше огляд бібліографії найдавнішої історії Литви. Звісно, основну увагу вчений присвячував археологічним об'єктам, але не оминав і природничих, архітектурних та історичних пам'яток. Януш на першу звістку кидався рятувати останки мамута й старезного дуба, визбирувати серед селян монети чи бронзові прикраси зі зруйнованих поховань, вивчати камінь незвичної форми. Це було його пристрастю і справжнім науковим життям, на це він витрачав кожен тяжко зароблений гріш. А втім, ця „ідилія науковця" тривала всього чотири роки. Та до останніх днів археологія і праісторія домінували серед наукових зацікавлень дослідника. Узагальненням досягнень ученого були синтетичні праці „Етнічні й культурні типи в доісторичній Галичині", „Передісторична культура галицького Поділля", „Передісторична людина".