мистецтво / публіцистика

Олександр Неживий

ЧИМ ЗАВИНИЛА УКРАЇНА ПЕРЕД "МАРКОЮ УКРАЇНИ"?

Певні, що не один українець назавжди запам'ятав ті свої трепетно-піднесені почуття, з якими в 1991 році розглядав щойно випущені перші новочасні українські поштові марки. Подолано було ще одну заборону, що принизливо тяжіла над Україною 70 років. Адже те, що вільно робили щонайменші, з кількатисячним населенням, острівці, загублені посеред океанських обширів, - через власну марку ознаймляли світ про себе, своє державне існування - не вільно було п'ятдесятимільйонній країні в центрі Європи, членові-засновникові ООН. Російсько-імперська марка під фірмам "Почта СССР" була повсякчасним нагадуванням про наше бездержавне животіння.

За минулі сім років випуск українських марок став масовим. Але чи все гаразду цій справі? Чи вповні сприяє наша поштова марка державно-культурному самоствердженню України у світі? Чи є вона такою, про яку мріяли покоління українських патріотів ? Врешті, чи сформувалось неповторне національне, мистецьке її обличчя? Усе це не може не хвилювати нас, бо ж марка - знак поштової оплати й художній твір сьогодні, має стати пам'яткою нашої історії та культури завтра.

Яка місія марки - посланця держави, народу, нації? Засвідчити у світах факт існування країни, донести звістку про її історію, культуру, техніку, науку, природу, видатних людей. Дати прибутки державі, адже художні марки купують переважно філателісти, тож пошта має чистий зиск від випуску таких марок.

Виборовши 1991 року незалежність, Україна похопилася: про неї у світі знають мало. Багатюща на грунти, надра, з глибокою історією і високою культурою країна - terra incognita в Центральній Європі. Відтак перші марки понесли па крилах пошти вісті про українську незалежність, про політично незалежних людей-українців. Про герб і прапор, козаччину, першопоселенців-українців у Канаді. Про міжнародні зв'язки, етнографію, природу України. Про голодомор у 30-ті, споконвічні звичаї, спортивні досягнення і т.д.. і т.ін.

Що творить добре ім'я новопосталій державі серед філателістів у світі? Безумовно, правдиві марки, виконані на високому художньому й технічному рівні. Позначені ідейно-мистецькою єдністю, за якою має неодмінно проступати-вгадуватися країна, держава, нарід. Так, філателісти з досвідом з першого погляду впізнають марки Великої Британії, Чехо-Словаччини, Австрії. А з чого судитимуть про соборну Україну?

Редакцію нашого часопису зацікавили насамперед марки, присвячені пам'яткам архітектури, історії та культури, науки й техніки, видатним діячам минулого. Пригляньмося до найпоказовіших в історичному розумінні. Ось марка 1997 року "Легендарні київські князі Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь" (кінець V] - початок VII ст.) за малюнком В.Тарана і О.Харука. Блок містить фрагменти тексту "Літопису руського" та ілюстрації до нього1. На берегах блока напис "Київ" (вгорі по центру); зображення міфічних птахів і звірів, поселень давніх слов'ян з дерев'яними будівлями (вгорі), бойових подій варягів (унизу) та цитати з літопису (обабіч) у переказі В.Близнеця. У центрі блока зображені на картуші три князі й сестра їхня Либідь. виділені як дві марки.

Привертають увагу й одразу ж викликають сумнів щодо їхньої історичної вірогідності одяг та озброєння зображених людей: вочевидь вони не відповідають VI-VII сторіччям. Тому звернімося до фахової літератури й насамперед загляньмо до "Історії українського війська" Івана Крип'якевича. Історик зауважував: "Чужосторонні письменники змальовують слов'ян як військо слабо озброєне. "Виступаючи в бій, вони йдуть па ворогів здебільша піші, в руках їх невеликі щити та списи, панцерів вони не надягають. Деякі не мають ні сорочки, ні плаща, а тільки в коротких штанях ідуть битися з ворогами", - переказує Прокопій. Сам він був полководець, знав добре воєнну справу й його голос має тут велику вагу.

Інші письменники потверджують і де в чому доповнюють цей опис [...]

Як з цих описів видко, слов'яни вживали до нападу найбільше списів, кожний воїн мав їх по два або по три. Це була зброя, яку найлегше було виробити, - всі примітивні народи йшли у бій зі списами [...] Сокира - це теж стародавня зброя. Пізніше її поліпшили, й так постав пюпір (назва іранського походження). Лук був відомий слов'янам здавна, але не розвинувся як боєвий знаряд так усебічно, як розвинувся він у степових народів. Пізніше луки приходили до нас від печенігів та половців. До кидання каміння слов'яни вживали пращі" (2).

На марці київські князі VI-VII сторіч постають з мечами, в шоломах, кольчугах - захисному військовому спорядженні у вигляді сорочки з металевих кілець. А насправді першу згадку про кольчугу подибуємо під 968 роком (3). На кілька століть пізніше з'явилися й шоломи: "Знахідки шоломів VI, VII, більшої частини VIII століття на теренах Східної Європи невідомі. Екземпляри X сторіччя не пов'язуються безпосередньо з шоломами попередніх часів", - наголошував авторитетний російський учений Кирпичников (4). "Замітна річ, що у слов'ян у давніх часах не був іще відомий меч. До боротьби зблизька служив тільки короткий ніж. Мечі слов'яни перейняли, мабуть, від германських готів. До охорони тіла вживали щита - старої зброї індоєвропейських народів", - випереджував його українець І.Крип'якевнч (5).

Мусимо зазначити задля історичної правди: герої нашої літописної легенди зображені на марці у вбранні й обладунках не VI-VII, а XIII сторіччя. А це видима неправда про Україну-Русь ранньокняжих часів. Велика княгиня Ольга (8907-969) на марці 1997 року (мал. О.Штанка) представлена в сукні з блакитної коштовної тканини зі срібним шитвом, підперезана шкіряним поясом, у плащі з ведмежої (!) шкури... Отже, по-ведмежому одягнули в Україні незалежній велику княгиню. Ту саму, яка 956 року побувала з посольством у Царгороді й вела перемови з імператором Візантії Константаном VII Багрянородним. А за середньовіччя карали на горло за порушення звичаю, що суворо регламентував, яке кожен із суспільних станів мусить носити вбрання. Ще до відвідин Константинополя княгиня Ольга прийняла християнство, у XIII столітті церква прилучила її до лику святих. Історично обгрунтував зображення її наш сучасник, відомий учений С.Висоцький. Ні, далебі не княжий вигляд у "Марки України"!

З одягом, етнографією, історичною атрибуцією в цієї фірмн великі негаразди. Роксолана (Хуррем, Хасекі, 1505-1561 рр.) - дружина турецького султана Сулеймана І (Прекрасного), з походження українка, зображена на марці 1997 року у східному вбранні: халаті й шароварах із коштовних тканин, підперезана широким поясом, у тюрбані, прикрашеному пір'ям екзотичних птахів. Пишне волосся спадає з-під тюрбана. Прототипом цього зображення стала, напевне, картина XVI сторіччя "Портрет Роксолани", перемальована на початку XIX сторіччя (Львів, Історичний музей). Це про неї писав Платон Білецький: "Костюм зовсім фантастичний, європейський чоловічий головний убір XVI ст. рукою поновника перетворений на щось схоже на турецький тюрбан (тюрбанів турецькі жінки не носили). Та й не портрет це, а, судячи з типу обличчя та костюма, фрагмент якоїсь італійської

Могилу. Мовляв, чи так уже й важливо, що з маркою межи люди (1996 р., художник О.Штанко, наклад - 0,2 млн. примірників) піде погрудний портрет якогось східного ієрарха, виконаний О.Іркліївським у XVIII сторіччі!

Профанація історичної теми, малограмотність, непрофесіоналізм означують чималу частку продукції фірми під вивіскою "Марка України". Тут дотепер не знають терміна "пам'ятка" й архітектурні споруди на марках іменують "пам'ятниками". Ця редакція спотворює марки за малюнками навіть висококваліфікованих, уславлених мистців. Приміром, легендарного зодчого запорожців Якима Пог ребняка перетворює на "Погрібного" (марка "Троїцький собор у М.Новомосковську Дніпропетровської обл.", художник Ю.Логвин, 1996 р.), робить у текстах на купонах грубі фактичні й граматичні помилки, та й самі тексти набувають випадкового характеру. Чим завинила Україна перед маркою України?

Ось текст на купоні до марки "Софійський собор у Києві" (1996 р.): "Храм Софія Київська було закладено між 1017 та 1019 р.р. і закінчено до 1032 року за князювання Ярослава Мудрого. Вага храму приблизно 20 000 та. Ця грандіозна споруда посідає серед храмів Європи XI століття унікальне місце. Собор не має рівних за розмірами, досконалістю архітектурних форм, живописністю мозаїк та кількістю фрескових розписів".

Що не кажи, до місця "унікальні відомості" та стилістичні неоковирності, помилки. Запитую знаного мистця п.Юрія Логвина, хто готував тексти до серії його малюнків "Пам'ятки архітектури України. Храми". Звісно, він, фахівець. Але нефахівці скоротили тексти. Над ними не працювали редактор, коректор. Редакція "Марки України" попрохала п.Логвина підготувати пояснювальні тексти до марок серії "Храми України". Але навіть не поінформувала його, що ті тексти мають іти на купони до тих марок. Так тут ведеться.

Звертаюся до відомого філателіста, професора, дійсного члена Академії медичних наук України, члена-кореспондента НАН України, члена редакційно-художньої ради з питань видання знаків поштової оплати в Україні п.Любомира Пирога з проханням розповісти, як працює редакційно-художня рада, хто входить до її складу.

- З-поміж усіх е хіба що дві-три заінтересовані особи, які справді намагаються вникати у зміст зображень і текстів. На жаль, більшість ставиться до цього офіційно, формально, - пояснює п.Л.Пиріг. - Я наполіг на передостанньому засіданні, щоб окрім малюнків - а їх оцінювати я не завжди беруся (до речі, мистецтвознавці не завжди бувають на засіданнях ради) - обов'язково давали ще й тексти до конвертів, марок. Я - медик і ніколи не беру на себе остаточно вирішувати зміст будь-якого тексту. Коли е сумніви, раджу проконсультуватися у фахівців в Інституті літератури або в Інституті української мови чи деінде. Наполягаю, щоб засідання ради відбувалися щомісяця. Інакше за три-чотири місяці назбирується стільки матеріалу, що не встигаємо розглянути його і за кілька годин. Дуже прошу вручати кожному членові редакційно-художньої ради список членів ради, аби всі знали, кого немає на засіданні. На жаль, не знаю до сьогодні, хто ж таки входить до неї, затвердженої Кабінетом Міністрів. А ще прошу, щоб на кожному наступному засіданні оголошували рейтинг проектів. Треба, щоб ми знали, кому проект замовляють. Чимало марок виходить із запізненням. Буває, через фінансові труднощі, а буває, тому що замовляють надто пізно. Отже, слід зазначити термін для виконавця, до якого він мусить подати проект, з тим щоб лишався час на доопрацювання його. Художньо-редакційна рада спроможна чимало вирішити. Не маю наміру знецінювати її роботу, адже ми все-таки іноді сперечаємося, переконуємо один одного і, буває, доходимо спільної думки.

Але ось, приміром, останній випадок, з Аскольдом і Діром, теж персонажами історичними. На ескізі проекту спершу зобразили їх на пеньках, потім посадили у великі крісла. Вони мають вигляд старих і кволих дідів. Звісно, ніхто не знає, які вони були насправді в IX сторіччі. В уяві вимальовуються постаті героїчні. Особисто я відхилив цей проект, не знаю, як інші. Втім, було сказано, що цей блок випускається за міжнародною програмою і вже, можливо, пізно щось переробляти. Гадаю, в організації роботи редакційно-художньої ради має бути більше оперативності.

- Ви професіонал, до Вашої думки слід би дослухатися керівним товаришам із Центру-видавництва "Марка України"...

- Професіонали - це ті, хто живе зі своєї професії. А для мене це захоплення. Хобі. Я нічого з цього не маю, я ще й своє додаю.

- Ви живете філателією духовно, а це важить більше за матеріальне.

- От знову, підготував дві колекції на чергову Національну філателістичну виставку в Севастополі - "Українці в побуті, звичаях та обрядах" і "Київська Русь". Це забирає багато часу, доводиться й витрачатися, хоч дістаєш і задоволення. Маєш змогу використати свої знання з історії, письменства, культури. А коли з'являється новий філателістичний об'єкт, зазираєш до енциклопедій, довідників, перечитуєш літературу, шукаєш, який стосунок це мак до України. Пригадую, як готував на виставку колекцію "Україна в образотворчому мистецтві" - про діячів культури українського походження серед інших народів світу.

- Хоч які вади наших марок, але спробуймо побачити й те позитивне, що матиме перспективу. Чи склалася за роки незалежності ідейно-стилістична єдність української марки? Чи вирізнюється вона серед марок народів світу?

- Поки що українська марка не має свою мистецького обличчя, майстерного виконання. Бо замовляють її надто вже різним художникам. Я обстоював серію "Пам'ятки архітектури України. Храми" у виконанні одного тільки Юрія Логвина - задля однієї стилістики марок. Знаю Кого як скрупульозного художника, зрештою, літератора, який уважливо, прискіпливо ставиться до фактів, деталей. Вимагав, щоб замовили йому і серію "Гетьмани України". Адже він знаходить і подає історично вірогідні костюми, портрети, обличчя на портретах - шукає і порівнює старовинні мальовання. гравюри. Самим сюжетом зображеного промовисто характеризує тогочасну епоху й Україну загалом.

- Загальновідомо, що саме Ви спрямували розвиток української марки в річище національної традиції. Тоді, коли невдовзі після референдуму ще не було затверджено державну символіку.

Було оголошено конкурс на першу серію стандартних марок України і надійшло багато проектів. А я сказав, навіщо шукати, коли маємо символічне зображення українки Георгія Нарбута. її впізнає кожний.