особистості

ПОХОДЖЕННЯ ПЕТРА КОНАШЕВИЧА САГАЙДАЧНОГО

Борисенко О.Є.

Уфондi наукової бiблiотеки Нацiонального заповiдника "Хортиця" зберiгається близько двохсот видань (монографiї, збiрники) Польського iсторичного товариства, яке дiяло у Львовi з II половини ХІХ столiття до 1939 року. Цi видання, якi 1971 року надiйшли до заповiдника з львiвської наукової бiблiотеки iм. В. Стефаника, присвяченi багатовiковiй iсторiї Польщi та її взаємовiдносинам з сусiднiми країнами. Серед них багато праць, якi висвiтлюють стосунки мiж поляками та українцями. Це твори Ізидора Хжонща, Людвiка Кубалi, Владислава Серчика, Антонiя Лукашевського, Стефана Томашевського та iншi. На жаль, до сьогоднi чимало з цих наробкiв польських iсторикiв залишаються не перекладеними на українську або росiйську мови. Прагнучи зменшити цю прогалину, подаємо переклад статтi Антонiя Лукашевського "Походження Петра Конашевича Сагайдачного", надрукованої у Львовi 1929 року. Дана стаття є частиною працi, написаної для семiнару з iсторiї Польщi, яким керував професор Станiслав Закревський. Автор перекладу - Борисенко О.Є., головний хранитель фондiв Нацiонального заповiдника "Хортиця". При перекладi збережено стиль автора статтi.
"Данi, якi донесли до нас джерела стосовно Сагайдачного, є у переважнiй бiльшостi фрагментарними. Про його родовiд можна сказати лише те, що переказав нам Сакович, ректор братської школи у Києвi, у посмертному панегiрику на смерть Сагайдачного, виголошеному i виданому п[iд] н[азвою] "Вiршi на жалосний погреб зацного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Його Королiвської Милостi Запорозького", а також Єрлич у своєму лiтописi.
Перший доводить, що Сагайдачний народився у передгiр'ї землi перемишльської i що вихований був з дитинства у вiрi схiдної церкви, другий - нiби вiн походив із Самборщини. Обидва джерела пiдтверджують одну принципову рiч, а саме: його малопольське походження (територiя нинiшньої Львiвської областi, включаючи м. Самбор, входила у тi часи до складу Малопольщi, ядро якої складали землi перемишльська, любельська та кракiвська - прим. О.Б.), оскiльки детально не окреслюють мiсця його народження. На цiй пiдставi можна зробити єдиний висновок, що походить вiн десь з околиць Самбора або Перемишля. Можливо, що ближчий до правди тут Єрлич, який подає бiльш детально окреслену територiю - Самборщину; однак автор вiршiв, говорячи про землю "перемишльського передгiр'я", принаймнi, не вступає з ним у протирiччя, оскiльки тогочасна Самборщина входила до складу перемишльської землi.
Завдячуючи випадковi, маємо вiдомостi про батька i матiр Сагайдачного, про яких вiдомо тiльки те, що називалися Конон (Конаш) та Пелагея, без жодних зрештою бiльш детальних даних (запис про це знаходиться на молитовнику, який Сагайдачний, будучи ще простим запорозьким козаком, подарував православнiй церквi в Чигиринi - Київська старина, 1891, - К. I. - С. 165). Окрiм цього - нiчого, що б стосувалось дат особистого життя та його родини, дати народження, мiсцевостi походження тощо, i що, безумовно, посприяло б висвiтленню i [розумiнню] вмотивованостi його пiзнiшої дiяльностi, не вдалось встановити.
З урахуванням такого стану речей нелегко дотримуватись якоїсь конкретної позицiї у питаннi чи був вiн шляхетського роду, чи нi? Маємо тут кiлька рiвнозначних iсторичних джерел, з яких однi промовляють за його шляхетство, iншi - спростовують це.
На користь його шляхетства промовляє, перш за все, згадуваний вже Єрлич, який говорить у своєму лiтописi вiдносно Сагайдачного: "Не простого вiн був роду, але шляхтич з-пiд Самбора". Окрiм того "вiрш" переказав нам портрет Сагайдачного, що сидить на конi у повному вiйськовому спорядженнi i з гетьманською булавою у руцi, збоку виднiється щось схоже на герб, а саме: на вiдповiдному полi предмет у формi пiдкови, повернутий верхiвкою догори, з хрестом над нею i початковими лiтерами iменi та прiзвища Сагайдачного по обидва боки вiд того хреста - його так званий герб.
Спираючись на цi два аргументи, вся нова руська (українська - прим. О.Б.) iсторична лiтература про Сагайдачного доводить його шляхетство. Грушевський, наприклад, у своїй "Історiї України-Руси" (VII т.) порiвнює той його так званий герб з гербом "Побог", спираючись при цьому на Несецького ( польський iсторик, автор "Гербовника" - прим. О.Б.) i, констатуючи їх подiбнiсть, стверджує, що вiн походить вiд гербу "Побог" i є родинним гербом Конашевичiв. Те ж саме доводить Чайковський (український iсторик, один iз авторiв "Наукової збiрки", присвяченої М. Грушевському, виданої у Львовi 1906 р. - прим. О.Б.) у науковiй статтi пiд назвою "Початки гетьманування Сагайдачного" та iншi. Такими є аргументи на користь шляхетства Сагайдачного.
Серед джерел, якi спростовують шляхетське походження Сагайдачного i якi згадувана лiтература недооцiнює або не бажає оцiнити, хоча вони їй нiчим не поступаються, якщо навiть у певному вiдношеннi [її] не перевищують, - на першому мiсцi належить поставити Собеського Якоба, сучасника Сагайдачного, автора записок про хотинську вiйну. Зустрiвшись з Сагайдачним пiд Хотином, побачивши його вiйськову майстернiсть, вiн так висловлюється про нього: "Сей Петро Конашевич настiльки пiдiймався над своїм простим походженням i способом життя своїм гострим розумом, визначеною зрiлiстю гадок, незвичайним дотепом у словах i дiлах, що з повною справедливiстю мусить бути зачислений для потомства мiж найвизначнiших людей Польщi"(1), чим неспростовно пiдкреслює його низьке походження. I треба знати, що навряд чи хтось краще за нього, сенатора Речi Посполитої, учасника Хотинської кампанiї, комiсара, делегованого з польського боку для укладання польсько-турецької угоди, мiг розумiтися на такiй актуальнiй у тi часи справi, яка стосувалася питання: хто керує козаками - тою силою, на яку сама Рiч Посполита пiд загрозою турецької навали так розраховувала, i яку позицiю займає той хтось стосовно неї? "Sarmatiae bellatores" ("Воїни Сарматiї") Старовольського - джерело, щоправда, дещо пiзнiше, але теж не без значення, хоча б як вираз тогочасної точки зору, справу походження Сагайдачного переказує дещо загадково, говорячи: "Is quamquam origine non satis nobilis esset, quia persaepe tamen ex humili loco viri prodeunt laudatiosimi, propterea eius virtuti is honos habitus est a supremis copiarum ducibus, ut consiliorum omnium in bellis partiseps esset" (с. 155), однак все ж таки справи про його шляхетство не вирiшує, а доводить скорiш свою необiзнанiсть стосовно нього.
Я оминаю iнших письменникiв, щоправда, сучасних, але залежних вiд "Коментарiв" Собеського, якi висловлюються проти того шляхетства, однак не можна не зупинитись на наведених вище "вiршах" Саковича, якi є для нас одним iз найважливiших джерел для пiзнання особи Сагайдачного, автор яких поставив собi за мету вказати на його походження, як то випливає з його слiв: "Перш за все скажу вам про його народження". Однак вiн не згадує про його (Конашевича - прим. О.Б.) шляхетське походження. I що цiкаво, протягом всього наступного перiоду його життя, незважаючи на таке визначне становище, яке вiн займав серед козакiв, пов'язане з його гетьманським правлiнням, ще бiльш визначне з точки зору полякiв, враховуючи полiтику, яку вiн проводив, як внутрiшню, козацько-польську, так i зовнiшню, i яку всi джерела пiдкреслюють з одностайним визнанням, шляхетське походження такої визначної особистостi, пiсля якої, як би там не було, збереглось так багато iсторичних пам'яток, не було нiколи пiдкреслене. А треба пам'ятати, що то був час, коли рiзниця у суспiльному становищi, можливо, пiдкреслювалась якнайбiльше. На жаль, окрiм наведеного Єрлича, анi тiнi подiбних слiдiв у джерелах ми не зустрiчаємо. Чи ж то випадковий збiг обставин, який виник у результатi того, що Сагайдачний дуже мало надавав тому уваги i не вважав за доцiльне пiдкреслювати своє шляхетство, як того хоче Грушевський? Нi! Тут на випадок покладатись не можна.
Обидва наведенi приклади, а знайшлось би їх i бiльше, можуть слугувати також як аргументи, щоправда, негативнi, але не менш цiннi при розглядi цього боку життя Сагайдачного i повиннi знайти своє мiсце серед iнших доказiв.
Тим часом, з iншого боку єдиним позитивним аргументом, що промовляє на користь шляхетського походження Сагайдачного, є наведена згадка Єрлича. Враховуючи важливiсть її змiсту, належить придiлити їй дещо бiльше уваги. Отже, перш за все, належить вiдзначити, що хронiка Єрлича є пiзнiшим джерелом i вже хоч би з того погляду не витримує порiвняння з такими "Коментарями" Собеського, сучасника як описуваних подiй, так i самого Сагайдачного, а також з погляду на становище, яке обидва займали.
Перший описує те, що чує, або спирається також на iншi джерела, недостатньо вiдомi, другий - на пiдставi особистого спостереження. Але тут є ще щось важливiше, що змушує на згаданий запис лiтопису поглянути критично. I то є стиль вiдповiдної записки. Стиль у тiй формi, в якiй Єрлич переказує нам вiдповiднi вiдомостi, не набуває форми категоричностi, скорiш - безпристрастностi. Пiсля її прочитання складається враження, що автор не має певних вiдомостей про особистiсть Сагайдачного. Прославляючи його вчинки i оцiнюючи їх з точки зору полякiв, вiн зазначає, що на таку лояльну i мудру полiтику, яку проводив Сагайдачний стосовно Польщi, не мiг би спромогтися хтось посполитий. Це, згiдно з його розумiнням, мусив бути тiльки шляхтич; що врештi-решт приносить йому самому (Єрличу) певне задоволення, оскiльки вiн у такий спосiб пiдносить гiднiсть шляхетського стану, з якого походить сам.
Натомiсть складнiшою уявляється нам справа з так званим гербом. Бо, оминаючи рiзницю в деталях, очевидних при порiвняннi того так званого герба з гербом "Побог" у Несецького, з яким, як я вже зазначав, порiвнює його Грушевський, що у будь-якому разi промовляє не на користь його твердження, тут виникають ще сумнiви евристичного характеру. Звiдки вiн походить i яка його мета? Зображення Сагайдачного, як i той герб, було репродуковане у декiлькох вiдбитках, а саме: в цитованiй нижче працi Максимовича пi[д] н[азвою] "Сказання про гетьмана Сагайдачного", також у працi Антоновича i Беца п[iд] н[азвою] "Історичнi дiячi пiвденно-захiдної Росiї" на пiдставi зображення [наведеного] у "вiршах" Саковича. На репродукцiю ж Максимовича спирається репродукцiя, здiйснена Каманiним у "Нарисi гетьманства Сагайдачного", як зазначає сам автор. Окрiм того, обидва останнiх автори подають у тих самих працях iнший портрет Сагайдачного, вже не при зброї i не на конi, як перший, а репрезентуючий його особу, зображену до пояса, з гетьманською булавою в руцi та з тим же самим гербом збоку. Щодо того другого портрета, то обидва зазначають, що вiн вiдтворений на пiдставi портрета, який знаходиться у актовiй залi київської духовної Академiї. Із спiвставлення цих двох репродукцiй, так само як у Антоновича i Беца, а також у Каманiна та з опису Голубєва ( автор "Історiї київської духовної Академiї" - прим. О.Б.) у текстi вiрша, з'ясовується, що мiж першою репродукцiєю, виконаною ними за Саковичем, який представляє Сагайдачного як козацького гетьмана на конi i в озброєннi, та другою, здiйсненою на пiдставi портрета, що знаходиться в київськiй духовнiй Академiї, має мiсце їх велика схожiсть. Загальнi риси, як також i той самий одяг, вказують на те, що один iз них був взiрцем для другого, ним же, найбiльш вiрогiдно, був той портрет, що його переказав нам Сакович. На його пiдставi правдоподiбно i напевно пiзнiше виник той портрет, що знаходиться в духовнiй Академiї. Дати цi встановити остаточно не можна, оскiльки тогочасна iсторична лiтература, спираючись на яку можна було б дiйти вiдповiдних висновкiв, проблемою часу створення того київського портрета не займалась, сам же портрет є для мене недосяжним.
Яку мету могло мати розмiщення того портрета Сагайдачного разом з так званим гербом у текстi "вiрша" - важко зрозумiти. Належить тiльки зазначити, що у розмiщеннi його у тому мiсцi тексту нiякої цiлеспрямованостi не простежується. Вiн не має жодного зв'язку зi змiстом вiршiв, якi йому передують, а також з тими, що розмiщенi за ним. Через це не можна стверджувати, що автор хотiв у такий спосiб, на[приклад], задокументувати шляхетство Сагайдачного. Дивним при тому видається те поєднання герба з початковими лiтерами iменi та прiзвища Сагайдачного, якi є в тих вiдбитках, i що в гербах не зустрiчається. Питання полягає у тому, чи не є той портрет швидше за все витвором фантазiї автора, яка його характеризує, як доводить це наступне зображення, на якому представлено i вiдображено здобуття Сагайдачним чорноморського мiста Кафи, яке автор розмiстив у текстi в тому мiсцi, де мова йде про згаданий епiзод, або чи не належить приписати йому якесь символiчне значення. I те i друге може бути тут можливим. Знаючи про роль, яку вiдiграв Сагайдачний в iсторiї православної церкви, а також про його боротьбу з турками i татарами, ворогами християнства, яка вже у той час оцiнювались як боротьба хреста з пiвмiсяцем, нас зовсiм не здивувало б, якби нащадки, а, можливо, i навiть його сучасники вшанували б у такий спосiб пам'ять про нього, i що таким чином той хрест у так званому гербi був би тiльки символом перемоги iдеї християнства над язичеством. Ймовiрнiсть такого припущення є тим бiльшою, що власне твiр, який передав нам спомин про Сагайдачного, а також те зображення, вийшли з середовища духiвництва з виразною метою пропагування цiєї ж iдеї серед козакiв. Розгляд питання шляхетства Сагайдачного є тим складнiшим, що i саме його прiзвище викликає у нас певнi сумнiви. Є однак рiччю цiлком правдоподiбною, - як слушно зауважив Чайковський, - що походить воно вiд iменi батька Конон (Конаш), звiдси - Конашевич, i тодi це є назва опiкувальна. А якщо так, то власне i прiзвище його нам невiдоме. Важко було б припустити, що це Сагайдачний, бо лiтературою воно було визнане за прiзвисько, надане йому пiзнiше козаками, вiрогiдно, в перiод їх численних чорноморських походiв пiд його проводом, яке походить вiд сайдака (сагайдака), тобто колчана зi стрiлами, який той звик завжди носити при собi. Існують, однак, джерела, на пiдставi яких можна зробити зовсiм iнше обгрунтування походження цього прiзвиська. Отож, на пiвденних кордонах к[олишньої] Херсонської губернiї є рiчка, яка називається Сагайдак, бiля гирла якої у напрямку до Інгула лежить острiв з подiбною назвою. Це, як видно з розташування, один iз багатьох козацьких чорноморських шляхiв, дорога на Перекоп та Очакiв, куди скерованi були у переважнiй бiльшостi козацькi походи. Чи ж тому неможливо, що власне той острiв був центральним пунктом органiзацiї таких походiв Сагайдачним i що звiдти їх органiзатор взяв потiм своє прiзвисько i що назва ця суто топографiчна? Очевидно, це тiльки гiпотеза, оскiльки джерела не залишили нам в цьому планi жодних безпосереднiх слiдiв, однак, вважаю її цiлком правдоподiбною.
Як би ми не тлумачили цю деталь - назавжди залишиться фактом те, що то є тiльки прiзвисько, надане йому правдоподiбно козаками, i то пiзнiше. Точка зору Антоновича, що нiбито вже батько нашого гетьмана називався Сагайдачним, не витримує критики як нiчим не обґрунтована. Врештi маємо в цьому планi цiлу низку iнших лiтописних джерел, щоправда, пiзнiших, але сповнених нерiдко багатьма оригiнальними деталями щодо особи Сагайдачного (називаю тут лiтописи: Величка, Грабянки, Львiвський лiтопис, Київський) i iншi, можливо, написанi не сучасниками, але в часи, коли ще свiжою була пам'ять про дiяльнiсть Сагайдачного, про що, зрештою, свiдчить їх зацiкавленiсть його особою, але жодне з них питання шляхетства Сагайдачного навiть не торкається.
У цьому питаннi врештi авторитетним може бути також лист у формi унiверсала Сигiзмунда III до Сагайдачного, написаний пiсля його повернення з московської вiйни в р. 1618 вiд дня 23 березня 1619 р., в якому король гарантує йому свiй захист, на випадок же його смертi, таку ж опiку обiцяє його родинi, i то за його заслуги, спрямованi на благо Речi Посполитої в останнiй московськiй вiйнi та за гарне керiвництво козаками у мирний час. Ця деталь, на мiй погляд, є важливою з тiєї точки зору, що коли б Сагайдачний дiйсно був шляхтичем, то вже тим самим мав би гарантовану правову опiку, якою послуговувалася шляхта взагалi, i взяття його спецiально пiд королiвську опiку не було б необхiдним. Той лист, однак, для розгляду нашого питання з погляду на його титулування є дуже важливий. Король не звертається в ньому до Сагайдачного у спосiб, в який у тi часи було заведено, якщо йшлося про шляхтича, тобто: "УРОДЖЕНИЙ ВІДДАНО НАМ ПРИЯЗНИЙ" ("urodzony wiernie nam miiy") тощо, але називає його тiльки учтивим ("uczciwym") з пiдкресленням того, що вирiзняє його у той спосiб внаслiдок спецiального положення щодо осiб третього розряду ("osуb trzecich").
Спiвставивши потiм всi розглянутi моменти, якi з одного боку промовляють на користь шляхетства Сагайдачного, з другого ж - навпаки, вважаю тi останнi бiльш переконливими i правомочними для прийняття висновку, що той шляхтичем не був".