особистості

Дослідження видатного українського археолога
М.О.Макаренка в м.Маріуполь у 1930-1933 роках

Л.І.Кучугура

Макаренко М.О. - професор Київського університету і Художнього інституту, член Всеукраїнської академії наук (ВУАН) і Всеукраїнської археологічної комісії (ВУАК) - проводив археологічні дослідження в зоні великих будівництв м. Маріуполя в 1930- 1933 рр.

На початку 1928 р. біля гирла р. Кальміус у м. Маріуполь було вибрано майданчик для будівництва нового великого металургійного заводу, у червні 1929 р. - відведено землю для майбутньої "Азовсталі", у лютому 1930 р. - розпочато проектування підприємства [1]. У місцевому музеї краєзнавства впродовж 1925-1930 рр. працював досвідчений археолог П.М. Піневич. Він протягом 1928-1929 рр. неодноразово обстежував археологічні пам'ятки міста, зокрема на мисі лівого берега р. Кальміус. У своєму щоденнику Піневич відмічав наявність там численних курганів, уламків давнього посуду, поховань кам'яної доби [2]. Але на початку 1930 р. у зв'язку з погіршенням здоров'я і бажанням жити і працювати в крупному культурному центрі він відбуває до Києва [3]. 3 лютого 1930 р. директор Маріупольського музею І.П. Коваленко на засіданні президії ВУАК повідомив про контроль над пам'ятками археології на Маріупольщині у зв'язку з запланованим будівництвом великого заводу [4]. ВУАК ввів регіон в зону досліджень на 1930-1931 рр. [5].

12 червня 1930 р. ВУАК одержав повідомлення Маріупольського Окрплану про надання з бюджету, не беручи до уваги складний фінансовий стан, 1000 рублів на археологічні розкопки. Для проведення досліжень пропонувалася "...кандидатура археолога, професора Макаренка, який погодився прибути на розкопки в Маріупольський округ" [6].

Микола Омелянович у 1898-1904 рр. навчався в Санкт-Петербурзі малюванню в Центральному училищі технічного малювання барона А.Л. Штігліца, в 1902-1904 рр. - в Археологічному інституті, де його керівником був відомий російський археолог О.А. Спіцин. Пізніше саме йому учень присвятив свою монографію "Маріюпільський могильник". Одержані знання дали М.О. Макаренку добрий старт для професійного зростання. Інститут він закінчив із званням його члена [7]. У 1905 р. за рекомендацій М.К. Рериха, М.І. Ростовцева та Б.В. Фармаковського Микола Омелянович став членом-співробітником Російсь-кого археологічного товариства [8]. Був він і членом Імператорського Санкт-Петербурзького археологічного товариства [9]. Свої дослідження Макаренко провів у 15 областях Російської імперії, неодноразово працював і в Україні, накопичуючи багатий досвід. Далася взнаки (1902/1905-1918/1919 рр.) і багаторічна робота в Ермітажі [10].

Наприкінці 1919 р. Микола Омелянович повертається до України, щоб допомогти Батьківщині у вивченні її минулого і побудові світлого майбутнього. Він активно працював в Академії наук, де був заступником голови Комітету охорони старовини та мистецтв [11], викладав в учбових закладах. 1929 рік виявився особливо складним для дослідника. Для проведення розкопок, не маючи державного фінансування, він удався до допомоги друзів. Але ВУАК не надав йому "Відкритого листа", підозрюючи "у зв'язку із закордоном". [12]. На знак протесту М.О. Макаренко вийшов зі складу ВУАН [13]. Ось у такій ситуації опинився Микола Омелянович у 1930 р., під час своїх досліджень в Приазов'ї. Існує думка, що він засвоював нові форми археологічних досліджень - набув навичок роботи на індустріальному будівництві, працюючи в 1926 р. у складі першої новобудовчої експедиції Дніпрогесу [14]. За іншими спостереженнями, вчений у 1927 р. мав здійснити мистецькі дослідження, але ці роботи не були профінансовані. Пізніше (1933-1934 рр.) М.О. Макаренко займався організаційними справами щодо експедиції "Великий Дніпро" [15].

Спочатку для досліджень у Маріуполі голова ВУАК О.П. Новицький рекомендував археолога Ф.І. Левицького, але той відмовився. При цьому слід нагадати, що Микола Омелянович вийшов зі складу ВУАК у 1929 р. Мабуть пізніше було ухвалено рішення на користь М.О. Мака-ренка. В той же час до Маріуполя мав приїхати фахівець з історії мистецтва Сходу Д.І. Гордєєв - відповідно до попередньої умови Маріупольського Окрплану провести дослідження мистецтва греків Приазов'я, зокрема стародавніх речей у церквах. Але він, мабуть, не зміг приступити до виконання цього завдання [16].

Влітку 1930 р. під час заглиблення котловану під домну №1 заводу "Азовсталь" було виявлено ґрунтовий неолітичний могильник при сприянні археолога-аматора, службовця Новотрубного заводу м. Маріуполя Г.Ф. Кравця. [17]. Він повідомив про знахідку в музей і газету, що й стало реальним початком дослідження Маріупольського неолітичного могильника. Раніше Григорій Федорович теж спостерігав за подіями на будмайданчику "Азовсталі". Він помітив, що вище по течії р. Кальміус було знищено ще один могильник доби кам'яного віку під час прокладання залізничної гілки [18]. Про цю ж подію, що сталася навесні 1930 р., писав у своєму щоденнику П.М. Піневич [19].

Ймовірно, могильник був відкритий або до 12 червня, або між 12 червня та 10 серпня 1930 р. Після цього підготовка до розкопок пішла швидше, а музей звернувся з проханням до М.О. Макаренка очолити роботи [20]. М.О. Макаренко і його учень С.С. Магура вже проводили дослідження в Донбасі в 1929 р. [21]. У 1930 р. М.О. Макаренко ще й розкопував могильники в с. Оленівка Перевальського району на Луганщині, в с. Неморож та Гудзівці Звенигородського району, у с. Юрківці та Кононенково на Сумщині [22]. Вже 17 серпня 1930 р. у місцевій пресі повідомляється, що "археологические раскопки на территории "Азовстали" и Камбурова кургана проводит музей краеведения. Для руководства работами по раскопкам приглашен из Киева археолог, профессор Макаренко. Найдено погребение, относится, повидимому, к периоду каменного века" [23]. Микола Омелянович приїхав до Маріуполя, мабуть, на початку серпня 1930 р. Розкопки на могильнику йшли з 10 серпня по 15 жовтня. Разом із М.О. Макаренком до Маріуполя прибула його дружина Анастасія Сергіївна Федорова-Макаренко - також професійний художник, яка допомагала фіксувати процес розкопок і знахідки. Працював на розкопках і художник В.А. Головатий [24], який мешкав у м. Сталіно (нині - Донецьк). Пізніше він брав участь у археологічних дослідженнях Сталінського музею [25]. Від Маріупольського музею краєзнавства в розкопках 1930 р. брали участь директор І.П. Коваленко та завідуючі відділами: етнографії - Н.С. Коваленко, археології - Н.П. Єгорова. Професор М. Безбородько, який випадково опинився в Маріуполі, визначав мінерали, а зуби тварин із розкопок - професори М.В. Павлюк, Д. Белінг, Б. Домбровський. Розкопки могильника в Маріуполі викликали широкий суспільний резонанс. Микола Омелянович відзначав доброзичливе ставлення місцевої влади, адміністрації будівництва заводу, добровільну допомогу будівельників [26].

Під час розкопок було проведено рідкісну операцію - вирізано монолітом два поховання: №50 з неолітичного могильника та енеолітичне середньостогівської культури [27] № 21, розташоване поряд з неолітичним [28]. Досвід подібної роботи у М.О. Макаренка вже був. У 1929 р. при розкопках слов'янського могильника у с. Піщане на Сум-щині так само було виготовлено вирізку з жіночим похованням та передано до Сумського музею [29]. Вибір конкретних поховань та підготовка до виготовлення вирізок здійснені вже на початку розкопок [30]. У Маріупольському краєзнавчому музеї (далі - МКМ) збереглася серія фотографій, що ілюструє цю ризиковану та складну операцію, разом с транспортуванням та підйомом вирізок на другий поверх музею. М.О. Макаренко поіменно дякував всім учасникам операції, перш за все виконувачам - робітникам підприємств. Він підкреслював, що йому надавали дійсну допомогу: "Все для наших дослідів - а вони потребували матеріалів (трямів, стовпів, дощок, колючого дроту та ін.) - ми діставали і потрібну кількість, і негайно" [31]. Обидва моноліти експонуються в музеї і тепер.

Завдяки вирізкам збереглися черепи та посткраніальні скелети людей, що залишили Маріупольський могильник. У похованні № 50 (неоліт) знайдено рештки чоловіка віком 25-35 років і дворічної дитини. Вкам'яній скрині доби енеоліту поховано двоє чоловіків: вік першого - близько 35 років, а другого 50-60 років [32]. Доля решти антропологічних знахідок, переданих після завершення розкопок антропологу А.З. Носову [33], невідома.

Після завершення розкопок на могильнику всі матеріали надійшли до МКМ, що було умовою місцевої влади ще на стадії підготовки розкопок [34]. Сьогодні тут зберігається 60 комплексів з поховань, а також з поховання, знайденого поряд з могильником, випадкові знахідки (разом 595 одиниць зберігання) [35]. До фондів музею надійшли і фотонегативи на склі (51 одиниця), окремі фото. 11 ком-плексів і окремі знахідки з могильника передано в музеї Москви, Донецька, Луганська [36].

На мисі в гирлі Кальміусу в 1930 р. М.О. Макаренко провів детальне обстеження: виявив западини поблизу могильника - залишки стародавніх жител, які мав намір розкопати в 1931 р., зібрав ліпну (доби енеоліту-бронзи) та салтівську кераміку [37] на поселенні, яке раніше обстежував П.М. Піневич [38].

Під керівництвом М.О. Макаренка в 1930 р. було завершено дослідження кургану в центрі міста, грабіжницькі розкопки якого в 1872 р. почав вести охоронець розташованих поряд комор купця П.Г. Камбурова [39]. Як наслідок розкопок Камбурова кургану [40] до музею надійшли два негативи (на одному з них - № 2147 - зображено вигляд кургану, на другому - № 2018 - комплекс знахідок з нього) та 27 знахідок: 7 виробів із кременю, 15 уламків кераміки, 1 кістяний гудзик, товкач, відбійник, розтиральник, бронзова голка без вушка [41]. Ймовірно, основним в цьому кургані було поховання доби бронзи. На жаль, відсутність польової документаціїї, звітів та публікацій про цю та інші пам'ятки, вивчені в м. Маріуполь, значно скорочує наші можливості для їх розуміння. В таких обставинах стає важливою будь-яка інша інформація - самі речі з розкопок, шифри на них, фото тощо.

До фондів Маріупольського музею в 1930 році надійшов горщик пізнього періоду ямної культури доби енеоліту (№ 1252 а) [42]. Відомо, що він походить із кургану біля колишнього стадіону заводу ім. Ілліча.

Можливо, курган на мисі правого берега р. Кальміус та балки Мітрополитської розкопував саме М.О. Макаренко. Окрім цих певних об'єктів, в МКМ зберігалися "з розкопок Макаренка М.О. 1930 р." дві неорнаментовані посудини (№ 8858 и та № 8252 и - з поховання "скорчених кістяків" доби бронзи), дев'ять уламків горщиків (№ 6037 и), кістки з поховання кочовика (№ 6904 и, № 6909 и) [43].

Можливо, саме з цих курганів виготовлені ще дві вирізки скорчених поховань зрубної культури доби бронзи. В старих інвентарних книгах музею (№ 489 и) позначено, що вони виготовлені в 1930 р. та походять з курганів біля заводу "Азовсталь" [44]. Прив'язка їх до курганів біля "Азовсталі", мабуть, помилкова або вони виготовлені в подальші (1931-1933) роки.

Перебуваючи в Маріуполі, М.О. Макаренко дізнався про заплановане будівництво аеродрому для роботи секції ТСО "Авіахім" в Іллічівському районі. На майданчику аеродрому знаходилося понад 30 курганів заввишки від 1 м до 10-12 м [45]. 27 грудня 1930 р. М.О. Макаренко надіслав доповідну записку до ВУАКу: "Гадаю, що з самої ранньої весни 1931 року необхідно приступити до дослідів назначених пам'яток, аби спасти їх від загибелі... Досліди потрібно вести як перед будівлею, так і вести спостереження на всій території під час будівництва. Коли б Укрнаука знайшла можливим доручити мені організацію спостережень на Азовсталі протягом зими, до початку робіт, я прохав би дати матеріальну змогу поїхати до Маріуполя тепер же" [46]. В цій же записці накреслено плани досліджень у Маріуполі на 1931 р.: дослідити землянки поки що не з'ясованого часу, городище, кургани (бо три з них вже зруйновані під час будівництва) в районі "Азовсталі". Дослідження в цей рік проводились, мабуть, цілком за рахунок місцевого бюджету - як Окрплану, так і музею, що входив до системи Народного комісаріату освіти [ 47].

Після розкопок у Маріуполі М.О. Макаренко з 15 до 29 жовтня 1930 р. провів розкопки біля Азотного заводу неподалік від м. Сталіно [48]. Успіх досліджень у цих містах надихнув співробітників ВУАК включити в свій план роботи на 1931 р. пункт: "Організація археологічних робіт на Донбасі і зв'язок з підприємствами Донбасу" [49]. Потім археолог виїхав до Одеси, де викладав у художньому інституті у 1930-1931 рр. [50]. Всю зиму і весну 1931 р. М.О. Макаренко напружено працював над матеріалами Маріупольського могильника, готуючи їх до друку. На той час це був єдиний могильник, розкопаний так ретельно та з таким багатим поховальним інвентарем. Микола Омелянович добре розумів велику відповідальність за подальшу долю такої видатної пам'ятки та намагався якнайшвидше донести до колег інформацію про неї. Цю роботу контролював Кабінет антропології ВУАК. Текст книги був підготовлений до травня 1931 р. [51].

Всі пам'ятники на мисі лівого берега в гирлі Кальміусу були нанесені на план місцевості, створений технічним відділом будівництва "Азовсталі" 24 березня 1931 р. [52]. Протягом зими змінилася адміністрація заводу. Вона наказала в квітні 1931 р. побудувати кочегарку на місці, де М.О. Макаренко збирався досліджувати житла людей, які створили Маріупольський могильник [53]. У 1931 р., як і в попередньому, М.О. Макаренко працював у Маріуполі майже три місяці. Ще до приїзду в м. Маріуполь Микола Омелянович разом із В.М. Євсєєвим у м. Сталіно влітку (?) розкопав кургани в районі Гладковської копальні поряд із майбутнім гуртожитком хімічного інституту [54]. А ще він дослідив кургани поблизу с. Старомихайлівка Маріупольського району з виразним інвентарем катакомбної культури доби бронзи [55], та курган "Малий"(?) цієї ж групи [56].

В районі будівництва "Азовсталі" в 1931 р. М.О. Макаренко розкопав групу курганів "Б" та лише одну западину - залишок житла. В козацькому житлі, досліджуваному в серпні [57], площею 5 х 6 м з неодноразово підмазуваною підлогою та розвалом печі знайдені предмети з металу, кераміки, скла, фаянсу ХVII-ХVIII ст. [58]. Решту жител "забродів" (козаків, бездомних), розташованих вздовж залізничної колії, було зруйновано під час спорудження селища Штангєєвка для будівельників "Азовсталі" [ 59].

Восени М.О. Макаренко почав розкопки курганів групи "Б" (5 насипів), на місці яких передбачалося побудувати об'єкти "Азовсталі" [60]. Ці кургани М.О. Макаренко охарактеризував як невисокі, але широкі в основі [61]. Курган № 1 був досить великим і складним - його розкопки продовжувались майже місяць (вересень), в ньому було виявлено 12 поховань [62]. Всі вони, вірогідно, репрезентували зрубну культуру доби бронзи, за винятком одного ранньоенеолітичного часу [63].

Мабуть, 4 жовтня 1931 р. М.О. Макаренку повідомили, що на майданчику майбутнього аеродрому в Іллічівському районі почалися будівельні роботи і кургани зносять вщент. Він виїхав на місце і довго вмовляв завідувача аеродромом дозволити дослідувати поховання, впущене в підошву вже зритого кургану. Але після єдиної спроби завідувач М. Бевз категорично заборонив розкопувати інші кургани, посилаючись на "секретне розпорядження" [64].

6 листопада 1931 р. Микола Омелянович терміновою поштою відправив до Сектору науки в Києві доповідну записку з проханням вжити заходів щодо вивчення курганів. Проте відповіді він не дочекався. "Кургани були знесені, і всякі місця їх існування пропали навіки. Всяка руйнація пам'ятників старини наказувна. Хто притягне до права і кого за цей вандалізм?", - з гіркотою вигукнув він. "Між тим, - писав він далі, - курганна група, між якої улаштовується аеродром, являє собою надзвичайної наукової ваги пам'ятник. Ці кургани є свідками політичного й економічного життя людності в самі віддалені часи приазовської історії. Гадаючи по ситуації, по формі курганів (між ними маються, видимо, два царські кургани) вони належать тій людності, що одержує назву скітської... Від курганів зазначеної Маріупольської групи треба чекати… несподіваних знахідок всесвітнього значення..." [65].

За описом до звіту за 1931 р. у кургані на аеродромі знайдені залишки двох посудин, уламки амфорної кераміки, намистини з фаянсу, кам'яна куля [66]. Сталінському музею було передано 4 горщики з позначками: "Розкопки Макаренка", "Розкопки 1931 р." [67]. Можливо, ці речі походять із розкопок кургану на аеродромі. У звіті за підсумками досліджень 1931 р. Микола Омелянович вимагає покарати винних у руйнації курганів на території аеродрому та закликає негайно дослідити ті, що залишились [68].

У листопаді 1931 р., про що свідчать шифри на посуді, М.О. Макаренко продовжив вивчення курганів групи "Б" біля "Азовсталі": 4 та 5 листопада йшли розкопки курганів № 2 та 3, 16 - № 4. З них вилучено: курган № 2 - не менше восьми поховань, № 3 - не менш трьох, № 4 - не менше двох. У звіті про роботи сам М.О. Макаренко писав, що в кожному кургані було декілька поховань. Там же відмічено, що розкопані всі 5 курганів [69]. Отже, в п'яти вивчених курганах знайдено не менше 26 поховань [70]. М.О. Макаренко відносив більшість похованнь до "скорчених кістяків мідно-бронзового етапу" [71]. Виходячи з наших даних, в чотирьох курганах знайдено 10 посудин зрубної культури доби бронзи [72]. Виходячи з шифрів на посуді, курган № 2 розкопувався 5 листопада (горщик з поховання 8), курган № 3 - 4 листопада (поховання 3), курган № 4 - 16 листопада (поховання № ?). З позначкою "Азовсталь, 1931 р." у МКМ зберігається горщик доби енеоліту (№ 1108 а). Можливо, з цих же розкопок походить горщик культури багатопружкової кераміки доби бронзи (№ 1240 а) з шифром: "Азовсталь", Макаренко, курган 1 поховання 6". З розкопок на "Азовсталі" в 1931 р. походили ще 17 уламків горщиків (№ 6856 и, № 6857 и).

У 1931 р. М.О. Макаренко продовжив обстеження мису в гирлі Кальміусу та знайшов на салтівському поселенні біля балки Бузинної (?) очкоподібні (?) намистини [73]. Можливо, звідси ж або з району козацьких жител походять уламки посуду, мушля, уламки каменів, деревини, що зотліла, глиняні грузила, уламки залізної сокири [74]. Фінансування досліджень 1931 р. йшло з бюджету м. Маріуполя та було значно скорочене, що дуже ускладнило хід досліджень, а самих працівників експедиції поставило на межу виживання [75]. 1931 року М.О. Макаренко планував дослідити стоянку в Зінцевій балці, яку почав вивчати у 1928-1929 рр. П.М. Піневич [76]. Але чи здійснив він ці плани, нам невідомо.

Під час роботи експедиції "після цілого дня важкої праці в полі... доводилося, приїхавши в город, замість відпочити й привести до ладу наслідки денної роботи, - виконувати рисунки" з метою публікації Маріупольського неолітичного могильника [77]. Малюнки до монографії були виготовлені лише в жовтні 1931 р., що затримувало вихід книги, в листопаді продовжилася робота над нею у видавництві. Взимку 1931- 1932 рр. М.О. Макаренко завершив цю працю. Книга була здана до друку 16 вересня 1932 р. [78]. Обсяг її вельми великий: 207 сторінок з 53 фотографіями та 100 ілюстраціями, 2 планами.

У план робіт на 1932 р. М.О. Макаренко включив дослідження поселення поблизу балки Бузинної, де було багато стародавньої кераміки і плям попелу [79]. Готуючись до нового польового сезону в Маріуполі, Микола Омелянович склав кошторис на дослідження вже в січні 1932 р. [80]

1 березня 1932 р. за пропозицією президії ВУАК М.О. Макаренко відновив свою роботу в її складі в ранзі старшого наукового співробітника та очолив сектор рабовласницького суспільства [81]. У наукових установах у той час активно насаджувався марксизм та соціологізаторський підхід до вивчення історії. На пленумі ВУАК 14 квітня 1932 р. з огульними звинуваченнями на адресу М.О. Макаренка в "некласовому, аполітичному" підході до археологічних штудій виступив вчений секретар ВУАК П.П. Курінний [82]. Миколі Омеляновичу інкримінували купу гріхів, серед яких домінував "націоналізм", що погіршило і без того складне становище вченого.

Але 5 травня 1932 р. на засіданні ВУАК розглядалось, зважаючи на важливість результатів 1930 р., питання нових досліджень у Маріуполі. "Кургани, стації, городища на терені Азовсталі потребують негайного дослідження, поки що їх не винищено без досліду будівництвом Азовсталі. Досліди провести негайно, аби не повторилася справа з землянками, що їх знищено на терені Азовсталі року 1931 без досліду", - така резолюція засідання [83]. Роботи 1932 р. не вдалося б провести, якби не реальна допомога адміністрації заводу "Азовсталь", зокрема освіченої людини, доброго організатора - директора заводу Я.С. Гугеля. Йому М.О. Макаренко висловлював особисту подяку. Керівництво ВУАК зверталося у червні 1932 р. з пропозиціями надати на розкопки конкретні суми до адміністрації заводу, що строївся (5000 крб.) та владі міста (3000 крб.) [84].

Розкопки 1932 р. проводились в Маріуполі в липні-листопаді [85]. У складі експедиції були художники: дружина Миколи Омеляновича Анастасія Сергіївна Федорова-Макаренко та Л.М. Морозова. Роботи проводилися на мисі біля "Азовсталі", також було вивчено два кургани в Іллічівському районі.

В Іллічівському районі в кургані "Д" за аеродромом, де продовжувалося будівництво об'єктів, знайдено поховання катакомбної культури доби бронзи [86]. Горщик з нього цікавий тим, що типологічно відноситься до пам'ятників басейну Сіверського Дінця і відбиває міграцію племен донецької катакомбної культури на півдні на початку II тис. до н. е. [87]. Таким чином, виправдалися сподівання М.О. Макаренка щодо цікавих знахідок з курганів в районі аеродрому.

У 1932 р. на заводі ім. Ілліча було розпочате будівництво другої черги трубопрокатного (манесманівського) цеху, біля якого Микола Омелянович дослідив курган. Померлому поклали до могили прикраси з кістки: круглі поліровані намистини, довгі пронизки з гвинтовою нарізкою, молоточкоподібну шпильку та, мабуть, орнаментований горщик [88]. За попередньою оцінкою, поховання з молоточкоподібними шпильками становлять приблизно 10% від загального числа і є соціально значущими, сакральними [89]. На думку В.К. Кульбаки, такі шпильки пов'язані з культом сомихаоми (п'янкого зілля), що існував в середовищі племен катакомбної культури доби бронзи [90].

На курганній групі "В" (7 насипів) в зоні будівництва "Азовсталі" у 1932 р. вивчено в кургані № 1 не менше 13 поховань [91]. Цього ж року розкопаний курган № 2, що мав 28 поховань, 18 з них - зрубні. Окрім кераміки, в одному з поховань знайдено бронзове скроневе кільце [92]. Із знахідок цього ж року біля "Азовсталі" - посудина катакомбної культури без вказівки на курган та поховання (№ 1241 а). З розкопок на "Азовсталі" 1932 р. Донецькому музею було передано горщик з геометричним орнаментом [93]. У фондах МКМ є фрагмент горщика салтово-маяцької культури (№ 1377 а) з розкопок "Азовсталі", але рік досліджень не вказано. Шифр "1932 р." мали 2 посудини (№ 366 и та № 408 и) та 2 уламки горщиків (№ 6869 и та № 7240 и), що, можливо, походять з розкопок курганів групи "В". У листі від 19 липня 1933 р. М.О. Макаренко писав: "...на площі будівництва "Азовсталі"... досліджена... група могил так званих "скорчеників", почато досліджувати другу групу "могил" [94]. Роботи на групі курганів "В" у 1932 р. не були завершені.

У цей же період Микола Омелянович продовжив обстеження мису на лівому березі річки Кальміус. На правому схилі балки Бузинної на "селищі", позначеному на плані мису буквою "Г", він зібрав кераміку, залізні вироби [95]. На площі поселення уламки посуду містилися на поверхні мису та у рівчаках від злив, там же були і прошарки попелу, тому поселення отримало умовну назву "Попелище". Кераміка розрізнялася: одна була ліпною, грубішою (мідно-бронзового періоду), інша - більш досконалою ("класичної епохи") [96]. Отож, тут могли існувати поселення доби бронзи, синхронні курганним похованням, та середньовічний пам'ятник. За нашим визначенням, частину кераміки із зборів М.О. Макаренка, що зберігається в МКМ, можна віднести до салтово-маяцької культури, скоріше, до її фіналу - кінець IX ст. н. е. Біля балки Бузинної знаходилися 3 або 4 пункти салтівської кераміки, найбільший - "Попелище" - близько 1,8 га та супутнє городище (?) - "окоп" в урочищі "Заячів". Уздовж балки йшла смуга знахідок шириною близько 250 м і завдовжки 1,5 км [97]. Її залишили протоболгари - носії приазовського варіанту культури. Це було, за визначенням С.О. Плетньової, стойбище-кочовище протоболгар, що осідають на землю [98].

16 вересня 1932 р. після доопрацювання і правки книга "Маріюпільський могильник" була здана до друку [99]. В ухвалі на доповідь М.О. Макаренка 23 листопада 1932 р., де повідомлялося про руйнацію курганів, записано: "Звернутися до сектору науки, вжити заходів щодо охорони могили на заводі Ілліча, а також довести до відома сектору про недозволене ставлення зав. аеродрому Ілліча Бевза і геодезистів, що руйнують могили" [100].

Микола Омелянович намагався одразу ж донести до наукової спільноти наслідки своїх досліджень. У січні 1933 р. вчений працював над доповіддю "Система і техніка вирізки і перевезення поховань і кам'яних гробниць Маріупольського могильника", яку виголосив 13 травня 1933 р. на наукових зборах Секції історії матеріальної культури, а також підготував у першому півріччі цього року до друку статтю "До історії техніки вирізок поховань з землею". Тоді ж він ознайомив колег з повідомленням "Археологічні дослідження на Маріупольщині за роки 1931-1932", яке теж переробив у статтю [101]. На матеріалах своїх розкопок Микола Омелянович підготував статтю "Розкопки скорчених поховань на західній околиці м. Маріуполя" [102].

У 1933 р. М.О. Макаренко планував продовжити свої дослідження в районі Маріуполя, де здійснювалося будівництво аеродрому, заводу ім. Ілліча, "Азовсталі" та розпочалася прокладка трамвайної колії в Іллічівський район. Але затвердження складеного ним кошторису на дослідження в районі будівництва "Азовсталі" все відкладалося. У доповідній записці від 19 липня 1933 р. в Секцію історії матеріальної культури М.О. Макаренко писав: "...Щорічно будівництво "Азовсталі" розширювало свої роботи на ті місця, що вже досліджені в попередні роки. Таким засобом, археологічні дослідження проводилися в залежності від потреб будівництва... Щорічно дослідження проводилися на засоби НКО з додатковими місцевими сумами. На рік 1933 кошторис був присланий в Сектор науки НКО 20 березня 1933 р. Повторний запит від 9 травня 1933 р. Але донині від Сектора науки не одержано жодної відповіді. Тим часом групу могил, що мали дослідити в цьому року, будівництво може знищити. Повинен заявити Секції історії матеріальної культури, що я все зробив, що міг, щоб врятувати від знищення пам'ятники глибокого минулого і знімаю з себе всяку відповідальність" [103].

Та все ж М.О. Макаренко працював цього року в Маріуполі. Про це свідчить його звіт у ВУАК [104]. Дослідження здійснювалися, мабуть, у вересні-листопаді, про що свідчить дата 18 вересня 1933 р. під дарчим написом: "Шановному Григорію Федоровичу Кравцю від М. Макаренка" на окремому відбитку його статті "Борзенські емалі й старі емалі України взагалі" [105]. 15 листопада 1933 р. М.О. Макаренко дав інтерв'ю маріупольській газеті, де він повідомляв про підсумки польового сезону - розкопки трьох курганів з групи "В" [106]. Микола Омелянович дякував за допомогу місцевій владі та адміністрації заводу "Азовсталь". До звіту 1933 р. був прикладений опис знахідок, одержаних при розкопках курганів № 2 (1932 р.) та № 4, 5, 6 (1933 р.) з групи "В". Тут знайдені поховання людей доби ранніх металів (енеоліту-бронзи?) з поховальним інвентарем: горщиками з орнаментом, кістяними і кременевими виробами, мідним кільцем [107]. З поховання 17 кургану № 6 (доби бронзи?) було зроблено вирізку [108]. Фінансування досліджень 1933 р. також здійснювалось із місцевого бюджету [109].

Без певної дати знахідки в інвентарні книги МКМ були занесені 9 уламків "кам'яної баби" (№ 6876 и), голова "кам'яної баби" (№ 9367 и), стела (?) - плита з пісковика зі слідами обробки (№ 9368 и) з розкопок Макаренка, та посудина без орнаменту із знахідок на будівництві "Азовсталі" (№ 360 и). Можливо, вони походять із розкопок окремих курганів, про які не наведено даних у наявних звітах.

14 вересня 1933 р. головний підсумок роботи Миколи Омельяновича в Маріуполі - монографія "Маріюпільський могильник" - була підписана до друку [110]. За нашими підрахунками протягом 1930- 1933 рр. Микола Омелянович дослідив у м. Маріуполі ґрунтовий неолітичний могильник, не менше 42 поховань у 10 курганах, козацьку землянку, провів вирізку чотирьох монолітів, зібрав підйомний матеріал у балці Бузинній, зафіксував не менше 40 курганів. Він не лише розкопував послідовно один за одним кургани, могили, обслідував поселення… Так, він зміг вдало поєднати власні інтереси, ентузіазм дослідника з можливостями та розмахом індустріального будівництва. Але, здається, він ще й приріс серцем до приазовських степів. Якщо на початку досліджень він констатував: "Починаючи від Ясинуватої на півночі й до берегів Азовського моря ця місцевість невідома в галузі пам'яток матеріальної культури" [111], то вже на кінець 1933 року сітуація виглядала поіншому. Миколі Омеляновичу вдалось закласти підвалини різнобічного та фундаментального блоку археологічних джерел до вивчення стародавньої історії нашого регіону. Він же виховував суспільну думку, наполегливо рятував беззахісні пам'ятки від руйнації.

Проте завзятість Миколи Омеляновича в охороні старовини, актив-на громадська позиція викликали роздратування як чиновників від науки, культури, так і органів ДПУ. Вже у 1922 р. він рішуче відмовився працювати в Ліквідаційній комісії, яка давала дозвіл на знос церков ХVII-ХVIII ст. [112], а перший арешт пережив у 1925 р. [113]. Проти М.О. Макаренка на підставі виписок з фальсифікованих свідчень колег і знайомих було заведено "справу". Ситуацію ускладнили свідчення секретаря ВУАК П.П. Курінного від 13 березня 1933 р. про існування у складі ВУАК Української військової організації, членом якої нібито був М.О. Макаренко. "Контрреволюційна робота" організації була зреалізована в "літературній пропаганді незалежності", зокрема коментарях М.О. Макаренка до праці Г.Г. Павлуцького "Історія українського орнаменту" [114]. Якийсь Гордєєв 13 січня 1934 р. показав, що у ВУАК був контрреволюційний осередок, в який входив М.О. Макаренко [115].

26 квітня 1934 р. Миколу Омеляновича заарештували за сфабрикованою справою з формулюванням: "за участь в контрреволюційній антирадянській організації" [116] та ухвалою Особливої наради від 23 травня 1934 р. відправили на "вільне поселення" терміном на 3 роки до Казані [117]. Таким чином було перерване подальше вивчення археологом пам'яток м. Маріуполя. У Казані (1935-1936 рр.) він зміг викладати, брав участь у реставрації Петропавлівського собору [118].

У 1936 р. М.О. Макаренка знов заарештовано органами НКВС за нібито "участь в контрреволюційній групі фашистського гатунку"
[119] та засуджено на 3 роки до праці у виправному таборі - колонії № 2 м. Томська [120]. У грудні 1937 р. НКВС його заарештував втретє як учасника удаваної кадетсько-монархічної повстанської організації "Союз порятунку Росії", а 25 грудня 1937 р. ухвалою "трійки" М.О. Макаренка засуджено до розстрілу. 4 січня 1938 р. вирок було виконано. Даних про місце поховання М.О. Макаренко немає [121].

Реабілітація М.О. Макаренка відбувалася майже 30 років - від Ухвали Президії Верховного суду Татарської АРСР 1960 р. та звернення дружини із запитом після ХХ з'їзду КПРС в 1966 р. до 1989 р., коли вчений був реабілітований повністю [122]. Йому повернули ім'я чесної люди-ни. Але невідома доля його творчої спадщини. Мабуть, видані не всі роботи, підготовлені М.О. Макаренком до друку. До того ж він все життя нотував до щоденника замітки, малюнки і таке інше про свою роботу [123]. Дружина Миколи Омеляновича Н.С. Федорова-Макаренко мешкала в 1950-х рр. в м. Казані, де зберігала його архів та бібліотеку. Деякі матеріали з досліджень в Донбасі у 1951 р. привіз до м. Сталіно В.М. Євсєєв [124]. Можливо, у Казані ще зберігаються деякі матеріали з творчого спадку М.О. Макаренка, зокрема і щодо вивчення старожитностей Маріупольщини.

Підсумовуючи діяльність М.О. Макаренка в Маріуполі, можна стверджувати, що його дослідження викликали інтерес наукової громадськості до Північного Приазов'я. Колекції старовин Маріупольського музею на підставі знахідок М.О. Макаренка значно збільшилися, ці матеріали експонуються і сьогодні. У своїх публікаціях Микола Омелянович активно пропагував стародавню історію нашого краю. Йому ж вдалося створити ім'я Маріуполю в середовищі археологів як місцю цікавих знахідок європейського значення.

Скорочення:
ДАС - Донецкий археологический сборник. - Донецк.
РА - Российская археология. - Москва.
УІЖ - Український історичний журнал. - Київ.

Використані джерела: