Держреєстр / Київ

14
Київська Свято-Успенська лавра

За літописними даними Печерський Успіння Пресвятої Богородиці монастир заснований 1051 року поблизу села Берестового - заміської резиденції київських великих князів. Монастир цей поступово став найбільшим релігійним центром Київської Русі. Назву ''Печерський'' він дістав від печер, де селилися перші ченці. За літописами, в цій місцевості вже були стародавні печери, зокрема так звана Варязька. Київський митрополит Ілларіон, автор ўўСлова про закон і благодатьўў неподалік села Берестового, якраз на місці майбутнього монастиря, викопав собі малу печерку, в якій усамітнювався для молитви. Засновником Печерського монастиря є Святий Антоній з містечка Любеча (тепер Черігівської області). Після його смерті настоятелем став учень і послідовник - Св.Феодосій. Найменування лаври Печерський монастир отримав 1688 року.

Монастир займає два високі пагорби правого берега Дніпра й улоговину між ними. Перші ченці селилися на дальньому пагорбі, що згодом став називатися Дальніми печерами. Перша монастирська церква Різдва Богородиці була підземною. Згодом на Дальніх печерах з'явилися наземні дерев'яні будівлі.

На початку 60-х років XI століття Великий князь Київський Ізяслав Ярославич, син Ярослава Мудрого, подарував монастирю землю на горі над печерами. На цій землі у 70-х роках XI століття розпочалося спорудження мурованих будівель.

Центральне місце в монастирському ансамблі посів Успенський собор. Заснований 1073 року, будувався з 1075 по 1078 роки. Освячено 1089 року. Спочатку він був хрещато-баневим, шестистовпним, тринавовим, з однією центральною сферичною банею на циліндричному підбанику. Існує версія про те, що собор первісно був п'ятибанним. У західній частині, над нартексом, були хори. Зі сходу виступали три апсиди - гранчасті зовні і циліндричні в інтер'єрі. Собор зведено технікою ''opus mixtum'' - з плінфи та каміння на цем'янковому розчині. Стіни собору в інтер'єрі прикрашали фрески та мозаїка. Підлога у вівтарі була частково мозаїчною, а частково викладена червоними шиферними плитами. Успенський собор став взірцем, за яким на Русі упродовж кількох століть зводилися міські й монастирські собори.

Давня київська легенда з Печерського Патерика розповідає про чудеса, повўязані з заснуванням і будівництвом собору. Варяг Шимон, вигнаний з батьківщини, плив кораблі через море на Русь. Раптом знялася буря і Шимон побачив на небі образ великої церкви й почув голос: ўўОсь церква, яку буде поставлено в імўя Богородиці, і в якій ти будеш похованийўў. Пізніше Шимон мав ще кілька таких видінь. Він розповів про них Преподобному Антонію. На виконання Божої волі вирішили збудувати в Печерському монастирі мурований соборний храм. Майстрів-будівничих викликали з Візантії. Ті привезли з собою план і зображення майбутнього храму, в якому Шимон упізнав церкву зі своїх видінь. Візантійські майстри, які пливли до Києва по Дніпру, кілька разів хотіли повернути назад, але Пресвята Богородиця їх не пускала, і корабель сам плив проти течії. Місце для спорудження храму було вказано Божим чудом - там випала роса тоді, коли навколо її не було. Варяг Шимон пожертвував на собор свій золотий пояс, яким і було розмірено план собору. Сам Великий князь Київський копав рови для закладення соборних підмурків. Майстри-будівничі привезли в Печерський монастир і чудотворну ікону Успіння Богородиці, яку їм вручила сама Богородиця у Влахернському храмі Константинополя.

У добу Київської Русі в монастирі велося інтенсивне муроване будівництво: у 1106-1108 роках зведено Троїцьку надбрамну церкву, у 1108 році - трапезну, а в кінці XII століття територія монастиря огорожується мурованими фортечними стінами.

В перші сторіччя свого існування монастир відігравав важливу роль у розвитку давньоруської культури, був центром літописання. В монастирі працювали й поховані в печерах преподобні літописці Никон, Нестор, іконописці Аліпий та Григорий, лікар Агапіт. У печерах спочивають Ілля Муромець, преподобні Антоній і Феодосій Печерські. А в соборі покоїлася чесна глава Святого рівноапостольного князя Володимира.

Протягом своєї багатовікової історії Успенський собор зазнав численних руйнувань і перебудов. Наприкінці XI або на початку ХІІ століття з північного боку прибудовано хрещальню Іоана Предтечі. 1109 року з південного заходу добудовано каплицю над місцем поховання княгині Євпраксії. 1230 року внаслідок землетрусу на стінах собору з'явилися великі тріщини. У 1240 році собор зазнав руйнувань під час погрому Києва монголо-татарами хана Батия. Відновлений київським князем Симеоном Олельковичем 1470 року. Зміни архітектурного устрою пам'ятки протягом століть полягали в оточенні центрального ядра каплицями, хрещальнями й бічними вівтарями, поступовому збільшенні їх масштабів.

Величезні доходи дозволяли монастирю вести на своїй території грандіозні на ті часи будівельні роботи. Особливо активізувалася будівельна діяльність після звільнення України з-під влади Польщі. В цей час формуються ансамблі Ближніх та Дальніх печер, замість дерев'яної огорожі будують монастирські стіни з баштами та церквою над Економічною брамою, келії соборних старців, Микільську трапезну церкву при лікарні, пекарню, трапезну з Петропавлівською церквою, друкарню.

У ніч з 21 на 22 квітня 1718 року в монастирі сталася пожежа, що знищила всі дерев'яні будівлі та пошкодила муровані. Дуже потерпів Успенський собор. Відновлення Лаври після пожежі розпочалося тільки з 1720 року. У 1722-1729 роках собор відбудовано за проектом архітектора Ф.Васильєва під керівництвом майстра І.Каландіна. При цьому всі бічні вівтарі й каплиці надбудовано та об'єднано під одним дахом. Утворилися нові фасади (окрім східного), поділені декоративним ґзимсом на два яруси.

З 1720 року розпочинається відновлення пошкоджених пожежею мурованих споруд Лаври та зведення нових будинків. Будують келії (корпус № 3), книжкову крамницю, корпус клирошан, Економічний корпус, будинок митрополита, галерею біля церкви Різдва Богородиці, будинок намісника. Найбільш значною спорудою цього періоду стала Велика дзвіниця Успенського собору, що стала композиційним центром монастиря.

До середини XVIII століття цілком сформувався архітектурний ансамбль Київської Свято-Успенської лаври. Будуються келії соборних старців, трапезна, хлібопекарня, друкарня та ін. Утворюються ансамблі Ближніх та Дальніх печер. В Лаврі працюють великі російські та українські зодчі Д.В.Аксамитов, І.Г.Шедель, С.Д.Ковнір та інші.

У 1767-1769 роках фасади Успенського собору за участю майстрів С.Ковніра та Ю.Білинського були увінчані бароковими фронтонами з пишним орнаментальним різьбленням рослинного характеру по свіжому тиньку. В такій самій техніці були виконані облямування наличників вікон та порталів. Фриз декоровано круглими полив'яними керамічними розетками. Апсиди теж прикрашено ліпниною з мотивами виноградної лози, квітів барвінка, соняшника та троянд, що переплітаються.

1729 року учні Лаврської іконописної майстерні під керівництвом Стефана Лубенського розписали інтер'єр собору, створивши унікальну портретну галерею історичних діячів. Тут були зображення князів Київської Русі, гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, російськизх царів, церковних ієрархів тощо. Всі ці розписи знищено у 1893-1896 роках, коли собор заново розписали в імперському стилі російські художники під керівництвом В.П.Верещагіна, А.А.Лакова та І.Попова.

В Успенському соборі традиційно ховали найвидатніших людей Києва і України: князів (Олельковичі), митрополитів (Петро Могила, Варлаам Ясинський), архімандритів (Інокентій Гізель, Єлисей Плетенецький, Зосима Валкевич) та багатьох інших (всього понад 120 осіб). В інтер'єрі великий інтерес становив скульптурний надгробок князя Костянтина Івановича Острозького. 1805 року було встановлено надгробок фельдмаршалу П.О.Рум'янцеву-Задунайському (архітектор Тома де Томон, скульптор І.П.Мартос).

1941 року спецслужби Радянського Союзу замінували Успенський собор, уживши заходів, які не дозволили б німцям знешкодити вибуховий пристрій; підірвали собор 3 листопада 1941 року німці за наказом свого командування, оскільки не змогли дати раду з радянською вибухівкою, яка могла спрацювати у будь-який момент.

Руйнація однієї з найшанованіших православних святинь Східної Європи була незагойною раною Києва. Тому стосовно цього храму не було дискусій - відбудовувати його, чи ні. У результаті десятилітньої напруженої праці собор вдалося відбудувати станом на період розквіту українського бароко 2-ї половини XVIII століття. Відбудований собор освячено 28 серпня 2000 року, якраз на Успіння Пресвятої Богородиці.