Держреєстр / Тернопільська область / м.Почаїв

Почаївська Свято-Успенська лавра

Монастирський комплекс є однією з найшанованіших православних святинь Волині. Він підноситься на високій горі й панує в довколишньому ландшафті. Згідно з прадавніми переказами, перші ченці з'явилися на Почаївській горі ще в 1240-1241 роках, під час монголо-татарського погрому Русі. Мешкали вони в природних печерах, над якими спорудили дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Тут перед іноками над Почаївською горою у вогненному стовпі з'явилася Пресвята Богородиця, котра лишила на скелі відбиток своєї правої ступні. У цьому заглибленні збирається вода, що має чудодійні цілющі властивості. Сьогодні - це одна з найбільших лаврських святинь.

У першій половині XVI століття Успенська церква вже була мурованою і стояла під горою. Власниця Почаєва Анна Гойська 1597 року заснувала монастир, подарувавши йому великі земельні володіння та чудотворну ікону Почаївської Богородиці, яку вона отримала 1559 року від грецького митрополита Неофіта. Ця ікона знаходиться зараз в соборі над царськими вратами. А в 1649 році благодіяннями Федора і Євдокії Домашевських в монастирі з'явилася ще одна мурована церква - в ім'я Пресвятої Трійці. Її поставили на горі, якраз над відбитком стопи Пресвятої Богородиці.

З 1604 року протягом майже 50 років монастирським ігуменом був преподобний Іов Залізо (преставився столітнім старцем 1651 року). Нині в Лаврі спочивають його нетлінні мощі. Збереглася й печера, в якій преподобний усамітнювався для молитви.

У 1675 році під час так званої ''Збаразької війни'' 50-тисячна турецько-татарська армія на чолі з Нуреддин-султаном підступила під Почаївський монастир. Після триденної облоги сталося чудо Пресвятої Богородиці: у небі над монастирем з'явилася в блискучому сяйві Богородиця з омофором в руках, в оточенні ангелів та преподобного Іова. Вона повертала на турків їхні стріли, кулі і ядра. Турки і татари в паніці відступили від Почаєва. Це чудо зобразив на своїй відомій гравюрі інок Никодим Зубрицький. Ще одне чудо сталося майже через 100 років, коли граф Миколай Потоцький тричі намагався застрелити свого слугу, але того врятувала молитва до Почаївської Богородиці. Цей випадок так подіяв на Потоцького, що він вирішив своїм коштом розбудувати монастир, запросивши для роботи провідних європейських архітекторів П.Гіжицького і Г.Гофмана. На той час (з 1713 року) монастир став греко-католицьким, ордену василіян. При перебудові Почаївського монастиря в 1771-1783 роках замовник Миколай Потоцький та архітектори наважилися радикально змінити композицію і весь устрій ансамблю. Замість двох зруйнованих церков на високій терасі постала тринавова з трансептом купольна базиліка з двома багатоярусними вежами, що фланкують головний фасад, будучи поставленими під кутом 450 до нього. Новий собор має нетрадиційну орієнтацію: головний фасад обернено на південь, а вівтар - на північ. Пояснюється це зміною конфесійної належності монастиря, бажанням замовника й архітекторів наблизитись до обраного прототипу - бенедиктинського аббатства Мельк в Австрії на Дунаї, а також намаганням урахувати особливості ландшафту. Саме така постановка собору на вершечку крем'яної гори, укріпленої терасами, дозволяє йому панувати в краєвиді в радіусі до 15 кілометрів.

Головний підхід до собору в Почаївському монастирі організовно з крутого під'йому збоку, що забезпечує сильний, ''театралізований'' ефект. З північного боку до собору прилягає двоповерховий корпус келій, влаштований за принципом середньовічного бенедиктинського клуатра, довкола прямокутного в плані внутрішнього двору, з однобічним коридорним розплануванням.

1831 року Почаївський монастир повернувся в лоно православ'я, а 1838 року йому надано звання Почаївської Успенської лаври. З 1830-х років реконструюються старі будівлі комплексу, будуються нові: надбрамний корпус (1835 року), дзвіниця висотою 65 метрів (1871 року), друкарня (1895-1896 рр.), Троїцький собор (1912 року, за проектом славетного академіка архітектури О.В.Щусєва, з мозаїками художника М.К.Реріха).

Інтер'єр собору надзвичайно пишний, стіни вкриті розписами. Декоративне оздоблення, що існує, склалося в кінці ХІХ століття за участю петербурзьких академіків і художників: С.Комарова, Г.А.Боссе, І.М.Горбунова, Н.А.Лаврова, Е.Я.Васильєва, М.В.Нестерова, С.Ф.Верховцева. Настінний олійний живопис виконано лаврськими майстрами в 1876 році. Збереглися також розписи, виконані в 1807 році львівським художником Лукою Долинським.

Монастир був і лишився найбільшим релігійним центром Правобережної України, що відігравав важливу роль в розвитку української духовності й культури.