|
|||||||
|
Кількість утрачених об'єктів
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ми, українці, на початку ХХІ століття живемо в добу великої інвентаризації: маємо переглянути свою політичну, історичну, культурну спадщину й чітко визначитися з тим, що ми набули, а що втратили, і яке значення все це має для нашого подальшого розвитку.
У цьому контексті облік втраченої архітектурної спадщини є завданням, яке вже багато десятиліть стоїть на порядку денному. Ще у 1920-х роках Г.Лукомський писав про варварські обстріли більшовиками київських пам'яток під час так званої громадянської війни. Проте тоді ні йому, ні його колегам і в сташному сні не могло би привидітися те, що більшовицька влада зробить з найвизначнішими пам'ятками Києва протягом 1930-х років.
Першим про руїнницьку вакханалію на весь голос сказав Петро Савицький у 1937 (!) році. Фрагменти з його праці свого часу опублікував журнал ''Пам'ятки України: історія та культура''. На підставі архівних матеріалів, вивезених з Києва на Захід під час другої світової війни архітектором О.Повстенком, американський архітектурознавець українського походження Тит Геврик 1982 року організував в Українському музеї в Нью-Йорку виставку ''Втрачені архітектурні пам`ятки Києва'' і видав однойменний ілюстрований каталог. Згодом цей каталог в Україні перевидав у скороченому варіанті журнал ''Пам'ятки України''. На початку 1990-х років Т.Геврик кілька разів приїздив в Україну, подовгу працював у різних архівах, у Довідково-інформаційному фонді НДІТІАМ. Він мав на меті розширити свою попередню працю і підготувати книгу ''Втрачені архітектурні пам'ятки України''. Наприкінці своїх вишукувань, перед 
від'їздом до Америки, він в особистій розмові зізнався автору цієї розвідки, що досі не уявляв собі повною мірою величезних масштабів втрат архітектурної спадщини України протягом ХХ століття, а тому відчуває, що не зможе осягнути цю тему.
Ми ставимо проблему обліку втрачених об'єктів архітектурної спадщини, а не втрачених пам'яток архітектури. Це зумовлено тим, що згідно з чинним законодавством і нашими професійними уявленнями пам'яткою вважається тільки той об'єкт архітектурної спадщини, який внесений до відповідного державного реєстру чи списку (переліку) пам'яток. Комуністичний режим і справді зруйнував чимало визначних будівель, які були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори у Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Проте більшість знищених об'єктів не входила до жодних списків пам'яток, а деякі були втрачені ще тоді, коли й самого поняття про пам'ятки архітектури не було сформовано (на початку ХІХ століття). Але всі об'єкти, які ми відібрали в перебігу нашого дослідження, були б пам'ятками архітектури найвищої ціннісної категорії - пам'ятками національного значення - якби збереглися до нашого часу.
Ми далекі від думки про те, що зібрані нами описи, фотографії, кресленики й малюнки можуть дати адекватне уявлення про відповідні архітектурні об'єкти. Адже архітектура - мистецтво просторове. Воно оперує з об'ємом і простором. Тому площинні зображення не можуть передати взаємовідношення мас, об'ємів і просторів у реальному архітектурному середовищі - будь то місто, вулиця, майдан, садиба чи інтер'єр. Внаслідок цього навіть фахівці не можуть скласти собі правдивого і достеменного уявлення про врачений архітектурний об'єкт, якщо вони його ніколи не бачили в натурі. Тому й будь-які реконструкції та відтворення, якою б потужною не була їхня джерельна й методична база, лишаються суто гіпотетичними й умовними.
Тож надалі нам доведеться задовольнятися блідими тінями колишньої величі й вірити на слово тим дослідникам (І.Е.Грабар), котрі бачили, приміром, Микільський військовий собор у Києві до руйнування і засвідчили, що тут чи не вперше в Україні було продемонстровано, якою величезною може бути сила естетичного впливу лапідарної білої площини стіни, облямованої півколонами й увінчаної карнизом.
Отже, надійшов час і нам порахувати свої втрати й осмислити їх. Для того, щоб ці підрахунки мали якийсь сенс, ми перш за все маємо чітко визначити, який об'єкт архітектурної спадщини можемо вважати втраченим. Наскільки повною має бути його руйнація?
Укладаючи каталог втрачених об'єктів архітектурної спадщини, ми опрацювали методику відбору цих об'єктів за трьома принципами.
Цей перший принцип означає, що у разі збереження об'єкт, який відповідає цим критеріям, був би включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури національного значення. Іншими словами, без цих об'єктів неможливо уявити собі історію української архітектури.
По-третє, ми повинні чітко уявляти собі, як той об'єкт виглядав. А для цього неодмінно має бути відповідна джерельна база у вигляді старих світлин, малюнків, гравюр, літографій, обмірних чи проектних креслеників, докладних описів, матеріалів досліджень тощо.
Так само, але виходячи з іншої засади, ми ігноруємо такі архітектурні споруди, як деякі неоковирні витвори київських архітекторів Є.Єрмакова і В.Ніколаєва кінця ХІХ - початку ХХ століть, які за архітектурно-художнім рівнем не могли б претендувати на статус пам'ятки.
Ще раз вважаємо необхідним підкреслити: укладений нами таким чином своєрідний каталог не претендує на повноту. Це зумовлено тим, що далеко не всі втрачені визначні пам'ятки нам відомі, або досліджені достатньою мірою. Отже, автор ніби заганяє сам себе в глухий кут. Адже сьогоднішні наші знання про втрачені об'єкти архітектурної спадщини неповні і фрагментарні. Не всі регіони ще вивчені достатньою мірою (найгірше в цьому сенсі нам відомі південні й західні регіони, подальше дослідження яких лишається завданням на майбутнє). Не всі втрачені об'єкти виявлені, та й джерельна база, особливо архіви, досліджена на сьогодні явно недостатньо. Зараз ніхто не візьметься спрогнозувати, скільки споруд чи їх комплексів може увійти до повного каталогу втрачених об'єктів архітектурної спадщини, якщо такий колись буде створений. Зрештою, на наше глибоке переконання, такий каталог в принципі не може бути повним, оскільки процес пізнання нескінченний.
Таким чином ми маємо нескінченну множину об'єктів, з якою важко оперувати, оскільки тут не діють певні логічні закони (наприклад, закон виключення третього) і вступає в дію інтуїціоністська логіка. Тому всі наші висновки, строго кажучи, можуть бути істинними чи хибними тільки стосовно тої множини 396 об'єктів, яка розглядається. Будь-які екстраполяції на більші множини можуть бути некоректними.
Результати обчислень, проведених за цією формулою стосовно кожної області й кожного історичного регіону України, зведено в таблиці 1. Аналіз цих відомостей дозволяє виділити області й регіони з найбільшими втратами (Полтавська область - понад 64 %; Слобожанщина - понад 45 %), а також області й регіони з мінімальними втратами (Одеська область - 1,39 %; Поділля - 4,68 %). В середньому по Україні коефіцієнт втрат об'єктів архітектурної спадщини становить трохи більше 11 %.
Результати наших підрахунків зведені в таблиці 2, в якій подані не тільки абсолютні значення кількості втрачених об'єктів, але й відносні - у відсотках до загальної кількості. З таблиці видно, що понад половина всіх втрат - 63 % припадає на два десятиліття - з 1919 по 1940 роки.| № п/п | Регіон | Втрачені об'єкти архітектурної спадщини | Пам'ятки архітектури національного значення | Коефіцієнт втрат % |
| І. С е р е д н я Н а д д н і п р я н щ и н а і П і в н і ч н е Л і в о б е р е ж ж я |
||||
| 1 | Київ | 35 | 390 | 8, 97 |
| 2 | Київська область | 13 | 91 | 14, 28 |
| 3 | Чернігівська область | 76 | 171 | 44, 44 |
| 4 | Полтавська область | 40 | 62 | 64, 51 |
| 5 | Черкаська область | 9 | 56 | 16, 07 |
| Всього: | 173 | 770 | 22, 47 | |
| І І . С л о б о ж а н щ и н а | ||||
| 6 | Харківська область | 30 | 73 | 41, 09 |
| 7 | Сумська область | 75 | 127 | 59, 05 |
| 8 | Луганська область | 3 | 25 | 12 |
| 9 | Донецька область | 1 | 13 | 7, 7 |
| Всього: | 109 | 238 | 45, 8 | |
| І І І . П о д і л л я | ||||
| 10 | Вінницька область | 6 | 167 | 3, 6 |
| 11 | Хмельницька область | 17 | 230 | 7, 39 |
| 12 | Тернопільська область | 4 | 180 | 2, 22 |
| Всього: | 27 | 577 | 4, 68 | |
| I V . В о л и н ь | ||||
| 13 | Волинська область | 7 | 200 | 3, 5 |
| 14 | Рівненська область | 7 | 109 | 6, 42 |
| 15 | Житомирська область | 5 | 64 | 7, 81 |
| Всього: | 19 | 373 | 5, 09 | |
| V . Га л и ч и н а , З а к а р п а т т я , Б у к о в и н а | ||||
| 16 | Львівська область | 12 | 794 | 1, 51 |
| 17 | Івано-Франківська область | 7 | 149 | 4, 7 |
| 18 | Закарпатська область | 35 | 137 | 25, 55 |
| 19 | Чернівецька область | 2 | 112 | 1, 78 |
| Всього: | 56 | 1192 | 4, 7 | |
| V І . П і в д е н ь | ||||
| 20 | Одеська область | 1 | 72 | 1, 39 |
| 21 | Миколаївська область | 1 | 14 | 7, 14 |
| 22 | Херсонська область | 1 | 32 | 3, 12 |
| 23 | Кіровоградська область | 1 | 17 | 5, 88 |
| 24 | Дніпропетровська область | 4 | 35 | 11, 43 |
| 25 | Запорізька область | 1 | 5 | 20 |
| 26 | Крим | 3 | 216 | 1, 39 |
| Всього: | 12 | 391 | 6, 07 | |
| Загалом | 396 | 3541 | 11, 18 | |
І, зрештою, ми можемо визначити основні причини втрати тих чи інших об'єктів архітектурної спадщини. Це такі основні групи причин:
1 - причини утилітарного характеру;
2 - війни і революції;
3 - стихійні лиха (переважно пожежі);
4 - причини політичного характеру - державна політика нищення
об'єктів архітектурної спадщини;
5 - низький культурний рівень місцевого керівництва і населення,
що призводить до ''неусвідомленого вандалізму''.
Результати наших підрахунків за цією групою параметрів відображено нижче, в таблиці 4, при чому тут подані як абсолютні значення, так і відносні, у відсотках до загальної кількості втрачених об'єктів. Зазначимо, що ці відомості мають факультативний характер, оскільки далеко не у всіх випадках нам достеменно відомі причини знищення того чи іншого архітектурного об'єкта.
Питома вага кожної групи причин у загальних втратах об'єктів архітектурної спадщини наочно показана на діаграмі 1. З таблиці 4 й діаграми випливає, що найбільших втрат архітектурна спадщина України зазнала від політики комуністичного режиму, спрямованої на знищення культурної спадщини українського народу. Цією причиною обумовлено майже дві третини втрат. Другою за значенням групою причин є утилітарні, здебільшого суто господарського характеру. На них припадає трохи менше 20 % всіх втрат. Несподівано низькою є частка воєнних руйнацій і втрат від різних стихійних лих, здебільшого пожеж. При цьому ми враховуємо тільки ''стихійні'' пожежі, а не підпали дерев'яних церков, здійснені або за завданням компартійних органів у 1960-х - 1980-х роках, або в запалі міжконфесійної боротьби. Чесно кажучи, оці ''міжконфесійні підпали'' тяжко віднести до одної із зазначених груп причин, але вони найближчі до останньої групи, пов'язаної з низьким культурним рівнем як місцевого керівництва, так і населення.
| Таблиця 2. |
Хронологічна періодизація втрат
об'єктів архітектурної спадщини України
| До першої світової війни (до 1914 р.) | Під час першої світової війни (1914 -1918 рр.) | У між-воєнний період (1919 -1940 рр.) | Під час другої світової війни (1941 -1945 рр.) | У повоєнний період (1946 -1989 рр.) | У не-залежній Україні (1990 -2001 рр.) | |
| Кількість знищених об'єктів архітектурної спадщини | 60 | 7 | 251 | 18 | 48 | 12 |
| У відсотках до загальної кількості | 15, 15 % | 1, 77 % | 63, 38 % | 4, 55 % | 12, 12 % | 3, 03 % |
| Всього | 396 об'єктів = 100 % | |||||
| Таблиця 3. |
Кількість утрачених об'єктів
архітектурної спадщини України в основні хронологічні періоди
| 60 | 251 | 48 | |||
| 7 | 18 | 12 |
| До 1914 року | 1914-1918 | 1918-1941 | 1941-1945 | 1945-1990 | 1990-2001 |
В цілому можемо зробити висновок, що серед об'єктів архітектурної спадщини різної функціональної типології найбільше потерпіли об'єкти церковної і фортифікаційної архітектури. Але причини втрат цих об'єктів відмінні: храми свідомо нищили з ідеологічних причин, а об'єкти оборонної архітектури були знищені або самі поступово зруйнувалися тому, що в нових умовах втратили всі свої функції і стали непотрібними.
| Таблиця 4 |
Причини втрат об'єктів архітектурної спадщини
| Причини утилітарного характеру | Війни і революції | Стихійні лиха | Державна політика нищення обўєктів спадщини | Низький культурний рівень | |
| Кількість знищених об'єктів архітектурної спадщини | 74 | 32 | 15 | 256 | 17 |
| У відсотках до загальної кількості | 18, 7 % | 8, 09 % | 3, 79 % | 64, 65 % | 4, 29 % |
| Всього | 396 об'єктів = 100 % | ||||
| Діаграма 1. |
Питома вага кожної групи причин
у загальних втратах об'єктів архітектурної спадщини
Причини утилітарного
характеру
Війни і революції
Стихійні лиха
Державна політика
Низький культурний рівень
Загалом, всі ці втрати архітектурних об'єктів спричинили суттєве збіднення культурної спадщини України й архітектурного середовища конкретних населених місць.
Втрати автентичних старовинних будівель і споруд є незворотними. Навіть тоді, коли можна відтворити архітектурну форму будівлі чи споруди, її матеріально-технічну структуру відтворити неможливо. При втраті обўєкта архітектурної спадщини ми втрачаємо його не тільки як мистецьки досконалу архітектурну форму, але, передовсім, як історичне джерело. Тому відтворити втрачену пам'ятку (об'єкт архітектурної спадщини) в принципі неможливо.
Проте за останні 10 років в Україні накопичено унікальний досвід відтворення втрачених памўяток архітектури. Він вимагає окремого осмислення і узагальнення. Поки що з цієї практики можна зробити такі попередні висновки.
По-перше, після десятиліть антихристиянського й антиукраїнського терору відбудова поруйнованих храмів - справа закономірна й неминуча. Це - як одужання народу після тяжкої хвороби.
По-друге, відтворення втрачених храмів та інших архітектурних об'єктів не можна ставити на конвеєр, як спорудження житлових будинків. Ми вже стикаємося з небезпекою відвертої чи завуальованої фальсифікації пам'яток. Цього не можна допустити, інакше буде дискредитована сама ідея відродження духовності й культури.
І останнє: не можна святу справу робити негідними методами, такими, як самочинне проведення робіт, руйнація автентичних пам'яткових структур, увічнення свого ''Я'' у відтворюваних спорудах тощо. На жаль, всі ці методи зараз почасти практикуються в Україні. А це є свідченням того, що українське суспільство ще остаточно не одужало після десятиліть тоталітаризму.
З огляду на такі значні втрати, яких зазнала архітектурна спадщина України, зростає цінність збережених донині автентичних памўяток архітектури як мистецьких витворів свого часу, незамінних свідчень минулого.
Завданням на майбутнє є безумовне збереження і продовження вивчення автентичних уцілілих пам'яток, реставрація і реабілітація напівзруйнованих памўяток рівнобіжно з розвитком реґіональних досліджень втрачених обўєктів архітектурної спадщини для формування якомога повнішої джерельної бази українського архітектурознавства.