культурна спадщина / архітектура

ТЕТРАКОНХОВІ ХРАМИ У ВІЗАНТІЇ ТА В УКРАЇНІ

Вечерський В.В.

Умурованому церковному будiвництвi України вирiзняється група храмiв з кристалiчно чiткою структурою, яка, можна припустити, повинна мати глибокий символiчний сенс. Це однобаннi центричнi споруди з чотирипелюстковим планом, загальною пiрамiдальною композицiєю i висотним принципом розкриття внутрiшнього простору. Основа їхньої структури - це куб, увiнчаний сферичною банею на цилiндричному свiтловому пiдбаннику, який несуть за допомогою пандативiв пiдпружнi арки. До куба чи четверика по сторонах свiту прилягають чотири екседри або апсиди, перекритi конхами, тобто чвертьсферичними склепiннями. Вiд наявностi чотирьох конх i походить найменування цього архiтектурного типу храму, що називається тетраконховим або тетраконхом (рис. 1).
Як показали проведенi нами ранiше дослiдження, в Українi тетраконхи будувалися лише протягом пiвстолiття - з 1757 до 1800 року (вiдомо, щоправда, двi запiзнiлi реплiки 1820 р. та 1839 р.). Географiчний ареал їх поширення визначається дуже чiтко - межами колишньої Гетьманщини (Лiвобережна Україна). Понад те, трапляються поодинокi зразки тетраконхiв на Слобожанщинi i Катеринославщинi. Нинi маємо вiдомостi про 22 тетраконховi храми в Українi, з яких збереглося 16.
На теренах власне України, де тетраконхи раптово з'явилися i раптово зникли, неможливо простежити й зрозумiти походження i суть цих символiчних архiтектурних форм. Проблематичним є i питання щодо того, чи можна вважати прототипом українських тетраконхiв славетну Покровську церкву-твердиню ХІV-ХV столiть у с. Суткiвцi на Подiллi. План її справдi дуже нагадує план типового тетраконха, проте обсягово-просторова структура - рiзко вiдмiнна вiд тетраконха (вiдсутнiсть банi, стовп посеред четверика тощо - див. рис. 2). Окрiм того, дослiдженнями Є. Пламеницької доведено, що пiвнiчне й пiвденне рамена церкви не є первiсними, а добудованi пiзнiше. Тож Суткiвецьку церкву, на наш погляд, немає пiдстав залiчувати до тетраконхових.
Отже, рiвень сучасних знань дозволяє зробити висновок про те, що тетраконхи, як тип, не мають прямих прототипiв у зодчествi України i були, найвiрогiднiше, занесенi до нас у вже сформованому виглядi з iнших земель. Щоб визначити джерела i шляхи перенесення цих важливих символiчних форм, слiд розглянути проблему тетраконхiв в iсторiї свiтової архiтектури.
Тип тетраконхового храму вiдомий в архiтектурi багатьох країн Європи й Близького Сходу. Пов'язаний вiн iз християнським культурним колом i сформувався близько V ст. н. е. у Середземномор'ї на основi просторових композицiй, опрацьованих сирiйськими архiтекторами в iмператорському Римi (тетраконховий нiмфей вiлли Адрiана в Тiволi, II ст. н. е.).
У V i VI столiттях на християнському Сходi, у межах Схiдної Римської iмперiї, яку ми звично називаємо Вiзантiєю, великого розвитку набуло будiвництво мурованих купольних хрещалень - баптистерiїв. Сааме тут i виникла вперше класична тетраконхова композицiя, яка вже в VI столiттi дала такi грандiознi будiвлi, як тетраконхи в Босрi 513 року (рис. 3) i в Апамеї на Оронтi середини VI столiття (рис. 4). Цi споруди Пiвнiчної Сирiї через столiття змогли повторити вiрменськi зодчi в храмi Звартнотц в Ечмiадзинi 641-661 рокiв (рис. 5). За цим зразком на Кавказi зведено ще кiлька будiвель - круглий православний храм VI столiття у с. Лекит (Азербайджан) та церква середини VII столiття у с. Бана (Грузiя - див. рис. 6). Цi колосальнi ажурнi тетраконхи з круговим обходом справили вплив на розвиток архiтектури всього Середземномор'я - вiд Константинополя до Ломбардiї. Проте сам тип ажурного висотного (висотою близько 38 м) тетраконха з круговим обходом виявився архiтектурно-конструктивною системою, надто складною в тектонiчному планi i статично небезпечною. На думку дослiдника цих храмiв архiтектора-iнженера О. Кузнецова, це конструктивне завдання "не було тектонiчно розв'язане, i таке розв'язання логiчно навряд чи можливе". Тож не випадково бiльшiсть таких споруд зруйнувалися ще в стародавнi часи, переважно - унаслiдок землетрусiв.
Тема тетраконха, але ускладненого й розвинутого, простежується в церквах Сергiя i Вакха в Константинополi 527 року, Сан-Лоренцо в Мiланi 538 року, Сан-Вiтале в Равеннi 547 року (рис. 7). Дуже рано, ще на початку VI столiття, тетраконхову храмову композицiю було занесено до Болгарiї, ближче до наших теренiв. У с. Перуштиця Пловдивського округу збереглися рештки так званої Червоної церкви, що мала дiаметр банi 8 м i круговий обхiд довкола пiвденної i пiвнiчної екседр (рис. 8).
Найбiльшого розвитку тетраконхова тема набула протягом VII- XI столiть в архiтектурi Вiрменiї i Грузiї. Тут побудованi не лише зразки класичних тетраконхiв, найраннiшим з яких є церква Дзвелiґавазi другої чвертi VI столiття (Грузiя), церкви Айраванка та Ваневан (рис. 9), а й ускладненi восьмиконховi композицiї - собор у Нiноцмiнда третьої чвертi VI столiття, церква Хреста на о. Ахтамар 921 року (рис. 10). Трапляються тетраконхи, вписанi в прямокутник - церква Аставацин у Варагаванку X столiття (рис. 10) й тетраконхи квадрифолiєвого типу - церква Іоанна в Мастарi початку VII ст.
Розвиток цього типу храму йшов вiд простої центричної дiльницi - банi на квадратi - до хрещатих однобанних композицiй (простий тетраконх) i далi в бiк ускладнення, збiльшення площi й формування єдиного внутрiшнього простору (храмовий тип Джварi - див. рис. 11). Показово те, що на Кавказi й у Середземномор'ї рiвнобiжно формувалися i розвивалися два архiтектурних архетипи: хрестокупольнi й тетраконховi композицiї. Подекуди зустрiчаємо їх контамiнацiю - церква Апостолiв в Афiнах початку XI столiття (рис. 12), храм Багарана 631 року. Але в обох процесах вирiшальною i первинною була iдея купола на квадратi. Хрещатий розвиток простору такого храму диктувався як конструктивною логiкою, так i християнською символiкою.
Оскiльки основнi тетраконховi плани за своєю тектонiкою є класичними, то вони широко застосовувалися не тiльки у Вiзантiї, а й у середньовiчнiй Європi - як православнiй, так i католицькiй.
Значне мiсце в Константинопольськiй школi пiзньовiзантiйської архiтектури посiдають два тетраконхи XIV столiття - церква на о. Халки поблизу Константинополя та Панагiя Мухлiотиса в Константинополi (рис. 13). Це класичнi тетраконхи, проте дуже мiнiатюрних розмiрiв. Пiд їх впливом подiбнi композицiї поширилися на Балканах та проникли аж до Моравiї й Угорщини. Найближче до вiзантiйських прототипiв стоять тетраконхи Македонiї, Сербiї i Хорватiї (церква Миколи IX ст. бiля Дечан та церква X ст. у Велюсi (рис. 14); Заневацька церква X ст.; церква Миколи XI ст. поблизу Нiна). Провiнцiйним вiдголоском цього типу є тетраконхова церква XII столiття у с. Гура Сада в Трансильванiї (рис. 15).
У католицьких країнах Центральної i Захiдної Європи у романську добу набули значного поширення тетраконховi баптистерiї, каплицi, хрещальнi, домовi церкви. До класичних зразкiв належать капелла Всiх Святих, збудована близько 1150 року у клуатрi собору в Регенсбурзi (Баварiя), та баптистерiй ХІІ столiття в Марiано Коменс (Ломбардiя) (рис. 16). Тетраконховi плани мають капела Св. Хреста XII столiття у Монмажурi (Францiя) та бiльш раннi баптистерiї у Вiєла X столiття та у Гальяно 1007 року (Ломбардiя) (рис. 17).
Ближче до наших кордонiв зустрiчається чимало тетраконхiв ХІІ-ХІІІ столiть у Чехiї, Словаччинi, Угорщинi: церква Св. Яна XII столiття у Празi (рис. 16), церква Петра i Павла XII столiття у Ржезновiце, каплиця XIII столiття у с. Папоц.
На архiтектуру України доби Княжої держави тетраконховi типи, поширенi у пiвденно-захiдному довкiллi, впливу не справили. Нинi вiдомi з археологiчних розкопок пiдмурки лише одного тетраконхового храму другої половини ХІІ столiття у с. Побережжя поблизу Галича.
Значний iнтерес до центричних однобанних композицiй, у т.ч. й тетраконхових, пробуджується у Європi в епоху Вiдродження. Це пояснюється архiтектурно-технiчною досконалiстю цих типiв. У центричних спорудах найповнiше досягається єднiсть зовнiшнiх архiтектурних форм й iнтер'єру, довершено вирiшуються вимоги тектонiки. Безумовною iсторичною заслугою архiтекторiв iталiйського ренесансу є опанування вiзантiйської архiтектурно-конструктивної спадщини, органiчне поєднання ордерної системи з тектонiкою склепiнчасто-купольних систем, внаслiдок чого з'явились iталiйськi тетраконхи. Найдовершенiшим iз них є церква Санта Марiя делла Консоляцiоне в Тодi поблизу Перуджiї, споруджена в 1508-1524 роках. Тут реалiзовано архiтектурнi iдеї, вперше вiдображенi в деяких архiтектурних фантазiях Леонардо да Вiнчi. Будiвничим тiєї церкви був мiсцевий архiтектор Нiкола да Маттеуччо, на прiзвисько Кола да Капрарола, учень великого скульптора й архiтектора Донато Браманте, котрий, як вiдомо, приятелював з Леонардо да Вiнчi. З цими обставинами пов'язана версiя про те, що ця церква могла бути збудованою за моделлю Браманте як реалiзацiя iдей Леонардо да Вiнчi. Це чи не найбiльший у свiтi тетраконх (розмiри в осях 43 м, висота до основи хреста 48 м). Вiн характерний абсолютною єднiстю центричного висотно розкритого внутрiшнього простору. Церква в Тодi є просторовою оболонкою надзвичайної тектонiчної чистоти i за рiвнем архiтектурної досконалостi вiдповiдає собору св. Софiї в Константинополi (рис. 18).
Однак цей зразок не набув значного поширення нi в Італiї, нi в iнших католицьких країнах. Вiрогiдно, абсолютна єднiсть iнтер'єру не вiдповiдала вимогам католицького культу. Тож iз розвитком контрреформацiї будiвництво храмiв тетраконхового типу в католицькiй Європi припинилося.
Отже, широкий географiчний та хронологiчний дiапазон поширення тетраконхiв у Європi пояснюється тим, що за своєю чистою тектонiчною формою вони є одним iз небагатьох класичних архетипiв, вироблених архiтектурною думкою впродовж тисячолiть.
Саме цiлковита єднiсть внутрiшнього висотно розкритого простору, строга вiдповiднiсть йому геометрiї зовнiшнiх форм i були тими чинниками, завдяки яким тетраконхи стали популярними в Українi доби Гетьманщини, оскiльки вiдповiдали принципам народної монументальної архiтектури.
Протягом XVII-XVIII столiть нi в Польщi, нi в Литвi й Бiлорусiї, нi на Правобережнiй Українi тетраконхових храмiв не будували. Тому, шукаючи безпосереднiх прототипiв тетраконхiв нашої Гетьманщини, логiчнiше було б звернутися на пiвнiчний схiд, до Московщини, припустивши, що тетраконхи могли бути занесенi саме звiдти. Не випадково центрами поширення тетраконхiв в Українi є Глухiв, Нiжин, Стародуб i Полтава, тiсно пов'язанi в XVIII столiттi iз Москвою i Петербургом.
I справдi, як показали нашi дослiдження, цей тип храму було перенесено в Україну такими росiйськими архiтекторами, як Андрiй Квасов, не без впливу класичної захiдної архiтектури, з якою в серединi XVIII столiття були вже добре обiзнанi як росiйськi, так i українськi зодчi. У росiйськiй архiтектурi тетраконховi храми були явищем столичної елiтарної культури. Їх можна вважати архiтектурною модою XVIII столiття, яка, прийшовши в українськi землi з пiвнiчного сходу, виявилася спiвзвучною нацiональнiй культурi в широкому сенсi. Зазначимо, що лише першi тетраконхи фундувалися представниками правлячої елiти (родиною Розумовських) й належали до храмiв приватного й меморiального жанрiв.
Тетраконховi храми прижилися на Лiвобережжi, бо були близькими до мiсцевого типу церкви, який виробився на вiзантiйськiй основi в епоху українського Вiдродження з характерним планом у виглядi рiвнораменного грецького хреста, центричнiстю, ступiнчастим наростанням мас до центру, скульптурнiстю обсягiв та всефасаднiстю, розрахованою на круговий огляд споруди. У них була головна риса, притаманна українськiй нацiональнiй композицiйнiй iдеї: висотне розкриття i тотожнiсть внутрiшнього простору та геометрiї зовнiшнiх форм, максимальна єднiсть конструкцiї i архiтектонiки.
Тетраконхам притаманна чiтка i водночас багатозначна символiка архiтектурних форм. В основi всього лежить куб (центральний простiр храму - нава), що символiзує в християнському свiтоглядi землю i людину. Земний кубiчний простiр - нерухомий. Над ним панує пiдбанник iз сферичною банею. Бiчнi екседри, розташованi з чотирьох сторiн свiту, становлять пiвцилiндри, перекритi конхами. Сфера символiзує вогонь, рух i вiчнiсть. У стародавнiй свiдомостi форми куба й сфери охоплювали Всесвiт. Чотири екседри по сторонах свiту, якi разом з центральною банею символiзували основу християнського Всесвiту - Христа i чотирьох євангелiстiв, уособлювали й архаїчнiшi уявлення - чотири стихiї (землю, повiтря, воду i вогонь) та чотири пори року - основу хлiборобського календарного циклу. Отже, тетраконховий храм, як i iншi виробленi християнством типи, був наочною моделлю свiтобудови.
Якщо проаналiзувати посвячення українських тетраконхiв, то вимальовується картина, що нiяк не вiдрiзняється вiд ситуацiї з посвяченням храмiв iнших типiв: св. Трiйцi - 5 храмiв; св. Миколи - 4 храми; Вознесiння Господнього та Покрова Богородицi - по 2 храми; Рiздва й Успiння Богородицi, Спасо-Преображенський, Воздвиження Чесного Хреста, Трьох Святителiв, Іоанна Богослова, Архангела Михаїла та св. Петра i Павла - по 1 храму.
Так що символiка тетраконхового храму в Українi зовсiм не пов'язана з його посвяченням. У цьому полягає вiдмiннiсть вiд католицьких тетраконхiв, де цей тип будiвлi, в основi якого лежав грецький рiвнораменний хрест, присвячувався, як правило, Святому Хресту.
Тетраконховi храми з маленькими вiвтарями, без жертовникiв i дияконникiв, без хорiв, умiщали мало вiруючих i погано задовольняли вимоги православного богослужiння. Цiлком закономiрно, що протягом XIX столiття бiльшiсть тетраконхiв були добудованi рiзними прибудовами.
Тому такi споруди первiсно зводилися як храми-пам'ятники на вiдзнаку важливих подiй (Покровська церква у Нiжинi на честь вiдкриття однойменного ярмарку), як садибнi церкви великого панства (Орлiвка, Диканька), як надгробнi пам'ятники (Лемешi). Це узгоджується з функцiональним призначенням тетраконхiв у архiтектурi Захiдної та Центральної Європи VII-ХІІІ столiть (домовi церкви, мартирiї, баптистерiї, каплицi). Але згодом, завдяки символiчнiй наповненостi й пластичнiй виразностi, тетраконх набув популярностi, й окремi сiльськi й мiстечковi громади почали споруджувати тетраконхи як свої парафiяльнi храми за зразками мiських i "панських" церков (Рикове, Новi Млини).
Отже, в другiй половинi ХVIII столiття у мiру ознайомлення української елiти з архiтектурою сусiднiх країн у Гетьманщинi з'являються тетраконховi храми, якi виявилися суголосними основним тенденцiям архiтектури українського вiдродження i бароко - до рiвноваги обсягiв i мас, тектонiчної чистоти й логiчностi архiтектурної форми. Цi структури ґрунтувалися на яснiй символiцi архiтектурних форм, спiвзвучнiй нацiональним просторовим стереотипам. Тому тема тетраконха, що була провiдною в церковнiй архiтектурi Вiзантiї, Вiрменiї й Грузiї й епiзодично проявлялася в європейських країнах упродовж цiлого тисячолiття як один iз основних архiтектурних архетипiв, набула в Українi виразно нацiонального звучання. Українськi тетраконхи рiвною мiрою висловлюють нашу нацiональну iдентичнiсть в архiтектурi й поєднують її зi свiтовими архiтектурними процесами.

Література