культурна спадщина / історія / Г.Петренко / Качанівські студії / стор. 4

III. БУДІВЛІ
"Романтичні руїни"

У качанівському парку, на березі Великого озера, неподалік дороги до села Власівки містяться руїни дивної цегляної споруди. Є кілька переказів щодо походження та призначення її. Одні кажуть, що то замок польських магнатів (можливо, Рагузинських, у спадкоємному володінні яких Качанівка перебувала за часів Петра І. Інші запевняють, що то рештки козацької фортеці, спорудженої ще за тих часів, коли річка Смош була судноплавна. Проте це тільки легенди.

Висловлювалися здогади, ніби споруда призначалася для розміщення колекції українських старожитностей і її побудував Василь Тарновський-молодший у другій половині XIX століття. У листопаді 1877 року Микола Білозерський писав у листі: "По Вкраїні я зовсім не їздив. Тільки двічі був у молодого Тарновського. У нього вже чималенький музей нашої старовини... Для тих книжок і усякої старовини він мурує кам'яницю на пречудовому місці...". Але достеменно відомо те, що в Качанівці не було окремого приміщення для музейної збірки В.Тарновського. Принаймні про це не йдеться в жодному з відомих джерел з історії Качанівки. Відомо, що В.Тарновський-молодший у 1859 році проводив археологічні дослідження руїн. Саме за цим заняттям застав його Тарас Шевченко, завітавши до Качанівки в серпні того року. Можливо, Василь Васильович збирався пристосувати під музей споруду, про руїни якої йдеться?

Ключ до розгадки таємниці руїн дає відомий український історик Олександр Лазаревський, який товаришував з господарем і доволі часто бував у нього в Качанівці. У журналі "Пчела" (1875, №30) вміщено малюнок, підписаний як "Руїни будинку Б.Хмельницького в Суботові. З начерка Шевченка". Потім його надрукував "Исторический вестник", взявши, мабуть, із "Пчелы". Перебуваючи влітку 1889 року в Качанівці, Олександр Лазаревський побачив зображене на тому малюнку в натурі. Це були руїни качанівського парку. Тоді ж господар показував історикові й оригінал надрукованого в "Пчеле" та "Историческом вестнике" - написану олійними фарбами картину Василя Штернберга, який у 1836 - 1838 роках проводив у Качанівці вакації. Молодий художник змалював паркові руїни. Потім хтось зробив з картини ескіз олівцем, а ще хтось додав заманливий підпис у "Пчеле", який перекочував в "Исторический вестник".

З цього приводу О.Лазаревський опублікував у "Киевской старине" спростовання,де, зокрема, писав: "Названі будинком Хмельницького руїни качанівського парку, певне, і споруджені для представлення тих руїн, які мода XVIII ст. вважала неодмінністю кожного гарного парку. Власниками Качанівки в другій половині XVIII ст. послідовно були: граф Раґузинський і граф Рум'янцев-Задунайський; за одного з них, звичайно, і виникли "руїни" качанівського парку". До цього можна додати, що за Раґузинських у Качанівці парку як такого не було, отже не могло й бути якихось паркових атрибутів. Уперше розпланували парк за Рум'янцева в 1770-х роках. Тоді ж, очевидно, і влаштували руїни, щоб надати паркові романтичності, таємничості, загадковості. Це відповідало уподобанням графа, якого вабила екзотика. Досить згадати паркові споруди в інших його садибах, зокрема у Вишеньках і Черешеньках на Чернігівщині. Зрештою і сам палац у Качанівці задуманий і збудований у романтичному стилі.

На користь цієї версії свідчать також покладені перед руїнами величезні кам'яні брили, які мали підсилювати враження. Таким чином, з великою мірою вірогідності можна стверджувати, що руїни качанівського парку постали у XVIII столітті. Це унікальна пам'ятка садово-паркового мистецтва. Нічого подібного, принаймні в Україні, не збереглося. Серед таких пам'яток можна назвати хіба що деякі об'єкти в Павловському парку кінця XVIII - першої чверті XIX століття - колонаду Аполлона, руїни, руїнний каскад і колону "Кінець світу".

На жаль, "романтичні руїни" в Качанівці збереглися дуже погано. Це вже фактично руїни руїн. Уявлення про їхній первісний вигляд може дати вже згадана картина Василя Штернберга, яка, на жаль, не віднайдена, та ще малюнок з неї, вміщений у "Пчеле". Щоб остаточно ідентифікувати малюнок з руїнами качанівського парку, варто провести археологічні дослідження на місцях втрачених елементів, зображених на малюнку.

А втім, було ще одне зображення "романтичних руїн" - на полотні Костянтина Маковського "Вакханалія". Син художника Сергій згадував: "Восени 1888 року батько постійно їздив до Парижа, де закінчував свою "Вакханалію", одну з найменш вдалих своїх картин - приємне в ній лише пейзажне тло з оповитими виноградом "руїнами" Качанівки. "Вакханалію" передали згодом моїй матері, на забезпечення сім'ї, за особистим розпорядженням Олександра III. Картина висіла в петербурзькому помешканні до революції. Була придбана Рельженом, потім вона опинилася в Парижі. Здається, дотепер перебуває вона в майстерні чоловіка моєї покійної напівсестри Марії Костянтинівни Агабабової". Можливо, картина й справді зберігається в одній із паризьких збірок. Проте маємо й іншу, неперевірену інформацію - нібито "Вакханалія" дісталася Третьяковській галереї. Хоча гадаємо, там, радше, може зберігатися копія чи репродукція картини. Є надія віднайти репродукцію цього твору в давніх художніх виданнях або в каталогах пересувних виставок.

Що ж до використання руїн, то із спогадів старожилів відомо, що на початку XX століття, коли власниками Качанівки були Харитоненки, в одному з приміщень виготовляли свічки. А після того як садиба лишилася без господарів, добротну цеглу руїн розбирали як будівельний матеріал жителі сусіднього села Власівки. Саме через це споруда й потерпіла найбільше.

Із розміщенням у Качанівці дитмістечка в руїнах на якийсь час обладнали були пекарню. Нині унікальна пам'ятка потребує передусім розчищення, закріплення і консервації.

Примітки

Киевская старина. - 1897. - Т.56. - Янв. - С.149.
Там само. - 1890. - Т.28. - Март. - С.533.
Маковський С. Портреты современников. - Нью-Йорк, 1955. Зокрема Петра Ковбаси з с.Петрушівки.

Споруди вцілілі і втрачені

На території Качанівської садиби за весь період існування її зведено понад 50 різних житлових, господарських і службових будівель. На початок 1918 року в Качанівці було понад 30 споруд, включаючи сторожки, повітки, теплиці, льодовні. Крім того, поруч із садибою (де тепер Петрушівська школа) містилася економія з 10 будівлями (з них збереглися частково приміщення школи та комора з підвалом). У парку стояв будинок сторожа Кирила Коваля, на дамбі між Великим і Майорським ставками - водяний млин. Ще 6 будівель - на дворі священика, 3 - при дворі дяка.

На підставі документальних даних можна стверджувати, що в садибі були створені оптимальні умови для життя, господарювання, приймання гостей і відпочинку. На високому рівні тут займалися тваринництвом, птахівництвом, садівництвом, овочівництвом. Господарським потребам служили свої кузні, цегельні, млини, пекарні тощо. За Григорія Тарновського була навіть майстерня з вишивання бісером, де виготовляли високохудожні вироби, відзначені на міжнародних (всесвітніх) виставках.

Більшість спору/і архітектурно-паркового ансамблю кінця XVIII - початку XX століть у Качанівці втрачені за перші 50 років радянської влади. І все ж таки до нашого часу на колишній садибі лишилися будівлі різної о призначення, величезний парк і ставки. Це все дає підстави вважати Качанівку архітектурно-парковим ансамблем. Причому це єдина в Україні садиба, де в такому порівняно задовільному стані заціліли житлові, господарські й паркові споруди.

Усього збереглося п'ятнадцять будівель, не рахуючи "романтичних руїн" і паркових мостів:

І. Палац з флігелями. Кін. XVII - поч. XX ст.
2. Водонапірна вежа (при палаці). Др. пол. XIX ст.
3. Службові флігелі (па парадному дворі). Кін. XVIII - поч. XX ст.
4. Альтанка з гротом (Альтанка М.Глинки). Кін. XVIII - поч. XX ст.
5. Будинок електростанції. Поч. XX ст.
6. Будинок електротехніка (біля електростанції). XIX-поч. ХХ ст.
7. Будинок для службовців (казарма). Поч. XX ст.
8. Телятник (колишній службовий будинок). Др. пол.ХІХ СШ.
9. Свинарник (колишня стайня). Др. пол. XIX ст.
10. Стайня для робочих коней. Поч. XX ст.
11. Корівник. Поч. XX ст.
12. Льодовня. Поч. XX ст.
ІЗ. Каретня. Поч. XX ст.
14. Будинок-квартира завідувача двору. Поч. XX ст.
15. Георгіївська церква. 1816-1828 рр.

Палац (парадні зали, житлові й гостьові кімнати) використовували традиційно; у флігелях - кімнати частково для челяді й господарських потреб.

Водонапірну вежу побудував, очевидно, Василь Тарновський-молодший для забезпечення водою всього житлово-господарського комплексу садиби. У верхній частині її був металевий бак на 1200 відер, вода перепомповувалася з "абіссинського" колодязя за 15 сажнів від палацу. Відомо, що ця водонапірна вежа використовувалася за призначенням навіть у 1928 році. Згодом на господарському подвір'ї встановили типову металеву башту і вежа при палаці перестала діяти.

Службові флігелі (на парадному дворі) використовували, принаймні з половини XIX століття, майже незмінно - для обслуговування життя в палаці. На початку XIX століття один флігель називався гостьовим, другий - челядським. У 1905 році, скажімо, в правому (північному) флігелі розміщувалися пральня, прасувальня, кімнати дворецького, конторника й приїжджих; у лівому (південному) - кухня панська, посудомийня, кухня і їдальня для челяді, кімнати слуг та шафарки, продуктова комора. До 1918 року призначення лівого флігеля не змінилося, а в правому були кабінет, спальня, їдальня і ванна М.Оліва; у чотирьох кімнатах розміщувалися картини, індійські та єгипетські сувеніри. Підвали обох флігелів завжди використовували для зберігання вин та окремих видів продуктів.

Альтанка з гротом згадувалася ще за часів графа С.Рум'янцева як "грот... с над оным для гульбища залом". Як місце відпочинку й розваг павільйон служив завжди. Відповідно був і вмебльований: плетені лави, крісла, столи, стільці, канапи, етажерка, плетений килим по всій площі підлоги, троє менших килимів. Грот відповідно правив за винний погріб. У радянський час, коли в Качанівці діяли лікувально-оздоровчі заклади, його використовували для зберігання засолених овочів.

Приміщення електростанції спершу було одноповерховим і мало три відділення: центральне посередині - для динамомашини (локомобіль "компаунд", 16-сильний) і парового казана, поряд - акумуляторне відділення і ванна. Горище було пристосоване для різних електротехнічних пристроїв. Там також сушили білизну. Другий поверх надбудовували в повоєнний час, коли в Качанівці розміщувався санаторій.

Будинок-квартиру електротехніка збудували, напевно, ще за Тарновських і спочатку використовували для розміщення сторожових і мисливських собак. В інвентарі садиби за 1905 рік його названо "будинком для собак". У 1911 році будинок відремонтовано й пристосовано під квартиру електротехніка. До того часу електротехнік і водопровідник мешкали в правому службовому флігелі біля палацу.

Будинок для службовців (теперішній адміністративний корпус) у різних інвентарях називається казармою або кучерським будинком. Це було житло на зразок гуртожитку для кучерів, а також службовців. Внутрішнє перерозпланування будинку виконано вже в радянські часи.

Телятник, збудований за Тарновських, призначався спочатку під житло для службовців і називався кучерським будинком. А коли на початку XX століття поруч постав новий просторий службовий флігель, старий пристосували під телятник. Ще пізніше, коли М.Олів придбав авто, два відділення відвели під гараж.

Свинарник збудували за Тарновських, певне, у другій половині XIX століття. В приміщенні утримували корів. Пізніше, коли в 1898 - 1902 рр. спорудили новий корівник, колишній свинарник пристосували під стайню. В інвентарі за 1918 рік приміщення вже називається свинарником.

Стайня для робочих коней (тепер гараж) збудована в 1911-1912 роках. Мала два відділення, перегороджених дошками. На горищі сушили та зберігали сіно й зерно. Поряд зі стайнею для робочих коней, перпендикулярно до каретні, стояла ще одна стайня - для виїзних коней. Розібрали її за радянського часу (цегляний підмурок будівлі залишився по всьому периметру на глибині 30 - 50 см).

Корівник з самого початку призначався для утримання племінних корів. На 1 березня 1897 року в Качанівці було 15 корів, 2 бугаї, 11 бичків і телиць. Нове приміщення, розраховане на 16 корів, мало два відділення, між якими містився коридор з напувалками.

Льодовні будували на території теплично-парникового господарства і зберігали там кореневища рослин, живці фруктових дерев, насіння, городину, садовину і, звичайно, харчі. В інвентарях садиби різних років зазначаються дерев'яні льодовні, покриті бляхою. У 1918 році їх було дві. Мабуть, одну з них і відремонтували в радянський період.

Каретню, що збереглася, споруджено в 1898-1902 роках. До того часу в садибі, певно, були дерев'яні каретні, збудовані за Тарновських. Нова будівля, крім відділень для екіпажів, мала кімнату з кубом для нагрівання води, дві кімнати для збруї і невеликий коридор, де стояв телефонний апарат. У різні часи в каретні розміщувалося до 20 карет, колясок, ландо, шарабанів, бреків, тарантасів, фаетонів тощо. Були, звичайно, й сани. У радянські часи кареню перебудували й пристосували під житло для персоналу санаторно-курортних закладів.

Будинок-квартиру завідувача двору частіше називають будинком садівника. Справді, в інвентарі за 1905 рік флігель саме так і називається і тільки пізніше він став квартирою завідувача двору. Два поверхи сполучалися двомаршовими сходами і призначалися для однієї сім'ї. В радянський період у будинку влаштували три квартири - дві на першому й одну (з окремим входом) на другому поверсі. Нині це готель для гостей.

Одночасно із зведенням будинку поруч збудували великий сарай для господарських потреб мешканців, дві напівзруйновані цегляні стіни сараю збереглися дотепер, дві інші, дерев'яні, повністю втрачені.

Георгіївська церква була, напевне, задумана спочатку як садибна церква з родинною усипальнею. За часів Г.Тарновського вона, мабуть, і була такою. З другої половини минулого століття, коли порядки в садибі стали демократичнішими, до храму дістали доступ усі парафіяни з довколишніх сіл - Власівки, Петрушівки, Ковтунівки, Купини. За спогадами старожилів, у післяреволюційний час церква була закрита. Коли у Качанівці розміщувалося дитяче містечко, в церкві влаштували крамницю, яка проіснувала до початку війни. За німецької окупації в церкві правилося. У 1948 році постановою Чернігівського облвиконкому М" 1576 від 27 травня приміщення її, "зайняте релігійною громадою", було передане Качанівському курорту. Тут розміщувався клуб курорту, а потім і санаторію.

У підвальному приміщенні церкви свого часу в спеціальних саркофагах були після муміїзації поховані Г.Тарновський і В.Тарновський-старший. Після революції усипальню зруйнували.

Досі ми коротко схарактеризували збережені будівлі. Проте, як удалося з'ясувати за різними документами, в різний час у садибі було втрачено щонайменше тридцять споруд. Це:

І.Телятник дерев'яний, обкладений цеглою, покритий оцинкованою бляхою (збудований за Тарновських).
2. Комора дерев'яна, покрита бляхою (збудована за, Тарновських).
3. Дві повітки дерев'яні, покриті бляхою (збудовані за Тарновських).
4. Льодовня дерев'яна, покрита бляхою (збудована за Тарновських).
5. Оранжерея (збудована за Почеків або Тарновських).
6. Дві сторожки деревяні в парку (збудовані за Тарновських).
7. Будинок у лісі дерев'яний, покритий околотом (побудований за Тарновських).
8. Кам'яниця, покрита околотом (збудована за Тарновських).
9. Повітка мурована біля будинку садівника (збудована за П.Харитоненка).
10. "Китайська альтанка" (можливо, збудована за П.Рум'янцева-адунайського).
II. Повітка плетена, покрита околотом, біля будинку доглядача парку (збудована за Тарновських).
12. Дві теплиці кам'яні зі скляними рамами.
ІЗ. Шість будівель на подвір'ї священика (збудовані за Тарновських).
14. Три будівлі на подвір'ї дяка (збудовані за Тарновських).
15. Кузня мурована, покрита деревом (збудована за Тарновських).
16. Млин водяний (можливо, збудований за Почеків).
17. Вітряк.
18. Дві повітки для виготовлення цегли (стояли, напевне, і території економії; за П.Харитоненка споруджено нову цегельню).
19. "Чайна альтанка" (збудована, можливо, за П.Рум'янцева-3адунайського або Почеків).
20. Пристань для човнів (збудована до 1836 р.).
21. Українська хата "Порада" (збудована В.Тарновським- молодшим).
22. Пташник (збудований 1912р.).
23. Кегельбан (збудований у 1898-1902 рр.).
24. Абіссинський колодязь.
25. Два покриття над криницями.
26. Стайня мурована, покрита ґонтом {збудована за Тарновських).
27. Альтанка в саду (збудована за Тарновських).
28. Лазня для робітників на стаєнному подвір'ї.
29. Лазня дворянська (збудована за Тарновських).
30. Повітка дощата (збудована за Тарновських).

З метою якомога повнішої музеєфікації садиби, а також перспективного розвитку заповідника (зважаючи на заборону нового будівництва в заповідній зоні) доцільно відтворити архітектурно найцінніші з втрачених споруд, а також деякі господарські будівлі з наступним використанням їх для потреб заповідника. Відтворити частину втрачених споруд XVIII - XIX століть потрібно ще й задля цілісного відновлення і сприймання архітектурно-художнього та історико-побутового середовища періоду розквіту садиби, коли тут жили М.Глинка, М.Гоголь, В.Штернберг, Т.Шевченко та інші діячі культури.

Виходячи з цих міркувань, пропонуємо відтворити такі будівлі:

1. "Чайну альтанку". XVIII - пер. пол. XIX сіп.
2. Хату "Пораду". XIX ст.
3. Повітку біля будинку садівника. Поч. XX ст.
4. Кузню цегляну. XIX ст.
5. Млин водяний. Поч. XIX ст.
6. Стайню для виїзних коней. XIX ст.
7. Альтанку в саду. XIX ст.
8. Будинок доглядача парку. XIX ст.
9. Повітку біля будинку доглядача парку. XIX ст.
10. Два паркові містки.
11. Оранжерею цегляну зі скляними рамами. XIX ст.
12. "Китайську альтанку". XVIII - XIX ст.
ІЗ. Два вітряки.
14. Кегельбан. Поч. XX ст.

Поетапне відтворення споруд передбачається, природно, на віддалену перспективу. Однак для поновлення краєвиду садиби періоду розквіту її, а також для життєзабезпечення заповідника деякі з них доцільно відтворити вже тепер.

Крім того, розширивши й поглибивши концепцію розвитку заповідника, доцільно було б створити на базі Качанівської садиби культурно-господарські асоціації з залученням до неї Парафіївського цукрозаводу, цегельного заводу, рибного господарства тощо. Усе це свого часу належало Харитоненкам, за яких провадилась найактивніша господарська діяльність. Цілісність комплексу можна відновити і в рамках заповідника, якщо приєднати до нього землю, усі ставки, територію колишнього підсобного господарства, деякі інші елементи Парафіївського маєтку часів Харитоненків. При цьому до охоронної зони і зони регульованої забудови мають бути включені всі водоймища й землі, на яких розташовані Парафіївка, Власівка, Петрушівка, Купина, Проліски, Ковтунівка і, можливо, Ступаківка. Мається на увазі, що сюди ввійдуть і мисливські вгіддя, а це дасть можливість організувати, крім традиційного, рибальсько-мисливський туризм. Комплексний підхід до справи вирішить проблему самофінансування, а значить, виживання й розвитку заповідника в ринкових умовах.

Примітки

Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. - Ф.356. - Оп.1. - Спр.60. -Арк.1-7., - Спр.7. - Арк.29. , - Спр.60. - Арк.178-179.
Зразки вишивок цієї майстерні зберігаються зокрема в Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського і Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві.
У переліку назви будівель подано за їхнім призначенням станом на 1 березня 1918р.
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. - Ф.Р. - 393. - Оп.1. - Спр.510. -Арк. 21-29., - Ф.356. - Оп.1. - Спр. 9. - Арк.63,70 зв., - Спр.60. - Арк. 122-136. Чернігівський історичний музей. - Ан 28-212 515
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. - Ф.356. - Оп. 1. - Спр.60. - Арк.. 137-145. , . - Спр. 19. - Арк.2., - Спр.60. - Арк.5. , -Арк.6. ^ Там само. -Арк.4. , - Спр.1. -Арк.11., - Спр.9. - Арк.З., - Спр.4. - Арк.55 зв.
Державний архів Чернігівської області. - Ф.Р. - 5036. - Оп,2. - Спр. 136. - Арк.94-95.
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині.-Ф.356.-Оп.1.-Спр.60.-Арк.16., - Спр.З. - Арк.80., -Арк.29.