культурна спадщина / ландшафтні

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ВІДНЕСЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЛАНДШАФТІВ ДО
ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

І.О.Касяненко

1. Вступ
1.1. Термiн "культурний ландшафт" було запроваджено в мiжнарод-ну пам'яткоохоронну термiнологiю у 1992 р. документом ЮНЕСКО "Робочi провiднi настанови щодо втiлення у життя Конвенцiї про все-свiтню спадщину"1 (далi - "Провiднi настанови") з метою реалiзацiї положення про "спiльнi творiння людини та природи", що мiститься у статтi 1 зазначеної Конвенцiї2 (далi - Конвенцiя). Вiдповiдно до "Про-вiдних настанов" цим термiном охоплюється усе рiзноманiття природ-но-антропогенних утворень, якi трактуються як специфiчний вид пам'-яток.

У зазначених настановах наведенi визначення, розподiл на катего-рiї та основнi характеристики культурних ландшафтiв3.

1.2. Прологом до теми "культурний ландшафт", на яку було звернуто увагу мiжнародного спiвтовариства, можна вважати Рекомендацiю ЮНЕСКО щодо охорони краси та характеру ландшафтiв i мiсць4. В Ре-комендацiї наголошується, що "охорона не повинна обмежуватись природними ландшафтами i природними мiсцями, а має також поши-рюватись на ландшафти i мiсця, формування яких цiлком або частково завдячує працi людини". При цьому пiдкреслюється важливiсть "забез-печення охорони певних ландшафтiв i мiсць, таких як мiськi ландшаф-ти i мiсця, яким зазвичай загрожує найбiльша небезпека, зокрема, че-рез будiвельнi роботи та земельну спекуляцiю".

Тема охорони такої категорiї "культурних ландшафтiв", як iсторич-нi сади та парки, набула подальшого розвитку у Флорентiйськiй хартiї5.

1.3. Окремi аспекти ототожнення та охорони утворень, культурно значущi ознаки яких сформувалися завдяки тiсному взаємозв'язку люд-ських та природних чинникiв, знаходили вiдображення у радянському аконодавствi. Про це свiдчать, наприклад, декрети Ради Народних Комiсарiв РРФСР "Про охорону пам'яток природи, садiв i паркiв" (1921 р.) та "Про облiк i охорону пам'яток мистецтва, старовини i при-роди" (1924 р.); "Положення про пам'ятники культури i природи" (1926 р.) та "Положення про охорону пам'яток культури на територiї Української РСР" (1948 р.), затвердженi вiдповiдно Радою Народних Комiсарiв УРСР та Радою Мiнiстрiв УРСР; Закон Української РСР "Про охорону i використання пам'яток iсторiї та культури" (1978 р.). Дещо бiльшої уваги питанням охорони утворень природно-антропогенного походження придiлено у чинному Законi України "Про охорону куль-турної спадщини" (2000 р. з подальшими змiнами).

У зазначених документах простежуються тенденцiї до, по-перше, розмежування пам'ятки природного та природно-антропогенного по-ходження, по-друге, створення окремих органiв, вiдповiдальних за їх охорону, по-третє, збiльшення чисельностi видiв пам'яток природно-антропогенного походження, вiднесених до об'єктiв культурної спад-щини. Так, у 1926 р. при Наркоматi освiти УСРР, на який покладалася загальна вiдповiдальнiсть за охорону "пам'ятникiв культури i приро-ди", були заснованi Український Комiтет охорони пам'ятникiв культу-ри та Український Комiтет охорони пам'ятникiв природи; у 1948 р. "Положенням про охорону пам'яток культури" (п. 2а) - на той час ре-гулятивом у сферi охорони культурної спадщини - були охопленi пар-ки та iншi витвори садово-паркового мистецтва, пов'язанi зi стародав-нiми спорудами чи їх рештками, а законом "Про охорону i використан-ня пам'яток iсторiї та культури" 1978 р. (ст. 6) - ще i певнi природнi ландшафти.

1.4. Чинним Законом "Про охорону культурної спадщини" (стаття 2, частина друга) розширено перелiк видiв об'єктiв культурної спадщини. Проте вiдсутнiсть у ньому, як i в iнших вiдповiдних законодавчих актах, термiна "культурний ландшафт" ускладнює класифiкацiю природно-ан-тропогенних утворень як об'єктiв культурної спадщини згiдно з прин-ципами, встановленими ЮНЕСКО. Це не сприяє чiткому розмежуван-ню повноважень та функцiй органiв, вiдповiдальних за охорону культур-ної спадщини та охорону (захист) природної спадщини, призводить до дублювання облiкової документацiї та державної реєстрацiї таких утво-рень, неоднозначного трактування правових норм тощо.

1.5. Зважаючи на прагнення України до iнтегрування у свiтове спiв-товариство, постає питання про необхiднiсть адаптувати вiтчизняне законодавство до норм i принципiв мiжнародного права. Безпосеред-ньо культурної спадщини стосуються норми i принципи, зафiксованi у документах ЮНЕСКО, таких як Конвенцiя, пов'язанi з нею вищезгада-нi "Провiднi настанови", вiдповiднi рекомендацiї, а також у схвалених ЮНЕСКО документах, насамперед хартiях, iнших спецiалiзованих мiжнародних органiзацiй, що спiвпрацюють з ЮНЕСКО.

Конвенцiя та "Провiднi настанови" вiдносяться до нормативно-пра-вових актiв, обов'язкове дотримання яких випливає з причетностi дер-жав до Конвенцiї, тодi як Рекомендацiї ЮНЕСКО та схваленi нею до-кументи iнших спецiалiзованих мiжнародних органiзацiй хоча i мають менш обов'язковий характер, проте репрезентують узагальненi наста-нови, що спираються на узагальнений передовий досвiд рiзних держав у сферi охорони нерухомої культурної спадщини. Тому запровадження встановлених цими документами норм та принципiв у вiтчизняне зако-нодавство слiд розглядати не лише як спосiб стимулювати мiжнародне спiвробiтництво, що за Конституцiєю ЮНЕСКО є метою цiєї органiза-цiї, але i як джерело пiдвищення рiвня охорони власної культурної спадщини.

2. Правові підстави віднесення культурних ландшафтів до об'єктів культурної спадщини

2.1. Згiдно з Конституцiєю ЮНЕСКО6 на Україну, як i на будь-яку iн-шу державу-члена, покладається обов'язок дотримуватися рекоменда-цiй та мiжнародних конвенцiй, схвалених Генеральною Конференцiєю цiєї органiзацiї, шляхом запровадження встановлюваних ними норм та принципiв у своє законодавство - чи то прийняттям нових правових та нормативних актiв, чи то внесенням вiдповiдних змiн та поправок до чинного законодавства.

2.2. У 1988 р. Україна ратифiкувала Конвенцiю i набула статусу дер-жави-сторони мiжнародного договору, яким є Конвенцiя. Як вiдомо, втiлення у життя Конвенцiї покладено на спецiальний мiжурядовий ор-ган - Комiтет всесвiтньої спадщини7, який дiє на пiдставi Конвенцiї та ретельно опрацьованих "Провiдних настанов" щодо її реалiзацiї. От-же, зобов'язання України випливають як iз положень Конвенцiї, так i з приписiв зазначених настанов.

Зважаючи на те, що принципи та норми чинного вiтчизняного зако-нодавства у сферi охорони культурної спадщини не завжди спiвпада-ють iз принципами та нормами, встановлюваними мiжнародними до-говорами, стороною яких є або може стати Україна, Законом України "Про охорону культурної спадщини" введено норму верховенства мiжнародного права, зокрема у статтi 48 зазначається: "Якщо мiжнарод-ним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Ра-дою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що передбаченi законо-давством України про охорону культурної спадщини, застосовуються правила мiжнародного договору України".

2.3. До ключових положень Конвенцiї вiдносяться статтi 1-3. У пер-ших двох статтях наведено типи та визначення об'єктiв, вiднесених окремо до культурної спадщини та до природної спадщини, а у статтi 3 мiститься вимога до кожної держави-сторони Конвенцiї "ототожнити i розмежувати рiзнi здобутки, розташованi на її територiї, згiдно зi статтями 1 та 2".

Аналогiчнi визначення й розмежування об'єктiв спадщини зафiксованi в "Рекомендацiї щодо захисту культурної та природної спадщини на нацiональному рiвнi"8 (роздiл I, пункти 1 та 2), прийнятій Генеральною Конференцiєю ЮНЕСКО водночас із Конвенцiєю. Це означає, що за-значенi положення стосуються об'єктiв спадщини будь-якого рiвня зна-чущостi - загальнолюдського, нацiонального, регiонального, мiсцевого.

Слiд пiдкреслити, що за Конвенцiєю "спiльнi творiння людини та природи", репрезентантом яких є "культурнi ландшафти", вiдносяться виключно до об'єктiв культурної спадщини типу "мiсця" або згiдно з вiтчизняною термiнологiєю - "визначнi мiсця".

2.4. Вiдповiдно до "Провiдних настанов" будь-який об'єкт, що виник завдяки взаємодiї працi людини та природи, тобто "культурний ланд-шафт", має вiдноситись до культурної спадщини навiть у випадку, коли його природна складова теж заслуговує на захист. Верховенство куль-турної спадщини випливає тут не через переваги суспiльної значущостi її об'єктiв над об'єктами природної спадщини, а через бiльш широке поле нормативно-правового забезпечення та бiльшу рiзноманiтнiсть заходiв щодо її охорони в порiвняннi з природною спадщиною. У зв'яз-ку з цим доречно пригадати, що стосовно природної спадщини в мiж-народних документах зазвичай використовується термiн "захист" ("protection"), тобто забезпечення схоронностi, статус-кво iснуючого стану об'єкта, в якiйсь мiрi його "недоторканостi"9, тодi як стосовно культурної спадщини використовується термiн "охорона" (фр. sauveg-arde, англ. safeguarding), що охоплює широкий спектр дiяльностей, у тому числi захист як її складову.

2.5. Як свiдчить стан чинного вiтчизняного законодавства та ре-альна практика, Україна поки ще не впоралася належним чином iз ключовою вимогою Конвенцiї - чiтко розмежувати об'єкти культур-ної та природної спадщини. Якщо за Законом "Про охорону культур-ної спадщини" - базовим у цiй сферi - утворення природно-антропо-генного походження та певнi ландшафти вiднесенi до об'єктiв куль-турної спадщини (ст. 1), а їхнi територiї належать до категорiї земель iсторико-культурного призначення (ст. 34), то за Земельним кодек-сом "штучно створенi об'єкти (ботанiчнi сади, дендрологiчнi парки, зоологiчнi парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва)" включаються до складу земель природно-заповiдного фонду (ст. 44), тобто до сфери захисту природи, а отже - пiдпадають пiд дiю законо-давства, досить вiдмiнного вiд законодавства щодо охорони культур-ної спадщини.

2.6. До викладеного у пунктi 2.4 слiд додати, що в Конвенцiї та iнших документах ЮНЕСКО, в Конвенцiї про охорону архiтектурної спадщи-ни Європи (Рада Європи, 1985 р.) та Статутi ІКОМОС (1978 р.) прий-нято однаковий розподiл об'єктiв культурної спадщини за типами, згiд-но з яким "спiльнi творiння людини та природи" вiднесенi до типу "мiсця". Мiж тим чинним Законом України "Про охорону культурної спадщини" хоча i унормовано аналогiчну типологiю (ст. 2, п. 1), проте невизначенiсть зв'язкiв мiж типами та видами (п. 2) дає привiд для про-довження традицiї розподiлу об'єктiв лише за видами, що не вiдповiдає усталеним мiжнародним стандартам, вимогам Конвенцiї, врештi-решт - нормам самого зазначеного Закону.

3. Методологічні підстави ототожнення утворень, охоплюваних терміном "культурниї ландшафт"

3.1. Методологiчною базою для ототожнення утворень природно-антропогенного походження, охоплюваних термiном "культурний ландшафт", визначення їхнiх характерних ознак, розмiрiв та форм те-риторiї слiд вважати насамперед приписи та роз'яснення ЮНЕСКО, що мiстяться у "Провiдних настановах" (п. 47 основного тексту та пп. 3-13 Додатка 3).

У цьому документi сформульовано насамперед базову дефiнiцiю: "культурнi ландшафти - це культурнi здобутки, що репрезентують спiльнi творiння людини та природи... Вони iлюструють еволюцiю людської спiльноти та її облаштування впродовж часу пiд впливом ма-терiальних обмежень та/або сприятливих можливостей, обумовлених природним середовищем та послiдовними соцiальними, економiчни-ми i культурними чинниками, як зовнiшнiми, так i внутрiшнiми".

3.2. Вiдповiдно до "Провiдних настанов" культурнi ландшафти подi-ляються на три великi категорiї.

Першу категорiю становить "чiтко визначений, свiдомо задуманий та створений людиною ландшафт, що найлегше пiддається ототож-ненню, включаючи ландшафти садiв та паркiв, створених з естетичних мiркувань" i часто пов'язаних iз рiзноманiтними будiвлями або ансамб-лями.

Другу категорiю становить "справжнiй еволюцiйний ландшафт, який виник iз соцiальної, економiчної, адмiнiстративної та/або релi-гiйної потреби i набув сучасної форми у зв'язку та у взаємодiї з природ-ним середовищем", вiдкарбувавши цей процес у своїх структурi та фор-мi. Ця категорiя пiдроздiляється на:
- "релiктовий (або застиглий) ландшафт, еволюцiйний процес якого на певний момент у минулому, чи то раптово, чи то за якийсь час, зупи-нився, а його суттєвi ознаки залишилися вiзуально сприйнятливими";
- живий ландшафт, тобто ландшафт, еволюцiйний процес якого все ще вiдбувається, який "зберiгає активну соцiальну роль у сучасному су-спiльствi, тiсно пов'язаний з традицiйним способом життя" i разом з цим "виявляє безсумнiвнi свiдчення своєї еволюцiї впродовж часу".

Третю категорiю становить "асоцiативний культурний ландшафт", тобто ландшафт, культурна значущiсть якого визначається "скорiше си-лою асоцiацiї релiгiйних, художнiх або культурних явищ природної складової, нiж матерiальним слiдами культури, якi можуть бути незнач-ними чи навiть вiдсутнiми".

3.3. До культурних ландшафтiв вiдносяться об'єкти рiзної величи-ни - вiд скромних скверiв та паркiв населених мiсць до великомасш-табних територiальних утворень, що сформувалися внаслiдок перебiгу значних iсторичних, господарських та культурних процесiв або асоцi-юють з певними подiями, традицiями тощо. Вибiр розмiру культурних ландшафтiв пов'язується з їх функцiями, читабельнiстю та здатнiстю належним чином репрезентувати притаманнi їм культурнi особливо-стi, включаючи усталенi традицiї духовного вiдношення людини до природи.

За формою територiї культурнi ландшафти можуть бути як компакт-ними, так i витягнутими, лiнеарними, що сформувалися, зокрема, вздовж традицiйних культурно значущих комунiкацiй (водних, сухопут-них або змiшаних).

3.4. Для визначення культурних ландшафтiв, що пiдлягатимуть охо-ронi, використовуються критерiї, встановленi ЮНЕСКО для будь-яких iнших об'єктiв культурної спадщини. Зважаючи на те, що вiтчизнянi критерiї, затвердженi Кабмiном України10, не в повнiй мiрi вiдповiдають критерiям ЮНЕСКО11 стосовно культурної спадщини (критерiї (i) - (vi)), останнi доцiльно процитувати (п. 77 "Провiдних настанов"). Отже, об'єкт культурної спадщини, що пiдлягає охоронi, має вiдповiда-ти хоча б одному з таких критерiїв:

I. Репрезентувати шедевр творчого генiя людини.
II. Виражати важливi взаємовпливи, впродовж даного перiоду або у визначеному культурному ареалi, в розвитку архiтектури або техноло-гiї, монументальних мистецтв, планування мiст або створеннi ланд-шафтiв.
III. Свiдчити про загальнолюдську чи принаймнi виняткову культур-ну традицiю або живу чи зниклу цивiлiзацiю.
IV. Являти видатний зразок типу будiвлi, архiтектурного чи техноло-гiчного ансамблю або ландшафту, що iлюструє значний перiод або значнi перiоди iсторiї людства.
V. Бути видатним зразком традицiйного людського розселення, тра-дицiйного використання територiї або морської акваторiї, репрезен-тативним для культури (чи культур) або взаємодiї людини з середови-щем, особливо коли воно стає вразливим пiд впливом необоротних змiн;
VI. Бути безпосередньо або в якийсь матерiальний спосiб зв'язаним з подiями або живими традицiями, iдеями, вiруваннями чи мистецьки-ми та лiтературними творами, що мають виняткове загальнолюдське значення (Комiтет вважає, що цей критерiй здебiльшого має викорис-товуватись разом із iншими критерiями).

3.5. Крiм цiннiсних критерiїв, культурнi ландшафти мають вiдповi-дати умовам автентичностi, визначеним на пiдставi Нарського доку-мента про автентичнiсть 1994 р., та цiлiсностi, якi стисло сформульо-ванi в пунктах 79-93 "Провiдних настанов".
3.6. Додатковим методологiчним пiдґрунтям визначення об'єктiв, охоплюваних термiном "культурний ландшафт", можуть слугувати пев-нi положення таких мiжнародних документiв, як "Рекомендацiя щодо охорони краси та характеру ландшафтiв i мiсць" (ЮНЕСКО, 1962 р.), Флорентiйська хартiя (ІКОМОС-IФЛА, 1981 р.), а також законодавства окремих держав, якi безпосередньо або опосередковано стосуються питань охорони культурних ландшафтiв як утворень природно-антро-погенного походження.

4. Висновки та пропозиції

Наведений вище аналiз щодо правових та методологiчних аспектiв культурних ландшафтiв дає пiдстави дiйти наступних висновкiв.

1. Термiн "культурний ландшафт" було офiцiйно введено ЮНЕСКО в мiжнародну пам'яткоохоронну термiнологiю у зв'язку з реалiзацiєю положення статтi 1 Конвенцiї, яке стосується "спiльних творiнь люди-ни та природи" або, за вiтчизняною термiнологiєю, природно-антро-погенних утворень. Введення цього термiна у вiтчизняне законодав-ство слiд вважати не лише правомiрним, а й обумовленим обов'язками України як члена ЮНЕСКО i сторони Конвенцiї, яка являє собою фор-му мiжнародного договору, ратифiкованого Україною.

2. Утворення, охоплюванi термiном "культурний ландшафт", мають вiдноситись до об'єктiв культурної спадщини типу "мiсця" (за вiтчизня-ною термiнологiєю - "визначнi мiсця") i на них має поширюватись дiя законодавства про охорону культурної спадщини.

3. З метою приведення Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Земельного кодексу України у вiдповiднiсть до норм та принципiв ЮНЕСКО, якi стосуються об'єктiв, охоплюваних термiном "культурний ландшафт", необхiдно пiдготувати та в установленому по-рядку подати на розгляд до Верховної Ради України вiдповiднi пропо-зицiї з цього питання.

4. На пiдставi вiдповiдних положень Конвенцiї, пов'язаних з нею "Провiдних настанов", Рекомендацiї ЮНЕСКО щодо охорони краси та характеру ландшафтiв i мiсць, Венецiйської хартiї, Флорентiйської хартiї, Нарського документа про автентичнiсть, з урахуванням вiтчиз-няного та зарубiжного досвiду слід розробити методичнi рекомендацiї або положення щодо ключових аспектiв охорони пам'яток, охоплюва-них термiном "культурний ландшафт".