культурна спадщина / ландшафтні

Бахчисарайський Свято-Успенський монастир -
спільний витвір людини і природи

О.А.Кожушко
О.О.Зливкова

Серед кримських печерних монастирів Свято-Успенський виділяє насамперед те, що ця обитель, яка виникла ще за часів Візантійської імперії, практично не припиняла свого існування впродовж останнього тисячоліття.

Появу штучних печер Успенського монастиря, як штучних печер у частині гірського Криму, дослідники визначають періодом раннього середньовіччя.

Утворення Успенського монастиря відноситься до VIII ст.

На думку дослідника Т.А. Бобровського, на першому етапі (VIII-XV ст.) це був великий печерний монастир, комплекс якого скла-дався щонайменше зі 116 скельних споруд, розташованих в урвищах обох схилів балки Майрам-Дере. Скельні споруди комплексу утворюва-ли принаймні 7 окремих угруповань середньовічного часу.

Монастир формувався як печерне поселення ченців, ймовірно, організованих у лаврську общину. Подібні утворення широко відомі у християнському світі. Їх характеризує наявність центрального осередку - так званого ядра лаври, в якому знаходились соборна церква, трапезна та келії монастирського керівництва і обслуги. Основна ж маса ченців мешкала в окремих келіях або невеличких поселеннях, розташованих неподалік від ядра та пов'язаних з ним спеціально прокладеними дорогами.

Щодо Успенського монастиря, то для середньовічної доби можна припустити, що роль ядра відігравав печерний комплекс з Успенською церквою, а братія переважно жила у численних печерних спорудах, гротах та прискельних будівлях навколо ядра обабіч балки Майрам-Дере. Центральний комплекс монастирських печер складався не менш як з десяти скельних споруд, розташованих у 4-5 ярусів у радіусі 100 м навколо Успенської церкви.

Успенська монастир-лавра функціонувала, ймовірно, до XV ст. і припинила своє існування після завоювання Криму Османською імперією(1).

Другий етап розвитку цієї території (XV-XVIII ст.) пов'язаний з існуванням невеличкого (в межах колишнього ядра лаври) монастиря, що був резиденцією Готського митрополита. У цей же час на території балки Майрам-Дере формується грецьке поселення Маріамполь, безпосередньо пов'язане з Успенським монастирем. Мешканці цього поселення жили у надземних кам'яних будівлях на дні та північно-східному схилі балки, подекуди використовуючи стародавні монастирські печери для господарських потреб. Для цього часу маємо й вперше задокументовані межі монастиря з його спорудами, які можна побачити на плані м. Бахчисарай, що датований 1737 роком(2). Після переселення в 1778 році православного населення з Криму у Приазов'я, яке здійснювалось під керівництвом О.В. Суворова, монастир і поселення припинили своє існування, хоча в печерній церкві колишнього монастиря й продовжувала відправлятись служба для небагатьох кримських прочан.

На третьому етапі (ХІХ - поч. ХХ ст.) відбулося відновлення Успен-ського православного монастиря як скиту. Відродження його розпочалося за наказом Його Величності Ніколая І із Святого Синоду від 11 квітня 1850 року. Одночасно було проведено генеральне межування території скиту і нанесено на план 1850 року. Площа монастиря на цей час складала 17 десятин землі(3). Забудова його торкнулася дна балки Майрам-Дере та її південно-західного схилу. Протягом майже століття територія скиту збільшувалась переважно завдяки угіддям, які йому на-давалися в околицях колишнього печерного монастиря. Найбільша концентрація печерних споруд, розміщених у 4-5 ярусів, спостерігається безпосередньо напроти Успенської церкви на північному схилі балки Майрам-Дере. Менші за розмірами печерні групи, що ймовірно являли собою невеличкі скити, існували на тому ж схилі на північний захід та північний схід від церкви, за 200-400 м від неї. Навколо сучасних руїн Гефсиманської каплички існував ще один скит за 200 м на південний схід від церкви. Окрім того, на схилах балки та навіть її дні знаходилось декілька поодиноких печерних келій, видовбаних у відокремлених брилах скельного масиву.

Досить цікавою сторінкою в житті Успенського скиту став період Кримської війни. Під час першої героїчної оборони Севастополя у 1854-1855 роках у келіях, готелі та інших приміщеннях скиту було розміщено офіцерський шпиталь. Тих, хто помирав від ран, ховали на монастирському кладовищі, яке було влаштовано напроти скиту в долині. На цьому кладовищі поховані генералад'ютант П.О. Вревський та генерал-майор П.В. Веймарн, які загинули в битві на Чорній річці.

Згідно з описом скиту за 1865 рік "вверху у подножия скалы в ее расщелинах устроено 16 келий, в нижней части горного склона против Успенской церкви каменное двухэтажное здание, над навесом скалы церковь Константина и Елены, возле пещерного храма высечена небольшая церковь во имя св. Евангелиста Марка и у скалы построена колокольня".

У 1867 році за наказом Таврійського губернського правління № 970 скиту була відведена ділянка із ущелини Майрам-Дере площею 2333 кв. саженів та підготовлено місце для будівництва церкви на кладовищі з давніми похованнями греків, на якому під час Кримської війни(4) ховали військових.

У 1875 році на кладовищі з'явилась церква в ім'я св. Георгія. Територію скиту було огороджено кам'яною стіною і ровом, прокладено нову дорогу та сходи із 84 сходинок на плато Мейден-Даг(5).

У 1896 році побудовано церкву св. Інокентія, будинок настоятеля, лавки, багато келій, готель, трапезна.

На початок ХХ ст. у скиту нараховувалось п'ять однопрестольних храмів та багато інших споруд.

У 1921 році Успенський монастир було закрито, до 1929 року всі його храми, окрім Успенського, були знищені.

Під час другої світової війни в будівлях монастиря було розміщено шпиталь.

У повоєнні роки на частині території колишнього монастиря (в ущелині, на нижній терасі), в монастирських спорудах, що збереглися, було влаштовано психоневрологічний інтернат. Печерний комплекс Успенського монастиря використовувався як екскурсійний об'єкт.

Згідно з Наказом Президента України від 4 березня 1993 року "Про повернення релігійним організаціям їх культового майна" і постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 21 грудня 1993 року № 332 Свято-Успенський монастир повернуто Сімферопольській та Кримській Єпархії.

Споруди монастиря на цей час розташовані компактно і мають таке зонування: всі сакральні об'єкти, в тому числі печерна Успенська церква, печерні храми на ім'я св. Апостола і Євангеліста Марка та на ім'я рівноапостольних царів Костянтина і Олени (фундаменти) і частина житлових приміщень (келії), розміщуються в скельних печерах південно-західного схилу балки Майрам-Дере, на чотирьох терасах, з'єднаних сходами. На цих терасах також знаходяться будинки, які не належать до печерних об'єктів. Серед них Настоятельський будинок із дзвіницею, двоярусна дзвіниця, зведена на фундаментах зруйнованої, архієрейський будинок, келії, недобудована Гефсиманська каплиця та місце, де колись існував храм Інокентія Іркутського.

На дні балки, відгороджені підпірними стінками, знаходяться більш "земні" об'єкти: трапезні, братський корпус, готель на 50 місць для паломників, адміністративний будинок, господарські та технічні споруди. Ця територія має окреме автомобільне сполучення з історичною місцевістю біля гирла балки - Старосіллям. На тераси схилів необхідно підійматися пішки.

Північно-східний схил менш освоєний. З архітектурних споруд там існував тільки храм Георгія Побідоносця (зруйнований) з похованнями навколо нього і кладовищем часів Кримської війни, господарська печерна споруда та одна келія.

Безперечно, архітектурною домінантою комплексу споруд є двоповерхова дзвіниця на другїй терасі, до якої ведуть величні сходи. Багато точок сприйняття має Настоятельський будинок із маленькою дзвіницею на дворі, який першим відкривається зору при підйомі на терасу при вході на територію монастиря і при наближенні до нього з боку печерного міста Чуфут-Кале. Серед інших акцентів слід назвати Успенську церкву з наскельною фрескою над нею, храм на ім'я рівноапостольних царів Костянтина і Олени, відновлення якого розпочате. Архітектурними акцентами забудови дна балки, як за висотою, так і за архітектурним рішенням, є двоповерхові будинки братського корпусу, трапезної та будинку готелю для паломників. Серед забудови цієї території немає домінуючого об'єкта. Дисонуючі об'єкти забудови, крім кафе і тимчасових торговельних лотків, які необхідно ліквідувати, легко переходять до категорії рядових об'єктів лише завдяки відновленню або ремонту, тому що не мають ані надмірних геометричних параметрів, ані інших причин бути ліквідованими.

Враження від сприйняття панорами споруд монастиря з плато Мейден-Даг та мису Бурунчак столової гори Чуфут-Кале, з плато протилежного боку Старосільської балки, а також перебування на території монастиря серед стародавніх печер, більш пізніх наземних будівель, їх руїн неодмінно наводять на думку, що як виникнення, так і збереженість комплексу споруд монастиря протягом віків обумовлені унікальними особливостями природного ландшафту, в якому він знаходиться.

Поняття "ландшафт" визначається як територіальна (в даному випадку) "система, яка характеризується певною геологічною будовою, рельєфом, кліматом і біоценозом. В архітектурно-будівельній діяльності ландшафт виступає як ресурсна система, середовище життєдіяльності людини і об'єкт естетичного сприйняття"(6).

Ландшафт території, що розглядається, активно сприяв виникненню саме тут об'єктів культурної спадщини завдяки особливостям геологічної будови, рельєфу, клімату і біоценозу.

Практично з усіх сторін монастир захищений природними об'єктами - столовими горами Мейден-Даг, Чуфут-Кале, які мають прямовисні скелясті урвища заввишки до 50 м, сформовані крихкими верхньо-крейдовими мергелями. Уламки скельної породи та мергелеві осипи утворюють попід обривом досить пологі, від 15 до 40 градусів, схили.

Територія Успенського монастиря в балці Майрам-Дере автономна: про існування забудови в ущелині можна дізнатися тільки перебуваючи в безпосередній близькості від неї.

Територія балки співмасштабна людині: межі її знаходяться в пішохідній досяжності від гирла до верхів'я ущелини, має джерела питної води завдяки інфільтрації поверхневого водостоку крізь шари вапняку та вихід його на поверхню схилів у зоні контакту з мергелем.

Більшість пам'яток балки Майрам-Дере є невід'ємними від геологічної структури її ландшафту.

Столові гори є частиною асиметричної форми рельєфу - куести внутрішнього пасма Кримських гір. Формування куести пов'язано з наявністю досить масивної плити мохуваткових вапняків верхньокрейдового періоду (вік 70 млн. років). В нижній частині скелястих урвищ схилів балки Майрам-Дере через перезволоженість вапняків та вплив атмосферних явищ сформувалися великі природні гроти і навіси. Пологі схили балки подекуди вкриті великими уламками вапнякових брил, що свого часу відокремилися від скельних масивів урвищ.

Крім того, мохуватковий вапняк - це в'язкий матеріал, який від ударів не розбивається, важко розпилюється, але досить легко видовблюється, що дозволяло влаштувати велику кількість штучних печер і використовувати їх як житло завдяки м'якому клімату.

Ландшафт відіграє вирішальну роль у формуванні архітектурно-художнього образу монастиря.

На терасах балки людину охоплює відчуття, що вона в храмі. Форми храмів завжди спрямовані до неба. В Успенському монастирі роль таких форм відіграють урвища і схили балки з терасами, на яких в ієрархічній послідовності розміщені печери і споруди (ближче до неба - храми, на нижчих рівнях - житлові та побутові споруди).

На території монастиря знаходяться видатні пам'ятки історії, археології та архітектури національного та місцевого значення, а також щойно виявлені об'єкти культурної спадщини.

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року № 970 комплекс споруд печерного Успенського монастиря (охор. № 289) було внесено до Списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави:
а) Успенська церква (охор. № 289/1);
б) дзвінниця (охор. № 289/2);
в) Настоятельський будинок (охор. № 289/3).

Наказом голови Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва (Держбуду УРСР) від 9 серпня 1968 року № 134 печерний Успенський монастир у комплексі пам'яток м. Бахчисарая був внесений до Списку стародавніх міст, селищ і сіл Української РСР.

Згідно з рішенням Кримського облвиконкому від 5 вересня 1969 року № 595 комплекс печерного Успенського монастиря був взятий на облік як пам'ятка археології (уч. № 717). Цим же рішенням на облік взято 3 пам'ятки історії: могили героїв Кримської війни 1853-1855 років генерал-майора П.В. Веймарна та генерал-ад'ютанта П.О. Вревського, Братське кладовище радянських воїнів Великої Вітчизняної війни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" Успенський монастир (печерний) занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку археології національного значення.

Вивчаючи пам'ятки Майрам-Дере, знайомлячись з територією, відчуваєш, що рішеннями і постановами залишається не охопленим те найважливіше, що об'єднує зазначені види пам'яток, а саме - їх основоположна ландшафтна складова.

При визначенні об'єктів культурної спадщини пам'ятками археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та науки і техніки оцінюється в основному творчий внесок людини в створення об'єкта культурної спадщини. Щодо об'єктів культурної спадщини балки Майрам-Дере переважною, основною є цінність ландшафтної складової пам'яток.

Пам'яткоохоронним законодавством України "зони або ландшафти (1), природно-антропогенні витвори (2), що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду" відносяться за типом до визначних місць(7). У класифікації за видом ландшафтні (1) об'єкти культурної спадщини визначені як "природні території, які мають історичну цінність" (лише). Природно-антропогенні витвори (2), які мають також і інші цінності, перелічені вище, в класифікації об'єктів культурної спадщини за видом не значаться.

У міжнародних пам'яткоохоронних документах ЮНЕСКО, ратифікованих Україною (зокрема, в документі "Напрямні орієнтири втілення в життя конвенції Про захист всесвітньої культурної та природної спадщини"(8)) природно-антропогенні витвори - "спільні витвори людини і природи" - термінологічно визначаються як "культурні ландшафти" (п. 36 вказаного документа). "Вони ілюструють еволюцію суспільства та розселення людей протягом століть під впливом обмежень та/чи переваг природного середовища і внутрішніх та зовнішніх соціальних, економічних та культурних сил". "Культурні ландшафти часто є відображенням як специфічних способів тривалого використання земель, що враховує особливості та обмеження природного середовища, у якому вони створені, так і специфічного духовного зв'язку з природою" (п. 38 того ж документа).

"П.39. Культурні ландшафти поділяються на три великі категорії:
(I) Чітко визначений, свідомо задуманий і створений людиною ландшафт, що найлегше піддається ототожненню - ландшафти садів і парків, створених з естетичних міркувань, які часто (але не завжди) пов'язані з релігійними будівлями або ансамблями.
(II) Другу категорію становить ландшафт головним чином еволюційного характеру. Він виник первісно з соціальної, економічної, адміністративної та/чи релігійної потреби і набув своєї нинішньої форми в зв'язку та у взаємодії з природним середовищем. Вони поділяються на дві категорії:
- реліктовий (або cкам'янілий) ландшафт - це ландшафт, еволюційний процес якого раптово чи на якийсь період у певний момент минувшини зупинився;
- живий ландшафт - це ландшафт, який зберігає активну соціальну роль у сучасному суспільстві, тісно пов'язану з традиційним способом життя, і в якому продовжується еволюційний процес. Водночас він виявляє безсумнівні докази своєї еволюції протягом часу.
(III) Останню категорію становить асоціативний культурний ландшафт". За даною категоризацією ландшафт балки Майрам-Дере відноситься до другої частини другої категорії (II) - "живий ландшафт".

Відповідно до вимог Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (постанова КМ України від 27 грудня 2001 р. № 1760) об'єкт має відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з критеріїв, перелічених у пп. 10 або 11 згаданої постанови.

Об'єкт культурної спадщини культурний ландшафт (природно-антропогенний витвір - на даний час) балки Майрам-Дере, столових гір Мейден-Даг, Чуфут-Кале з мисом Бурунчак відповідає критерію автентичності значною мірою зберіг свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі. Крім цього він безпосередньо пов'язаний з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей.

Таким чином, після внесення доповнень до вітчизняного пам'ятко-охоронного законодавства даний об'єкт міг би бути запропонований до внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.