культурна спадщина / наука і техніка

ОХОРОНА НЕРУХОМОЇ СПАДЩИНИ
У СФЕРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ

Ієвлєва В.П.

Українське законодавство в сферi охорони iсторико-культурної спадщини знаходиться в стадiї творення. До Закону України "Про охорону культурної спадщини", що був прийнятий у 2000 роцi, на початку 2005 року були внесенi суттєвi змiни та доповнення. Цi доповнення значно розширили коло об'єктiв охорони та конкретизували деякi положення в сферi охорони культурної спадщини.
У статтi 2 "Класифiкацiя об'єктiв культурної спадщини" чинного Закону з'явився новий вид об'єктiв охорони - об'єкти науки i технiки(1). Данi об'єкти спадщини (якi за своїм понятiйним змiстом суттєво вирiзняються серед iнших об'єктiв), як окрема специфiчна група, "де-факто" iснували досить давно. Означенi об'єкти були розчиненi серед масивiв iнших видiв культурної спадщини - архiтектури та мiстобудування, об'єктiв iсторiї та археологiї. Але нi в радянському законi 1976 року з охорони iсторико-культурної спадщини ("Об охране и использовании памятников истории и культуры"), нi в законодавствi суверенної України до початку 2005 року охорона культурного надбання в сферi науки i технiки не мала належної пiдтримки. В статтi 5 радянського закону 1976 року було вiдмiчено, що iснує такий рiзновид пам'яток iсторiї, як "... здания, сооружения, памятные места и предметы, связанные с развитием науки и техники"(2).
З iншого боку, не можна стверджувати, що проблемi охорони iсторичних об'єктiв науки i технiки взагалi не придiлялося належної уваги. Навпаки, в другiй половинi XX столiття (особливо у 1980 - 1990-тi роки) iнтерес до пам'яток науки i технiки значно посилився в зв'язку з появою загальнофiлософських концепцiй, за якими прогнозувався майбутнiй розвиток людства, i в яких фiгурувало таке поняття, як "постiндустрiальне суспiльство", де рiвень виробництва вважався визначальним чинником. На цiй пiдставi культура певного iсторичного перiоду, особливо на останнiх етапах розвитку людства, почала розглядатися як глобальний науково-виробничий комплекс, який несе в собi певний елемент духовностi.
Моднi концепцiї 1960 - 1970-х рокiв сприяли iнтересу суспiльства до пошуку першооснов, джерел народження та розвитку науково-технiчних складових сучасної цивiлiзацiї. Звiсно, що в розвинених країнах Захiдної Європи та Пiвнiчної Америки цi тенденцiї ще в кiнцi 1960-х - на початку 1970-х рокiв знайшли практичну пiдтримку в сферi охорони культурного надбання. Спочатку це були окремi аматорськi пропозицiї, присвяченi так званiй "промисловiй археологiї" - новому напрямку вивчення iсторичної виробничої дiяльностi людства, що пiзнiше оформилися в науковi концепцiї за пiдтримки численних наукових товариств та центрiв. Крiм того, на цiй хвилi було створено чимало нових органiзацiй та комiтетiв, що опiкувалися цiєю проблемою. Наприклад, Дослiдницький та консультативний комiтет з промислової археологiї (Велика Британiя), створений на основi 67 об'єднань фахiвцiв iз "промислової археологiї". Прiоритет у цьому напрямку довгий час тримала Велика Британiя, де ще на початку 1960-х рокiв був складений нацiональний реєстр промислових пам'яток. У 1960-1970-х роках популярнiсть промислової археологiї швидко зростала i в iнших країнах Захiдної Європи, передусiм у ФРН, Францiї, Італiї, Швецiї та iн. На III Мiжнародному конгресi з промислової археологiї, що вiдкрився в Стокгольмi (Швецiя), був створений Мiжнародний комiтет зi збереження промислової спадщини (TICCIH) та прийнята програма його дiяльностi на перiод мiж конгресами, якi стали проводитися регулярно один раз на три роки (3).
Результати досягнень у сферi охорони промислової спадщини товариства друкувались на сторiнках журналiв: "Industrial archeology" (Велика Британiя), "Technische Kulturdenkmaler" (ФРН, Хаген), а також бюлетеня "Newsletter" Товариства промислової археологiї в США на базi Смiтсонiвського iнституту та iн.
В останнє десятилiття XX столiття цей процес набув активного розвитку пiсля загальновiдомої конференцiї ООН у Рiо-де-Жанейро 1992 року - так званого Саммiту Землi, в документах якої було задекларовано основнi принципи Сталого Розвитку, за якими повинно розвиватися людство на етапi сучасного науково-технiчного прогресу. Вони були визначенi Програмою №21 (або Порядок Денний 21), яка вбачала основнi положення нового фiлософського пiдходу, вiдмiнного вiд фiлософiї перiоду iндустрiалiзацiї, коли пiднiмалися питання лише про захист природного довкiлля. При цiй системi охорона природного довкiлля та промислової спадщини розглядалася як пасивний елемент. Згiдно з новим пiдходом охоронi та використанню на певних засадах мали пiдлягати й антропогеннi утворення рiзного вiку, виду та значення (до яких належать також об'єкти та комплекси промислово-виробничого призначення, що пов'язанi з виробничою дiяльнiстю суспiльства)(4).
У 1980 - 1990-х роках у радянськiй державi також посилився iнтерес до пам'яток науки i технiки, але виключно як до окремих об'єктiв, насамперед, як до виробiв - об'єктiв рухомої спадщини, якi можна зберiгати в музеях. Рухомi пам'ятки науки i технiки, що знаходилися тодi в рiзних музеях країни, налiчували близько 50 млн. одиниць зберiгання. На той час законодавчо нерухомi пам'ятки науки i технiки становили певну складову в загальному масивi iсторичних пам'яток, але не видiлялися в окремий вид. На облiку колишнього СРСР знаходилося бiльше 150 тис. нерухомих пам'яток науки i технiки(5), якими опiкувалася група ентузiастiв пiд патронатом Академiї наук СРСР. За сприянням цiєї групи випускалися збiрники наукових праць "Памятники науки и техники", на сторiнках яких висвiтлювалися основнi проблеми, що були пов'язанi з цiєю специфiчною галуззю iсторикокультурної спадщини.
У сучасному українському законодавствi з охорони iсторико-культурного надбання було зроблено значний крок щодо загальносвiтових стандартiв. Суттєве доповнення Закону у вищезгаданiй позицiї дозволить найближчим часом повнiстю визначитися щодо формування Державного реєстру по цьому виду пам'яток. Хоча законодавчо цi пам'ятки мають вважатися "новими", вони довгий час перебували "в тiнi", тобто були присутнi в iншiй якостi - входили до спискiв пам'яток з архiтектури та мiстобудування, археологiї та iсторiї. Звичайно, процедура виявлення та занесення цих пам'яток як пам'яток науки i технiки до Державного реєстру буде вимагати певного перегляду вже iснуючих спискiв об'єктiв спадщини. Особливо це стосується об'єктiв, що пiдлягають охоронi або якi знаходяться на попередньому державному облiку як щойно виявленi об'єкти спадщини. В цьому ж контекстi виникає необхiднiсть вiдпрацювати процедурнi питання щодо змiни належностi видової класифiкацiї об'єктiв спадщини.
Узаконення об'єктiв науки i технiки як об'єктiв охорони накладає на фахiвцiв певнi завдання, що пов'язанi з опрацюванням методичних засад з виявлення, вивчення та облiку вищезгаданих об'єктiв(6). Мається на увазi прийняття певних нормативних документiв, пов'язаних iз новим специфiчним видом нерухомих пам'яток. Першим кроком у цьому напрямку має бути "Положення про виявлення, облiк та охорону нерухомих пам'яток науки i технiки в Українi".
Виходячи з останньої редакцiї Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо нових об'єктiв спадщини, насамперед, необхiдно провести класифiкацiю його видових складових. Вона повинна бути висвiтлена у вищезгаданому "Положеннi...". При цьому термiнологiчнi поняття щодо пам'яток науки i технiки повиннi посiдати значне мiсце серед iнших методичних вказiвок, пiдкреслюючи однозначнiсть їх трактування.
У данiй публiкацiї доцiльно зробити певнi уточнення з приводу вiдбору об'єктiв, що мають належати до групи пам'яток науки i технiки. Роздiл "Типологiя та класифiкацiя нерухомих пам'яток науки i технiки" має ввiйти невiд'ємною складовою до таких документiв: "Порядок визначення критерiїв виявлення та облiку об'єктiв науки i технiки" та "Методичнi рекомендацiї з виявлення та облiку пам'яток науки i технiки"(7). Автором статтi з цього приводу пропону-ються термiнологiчнi роз'яснення, якi вбачають:
Основнi поняття
Закон України "Про охорону культурної спадщини" стосується тiльки нерухомих пам'яток, натомiсть рiзновиди даного виду спадщини складають декiлька пiдвидiв. Одним iз основних пiдвидiв є предметнi пам'ятки.
1.1 Предметнi пам'ятки науки i технiки
До предметних пам'яток належать об'єкти (вироби), що виготовленi людиною, або зiбранi нею науковi колекцiї природних об'єктiв, якi вiдображають певний рiвень наукових та технiчних знань конкретної iсторичної епохи, а також вiдомостi про життя та творчiсть знаменитих учених, iнженерiв, дослiдникiв, винахiдникiв.
Всi пам'ятки науки i технiки роздiляються на рухомi та нерухомi.
До рухомих пам'яток належать пам'ятки, якi можуть зберiгатися як у фондах музеїв, у колекцiях державних установ, так i в приватних зiбраннях. Цi пам'ятки можуть переноситися, а їх створення не пов'язане з конкретним мiсцем та його ландшафтом, iншими об'єктами спадщини тощо.
Нерухомi пам'ятки, як правило, нетранспортабельнi та iсторично пов'язанi з географiчним мiсцем, його ландшафтом та природними умовами (наприклад, гiдротехнiчнi споруди, шахти, вiдкритi гiрничi видобутки, корпуси наукових установ, лабораторiй, амбулаторiй, клiнiк, промислових пiдприємств; електричнi, тепловi або атомнi станцiї; прискорювачi елементарних часток; теле- та радiовежi; мости та шляхопроводи; залiзничнi споруди тощо).
Практично всi об'єкти, створенi до кiнця XIX столiття, що збереглися до нашого часу, можна вважати пам'ятками. Причому, їх цiннiсть буде визначатися не тiльки науковою або технiчною значущiстю, а й "вiком".
1.2 Загальна класифiкацiя пам'яток науки i технiки
Всi пам'ятки науки i технiки, в тому числi й предметнi, виходячи зi специфiки певних ознак, роздiляються на двi групи:
Пам'ятки, що визначають певнi етапи у розвитку науки та технiки. Це пам'ятки, що характеризують: а) видатнi вiдкриття та винаходи в науцi та технiцi; б) фундаментальнi дослiдження та досягнення практичних результатiв; в) основнi методи, принципи, а також типовi технiчнi конструкцiї, споруди, засоби; г) нетиповi вироби для певного етапу в розвитку науки та технiки, що є унiкальними екземплярами та збереженi до нашого часу.
Пам'ятки, що розкривають творчу дiяльнiсть вчених, iнженерiв, архiтек-торiв та винахiдникiв, або пов'язанi з цими особистостями. Це меморiальнi пам'ятки, що характеризують рiзнi сторони наукової, технiчної та громадської дiяльностi вчених, будiвничих або iнженерiв, їх життєвий шлях, коло їх iнтересiв та спiлкування.
2. Типологiя та класифiкацiя нерухомих пам'яток науки i технiки
Згiдно iз статтею 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" "Об'єкти науки i технiки - унiкальнi промисловi, виробничi, науково-виробничi, iнженернi, iнженерно-транспортнi, видобувнi, що визначають рiвень розвитку науки i технiки певної епохи, певних наукових напрямiв або промислових галузей".
До нерухомих пам'яток науки та технiки належать об'єкти, якi при пiдготовцi "Зводу пам'яток iсторiї та культури України" були вiднесенi до пам'яток iсторiї, архiтектури та мiстобудування, рiдше археологiї. До них належать, наприклад, старовиннi заводи та фабрики, шлюзи, греблi, депо, поштовi та залiзничнi станцiї, шахти, кар'єри, верстовi стовпи або так званi "Катерининськi милi", великi унiкальнi механiзми (пiдйомники та фунiкулери), щогли, опори, а також визначнi навчальнi заклади, промисловi та виробничi споруди, виробничо-транспортнi споруди, об'єкти видобуткiв корисних копалин, а також мiсця, що пов'язанi з розвитком науки (iнститути, лабораторiї, дослiднi полiгони тощо). Всi вони можуть бути представленi як у виглядi окремих споруд, так i у виглядi комплексiв.
Пам'ятки мають характеризувати певнi досягнення у виробництвi або у будiвельнiй справi; бути пов'язанi з визначними вiдкриттями; становити певний iсторичний етап у розвитку науки та технiки. Вони також можуть бути пов'язанi з життям та творчiстю видатних вчених, iнженерiв, винахiдникiв або творчих колективiв, що працювали над розв'язанням фундаментальних та визначних технологiчних або наукових завдань.
Всi нерухомi пам'ятки iсторико-культурної спадщини (за Законом України "Про охорону культурної спадщини") розподiляються на три типи:
визначнi мiсця;
споруди (витвори);
комплекси (ансамблi).
2.1 Визначнi мiсця науки i технiки мають розподiляються на групи:
перша - визначнi мiсця, що пов'язанi з визначними науково-технiчними досягненнями або з життям та дiяльнiстю вчених, винахiдникiв тощо;
друга - визначнi мiсця, що пов'язанi з випробуваннями рiзного науково-технiчного устаткування та з експериментальними дослiдженнями в польових умовах (наприклад, рiзного роду полiгони вiйськової технiки);
третя - визначнi мiсця, що пов'язанi iз збереженими до нашого часу будовами - цехами, в яких збиралося унiкальне обладнання (наприклад, космiчної технiки); лабораторiї на iншi науковi установи, де були зробленi вiдкриття свiтового рiвня або проводився монтаж унiкального науково-технiчного устаткування;
четверта - визначнi мiсця, пов'язанi iз спорудами, що не збереглися до нашого часу, але на яких були зведенi першi виробничi будови тих чи iнших галузей виробництва, або iз iнженерними чи iнженерно-транспортними спорудами (наприклад, мiсце першого трамвайного маршруту Києва тощо);
п'ята - територiї унiкальних наукових заповiдникiв або станцiй (наприклад, заповiдник "Асканiя-Нова" або Бiостанцiя бiля пiднiжжя Кримського природного заповiдника Кара-Даг).
2.2 Споруди (витвори)
Об'єкти охорони, що являють собою окремi споруди виробничого характеру та пов'язанi з промисловим виробництвом, класифiкованi як промисловi. До них належать корпуси заводiв або фабрик, окремi цехи, конторськi або адмiнiстративнi установи в структурi виробництва та iн. До них можуть належати окремi промисловi споруди доiндустрiального часу: гути - плавильнi печi; руднi - водянi млини, що пристосованi для видобутку залiза безпосередньо з болотної руди; сукновальнi - ступи або фолюшi та iнші(8).
2.2.1 До виробничих споруд належать:
допомiжнi у технологiчному процесi та обов'язковi для певного виробництва (наприклад, електричнi пiдстанцiї, водоочиснi споруди, котельнi тощо) або ремонтнi установи в структурi виробничого або iнженерно-транспортного комплексу;
окремi господарчi виробничi споруди, якi виникли у доiндустрiальнi часи (вiтряки, водянi млини тощо);
складськi споруди iндустрiального перiоду (склади, ангари, елеватори, депо тощо).
2.2.2 До науково-виробничих споруд належать:
дослiднi пiдприємства (споруди лабораторiй, конструкторських бюро, полiгони, випробувальнi установки, амбулаторiї, клiнiки тощо); науковi та деякi навчальнi заклади, що працювали в сферi прикладних дослiджень, тощо.
2.2.3 Інженернi споруди - технологiчнi споруди, якi на вiдмiну вiд архiтектурних виробничих споруд, як правило, не мають внутрiшнього простору (наприклад, естакади, пiдпiрнi стiнки зi сходами, навiси, сiтчастi металевi вежi системи Шухова тощо) або є збереженими архiтектурними об'єктами, що належать (або належали) до системи iнженерної iнфраструктури населених мiсць та вiдiграють (або вiдiгравали) певну роль у народногосподарському процесi. Це найбiльш численна група, до якої належать такi об'єкти:
водогiннi та каналiзацiйнi споруди (машиннi станцiї, водогiннi вежi, споруди водяних фiльтрiв, споруди над артезiанськими свердловинами, насоснi станцiї, фонтани, колодязi, штучнi водойми тощо);
електричнi, тепловi та гелiостанцiї ( в окремому випадку - атомнi), окремi мiськi електричнi пристрої - вуличнi та парковi свiтильники, трансформаторнi кiоски, опори електропередачi тощо;
сiльськогосподарськi виробництва - гуральнi, водянi млини, тартаки, зерносховища тощо;
переважно металевi iнженернi конструкцiї - навiси над платформами, телевiзiйнi вежi, радiоантени або антени телескопiв, стояки телеграфiв, маяки, пiдпiрнi стiнки тощо;
пожежнi дiльницi та об'єкти зв'язку (поштовi станцiї, поштамти, телеграфи, а також верстовi стовпи);
окрема група невеликих iнженерних пристроїв, якi є невiд'ємними вiд рiзних будiвель або споруд (наприклад, сонячнi годинники, пристрої опалювання - домовi котельнi, камiни та груби, вентиляцiйне устаткування, пристрої для водопостачання тощо).
2.2.4 Інженерно-транспортнi споруди представленi, насамперед, мостами, естакадами, шляхопроводами, тунелями, станцiями та вокзалами зовнiшнього транспорту (залiзничний, рiчковий, автомобiльний мiжмiський) та допомiжними станцiйними спорудами (багажнi вiддiлення, товарнi станцiї та контори), а також спорудами мiського транспорту (трамвайнi парки, депо, споруди метрополiтену, гаражi), портами та пов'язаними з ними спорудами.
Видобувнi споруди належать до виробничих та являють собою: копальнi, штольнi, кар'єри, лави, свердловини (разом з механiчними засобами їх обслуговування) та iн.
У бiльшостi своїй виробничi або iнженерно-транспортнi об'єкти складаються з декiлькох рiзних за значенням споруд, утворюючи комплекси.
2.3 До комплексiв належать:
заводи, фабрики та iншi виробництва (можливо з навчальними закладами), що мають декiлька окремих корпусiв (споруд);
промисловi угруповання на основi кiлькох пiдприємств (виробництв);
станцiйнi залiзничнi або портовi комплекси (для залiзничних станцiй можливi варiанти з "залiзничними колонiями");
сiльськогосподарськi економiї та кiннi заводи;
значнi iнженернi споруди (комплекси електростанцiй - ГРЕС, греблi зi шлюзами, системи каналiв, шахти та iн.);
промислово-житловi угруповання на базi окремих виробництв, шахт тощо.
На думку автора статтi, докладна класифiкацiя об'єктiв науки i технiки може ввiйти до структури вищезгаданих "Положень...", якi допоможуть фахiвцям у їх плiднiй роботi з формування Реєстру пам'яток науки i технiки та зi складання "Зводу пам'яток iсторiї та культури України". До останнього часу при формуваннi Зводу пам'яток описанi вище об'єкти спадщини знайшли своє вiдображення в численних статтях, але в якостi пам'яток архiтектури або iсторiї. Так, наприклад, при пiдготовцi багатотомного видання "Звiд пам'яток iсторiї та культури м. Києва" досить значне мiсце було вiдведено об'єктам, якi ранiше залишалися поза увагою дослiдникiв.
Продовжуючи тему законотворення в частинi визначення об'єктiв охорони, слiд вiдмiтити наступне: деякий досвiд щодо розроблення попередньої класифiкацiї по об'єктах iсторiї виробництва i технiки має Інститут iсторiї АН України. Ця класифiкацiя розроблялася для методичних рекомендацiй iз складання Зводу пам'яток iсторiї та культури. В загальних пропозицiях серед досить слушних визначень щодо об'єктiв спадщини означеного виду також зазначаються:
"- об'єкти i мiсця, пов'язанi з розвитком торгiвлi, побутового обслуговування, функцiонуванням фiнансово-економiчних структур: торговi ряди, мiсця ярмаркiв, банки, бiржi тощо;
- поховання визначних виробничникiв, пiдприємцiв, iнженерiв, винахiдникiв, технiкiв та будинки, пов'язанi з їх життям та дiяльнiстю"(9).
Враховуючи вищевикладене щодо класифiкацiї об'єктiв науки i технiки, вважаємо за потрiбне не вносити торговельнi або фiнансово-економiчнi установи, що є об'єктами архiтектурної спадщини, до об'єктiв науки i технiки. Основною причиною є те, що в Українi не збереглися виставковi комплекси кiнця XIX - поч. XX столiття (бо павiльйони виставок були, як правило, тимчасовi). Прикладiв, що можуть порiвнюватися з спорудами Промислових виставок Парижу або Лондону II пол. XIX - початку XX столiття, зокрема, з Ейфелевою вежею або "Кришталевим палацом" Дж. Пекстона, в Українi, на жаль, не було. До речi, київський Бессарабський критий ринок (1909-1912 рр., арх. Гай Г. Ю., Бобрусов М.П.) - унiкальна для свого часу торговельна споруда (якщо мати на увазi її металевi конструкцiї, що формують внутрiшнiй простiр торговельної зали) представлена Державним реєстром як пам'ятка архiтектури нацiонального значення, охор. № 9 - Н. Цей iсторичний об'єкт свого роду "перша ластiвка" серед торгових споруд такого типу, зведених на початку XX столiття. Його класифiковано як громадську архiтектурну споруду. Але тiльки заради цього об'єкта навряд чи слiд вiдносити торговельнi заклади до сфери об'єктiв науки i технiки.
Щодо поховань або будинкiв, якi пов'язанi iз славетними iменами, вважаємо за потрiбне залишити цi об'єкти пам'ятками iсторiї, не вiдносячи їх до пам'яток науки i технiки.
Поряд з цим, цiкавим є питання щодо рухомих об'єктiв - пам'яток науки i технiки, якi були увiковiченi на постаментах як монументи по всiй територiї колишнього СРСР. Найбiльшу кiлькiсть серед них складають залiзничнi потяги рiзного часу виготовлення та рiзних серiй. Зокрема, в Українi на початок 1980-х рокiв їх налiчувалося трохи бiльше десяти, тодi як на територiї СРСР їх було 64(10).
На думку автора статтi, пам'ятнi знаки, що являють собою монументи (тобто вироби технiки, що встановленi на п'єдесталi), в яких використовуються транспортнi та технiчнi засоби (потяги, лiтаки, танки, судна, автомобiлi та iн.) у повному обсязi не можуть вважатися пам'ятками науки i технiки через те, що вони в бiльшостi своїй є тiльки зовнiшньою оболонкою i вiдтворюють суто зовнiшнiй вигляд транспортного засобу. Компромiсу у цьому питаннi можна досягнути лише тодi, коли таким чином зберiгаються унiкальнi, iснуючi лише в одному екземплярi, транспортнi засоби певних моделей або несерiйнi зразки. Загалом, такi пам'ятки слiд вiдносити до пам'яток рухомої спадщини, в iнших випадках вони мають визначатися як пам'ятки iсторiї.
При опрацюваннi методичних засад iз визначення та облiку пам'яток науки i технiки слiд звернути увагу також на формальнi процедурнi проблеми, якi мають остаточно визначити до якого виду пам'яток буде належати об'єкт спадщини. Зокрема, слiд ретельно обмiркувати та описати процедуру переведення об'єкта охорони з одного списку до iншого, змiнюючи, за необхiдностi, його видову належнiсть. Можливо, деякi пам'ятки, якi за Законом мають належати до об'єктiв науки i технiки, вже стоять на облiку як пам'ятки архiтектури. Такi пам'ятки з наданням їм ознак об'єктiв науки i технiки будуть охоронятися з двох позицiй - як пам'ятки архiтектури i як пам'ятки науки i технiки. До таких об'єктiв можуть бути вiднесенi: мости, залiзничнi вокзали, станцiї метрополiтену, поштовi станцiї, телеграфи, окремi промисловi пiдприємства тощо.
Таким чином, формування законодавчо-нормативних документiв - справа досить серйозна i, як показує досвiд, дуже поступова i консервативна. Логiка законотворення зараз обминає стороною всiлякi революцiйнi пропозицiї, загалом орiєнтуючись на вiтчизняний досвiд i зрiдка на зарубiжнi аналоги, i то - з окремих питань. Здається, основ нi труднощi будуть виникати не щодо теоретичних визначень (до якого виду спадщини слiд вiдносити тi чи iншi пам'ятки), а при вирiшеннi практичних питань охорони, зокрема, щодо власностi на об'єкти спадщини. Крiм того, це торкнеться також механiзмiв фiнансування для утримання пам'яток у належному станi, а також доцiльностi використання таких пам'яток у системi сучасного мiського, вiдомчого або приватного господарювання тощо. Головними складностями при розробленнi сучасної законодавчої бази є нерозумiння деякими виконавчими структурами основних завдань та методологiчних принципiв формування Реєстру. Все зациклюється на вiртуальнiй метi - поєднати непоєднане: пристосувати стару систему охорони культурної спадщини до елементiв творення нової. Невирiшенiсть основної проблеми породжує компромiснi варiанти законодавчих охоронних документiв, якi "зависають", не в змозi дiйсно бути життєдiєвими в сьогоднiшнiй ситуацiї. Досягнення компромiсiв в означенiй сферi слiд розглядати тiльки як тимчасовий, перехiдний перiод на шляху до створення дiйсно стабiльної "робочої" системи охорони культурної спадщини на теренах Української держави.