культурна спадщина / садово-паркове мистецтво

Парк "ОЛЕКСАНДРІЯ": історія створення,
юридичний статус, проблеми охорони

Л.В.Томілович

Парк "Олександрiя" - один iз найбiльш чарiвних, цiкавих та значущих паркiв України i Європи в цiлому. Цiкавий вiн як з точки зору паркової архiтектури, побудови композицiй, iсторiї створення, так i тим, що пов'язаний з безлiччю видатних iсторичних особистостей та дiячiв культури - починаючи вiд Катерини II i правлячого дому Романових взагалi, найяснiшого князя Г. Потьомкiна i закiнчуючи родом Браницьких, володарями величезних маєтностей на Правобережнiй Українi, за яких парк був створений. Серед дiячiв культури, пов'язаних iз "Олександрiєю", достатньо згадати Олександра Пушкiна, Тараса Шевченка, Зигмунта Красинського, Шолом Алейхема, Костянтина Паустовського. Сам перелiк iмен свiдчить про значимiсть парку не тiльки в українськiй культурi, але й польськiй, росiйськiй, а, узагальнюючи, можна сказати, - європейськiй. Унiкальним є те, що парк "Олександрiя" був створений у сентиментальному стилi або стилi рококо, зразкiв якого на Українi одиницi. I, окрiм того, роботи з його реставрацiї та реконструкцiї, якi здiйснювались протягом 1950-1980-х рр. за проектом Д. Криворучка, були одними з найбiльш широкомасштабних i вдалих на територiї України. Попри непересiчне значення та мiсце парку в iсторiї i культурi з iсторичної та архiтектурно-планувальної точки зору парк вивчений недостатньо. Одна з причин цього - обмежена забезпеченiсть джерелами, особливо письмовими, як це не дивно виглядає по вiдношенню до настiльки вiдомого об'єкта. Бiлоцеркiвський мiський архiв, де, безумовно, зберiгались документи, якi стосувались господарського життя розлогих маєткiв графiв Браницьких, в тому числi i "Олександрiї", був зруйнований у червнi-липнi 1941 р. Значна частина архiву Браницьких, що зберiгалась у Київському держунiверситетi iм. Тараса Шевченка, також була втрачена пiд час другої свiтової вiйни, коли в бiблiотецi унiверситету сталася пожежа(1). Незначний за обсягом та iнформативнiстю "Фонд Браницьких", який зберiгається в Державному iсторичному архiвi (м. Київ), матерiалiв стосовно "Олександрiї" не мiстить. Та частина родинного архiву, яка була вивезена пiд час революцiї 1917 р. i ранiше за кордон, осiла в архiвах Польщi i Францiї, приватних зiбраннях i для українських дослiдникiв залишалась недоступною або важкодоступною.

Незважаючи на те, що "Олександрiя" була вiдомою резиденцiєю ще з кiнця XVIII ст. письмовi повiдомлення про неї у кiлькiсному i якiсному вiдношеннi достатньо скупi. Найбiльш раннiй iз вiдомих нам описiв, належить перу графа Августа-Марiї-Балтезара-Чарльза Пеллетьє де Лагарда, дипломата i вiдомого перекладача поеми "Софiївка" Трембецького на французьку мову. Вiн вiдвiдав "Олександрiю" у 1811 р. i резиденцiя не справила на нього особливого враження. Треба зауважити, що залишався вiн тут недовго, оскiльки достатньо прохолодно був прийнятий господарями, що, можливо, i вплинуло на його враження(2).

Наступне письмове джерело - це "Опис парку, що називається Олександрiєю, розташованого пiд Бiлою Церквою" Яна Лiппомана в роботi "Роздуми над могилами, закинутими поселеннями i укрiпленнями, окопаними змiйовими валами", виданiй у Вiльно у 1832 р.(3) Це достатньо повна характеристика резиденцiї i, вiдповiдно, одне з найбiльш цiнних джерел, якi вiдносяться до раннього перiоду iснування парку. До цього ж перiоду вiдносяться ще два мемуарнi джерела - спомини Генрiетти Блендовської i Вiгеля(4), однак по iнформативностi в частинi, що стосується опису парку, вони значно поступаються опису Я. Лiппомана. Мемуари Генрiетти з Дзялинських Блендовської на сьогоднi є найбiльш ранньою згадкою про парк - авторка перебувала в "Олександрiї" у травнi 1804 р.(5)

Багато подробиць мiстить поема Яна Бровiнського "Олександрiя", опублiкована у 1848 р. у Києвi і визнана бiблiографiчною рiдкiстю(6). Інформативним є роздiл "Бiла Церва" в Географiчному словнику Королiвства Польського, опублiкований на основi рукопису Едварда Рулiковського, видатного iсторика, етнографа, колекцiонера i краєзнавця, який до того ж мешкав по сусiдству i, без сумнiвiв, не раз вiдвiдував "Олександрiю"(7). Цей матерiал у подальшому використовував Йозеф Драге в обширному трактатi "Парки в Польщi", вмiщеному в Великiй Загальнiй Ілюстрованiй Енциклопедiї. Саме Драге визначив список i послiдовнiсть садiвникiв, якi працювали в "Олександрiї"(8). Багато уваги придiлив "Олександрiї" Едвард Хлопицький, автор серiї репортажiв публiцистично-пiзнавального характеру пiд назвою "Подорож по Київськiй губернiї", опублiкованих у "Tygodniku Illustrowanym" у 1881 р.(9) Книга Едмунда Яновського "Садiвництво в Польщi", не дивлячись на те, що автор оглядав парк "Олександрiя" у 1881 р., мiстить достатньо багато сумнiвної iнформацiї(10).

Наприкiнцi ХІХ ст. у росiйськiй та українськiй iсторiографiї прочинається процес переосмислення перiоду правлiння Катерини II та Олександра I, що викликає iнтерес до iсторичних персоналiй цiєї доби, серед яких не останнє мiсце займали Григорiй Потьомкiн та його племiнниця Олександра Енгельгардт (Браницька). З'явилася цiла низка статей, в основi яких частково спогади сучасникiв, частково авторськi дослiдження i враження вiд зустрiчей з цими людьми або вiдвiдувань мiсць, з ними пов'язаних, зокрема "Олександрiї". Найбiльш помiтними з них були: нариси Б. Познанського "Імператор Олександр I в Бiлiй Церквi у графинi Браницької", анонiмна пiд iнiцiалами В.Г. "Племiнниця Потьомкiна" i М. Костомарова "Поїздка до Бiлої Церкви", опублiкованi у "Киевской старине"(11), достатньо велика робота Є. Шумигорського "Графиня Браницька" в "Историческом веснике"(12). Ґрунтовного дослiдження щодо iсторiї "Олександрiї" у дореволюцiйний та мiжвоєнний перiоди створено не було.

Пiсля другої свiтової вiйни лiтератури стосовно парку "Олександрiя" стає бiльше. Ми навмисно сумiстили роздiли, якi стосуються джерел та iсторiографiї парку "Олександрiя", оскiльки досить часто роботи, про якi згадувалось, можна вiднести i до одного, i до другого роздiлу.

Зi всього, що написано про "Олександрiю" пiсля другої свiтової вiйни, на особливу увагу заслуговують монографiї А. Салатiча та Д. Криворучка(13), а також низка статей останнього. Цi працi мiстять глибокий архiтектурний, стилiстичний i ландшафтний аналiз парку, зроблений на основi вивчення значного комплексу джерел. Праця А. Салатiча особливо цiнна тим, що в нiй мiститься опис стану парку до того, як вiн був реставрований i частково реконструйований, а також наводяться вiдомостi про парк ще живих на той перiод очевидцiв, якi пам'ятали парк до 1917 р., що хоча б частково може заповнити прогалину, яка утворилася внаслiдок втрати архiвних матерiалiв. Архiтектор Дмитро Криворучко присвятив "Олександрiї" бiльше 20 рокiв життя: за його проектом була проведена реставрацiя всiх архiтектурних споруд парку, вiн же створив проект його реставрацiї в цiлому. Концепцiя реставрацiї, матерiали, на пiдставi яких вона була зроблена, складають основу його монографiї.

Пiсля того, як "Олександрiя" у 1946 р. була передана Академiї наук УРСР, зокрема пiдпорядкована Центральному республiканському ботанiчному саду АН УРСР (1953 р.), в її дiяльностi i, вiдповiдно, в публiкацiях про неї переважав бiологiчний напрямок: опис цiнностi грунтiв, деревного складу i рослинностi взагалi, їх естетичної, прикладної цiнностi, композицiйностi, проблемам аклiматизацiї рослин тощо(14). Історiя парку, особливостi його планування, архiтектурних споруд, питання сематики, стилiстики розглядаються дуже обмежено, переважно спостерiгається компiляцiя праць А. Салатiча та Д. Криворучка.

Серед зарубiжної лiтератури повоєнного перiоду, присвяченiй "Олександрiї", перш за все слiд звернути увагу на працi польських авторiв: фундаментальну працю Р. Афтаназi "Матерiали до iсторiї резиденцiй", монографiю А. Ришкевича "Полонiка в замку Монтрезор", статтi Т. Ярошевського i А. Роттерманда "Невiдомi матерiали по Олександрiї i Шпанову", Б. Вернер "В пошуках втраченої спадщини"(15), у яких публiкуються письмовi та iконографiчнiх джерела, що знаходяться в архiвах i приватних зiбраннях Польщi i Францiї (зокрема, в замку Монтрезор), невiдомих до того часу українським дослiдникам.

Картографiчних матерiалiв, якi стосуються "Олександрiї", також недостатньо. Дослiдникам невiдомий початковий план розпланування парку. Найбiльш раннiй план, який ми маємо, вiдноситься до 1858 р. i стосується мiстечка Бiла Церква, у складi якого на цей час вже перебувала "Олександрiя". Парк зображено достатньо детально, але деякi моменти викликають застереження - наприклад, вiдомо, що колонада "Луна" була побудована у кiнцi XVIII ст., а на планi вона вiдсутня. Однак i в такому виглядi план 1858 р. є надзвичайно цiнним джерелом.

Наступним вiдомим планом була геотопозйомка парку(16), виконана у 1948 р. Правдоподiбно це пов'язано з роботами iз реставрацiї та реконструкцiї, що планувалися.

Плани сучасного стану парку виконанi у 1970-1980-тi рр. на основi вiдкоригованого плану 1948 р., вже пiсля його реконструкцiї i наведенi у багатьох виданнях, зокрема у монографiї Д. Криворучка(17).

Бiльш повними є iконографiчнi матерiали. Найбiльш раннiм зображенням є акварель, яка належить невiдомому автору i датується 1788 р. Це джерело було виявлено дослiдником В. В. Репринцевим у приватнiй колекцiї у Польщi вiдносно недавно i дозволяє вiдсунути заснування "Олександрiї" принаймнi на 80-тi рр. XVIII ст.

Дуже цiнним iсторичним джерелом є копiя плану однiєї з житлових будiвель в "Олександрiї", однi дослiдники вважають його планом головного палацу, iншi - планом одного з павiльйонiв, правдоподiбно Царського(18). Копiя була зроблена для гетьманшi Констанцiї з Любомирських Северинової Жевуської i зберiгалась в альбомi з рiзними малюнками кiнця XVIII - початку ХІХ ст.(19)

1822 i 1823 рр. датується низка лiтографiй, виконаних художником-аматором Софiєю Сулковською у вiдповiдностi з малюнками iншої аматорки - графинi Михалiни Бежинської i надрукованих на вiдомому лiтографiчному пiдприємствi Летронна у Варшавi. Цi лiтографiї мають велику документальну цiннiсть. Вони репрезентують вигляд Китайського мiстка, монумента Гладiатора, високого дерев'яного мiстка (правдоподiбно Чортова), перекинутого через яр, грота, китайської альтанки(20).

Дуже цiнна колекцiя iконографiчного матерiалу вийшла з-пiд пензля Вiлiбальда Рiхтера, який вiдвiдав Бiлу Церкву у 1837 р., гостював тут якийсь час i створив цiлу низку образiв "Олександрiї". Частина цiєї колекцiї була куплена зiбранням Нацiонального музею у Варшавi у 1946 р. у Тадеуша Верзейського, в тому числi сепiя з зображенням Китайського мiстка, Червоного будиночка i монумента Гладiатора, який виднiється з-за колонади "Руїни"(21).

Ще бiльш раннiй цикл того ж автора вiдноситься до 1828-1833 рр. Ця колекцiя малюнкiв i сепiй об'єднана у так зв. "Бiлоцеркiвський альбом", який у 1970-1980-тi рр. був власнiстю Марiї з Потоцьких Рей у замку Монтрезор у Францiї(22). Зокрема, у цiй колекцiї є акварель пiд назвою "Вигляд з протилежного берега рiки навпроти тераси Острова Троянд" з виглядом на "Острiв троянд" (Острiв "Золотий колос"), "Руїни", "Китайський мiсток". Друга акварель - "Острiв Троянд, вигляд з тераси вiд рiчки" - репрезентує Острiв Троянд та мiсток, перекинутий до нього. Дуже добре прописанi деталi - планування i озеленення острова. У згаданому альбомi є ще 24 iлюстрацiї, виконанi в технiцi акварелi або монохромної сепiї: це вигляд павiльйонiв (зокрема, Великого), колонад, штучних руїн зi скульптурою Гладiатора, види каскаду з рiзних бокiв, вигляд на "Острiв Марiї" ("Острiв Мрiй"), "Джерела раю", "Рустикальний мiсток" з пам'ятником князю Багратiону(23).

Аматорський характер мають лiтографiї, що iлюструють поему Яна Бровiнського "Олександрiя", про яку вже згадувалось. Це вигляд Царського павiльйону, алеї з колоною Пелiкана i острова з фонтаном на р. Росi(24).

Низка гравюр iз зображенням "Олександрiї" вiдносяться до перiоду 70-80-х рр. ХІХ ст. Чотири з них виконав у 1872 р. Наполеон Орда: два зображення "Руїн" у парку", "Будинок, в якому перебував цар", "Бальний зал i два павiльйони в парку". До 1881 р. вiдносяться гравюри Яна Краєвського, виконанi за малюнками Фелiкса Бжозовського i опублiкованi у "Tygodniku Illustrowanym"(25). На них зображенi види Китайського мiстка i "Руїн".

Окрiм того, найбiльш характернi види та будiвлi парку були зображенi на поштiвках кiн. ХІХ - поч. ХХ ст., виконаних на замовлення Браницьких в типографiї Рутгайзера. На жаль, повна колекцiя не збереглась. Окремi екземпляри зустрiчаються в приватних та музейних колекцiях. Достатньо багата колекцiя таких поштiвок зберiгається в фондах та експозицiї Бiлоцеркiвського краєзнавчого музею.

Надзвичайно цiкаву i багату колекцiю аматорських фотографiй (зокрема з архiву Радзивiллiв-Любомирських), якi вiдносяться до кiн. ХІХ - поч. ХХ ст. опублiкував у своїй фундаментальнiй працi Р. Афтаназi(26).

Збереглась також невелика кiлькiсть фотографiй, якi вiдносяться до 20-30-х рр. ХХ ст. Парк у цей час був у вiданнi сiльськогосподарського технiкуму, що пiзнiше став iнститутом, i використовувався переважно як господарська зона. Бiльша частина будiвель перебувала у занедбаному i напiвзруйнованому станi, зазнавши значних втрат пiд час громадянської вiйни.

Особливо цiнний матерiал мiстить монографiя А. Салатiча i матерiали архiву Д. Криворучка, якi проводили фотофiксацiю, а другий ще й обмiри всiх цiнних архiтектурних об'єктiв "Олександрiї", що збереглися(27). Вони фiксують стан парку i окремих його об'єктiв на перiод кiн. 40-х - поч. 50-х рр. ХХ ст., ще до проведення масштабних робiт з його реставрацiї та реконструкцiї.

Таким чином, iз всiх видiв джерел найбiльш репрезентативними та багатими є iконографiчнi матерiали, хоча вони нерiвномiрно розподiленi по перiодах. Письмовi та картографiчнi джерела обмеженi. Це є головною причиною того, що "Олександрiя", не дивлячись на естетичне i культурне значення, залишається недостатньо дослiдженою, перш за все це стосується будiвельних перiодiв, стилiстичних особливостей та сематики парку. Жодна з перерахованих праць, присвячених рiзним аспектам iсторiї, сучасного стану i перспектив "Олександрiї", не вiдповiла на цi питання, що, на наш погляд, негативно вiдобразилось не лише на теорiї, але й на практицi - парк став простiшим, бiднiшим, утратив свої унiкальнi, притаманнi лише йому риси. Отримати вiдповiдi на поставленi вище питання ставить собi за мету автор запропонованої статтi.

З часу проголошення Люблiнської унiї у 1569 р. i до II подiлу Речi Посполитої (1793 р.) Правобережна Україна перебувала у складi цiєї держави. У 1774 р. король Станiслав Август Понятовський передає Бiлоцеркiвське староство "у довiчне користування" коронному гетьману Франциску-Ксаверiю Браницькому гербу Корчак(28), графу Священної Римської iмперiї. Староство це займало значну територiю i включало 2 мiстечка (Бiлу Церкву i Ставище) i 134 села. У 1781 р. граф одружується з Олександрою Енгельгардт, племiнницею князя Григорiя Потьомкiна, фрейлiною двору Катерини II. Вiн отримав за нею царський посаг - 600.000 рублiв срiблом та твори мистецтва(29).

Приблизно до цього ж часу вiдноситься закладання парку. Точна дата його заснування невiдома. В джерелах i бiблiографiї фiгурують три дати - 1788, 1793, 1797 рр. Перша з них є найбiльш правдоподiбною, особливо в свiтлi нещодавньої знахiдки - зображення родини Браницьких у парку "Олександрiя", датоване 1788 р.(30) Причому парк на цей момент вже iснував. У низцi мемуарiв, зокрема у Вiгеля, ми знаходимо iсторiю щодо обставин обрання мiсця для закладання парку: Олександра Браницька, пiд'їжджаючи до Бiлої Церкви, вирiшила зробити зупинку у дiбровi в 3 верстах вiд мiста. Вона знайшла цю мiсцевiсть настiльки мальовничою, що вирiшила створити тут парк(31). Іншi джерела уточнюють, що зупинилась вона у розташованому у мальовничiй мiсцевостi при Сквирському трактi готелю-аустерiї, на мiсцi якої пiзнiше i побудувала свою резиденцiю, що до початку ХХ ст. зберiгала цю назву нiбито на знак того, що цей дiм завжди радий вiдкрити свої дверi для гостей(32).

До речi, вiдповiдь на питання, чому парк отримав назву "Олександрiя" теж видається неоднозначною. В лiтературi поширена думка, що вiн так названий на честь засновницi та володарки - Олександри з Енгельгартiв Браницької. Це видається сумнiвним: не було традицiї називати парк на честь самих себе (якщо ми згадаємо уманську "Софiєвку", названу на честь Софiї Потоцької, то цей парк був заснований не нею, а їй подарований). Скорiше можна припустити, що названий вiн на честь старшого сина Браницьких - Олександра, який народився близько 1781 р.(33), тобто приблизно в перiод закладання парку або на честь онука Катерини II - царевича Олександра, якого iмператриця сподiвалася бачити своїм спадкоємцем. Остання версiя спирається на тiснi зв'язки Браницьких з царською родиною - Катерина II була хресною матiр'ю синiв гетьманського подружжя - Олександра i Владислава (можливо, первiсток був навiть названий на честь улюбленого онука iмператрицi); Олександра Браницька була фрейлiною, а пiзнiше статс-дамою iмператорського двору, в "Олександрiї" було пам'ятне мiсце, пов'язане з росiйською iмператрицею - так зв. "Ротонда", в якiй знаходився бюст Катерини. Слiд зазначити, що бiльшiсть польських дослiдникiв взагалi переконанi в тому, що Олександра Енгельгард - позашлюбна донька Катерини II та Григорiя Потьомкiна, вихована його сестрою. Оскiльки документальних свiдчень цього не виявлено (зазначене твердження ґрунтується лише на мемуарах-плiтках кiн. XVIII - поч. XIX ст.), а дата народження Олександри, поява при дворi Потьомкiна, утвердження його положення там погано пов'язуються, на нашу думку, це твердження не витримує критики.

Ще одна гiпотеза щодо назви парку, яка, на нашу думку, має право на iснування - на честь античної Олександрiї, заснованої Олександром Македонським. У перiод, коли парк закладався, кн. Григорiй Потьомкiн активно займався приєднанням Пiвнiчного Причорномор'я i Криму до Росiйської iмперiї та колонiзацiєю цих територiй. Вiн засновував мiста, аналогiчнi або спiвзвучнi античним назвам - Херсон (вiд Херсонесу), Одеса (вiд Одессоса), Севастополь, Сiмферополь та iн. Катерина ІІ та Потьомкiн прагнули повернути блискучiсть античної Тавриди, притушковуючи татарськi традицiї та вигляд Криму. Можливо, що племiнниця Потьомкiна продовжила цю традицiю, якщо взяти до уваги чисельнiсть античних мотивiв у назвах, будiвлях i семантицi парку.

Достеменно невiдомо, хто був автором проекту парку. Бiльшiсть дослiдникiв схиляються до думки, що початковий план був накреслений маловiдомим майстром паркових справ Мюффе, французом за походженням. Хоча початкового плану ми не маємо, але, судячи з найбiльш раннiх елементiв, що частково збереглись до нашого часу i дуже добре простежуються на планi 1858 р., це був парк у стилi рококо, можливо змiшаного стилю: з елементами бароко, рококо i сентиментального ландшафтного парку. У будь-якому випадку, планувальне ядро парку було регулярним. Вже у 90-тi рр. XVIII ст. тут працювали архiтектор Домiнiк Ботанi, який приїхав з Італiї, i садiвник Август Cтанге, який залишив заради "Олександрiї" рiдний Львiв33. Пiсля них роботами в парку керували садiвники Бартецький, Вiтт, Хшонстовський, Рингерчех(34). Довше всiх, понад 50 рокiв, працював у парку садiвник А. Енс, привезений О. Браницькою з Берлiна зовсiм юним. Правдоподiбно, що саме з ним пов'язаний наступний будiвельний перiод парку - вiн все бiльше втрачає риси регулярностi i розвивається як романтичний пейзажний парк - як приклад можна навести змiни в характерi та рослинностi Великої галявини, поступове перепланування Клинiв, якi початково були розпланованi у регулярному стилi, реконструкцiю островiв Марiї та Трояндового, оформлення дiлянки мiж Сквирською дорогою та Муром iз Дитинцем(35).

Першi будiвлi в парку з'явились в кiнцi XVIII ст. Деякi дослiдники схиляються до думки, що лiтня резиденцiя була побудована Франциском Ксаверiєм Браницьким незабаром пiсля отримання Бiлоцеркiвського староства, можливо, ще до одруження з Олександрою Енгельгардт(36).

Бiльшiсть паркових будiвель виконано у стилi розвиненого класицизму та пiзнього ампiру i вiдносяться до кiн. XVIII ст. Композицiя "Варна", що розташовувалась поблизу палацу, була побудована у 1829 р. на вiдзначення звiльнення болгарського народу вiд турецької неволi росiйськими вiйськами, що було великою заслугою зятя Браницьких - Михайла Воронцова(37). Тодi ж був побудований i так зв. Турецький будиночок, який отримав свою назву завдяки трьом кам'яним плитам з написами на турецькiй мовi i датою 1231 р. хаджри, тобто 1816 р., що були вмонтованi в його стiни. Розташовувався вiн бiля виходу середньої балки до рiки, де верхня тераса Старого саду пiдходить до самого берега рiчки, утворюючи уступ(38). Вже у 60-х рр. ХІХ ст. поряд була поставлена колона на вiдзначення 50-рiчної служби садiвника А. Енса в "Олександрiї". Коли у 1928-1930 рр. на цьому майданчику було побудовано мiську водогiнну станцiю, ця частина парку стала закритою для вiдвiдувачiв. Колона Енса була перенесена на острiв Золотий колос у перiод реконструкцiї парку у 1960-тi рр. Мисливський павiльйон у захiднiй частинi парку виник вже у другiй половинi ХІХ ст.

Імена архiтекторiв, яким належить авторство проектiв будiвель в "Олександрiї", невiдомi. В лiтературi, присвяченiй парку, висловлювалось припущення, що принаймнi найбiльш раннi творiння могли належати I. Старову, архiтектору, який був близьким до царського двору i багато працював на замовлення царської родини, Г. Потьомкiна та його племiнницi, зокрема на пiвднi Росiйської iмперiї (наприклад, на замовлення гетьманшi вiн у 1790 р. виконав проект будинку в Богоявленську)(39). Припущення це ймовiрне, але документальних пiдтверджень цьому поки ще не було знайдено. Однак всi дослiдники вiдзначають високий професiоналiзм, добрий смак, витриманiсть стилiстики, що є ознакою обдарованого i маститого автора або, скорiш за все, авторiв, бо помiтний рiзний авторський почерк рiзних архiтектурних творiв "Олександрiї".

З 1861 р., пiсля вiдмiни крiпосного права, роботи щодо розвитку парку майже припиняються. У нових економiчних умовах власники "Олександрiї" змушенi були думати не стiльки про престиж i естетичнiсть резиденцiї, скiльки про ефективне використання своєї нерухомостi, тим бiльше що їх матерiальне становище значно похитнулося: це пов'язано з поділом у минулому величезних володiнь мiж спадкоємцями Ксаверiя i Олександри Браницьких, конфiскацiєю частини володiнь пiсля емiграцiї онука перших володарiв Бiлої Церкви - Ксаверiя(40).

Враховуючи цi обставини, не дивно, що у другiй половинi ХІХ ст. роботи виконувались переважно в захiднiй частинi парку, яка за початковим задумом мала бути лiсопарком iз мисливськими угiддями, суцiльно вкритим рослиннiстю. У цей перiод тут було влаштовано звiринець, в якому розводили оленiв, косуль, лис i iн. Полювання на них було заборонено(41). Тодi ж було побудовано мисливський павiльйон, фазанник, влаштовано декiлька рибних ставкiв у Захiднiй балцi, розширено площу пiд городи(42). У 1900-1901 рр. була проведена повна реконструкцiя "Аустерiї", пiсля якої змiнився як її зовнiшнiй вигляд, так i внутрiшнє розпланування(43). Приблизно в цей же перiод була побудована електростанцiя на дровах(44).

У перiод з другої половини ХІХ ст. до початку ХХ ст. в "Олександрiї" продовжувала iснувати посада головного садiвника та його помiчника. Обов'язками головного садiвника було: керiвництво всiма роботами з утримання парку у вiдповiдному станi, догляд за фруктовими деревами, оранжереями, теплицями, ставками, постачання фруктiв, овочей, зеленi, квiтiв та риби до палацу, а також нагляд за службовцями i робiтниками парку, будiвлями, iнвентарем i робочою худобою(45). Однак, скорiш за все, цим роботам придiлялось все менше уваги i коштiв, тому у зазначений перiод художньо-декоративна виразнiсть парку починає втрачатись. Без достатнього догляду протока, як утворювала острiв Мрiй, замулилась i острiв злився з парком (за деякими даними, вона спецiально була перекрита для розведення риби). Поступово руйнується Малий фонтан на островi i Кам'яний мiсток на острiв з Великої галявини. На островi Золотий колос зникає архiтектурна композицiя малих форм тiєї ж назви. Через Велику галявину були прокладенi новi дороги господарського призначення, що спотворили її. Руйнуються парковi павiльйони, якi в цей перiод також використовувались за господарським призначенням: у "Люстгаузi" зберiгався дрiбний iнвентар, схiдне крило "Руїн" i колоннi портики крил, а також споруди малих архiтектурних форм, що знаходились неподалiк "Руїн", були знищенi часом. Деякi поляни, якi передбачались як оглядовi, заросли самосiвом(46).

Однак, не дивлячись на певнi деградацiйнi процеси, парк залишався привабливим i гостинним мiсцем як для сусiдiв-шляхтичiв, так i для iменитих гостей - у тому числi представникiв царської родини. У 1816 р. "Олександрiю" вiдвiдав Олександр I i на декiлька днiв зупинився у "Монаршому павiльйонi" (Браницькi довгий час як релiквiю зберiгали лiжко, на якому вiдпочивав цар). Пiзнiше тут бував Микола I, який посадив перше дерево на Царськiй алеї, яка збереглась до наших днiв(47). Цю традицiю продовжили iншi представники родини Романових, якi вiдвiдували "Олександрiю" - близько 30 дерев були огородженi балюстрадою i мали позолочену монаршу корону. В кiн. ХІХ - на поч. ХХ ст. парк вiдвiдали Микола II та його дружина Олександра Федорiвна, велика княжна Марiя Павлiвна та її син великий князь Борис Володимирович, онук Олександра II(48).

Останнiй великий прийом вiдбувся в "Олександрiї" 21 травня 1916 р. за участю цвiту польської аристократiї i великого князя Бориса Володимировича. Вiдбувся вiн з нагоди весiлля дочки княгинi Бiхетти Радзивiлл (з Браницьких, доньки Владислава та Марiї) Ельжбети Хелени (народилась 1894 р.) з князем Альфредом Тишкевичем, IV ординатом биржанським(49).

На момент бiльшовицької революцiї в "Олександрiї" перебували: графиня Марiя з Сапег Браницька, її донька Бихетта Радзивiлл зi своєю донькою княгинею Розою Четвертинською та декiлька iнших членiв родини. Наприкiнцi 1917 р. на резиденцiю було вчинено напад бандою мародерiв, якi повертались з фронту, i пiдбуреними селянами дальнiх сіл. Всi будiвлi були пограбованi i пiдпаленi. Загинуло все майно, яке знаходилось в "Аустерiї" i павiльйонах, твори мистецтва, порцеляновi сервiзи Севрської, Петербурзької, Лiмозької, Корецької та iнших фабрик, вироби зi срiбла. Зi всiєї багатої колекцiї картин вдалося врятувати лише декiлька портретiв i невелику кiлькiсть iнших предметiв. Портрет Марiї Владиславової Браницької пензля Вiнтерхальтера княгиня Радзивiлл сховала всередину своєї старої парасольки i таким чином його вдалося винести з палацу.

Завдяки французу-шоферу всi члени родини Браницьких вибралися з резиденцiї живими. Пiсля знищення "Олександрiї" вони недовго жили в якомусь будинку в мiстi. Вiдчувши небезпеку, переїхали до Києва, де на Хрещатику мали будинок, а звiдти - до Польщi. У Києвi 12 жовтня 1918 р. померла графиня Марiя з Сапег Браницька. Завдяки настоятелю костелу (скорiш за все, парафiї св. Олександра) вже пiсля громадянської вiйни її прах було таємно перевезено до Вiланова i там поховано у родиннiй усипальницi(50). Так закiнчилась iсторiя родини Браницьких на Українi, а разом з тим i наступний, третiй перiод в iсторiї "Олександрiї".

У вереснi 1921 р. парк "Олександрiя" було передано у ведення Бiлоцеркiвського полiтехнiкуму, з часом реорганiзованого в сiльгоспiнститут, який влаштував тут учбове господарство(51).

За рiшенням Київського губвиконкому в травнi 1922 р. парк було оголошено власнiстю республiки i перейменовано у заповiдник "Олександрiя", а у 1934 р. - у Державний заповiдник(52). Це був несприятливий перiод в iсторiї парку: на його територiї з'явилася цiла низка дисонуючих об'єктiв як у архiтектурному, так i у цiльовому сенсi. Побудованi житловi будинки, корiвники, iншi господарськi примiщення. У 1928-1930 рр. у парку, на березi р. Рось, неподалiк вiд Турецького будиночка i колони Енса було зведено мiську водогiнну станцiю. У 1930-тi рр. вiдбудовано напiвзруйнований корпус оранжереї, який пiзнiше пристосували пiд науковий корпус. Тодi ж було перебудовано економiчний двiр парку (сучасна Дирекцiя). У 1938 р. на мiсцi клумби перед конторою парку був побудований фонтан i частково перебудовано саму споруду (колишнiй будинок садiвника), зокрема змiнено його фасад(53).

Значно постраждала "Олександрiя" пiд час другої свiтової вiйни. За перiод нiмецької окупацiї в парку було вирубано близько 5 га загального масиву паркових насаджень: поряд з Головним входом - дiлянку у 3 га (мiсцезнаходження колишнього Росiйського садка), до якого входить i частина Головної алеї довжиною у 200 м з деревами вiком 100 i бiльше рокiв. По територiї Дитинця було прокладено нову дорогу, яка поєднувала Ялинкову та Головну алеї. Для мощення дороги використовували матерiал з напiвзруйнованих, але ще придатних до реставрацiї будiвель ансамблю Дитинця. Знищено архiтектурнi деталi колонади "Луна" (колони, пiлястри, портики барельєфи над входами) i сама колонада була прилаштована пiд сарай(54).

10 квiтня 1946 р. "Олександрiю" було передано у ведення Академiї наук УРСР, а пiзнiше (1953 р.) - Центральному Республiканському ботанiчному саду Академiї наук УРСР. Тут були створенi науково-дослiднi бази i розпочалась пiдготовка до реставрацiї парку.

У знищенiй пiд час другої свiтової вiйни частинi парку (колишнiй Росiйський садок) пiд керiвництвом кандидата сiльськогосподарських наук Т. С. Келембета, а пiзнiше М. М. Грисюка була висаджена молода паркова дiлянка площею близько 5 га, вiдновлена i вiдремонтована значна частина алейної мережi i лiквiдовано стежки i дорiжки, якi виникли в парку хаотично.

У 1955 р. Київоблпроект (нинi Український науково-дослiдний iнститут цивiльного сiльського будiвництва) розпочав роботи iз створення проекту реставрацiї i розвитку "Олександрiї". Проект було розраховано на два етапи робiт. Перший - реставрацiя всiх уцiлiлих споруд та будiвництво необхiдних нових. Другий - завершення оформлення самого парку: перетворення захiдної лiсопаркової частини заповiдника у повноцiнне ландшафтне утворення, її планувальна та стилiстична ув'язка зi схiдною частиною, включення до експозицiї парку вирiшених у виглядi ландшафтних композицiй двох сiльськогосподарських дiлянок схiдної частини парку (територiя колишнього Росiйського садка)(55).

У 1957 р. були виконанi обмiри всiх архiтектурних споруд, що збереглися, i почались реставрацiйнi роботи. Перший етап тривав до 1968 р.: до цього часу були вiдреставрованi Головний вхiд, "Ротонда", колона Суму, "Руїни", мiсток на острiв Мрiй, Арковий мiсток, Китайський мiсток, колонада "Луна" ("Амфiтеатр"), колона Глобус, Великий водоспад, Великий фонтан, Малий фонтан, реконструйовано комплекс джерел "Лев" на мiсцi старого джерела "Лев", яке, як вважав автор реставрацiї Д. Криворучко, було недостатньо зручним, а також побудованi господарський в'їзд, кругла альтанка, оранжерея на фундаментах i з використанням однiєї стiни старої оранжереї, котельня, трансформаторна пiдстанцiя, почищено ставки(56).

Постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 29 сiчня 1960 р. № 105 за парком "Олександрiя" (№ 5) було закрiплено статус парку-пам'ятки садово-паркової архiтектури нацiонального значення. Крiм того, парк має статус дендрозаповiдника. Виходячи з цього, парк пiдпадає пiд дiю Закону України "Про природно-заповiдний фонд" (1990 р.) як об'єкт природно-заповiдного фонду i Закон України "Про охорону культурної спадщини" (2000 р.) як об'єкт, що має iсторико-культурний статус.

У 1974 р. було завершено проект другого етапу реставрацiї та розвитку парку, вiдповiдно до якого було видiлено ландшафтнi райони парку (всього 13). Крiм того, проектом було передбачено вiдтворення Дитинця (без збереження архiтектурних рис), Танцювального павiльйону, влаштування нового пiвнiчного входу, винесення господарського двору з Дiброви, лiквiдацiю рибного господарства Інституту гiдробiологiї тощо. Вiдповiдно до проекту у парку закладаються новi ландшафтнi вузли: у захiднiй частинi - алеї Березова, Екзотiв, Горiхова, Нагорна, Дiбровка; у схiднiй - Кленова галявина (Лiрика) i Схiдна галявина (Шевченковi балади), реконструюється Палiєва гора зi встановленням пам'ятного знака i влаштуванням оглядового майданчика. Прокладенi також новi алеї, якi пов'язали захiдну частину парку зi схiдною, була сформована Заставна поляна, впорядкованi Крутий Яр та Холодна долина(57). На вiдмiну вiд достатньо успiшної i ефективної реалiзацiї першого етапу плану реставрацiї парку, другий етап тривав 20 рокiв з перемiнним успiхом i закiнчився половинчастим результатом: центральне композицiйне ядро парку вiдтворити не вдалося - не були вiдбудованi палац, павiльйони, Танцювальний зал; рибне господарство Інституту гiдробiологiї не лiквiдовано до цього часу, вiдтворення композицiї "Варна" також викликає багато запитань щодо вiдповiдностi початковому задуму i завершеностi. Що стосується формування нових галявин i композицiй у захiдному i схiдному секторах парку, поєднання двох частин парку в єдине цiле - це було здiйснено з бiльшим чи меншим успiхом.

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 квiтня 1999 р. N 700 була затверджена Програма вiдтворення видатних пам'яток iсторiї та культури України. Серед об'єктiв, визначених цiєю програмою, "Будiвлi ландшафтного парку "Олександрiя", м. Бiла Церква". Реалiзацiя цiєї програми затримується i ускладнюється вiдсутнiстю достатнiх коштiв, а також iнертнiстю мiсцевих влад - у Києвi, наприклад, вона успiшно реалiзується.

Виходячи з наведеного, зауважимо, що є юридична основа для подальшої успiшної реставрацiї парку "Олександрiя".

Пiдсумовуючи, можна дiйти висновку, що у своєму розвитку парк пройшов декiлька етапiв.

I. 80-тi рр. XVIII ст. - перша третина ХІХ ст. - заснування парку, створення бiльшої частини споруд як житлового, так i декоративного характеру; розбиття парку у змiшаному стилi рококо та романтизму з перевагою елементiв рококо; розвиток виключно схiдної частини парку.

II. Друга третина ХІХ ст. - поступове нiвелювання рис, характерних для паркiв стилю рококо, перевага романтичного стилю.

III. 70-тi рр. ХІХ ст. - 1917 р. - активiзацiя використання господарських можливостей парку, зокрема використання багатьох паркових декоративних споруд у господарських цiлях, розведення городiв, використання декоративних ставкiв для розведення риби; поступова втрата парком естетичних рис, переважний розвиток його захiдної частини у порiвняннi зi схiдною, однак в традицiях, закладених у попереднiй перiод - як лiсопарку, звiринцю, мисливського угiддя.

IV. 1917 р. - сер. 1950-х рр. - перiод поступового руйнування парку, втрати ним стилiстичних особливостей i естетичної цiнностi; в цей перiод були частково або повнiстю зруйнованi всi об'єкти парку. Сам парк був перепрофiльований на виконання господарських функцiй, значно змiнено планування.

V. 1950-тi рр. - кiн. 1970-х рр. - широкомасштабнi реставрацiйнi та реконструкцiйнi роботи в парку за проектом Д. Криворучка: вiдновлено бiльшiсть декоративних архiтектурних та водних споруд, проведена реставрацiя планувальної структури парку; заново розплановано новi дiлянки - Новопарк у схiднiй частинi i практично повнiстю наново розпланована захiдна частина з урахуванням iсторичних елементiв планування i композицiї, що збереглися; новi дiлянки створенi у дусi iсторичних традицiй "Олександрiї". В цiлому роботи з реконструкцiї та реставрацiї були проведенi дуже делiкатно та на високому професiйному рiвнi.

VI. 1980-тi рр. - сучаснiсть - перiод стагнацiї: в цiлому парк перебуває у задовiльному станi, однак за цей перiод не проводився монiторинг стану архiтектурних i технiчних споруд i парку в цiлому; центральне планувальне ядро - Дитинець - так i не було вiдновлено, як це передбачалось на другому етапi реставрацiї i реконструкцiї парку; окремi архiтектурнi об'єкти, вiдреставрованi бiльше 50 рокiв тому, знову потребують вiдновлювальних робiт; проекту розвитку зелених насаджень також немає - вирубки вiдбуваються хаотично i не завжди обґрунтовано, принаймнi з естетичної, ландшафтної точки зору; об'єкти, що з'являються у парку, перш за все копiї скульптур, якi знаходились тут до 1917 р., переважно значно вiдрiзняються вiд оригiналiв i розташовуються не на мiсцi iсторичної локалiзацiї; воднi i технiчнi споруди також потребують ремонту i розчищення.

Виходячи з рiзнопланового аналiзу стану парку, можна намiтити наступнi напрямки дiяльностi та практичнi заходи щодо охорони, використання та розвитку парку.

Щодо планувальної структури i архiтектурного образу парку бажанi були б наступнi заходи:
1. Вiдбудова архiтектурно-планувального ядра парку - Дитинця: Аустерiї, 4 гостьових павiльйонiв, Танцювальної зали, композицiї "Варна" у повному обсязi з вiдновленням всiх 9 алей, що вели до нього, а також всю композицiю цiєї дiлянки з клумбами, поєднуючими алеями, скульптурою тощо. Роботам з вiдновлення мають передувати археологiчнi дослiдження цiєю частини парку. Об'єкти необхiдно вiдновити у формах, принаймнi зовнiшнiх, якi вiдповiдають оригiналам.
2. Вiдновлення в'їзду на Дитинець з боку Сквирського шосе i пiд'їзної алеї до палацу.
3. Вiдбудова будинку охоронця бiля Головного входу до парку (планувалось проектом Д. Криворучка).
4. Вiдновлення Чортового мосту в Крутому Яру, що планувалось ще проектом Д. Криворучка.
5. Вирiшення питань функцiонального використання вiдновлюваних будiвель: наприклад, концертний зал (Танцювальний павiльйон), музей парку та картинна галерея (Аустерiя), службовi примiщення дендрозаповiдника (гостьовi павiльйони).
6. Вiдновлення найбiльш характерних архiтектурно-планувальних елементiв парку: Садок Потьомкiна, Клини, регулярна дiлянка парку з боскетами i булiнгерами на захiд вiд Дитинця.
7. Вирiшення питання функцiонального використання Старого саду i саду "Мур" та можливостi їх вiдвiдування екскурсантами.
8. Проведення технiчної експертизи стану "Ротонди", колонади "Амфiтеатр", "Руїн" i визначення задач та обсягів реставрацiйних робiт.
9. Вiдновлення колони Суму в повному обсязi з капiтеллю та скульптурною композицiєю "Пелiкан".

Комплекс проблем, пов'язаний iз зеленими насадженнями парку, потребує наступних заходiв:
1. Проведення iнвентаризацiї деревних та чагарникових насаджень парку.
2. Забезпечення найбiльш цiнних екземплярiв iнформацiйними табличками.
3. Вiдновлення (акцентування) Царської алеї.
4. На основi iнвентаризацiї i вже реалiзованого проекту реконструкцiї парку "Олександрiя", створеного Д. Криворучком, який мiстить в тому числi органiзацiю i розвиток зелених композицiй, створення проекту подальшого розвитку в цiй сферi.
5. Вписування вiдтворюваних архiтектурних об'єктiв у iснуючу дендрологiчну ситуацiю.

Потребують вирiшення проблеми, якi стосуються водних об'єктiв та технiчних питань в цiлому, а саме:
1. Проведення технiчного обстеження та ремонту фонтанiв.
2. Очищення ставкiв.
3. Проведення експертизи технiчного стану вiдпадiв i гребель.
4. Винесення за межi парку рибного господарства, що планувалось ще проектом Д. Криворучка.
5. Проведення обстеження та дослiдження гiдротехнiчних споруд, зокрема колодязiв на територiї парку.
6. Проведення дослiджень сучасного санiтарного стану води у дже
релах.

Органiзацiйнi i методичнi питання:
1. Створення пам'яткоохоронної документацiї (паспорта на окремi об'єкти культурної спадщини i на парк у цiлому).
2. Створення проекту охоронних зон парку i визначення режиму їх охорони.
3. Розширення iсторичної та мистецтвознавчої сфери роботи дендропарку, зокрема поповнення експозицiї паркового музею шляхом пошуку матерiалiв з iсторiї парку.

Бiльшiсть проблем можливо i необхiдно вирiшувати тiльки на основi розробленого проекту широкомасштабних робiт з реставрацiї парку, якi б розв'язували вищезгаданi проблеми в комплексi. Будь-якi ремонтнi роботи в парку, роботи, пов'язанi з вирубками, встановленням скульптурних об'єктiв, благоустроєм, мають погоджуватись iз природоохоронними та пам'яткоохоронними органами на пiдставi документацiї, яка вiдповiдає вимогам законодавства.

Посилання