законодавство / закони
Закон України
"Про охорону культурної спадщини"
від 8 червня 2000 року N 1805-III
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 39, ст.333)
(Із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2768-III (2768-14) від 25.10.2001, ВВР, 2002, N 3-4, ст. 27 - набуває чинності з 01.01.2002 року Законом N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002)
Цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.
Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;
об'єкт культурної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
пам'ятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
охорона культурної спадщини - комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим;
історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;
традиційний характер середовища - історично успадкований вигляд та об'ємно-просторовий устрій історичного населеного місця;
консервація - сукупність науково обгрунтованих заходів, які дозволяють захистити об'єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їхньої автентичності з мінімальним втручанням у їхній існуючий вигляд;
реабілітація - сукупність науково обгрунтованих заходів щодо відновлення культурних та функціональних властивостей об'єктів культурної спадщини, приведення їх у стан, придатний для використання;
реставрація - сукупність науково обгрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об'єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності;
музеєфікація - сукупність науково обгрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування.
Стаття 2.
Класифікація об'єктів культурної спадщини
1. За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на: споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;
комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтом;
визначні місця - топографічно визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
2. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:
археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;
історичні - будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.
Р о з д і л II
УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 3.
Органи управління у сфері охорони культурної спадщини
1. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:
центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
2. На території зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та в умовах виникнення інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру управління охороною культурної спадщини здійснюється Адміністрацією зони та центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) та цього Закону.
3. Органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, розташовані на території населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, утворюються органами місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
4. Орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом.
5. Органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування з питань, передбачених підпунктом 5 пункту "б" частини першої статті 31 і підпунктом 10 пункту "б" статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
6. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
Стаття 4.
Повноваження Кабінету Міністрів України
у сфері охорони культурної спадщини
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної спадщини належить:
здійснення державної політики;
здійснення державного контролю;
занесення об'єктів національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
вилучення пам'ятки з Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення пам'ятки до Списку всесвітньої спадщини;
надання дозволу на знесення, зміну та переміщення (перенесення) пам'ятки;
затвердження Списку історичних населених місць України, Списку охоронюваних археологічних територій України та змін, внесених до цих Списків;
оголошення ансамблів і комплексів пам'яток заповідниками чи музеями-заповідниками;
затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам'ятки.
Стаття 5.
Повноваження центрального органу виконавчої влади
у сфері охорони культурної спадщини
До повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить:
1) контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;
2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини;
3) розроблення та погодження державних програм охорони культурної спадщини;
4) ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
5) забезпечення виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини, ведення списків цих об'єктів;
6) подання Кабінетові Міністрів України пропозиції про вилучення пам'ятки з Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
7) подання Кабінетові Міністрів України пропозиції про знесення, зміну та переміщення (перенесення) пам'ятки;
8) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України;
9) подання Кабінетові Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та Списку охоронюваних археологічних територій України, а також пропозицій про внесення змін до цих Списків;
10) оголошення топографічно визначених територій чи водних об'єктів, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, охоронюваними археологічними територіями;
11) забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення до нього змін;
12) визначення меж територій пам'яток національного значення, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
13) затвердження державних норм та правил щодо розроблення і затвердження проектної документації на виконання робіт з консервації, реабілітації, реставрації й музеєфікації пам'яток національного значення;
14) здійснення нагляду за виконанням робіт з консервації, реабілітації, реставрації й музеєфікації пам'яток. Ці повноваження центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини можуть бути делеговані іншим органам охорони культурної спадщини;
15) встановлення режиму збереження і порядку використання пам'яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
16) здійснення науково-методичного керівництва в питаннях охорони культурної спадщини;
17) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у зонах охорони пам'яток національного значення, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини;
18) призначення відповідних досліджень пам'яток національного значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
19) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;
20) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;
21) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
22) надання дозволів на відновлення земляних робіт;
23) погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
24) здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, що перебувають у державній власності, відповідно до закону;
25) погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення;
26) затвердження правил встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків;
27) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
28) формування і розміщення державного замовлення, укладання з цією метою контрактів на консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам'яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;
29) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Стаття 6.
Повноваження інших органів охорони культурної спадщини
1. До повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, відповідно до їхньої компетенції, належить:
1) здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;
2) подання пропозицій центральному органові виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
4) визначення меж територій пам'яток місцевого значення, їхніх зон охорони;
5) встановлення режиму збереження і порядку використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони;
6) забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;
7) забезпечення виготовлення, складання і передачі центральному органові виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх знесення, зміну або переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження та подальшого використання;
8) організація розроблення та погодження відповідних програм охорони культурної спадщини;
9) погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у зонах охорони пам'яток місцевого значення, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини;
10) призначення відповідних досліджень пам'яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
11) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення, їхніх територіях та в зонах охорони;
12) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
13) погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
14) укладання охоронних договорів на пам'ятки;
15) здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, що перебувають відповідно у державній та комунальній власності, згідно із законом;
16) подання пропозиції центральному органові виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України та Списку охоронюваних археологічних територій України;
17) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
18) забезпечення в установленому порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій;
19) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
2. Голови обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій призначають на посаду і звільняють з посади керівників органів охорони культурної спадщини відповідних державних адміністрацій за погодженням з органом охорони культурної спадщини вищого рівня.
Стаття 7.
Науково-методичні ради, консультативні ради
з питань охорони культурної спадщини
1. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Склад науково-методичних рад і положення про них затверджуються відповідно центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Витрати на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної спадщини.
2. Для погодженого вирішення питань щодо охорони культурної спадщини на територіях областей, міст Києва та Севастополя, інших населених пунктів органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій можуть створювати консультативні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Консультативні ради діють на підставі типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Склад консультативної ради затверджується керівником відповідного органу охорони культурної спадщини. Витрати на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної спадщини.
Стаття 8.
Залучення фахівців та населення до охорони культурної спадщини
1. Органи охорони культурної спадщини можуть залучати до роботи за їхньою згодою досвідчених фахівців у сфері охорони культурної спадщини, а також громадян на правах громадських інспекторів для спостереження за станом зберігання та використання пам'яток, їхніх територій і зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.
2. Органи охорони культурної спадщини можуть винагороджувати залучуваних фахівців та громадян на правах громадських інспекторів, а також відшкодовувати їм витрати, пов'язані з виконанням доручень щодо охорони культурної спадщини, за рахунок коштів, призначених для фінансування охорони культурної спадщини в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Стаття 9.
Доступ до об'єктів культурної спадщини
Право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.
Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.
Стаття 10.
Сприяння органів виконавчої влади,
органівмісцевого самоврядування діяльності
щодо охорони культурної спадщини
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування сприяють:
діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських, науково-дослідних, проектних організацій, установ та підприємств різних форм власності щодо охорони культурної спадщини;
підприємствам будівельних матеріалів і виробів, спеціалізованим організаціям та майстерням щодо виконання робіт з ремонту, реставрації, реабілітації пам'яток;
підготовці фахівців з охорони культурної спадщини.
Стаття 11.
Участь підприємств, установ науки, освіти та культури,
громадських організацій, громадян в охороні культурної спадщини
Підприємства усіх форм власності, установи науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони, використання, виявлення, обліку, реєстрації об'єктів культурної спадщини і поширенню знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.
Українське товариство охорони пам'яток історії та культури сприяє залученню широких верств населення до участі в охороні культурної спадщини, здійснює пропаганду культурної спадщини і законодавства про її охорону, громадський контроль за її збереженням, використанням, консервацією, реставрацією, реабілітацією, музеєфікацією та ремонтом, сприяє роботі органів охорони культурної спадщини.
Стаття 12.
Екскурсійне відвідування пам'яток
Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості вільний доступ до пам'яток з метою їх екскурсійного відвідування, якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані за погодженням з органами охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок цього доступу встановлюється охоронними договорами.
Р о з д і л III
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 13.
Державний реєстр нерухомих пам'яток України
1. Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
2. Не підлягають державній реєстрації об'єкти, що є сучасними копіями існуючих пам'яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями, в тому числі масові тиражовані копії.
Стаття 14.
Занесення об'єкта культурної спадщини
до Реєстру та внесення змін до нього
1. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадиться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
2. Об'єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону, про що центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган, відповідні органи охорони культурної спадщини, на території яких він розташований.
3. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини видає власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.
4. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органові охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.
Стаття 15.
Вилучення пам'ятки з Реєстру
Вилучення пам'ятки з Реєстру здійснюється лише у випадках:
якщо пам'ятку зруйновано внаслідок стихійного лиха і вона не може бути відновлена;
якщо пам'ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об'єктів культурної спадщини, які підлягають консервації та подальшому використанню.
Стаття 16.
Інформування про об'єкти культурної спадщини,
занесені до Реєстру
1. Інформування про об'єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом:
публікації Реєстру та внесених до нього змін;
встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.
2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні.
Р о з д і л IV
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ
ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПАМ'ЯТКИ
Стаття 17.
Суб'єкти права власності на пам'ятки
Пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
У документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Стаття 18.
Здійснення права власності
на об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками
1. Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім пам'яток, занесених до Переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.
Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
2. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
Стаття 19.
Грошова оцінка пам'ятки
Кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам'ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 20.
Право привілеєвої купівлі пам'яток
1. При продажу пам'ятки, крім пам'ятки, яка не підлягає приватизації, власник або уповноважений ним орган зобов'язані у письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини (обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, місцевого самоврядування чи орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим) та центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу, на яких він її продає.
2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам'ятки національного значення. Орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування мають право привілеєвої купівлі пам'ятки місцевого значення. У разі відмови від здійснення цього права чи нездійснення його протягом місяця з дня одержання повідомлення власник або уповноважений ним орган мають право на відчуження пам'ятки.
Право привілеєвої купівлі пам'ятки не застосовується, коли покупцем пам'ятки, яка перебуває у приватній власності, є діти, дружина і батьки або, за їх відсутності, брати і сестри, а також дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та небоги продавця.
Стаття 21.
Примусове відчуження або вилучення пам'яток
1. Якщо власник безгосподарно ставиться до належної йому на праві комунальної або приватної власності пам'ятки, відповідні органи охорони культурної спадщини роблять власникові попередження про припинення безгосподарного ставлення до цієї пам'ятки.
Якщо власник, якому пам'ятка належить на праві комунальної власності, не виконає вимоги, що міститься в попередженні, то за позовом зазначених органів суд може вилучити це майно у власність держави в порядку, встановленому законом. При невідкладній необхідності забезпечення збереженості пам'ятки позов про її вилучення може бути пред'явлено без попередження.
2. Пам'ятка, яка належить особі на праві приватної форми власності, може бути примусово відчужена з мотивів суспільної необхідності за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування її вартості.
Р о з д і л V
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК
Стаття 22.
Заборона знесення, зміни пам'яток
та порядок їх переміщення (перенесення)
Пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Знесення, зміна (крім реставрації та реабілітації), переміщення (перенесення) пам'яток на інше місце допускаються як виняток з дозволу Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці, за умови проведення комплексу науково обгрунтованих заходів із вивчення та фіксації пам'ятки (охоронних досліджень).
Фінансування всіх заходів з вивчення, фіксації, перенесення та зміни пам'яток, що підлягають знесенню, зміні та переміщенню (перенесенню) відповідно до цього Закону, провадиться за рахунок коштів замовника робіт, які викликали необхідність знесення, зміни, перенесення пам'яток. Якщо знесення, зміна, переміщення (перенесення) пам'яток є необхідним внаслідок дії непереборної сили, вивчення та фіксація пам'ятки провадяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 23.
Охоронні договори
Усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Стаття 24.
Утримання та використання пам'яток
1. Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам'яток встановлює:
центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення;
орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій щодо пам'яток місцевого значення.
3. Пам'ятку, її частини та елементи забороняється змінювати, замінювати, змінювати призначення, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу Кабінету Міністрів України або відповідного органу охорони культурної спадщини.
4. У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам'ятка.
5. Розміщення реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць дозволяється за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а на пам'ятках місцевого значення - за погодженням з органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.
Стаття 25.
Надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками,
в користування юридичним та фізичним особам
1. Надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах.
2. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.
3. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
Стаття 26.
Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація,
ремонт та пристосування пам'яток
1. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'ятки національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'ятки місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
2. Розроблення проектів та проведення робіт з реставрації пам'яток здійснюються за наявності ліцензій, виданих в установленому законодавством порядку. Розробленню проектів передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних.
Стаття 27.
Забезпечення заходів щодо охорони пам'яток
1. У разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
2. Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
3. У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам'ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.
Стаття 28.
Вимоги органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони
та інших зацікавлених органів
Вимоги органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони та інших зацікавлених органів щодо умов утримання та використання пам'яток не можуть призводити до змін пам'яток і не повинні погіршувати їхню естетичну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність.
Стаття 29.
Обов'язки фізичних та юридичних осіб, діяльність
яких може негативно позначитися на стані пам'яток
На фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам'ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам'ятки в належному стані за власні кошти.
Стаття 30.
Заборона діяльності, яка створює загрозу пам'яткам
Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.
Органи місцевого самоврядування зобов'язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам'ятці.
Р о з д і л VI
ЗАХИСТ ТРАДИЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ СЕРЕДОВИЩА
ТА ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 31.
Охоронювані археологічні території
1. Топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини.
Правовий режим охоронюваної археологічної території визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
2. Список охоронюваних археологічних територій України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Інформація, що стосується об'єктів культурної спадщини таких територій чи водних об'єктів, може бути визнана центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини конфіденційною. Особи, які мають доступ до такої інформації у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, зобов'язані зберігати її конфіденційність.
Стаття 32.
Зони охорони пам'яток, історичні ареали населених місць
1. З метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Порядок визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
2. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
3. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України.
Стаття 33.
Заповідники
Ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів.
Типові положення про заповідники затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 34.
Статус територій, пов'язаних з охороною культурної спадщини
Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації.
Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.
Стаття 35.
Дозволи на проведення археологічних розвідок,
розкопок, інших земляних робіт
1. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук України. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Виконавець археологічних розвідок, розкопок зобов'язаний забезпечити збереженість виявлених об'єктів культурної спадщини та передачу рухомих предметів визначеній у дозволі установі, ведення наукової документації, передачу її органам, які видали дозвіл і необхідний кваліфікаційний документ (відкритий лист), належну консервацію об'єктів культурної спадщини, упорядкування території після завершення робіт, а в разі потреби - взяти участь у приведенні зазначених об'єктів до експозиційного стану та підготовці матеріалів для їх державної реєстрації як пам'ятки.
3. Власник або користувач земельної ділянки (у тому числі орендар) в межах території пам'ятки, охоронюваної археологічної території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць згідно з розпорядженням органу охорони культурної спадщини зобов'язаний не перешкоджати виконавцеві робіт, який має дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок на цій ділянці.
Власник або користувач (у тому числі орендар) земельної ділянки, на якій проводяться археологічні розвідки, розкопки, має право на відшкодування у повному обсязі шкоди, якої він зазнав у зв'язку з проведенням таких робіт.
Стаття 36.
Припинення земляних робіт у разі виявлення знахідки
археологічного або історичного характеру
1. Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини та орган місцевого самоврядування, на території якого проводяться земляні роботи.
2. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.
Стаття 37.
Захист об'єктів культурної спадщини
Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.
Щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам'яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону.
З метою захисту пам'яток археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені, питання, пов'язані з наданням земельних ділянок, вирішуються за участю відповідних органів охорони культурної спадщини згідно із законом.
Р о з д і л VII
ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 38.
Джерела фінансування охорони культурної спадщини
Фінансування охорони культурної спадщини здійснюється за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів.
Джерелами фінансування заходів у сфері охорони культурної спадщини можуть бути кошти власників пам'яток чи уповноважених ними органів або осіб, які набули права володіння, користування чи управління пам'ятками, кошти замовників робіт, передбачених статтями 22 і 37 цього Закону, благодійні внески та пожертвування, у тому числі валютні, на охорону культурної спадщини та інші джерела, не заборонені чинним законодавством.
Стаття 39.
Фінансові обов'язки суб'єктів права власності на пам'ятки
Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам'ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом.
Стаття 40.
Спеціальні кошти на фінансування охорони культурної спадщини
1. Спеціальними коштами на фінансування охорони культурної спадщини є кошти спеціальних фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Порядок формування та використання цих коштів встановлюється Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік та Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами.
2. Кошти, одержані від справляння податку за розміщення зовнішньої та внутрішньої реклами на пам'ятках та в межах їхніх охоронних зон, а також від справляння податку за використання символіки, пов'язаної з пам'ятками, використовуються на фінансування охорони культурної спадщини відповідно до місцевих бюджетів, затверджених в установленому порядку.
3. Кошти на фінансування охорони культурної спадщини не підлягають вилученню.
4. Органи охорони культурної спадщини є розпорядниками спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.
Стаття 41.
Використання спеціальних коштів на фінансування
охорони культурної спадщини
1. Спеціальні кошти на фінансування охорони культурної спадщини можуть використовуватися на:
консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, збереження, охорону, облік, захист, популяризацію об'єктів культурної спадщини;
наукові дослідження у сфері охорони культурної спадщини;
розроблення та реалізацію або допомогу в розробці та реалізації програм і проектів щодо охорони культурної спадщини;
ведення документації, автоматизованої інформаційної системи банку даних про об'єкти культурної спадщини;
заходи щодо поширення інформації про охорону культурної спадщини;
підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у сфері охорони культурної спадщини;
допомогу об'єднанням громадян, національним меншинам в охороні культурної спадщини;
міжнародне співробітництво у сфері охорони культурної спадщини;
інші заходи щодо охорони культурної спадщини, які не суперечать чинному законодавству.
2. Забороняється витрачати кошти, призначені для фінансування охорони культурної спадщини, на посередництво у здійсненні заходів у сфері охорони культурної спадщини.
Стаття 42.
Пільгове оподаткування у сфері охорони культурної спадщини
Держава здійснює політику пільгового оподаткування у сфері охорони культурної спадщини.
Р о з д і л VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 43.
Відповідальність за пошкодження, руйнування чи знищення пам'яток
1. Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам'яток, їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.
2. Самовільне відновлення земляних робіт або їх продовження після виявлення знахідок археологічного характеру тягне за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.
Стаття 44.
Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства
про охорону культурної спадщини
Орган охорони культурної спадщини накладає на юридичних осіб такі фінансові санкції:
за ведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені в процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об'єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.
Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.
Стаття 45.
Порядок застосування фінансових санкцій за порушення
законодавства про охорону культурної спадщини
Фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, керівником чи заступниками керівника органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівником органу охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, керівником органу охорони культурної спадщини місцевого самоврядування після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, уповноваженою особою органу охорони культурної спадщини складається акт, який разом з письмовим поясненням керівника підприємства, установи, організації та документами, що стосуються справи, протягом трьох днів надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.
протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції, та банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї юридичної особи. ( Частина третя статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 )
Кошти, одержані внаслідок стягнень, передбачених у статті 44 цього Закону, зараховуються у рівних частках до загального та спеціального фондів відповідного бюджету.
Стаття 46.
Адміністративна відповідальність за невиконання
законних вимогпосадових осіб органів охорони
культурної спадщинита порушення вимог цього Закону
1. За невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень законодавства про охорону культурної спадщини, а також ухилення від підписання охоронних договорів, за зміну характеру використання пам'ятки, проведення ремонтних, реставраційних або реабілітаційних робіт на пам'ятці, археологічних розвідок, розкопок на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони пам'яток, історичних ареалах населених місць, об'єктах культурної спадщини, вчинені без відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини, якщо ці дії не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.
2. Протоколи про адміністративні правопорушення складаються уповноваженими особами органів охорони культурної спадщини або громадськими інспекторами Українського товариства охорони пам'яток історії та культури в разі виявлення ними відповідних правопорушень.
3. Адміністративні стягнення за правопорушення, передбачені частиною першою цієї статті, накладаються органами охорони культурної спадщини. Від імені цих органів право розглядати справи про адміністративне правопорушення та накладати стягнення мають посадові особи, зазначені у частині першій статті 45 цього Закону.
4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стаття 47.
Відшкодування шкоди
1. Застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією.
2. Шкода, завдана власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону.
3. Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Р о з д і л IX
МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ
У СФЕРІ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 48.
Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону культурної спадщини, застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 49.
Подання про внесення пам'яток до Списку всесвітньої спадщини
Подання про внесення пам'яток до Списку всесвітньої спадщини здійснює Кабінет Міністрів України за рекомендацією центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток та визначних місць (ІКОМОС).
Р о з д і л X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 2-4 частини четвертої розділу X, які набирають чинності з 1 січня 2001 року.
2. Кабінетові Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із Законом України "Про охорону культурної спадщини";
розробити і привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
3. Об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
4. Внести до деяких законодавчих актів України такі зміни:
(Підпункт 1) пункту 4 Розділу X втрачає чинність з 01.01.2002 року на підставі Кодексу N 2768-III ( 2768-14 ) від 25.10.2001 ) 1) частину дев'яту статті 34 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 25, ст. 354) після слів "санітарними органами" доповнити словами "органом охорони культурної спадщини";
2) у Законі України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 39, ст. 510; 1997 р., N 16, ст. 119):
частину другу статті 15 доповнити пунктом 15 такого змісту:
"15) екскурсійно-туристичний збір";
у частині третій статті 15 слова "який встановлюється" замінити словами "та екскурсійно-туристичного збору, які встановлюються";
3) у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 27, ст. 181):
пункт 5.2 статті 5 доповнити підпунктом 5.2.13 такого змісту:
"5.2.13. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, але не більше ніж десять відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду";
абзац "б" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 доповнити словами "заповідниками, музеями-заповідниками";
пункт 7.13 статті 7 доповнити підпунктом 7.13.4 такого змісту:
"7.13.4. Оподатковується у розмірі 50 відсотків від діючої ставки прибуток платників податків від проведення науково-дослідних і реставраційних робіт у сфері охорони культурної спадщини";
4) у Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 56-93 "Про місцеві податки і збори" ( 56-93 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 30, ст. 336, N 32, ст. 340; 1995 р., N 30, ст. 229):
статтю 1 доповнити абзацом такого змісту:
"екскурсійно-туристичний збір";
доповнити Декрет статтею 17-2 такого змісту:
"Стаття 17-2. Екскурсійно-туристичний збір
Платниками екскурсійно-туристичного збору є суб'єкти туристичної діяльності, які використовують пам'ятки з метою їхнього екскурсійного відвідування.
Граничний розмір екскурсійно-туристичного збору не повинен перевищувати 10 відсотків прибутку суб'єктів туристичної діяльності".
5. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1978 р., N 30, ст. 426; 1984 р., N 7, ст. 145);
Постанову Верховної Ради Української РСР від 13 липня 1978 року "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3601-09) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1978 р., N 30, ст. 427).
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ, 8 червня 2000 року
N 1805-III
|
