законодавство / міжнародні документи

РЕКОМЕНДАЦІЯ ЩОДО ЗАХИСТУ
КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ
НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася у Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію,

Зважаючи на те, що у суспільстві, життєві умови якого дедалі змінюються прискореними темпами, для психічної рівноваги людини та її всебічного розкриття необхідно зберегти людські виміри оточення, аби вона не втратила зв'язку з природою та свідоцтвами цивілізації, які залишились від минулих поколінь, і що через це здобуткам культурної та природної спадщини належить відвести активну роль у суспільному житті, органічно поєднати в рамках загальної політики сучасні досягнення, цінності минувшини та природні красоти,

Зважаючи на те, що інтеграція цього в соціальне та економічне життя має бути одним з головних аспектів облаштування території та національного планування на всіх рівнях,

Зважаючи на те, що надто серйозна небезпека, зумовлена новими феноменами, притаманними нашому часові, загрожує культурній та природній спадщині, яка є істотною частиною спадщини людства і джерелом збагачення і гармонійного розвитку нинішньої та майбутньої цивілізації,

Зважаючи на те, що кожний здобуток культурної та природної спадщини є унікальним і що зникнення будь-якого з них є безповоротною втратою і непоправним збідненням цієї спадщини,

Зважаючи на те, що кожна країна, на терені якої розташовані здобутки культурної та природної спадщини, повинна зберігати цю частину спадщини людства і забезпечити її передачу наступним генераціям,

Зважаючи нате, що вивчення культурної та природної спадщини, знання про неї, її захист у різних країнах світу сприяють взаєморозумінню між народами,

Зважаючи на те, що культурна спадщина та природна спадщина становлять гармонійне ціле, складові частини якого є нероздільні,

Зважаючи на те, що спільно продумана і сформульована політика захисту культурної та природної спадщини обумовлює постійну взаємодію між Державами-членами та здатна рішуче вплинути на діяльність, здійснювану у цій галузі Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури,

Відзначаючи, що Генеральна Конференція вже прийняла міжнародні акти про захист культурної та природної спадщини, зокрема Рекомендацію, що визначає міжнародні принципи стосовно археологічних розкопок (1956), Рекомендацію щодо охорони краси та характеру краєвидів і мальовничих місць (1962) та Рекомендацію щодо охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт (1968),

Бажаючи доповнити та розширити дію норм та принципів, сформульованих у цих рекомендаціях,

Скориставшись з пропозицій відносно захисту культурної та природної спадщини, питання щодо яких ставить пункт 23 порядку денного сесії,

Вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання становитиме предмет міжнародної регламентації у вигляді рекомендації Державам-членам,

Приймає сього дня шістнадцятого листопада 1972 року цю Рекомендацію.

І. ВИЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

1. У цій рекомендації як „культурна спадщина" розглядаються:
- монументальні витвори: твори архітектури, монументальної скульп-тури чи монументального малярства, включаючи печери і написи, а також елементи, сукупності елементів або структури, що мають особливу цінність з точки зору археології, історії, мистецтва чи науки;
- ансамблі: сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю або через органічний зв'язок з ландшафтом мають особливу цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- місця: топографічне визначені зони, спільні витвори людини й природи, що мають особливу цінність за своєю красою або інтересом з точки зору археології, історії, етнології чи антропології.

2. У цій Рекомендації як „природна спадщина" розглядаються:
- монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення чи сукупності таких утворень, що мають особливу цінність з точки зору естетики чи науки;
- геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали розповсюдження цінних або таких, які опинилися під загрозою зникнення, видів тварин та рослин, і що мають особливу цінність з точки зору науки чи збереження;
- природні місця або чітко визначені природні зони, що мають особливу цінність з точки зору науки, збереження, природної краси, або спільні витвори людини і природи.

II. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

2. Кожна держава в міру можливостей і відповідно до положень своєї конституції та свого законодавства має формулювати, розвивати і здійснювати загальнонаціональну політику, основної метою якої є координування і використання усіх наукових, технічних, культурних та інших можливостей з тим, щоб забезпечити дійовий захист, зберігання і повернення достоїнств2 своєї культурної та природної спадщини.

III. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

4. Культурна та природна спадщина становить багатство, захист, зберігання та повернення достоїнств якого покладають на Держави, на теренах яких вона розташована, відповідальність як перед своїми громадянами, так і перед усім світовим співтовариством; Держави-члени мають вживати необхідних заходів, щоб справджувати цю відповідальність.

5. Культурна та природна спадщина має розглядатись у повному її обсязі як єдине ціле, яке включає не лише твори, що репрезентують певну дуже значну цінність, але й найскромніші об'єкти, які з часом набули культурної чи природної цінності.

6. Жоден з цих творів та жоден з цих об'єктів, як загальне правило, не має бути відірваний від свого середовища.

7. Оскільки кінцевою метою захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини є всебічне розкриття людини, Держави-члени в міру можливостей мають надати своїй діяльності у цій галузі нову орієнтацію з тим, щоб культурна та природна спадщина розглядалась не як гальмо розвитку країни, а як фактор, що зумовлює цей розвиток.

8. Захист, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини мають вважатися одним з істотних аспектів облаштування території та планування на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях.

9. Слід розгортати активну політику зберігання культурної та природної спадщини та П органічного включення у життя суспільства. Держави-члени мають розпочати скоординовану діяльність усіх зацікавлених державних та приватних служб для формулювання і здійснення такої поліики. Заходи запобіжного й поправного характеру щодо культурної та природної спадщини мають доповнюватись іншими заходами, спрямованими на забезпечення кожному здобутку цієї спадщини функції, яка включала б його в сучасне і майбутнє соціальне, економічне, наукове та культурне життя народу, до того ж функції, сумісної з культурним та природним характером цього здобутку. У діяльності, спрямованій на захист культурної та природної спадщини, слід використовувати наукові та технічні досягнення усіх дисциплін, пов'язаних із захистом, зберіганням та поверненням достоїнств культурної та природної спадщини.

10. У міру можливостей все більш значні кошти мають виділятись на охорону і повернення достоїнств культурної та природної спадщини за участю органів державної влади.

11. До здійснення заходів щодо захисту і зберігання слід безпосередньо залучати місцеве населення, звертатися до нього за пропозиціями та допомогою, зокрема в тому, що стосується шанобливого ставлення до культурної та природної спадщини та догляду за нею. Можна передбачати й фінансову підтримку з боку приватного сектора.

IV. ОРГАНІЗАЦІЯ СЛУЖБ

12. Незважаючи на те, що різноманітність умов не дозволяє всім Державам-членам прийняти уніфіковану організацію, деякі спільні засади все ж мають бути передбачені.

Спеціалізовані державні служби

13. Держави-члени, враховуючи відповідні умови кожної країни, мають заснувати, якщо вони ще не засновані, на своїх теренах одну або кілька спеціалізованих державних служб, на які покладається ефективне забезпечення нижченаведених функцій:

а) розробка і здійснення різноманітних заходів, метою яких є захист, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини, її інтеграція в життя суспільства, і насамперед провести-інвентаризацію спадщини, що підлягатиме захисту, а також створити відповідні служби документації;

b) підготовка і комплектування наукового, технічного та адміністративного персоналу, якому доручається розробка програм ототожнення, захисту, зберігання і інтеграції в життя суспільства та керівництво реалізацією цього;

с) організація тісної співпраці між фахівцями з різних дисциплін в рамках навчальних закладів, що мають вивчати технічні проблеми зберігання культурної та природної спадщини;

d) створення чи використання лабораторій та здійснення студій у сфері всіх наукових проблем, що виникають у зв'язку зі зберіганням культурної та природної спадщини;

е) дбання про те, щоб володільці або особи, що мають на це право, здійснювали необхідні реставраційні роботи та забезпечували утримання будівель в якнайкращому художньому і технічному стані.