законодавство / міжнародні документи

РЕКОМЕНДАЦІЯ ЩОДО ОХОРОНИ
ІСТОРИЧНИХ АБО ТРАДИЦІЙНИХ АНСАМБЛІВ
ТА ЇХНЬОЇ РОЛІ У СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася в Найробі з 26 жовтня по ЗО листопада 1976 року на свою дев'ятнадцяту сесію,

Зважаючи на те, що історичні або традиційні ансамблі є частиною середовища, в якому відбувається повсякденне життя людей, що вони забезпечують людям живу присутність минувшини, яка їх сформувала, і що безпосередньому оточенню, в якому відбувається життя, вони га-рантують різноманітність, яка відповідає різноманітності суспільства, і що через це вони додатково набувають цінності та людяностi виміру,

Зважаючи на те, що протягом віків історичні або традиційні ансамблі є найбільш відчутними свідоцтвами багатства і різноманітності культурної, релігійної та соціальної творчості людства і що на цій підставі їх охорона та органічне включення до безпосереднього оточення, в якому відбувається життя сучасного суспільства, є фундаментальною складовою частиною містобудівного планування та облаштування території.

Зважаючи нате, що перед загрозою уніфікації та знеособлення, які часто мають місце в наш час, ці живі свідоцтва попередніх часів набувають життєвого значення для кожної людини та народів, які знаходять у них одночасно вираз своєї культури та одну з підстав своєї своєрідності,

Констатуючи, що по всьому світі руйнування, здійснювані під приводом розвою або модернізації, без усвідомлення того, що руйнується, та несвідомі й невідповідні перебудови завдають серйозної шкоди цій історичній спадщині,

Зважаючи на те, що історичні або традиційні ансамблі становлять нерухому спадщину, руйнування якої, навіть якщо воно не спричиняє економічних втрат, часто призводить до соціальних розворушень,

Зважаючи на те, що ця ситуація зобов'язує до відповідальності кожного громадянина і покладає на органи державної влади обов'язки, що їх можуть перебрати на себе лише ці органи,

Зважаючи на те, що перед цією небезпекою занепаду чи повного зникнення всі Держави повинні діяти в напрямі врятування цих незамінних цінностей, терміново прийнявши глобальну дієву політику захисту і повернення до життя історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища в рамках національного, регіонального чи місцевого планування,

Констатуючи відсутність в багатьох країнах у достатній мірі ефективного та гнучкого законодавства щодо архітектурної спадщини та П взаємозалежності з облаштуванням території,

Відзначаючи, що Генеральна Конференція вже прийняла міжнародні правові акти щодо захисту культурної та природної спадщини, як, наприклад. Рекомендацію, що визначає міжнародні принципи стосовно археологічних розкопок (1956), Рекомендацію щодо охорони краси та характеру краєвидів і мальовничих місць (1962), Рекомендацію щодо охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт (1968) та Рекомендацію щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні (1972),

Бажаючи доповнити норми і принципи, сформульовані у цих міжнародних правових актах, та поширити дію їх,

Скориставшись з пропозицій щодо охорони історичних або традиційних ансамблів та їхньої ролі у сучасному житті, що становить двадцять сьомий пункт порядку денного сесії,

Вирішивши на своїй вісімнадцятій сесії, що це питання становитиме предмет рекомендації Державам-членам,

Приймає сього двадцять шостого дня листопада 1976 року цю Рекомендацію.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам застосувати наведені нижче положення, вживаючи заходів у формі національного закону чи якимось іншим чином з метою впровадження на теренах їхньої юрисдикції принципів і норм, проголошених у цій Рекомендації.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам привернути до цієї Рекомендації увагу загальнодержавних, регіональних та місцевих органів влади, а також інституцій, служб або утворень та асоціацій, причетних до охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища.

І. ВИЗНАЧЕННЯ

1. У цій Рекомендації:
(а) Під "iсторичним або традиційним ансамблем" мається на увазі будь-яке скупчення будівель та просторових структур, що являють собою людські осади як у міському, так і сільському середовищі, включаючи сюди археологічні та палеонтологічні місця, цілісність та цінність яких визнано з археологічної, архітектурної, історич-ної, доісторичної, естетичної або соціально-культурної точки зору. З числа таких „ансамблів", що відзначаються значною різноманітністю, можна виділити, зокрема, доісторичні стоянки, історичні міста, старовинні міські квартали, села та хутори, а також однорідні ансамблі монументальних витворів, розуміючи при цьому, що останні здебільшого мають зберігатися у повній своїй цілісності.

(b) Під „середовищем" історичних або традиційних ансамблів мається на увазі природне чи побудоване безпосереднє оточення, яке впливає на статичне або динамічне сприйняття цих ансамблів або безпосередньо пов'язане з ними у просторі чи за допомогою соціальних, економічних або культурних зв'язків.

(с) Під „охороною"1 мається на увазі ототожнення, захист, зберігання, реставрація, реабілітація, утримання та відновлення життєвих функцій історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища.

II. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

2. Слід вважати, що історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище складають незамінну загальнолюдську спадщину, їх охорона та органічне включення у сучасне суспільне життя має стати обов'язком урядів та громадян Держав, на теренах яких вони розташовані. В інтересах усіх громадян та міжнародної спільноти відповідальність за це мають нести загальнодержавні, регіональні або місцеві органи влади відповідно до умов розподілу повноважень у кожній Державі-члені.

3. Кожний історичний або традиційний ансамбль та його середовище мають розглядатись загалом як поєднана цілісність, рівновага та специфіка характеру якої залежать від синтезу елементів, що її складають і що включають як людську діяльність, так і будинки, просторові структури та зони середовища. Таким чином, усі елементи, що заслуговують на увагу, включно й людську діяльність, навіть найскромнішу, мають значення для ансамблю, що необхідно враховувати.

4. Історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище слід активно захищати від будь-яких пошкоджень, зокрема від тих, що виникають внаслідок неналежного використання, недоречних добудов, нетактовних або позбавлених смаку перетворень, які знецінювали б їхню автентичність, а також від тих, що виникають внаслідок різноманітних забруднень навколишнього середовища. Будь-які реставраційні роботи слід розпочинати, спираючись на наукові обгрунтування. Так само слід приділяти велику увагу гармонії та естетичному сприйняттю, що виникають внаслідок зв'язності або контрастів різних елементів, які складають ці ансамблі і створюють для кожного з них особливу атмосферу.

5. В умовах сучасної урбанізації, яка супроводжується значним збільшенням масштабу та щільності забудови, ризик безпосереднього руйнування історичних або традиційних ансамблів подвоюється ризиком, При цьому цілком реальним, опосередкованого їх спотворення через сусідство або візуальне сприйняття нових кварталів. Архітектори та урбаністи повинні дбати про види на монументальні витвори та ансамблі або такі, що відкриваються з них, а також про те, щоб історичні або традиційні ансамблі гармонійно включалися у сучасне життя.

6. За часів, коли універсальність техніки будівництва та архітектурних форм ризикує викликати уніформізацію людських осад, охорона історичних або традиційних ансамблів може сприяти посиленню значення культурних та соціальних цінностей, притаманних кожній країні, і збагаченню всесвітньої культурної, зокрема архітектурної спадщини.

III. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА, РЕГІОНАЛЬНА ТА МІСЦЕВА ПОЛІТИКА

7. Кожна Держава-член, виходячи зі своїх конкретних умов, має сформулювати загальнонаціональну, регіональну та місцеву політику щодо розподілу владних повноважень між загальнодержавними, регіональними або місцевими органами влади для вжиття ними юридичних, технічних, економічних та соціальних заходів, спрямованих на охорону і пристосування до вимог сучасного життя історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища. Ця політика має впливати на загальнонаціональне, регіональне або місцеве планування і обумовлювати міське та сільське планування, а також облаштування території на всіх рівнях. Дії, що випливають з цього, мають стати невід'ємною частиною цього планування при визначенні завдань і програм, при розподілі функцій та розгортанні операцій. Для дієвого проведення в життя політики охорони слід звертатися по допомогу приватних осіб та асоціацій.