законодавство / міжнародні документи

РИЗЬКА ХАРТІЯ ПРО АВТЕНТИЧНІСТЬ
ТА ІСТОРИЧНУ РЕКОНСТРУКЦІЮ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Ми, делегації Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України, спільно з колегами з ІССROM (Міжнародного дослідницького центру охорони та реставрації культурних ціннос-тей), Канади, США й Великобританїї, зібралися в Ризі, столиці Латвії, для проведення 23-24 жовтня 2000 року регіональної конференції на тему: Культурна спадщина: автентичність і історична реконструкція, організованої з ініціативи ICCROM на запрошення інспекції з охорони культурної спадщини Латвії у співпраці з Комітетом світової спадщини та Фондом культурного надбання Латвії;
визнаючи,

Що більшість міжнародних засад, установлених Венеційською Хартією (1964 р.) та іншими основоположними документами ІСОМОС, включаючи Хартію (1979 р.), Флорентійську Хар-тію (1981 р.), Дрезденську декларацію (1982 р.), Лозаннську хартію (1990 р.) і Нарський до-кумент (2994 р.), а також Конвенцію UNESCO про захист світової культурної та природної спадщини (1972 р.) та Рекомендаціями UNESCO ухваленими в Найробі (1976 р.), заперечу-ють реконструкцію (відтворення) культурної спадщини;
за винятком тих випадків,

коли реконструкція необхідна для продовження існування визначного місця; коли ви-значне місце має незавершений вигляд у результаті руйнувань чи привнесених змін; коли ре-конструкція повертає визначному місцю його культурну значимість або має компенсувати трагічні втрати, що сталися у висліді стихійних чи скоєних людьми лих;
за неодмінної умови,

що реконструкція має проводитися без кон'юнктури чи завдання шкоди збереженим автентичним руїнам, і що будь-яка реконструкція має чітко відрізнятися від автентичних пам'яток, бути необхідною для забезпечення збереженості (консервації) та експонування ви-значного місця;
зважаючи,

що зокрема в країнах, які нещодавно відновили свою незалежність, питання реконст-рукції та автентичності набули особливої ваги, оскільки значна кількість таких заходів пла-нується і втілюється в життя, дійшли згоди, що:

1. культурна спадщина становить цінність як очевидні або неочевидні свід-чення попередньої людської діяльності, тому будь-яке втручання. Навіть з метою забезпечення збереженості об'єкта спадщини неминуче позначається на якості цього свідчення і, відповідно, має зводитися лише до необхідного мінімуму.

2. утримання та ремонт об'єктів культурної спадщини мають сьогодні стати головними видами робіт з консервації. При цьому слід виходити з визнання того, що для кожного історичного періоду характерний свій особливий стиль, який не копіює формальні прийоми та засоби виразності, котрі вико-ристовувалися раніше.

3. діяльність із консервації та/або реконструкції має за мету збереження та ви-явлення значення культурної спадщини.

4. автентичність критерієм ступеня вірогідності і точності збереження важли-вих ознак культурної спадщини (включаючи форму і проектне вирішення, матеріали і конструкції, функціональне призначення і використання, тради-ції і технології, розміщення і довкілля, дух, емоції та інші чинники);

5. вважаємо,
що копіювання культурної спадщини в принципі є підміною свідчення ми-нулого; кожен архітектурний витвір має відображувати той час, коли він створений з довкіллям нові будівлі можуть підтримувати контекст іс-торичного середовища
однак;

6. у виняткових випадках реконструкція культурної спадщини, втраченої в ре-зультаті стихійних чи спровокованих людьми лих, може бути прийнятною, коли для історії та культури відповідного регіону конкретна пам'ятка стано-вить надзвичайну художню цінність, має символічне значення чи особливо важлива для збереження історичного середовища (як міського, так і сільсь-кого);
· за умови, що наявні обміри та відповідна історична документація (включа-ючи іконографічні, архівні свідчення та матеріальні рештки);
· реконструкція не спотворює містобудівне і ландшафтне середовище і
· при реконструкції не завдається шкоди існуючій історичній забудові,
· за неодмінної умови, що необхідність реконструкції визначається шляхом відкритих і вичерпних консультацій між причетними до справи державни-ми та місцевими уповноваженими органами та громадськістю;
вимагаємо,

7. щоб усі уряди та місцеві адміністрації зацікавлених країн взяти до відома цей документ, так само, як і інші документи, на яких він ґрунтується, і керу-ватися ними у своїй діяльності; всі причетні академічні заклади можуть уве-сти його до своїх навчальних програм.

Ризьку Хартію склав науковий комітет, утворений з цією метою під час проведення конференції в Ризі. Роботою Наукового комітету керував Яніс Лейнієкс (Латвія). До складу Наукового комітету увійшли такі фахівці: Кристофер Янг (Великобританія), Гедімінас Рут-каускас та Йонас Глемжа (Литва), Хайн Тосс (Естонія), Яніс Крастіньш (Латвія), Василь Че-рник (Білорусь), Євніка Ліньова (Україна), Герб Стоел (ІССROM). У своїй праці комітет зва-жив на письмові пропозиції, внесені Янісом Крастіньшем, Гербом Столом та Юрісом Дамбі-сом.

Примітки:
· текст Ризької хартії прийнято англійською мовою
· реконструкція, відтворення, інтерпретація, реставрація або створення копії у первіс-них формах.
· культурна спадщина: пам'ятки, групи споруд, визначні місця і ландшафти, які стано-влять культурну цінність, як визначено статтею Конвенції UNESCO про світову куль-турну спадщину.
· стиль можна чітко визначити, зважаючи на його морфологічні, естетичні, економічні та соціальні аспекти.
· консервація : всі можливі зусилля, спрямовані на те, щоб виявити цінність культурної спадщини, пізнати її історію, забезпечити її матеріальну збереженість, експонування, реставрацію та поліпшення стану.