законодавство / міжнародні документи

РЕКОМЕНДАЦІЯ ЩОДО ОХОРОНИ (1) КУЛЬТУРНИХ
ЗДОБУТКІВ, ЯКИМ ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА ВНАСЛІДОК
ПРОВЕДЕННЯ СУСПІЛЬНИХ АБО ПРИВАТНИХ РОБІТ.

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася в Парижі з 15 жовтня по 20 листопада 1968 року на свою п'ятнадцяту сесію,

Зважаючи на те, що сучасна цивілізація та її майбутня еволюція грунтуються на культурних традиціях окремих народів та творчих силах усього людства, на їхньому соціальному та економічному розвиткові,

Зважаючи на те, що культурні здобутки2 є продуктом та свідоцтвом різних традицій і духовних досягнень минувшини, являючи таким чином один з основних факторів, що визначають своєрідність народів,

Зважаючи на те, що ці здобутки необхідно в міру можливостей та відповідно до їхнього історичного та мистецького значення охоронити і що їм необхідно повернути достоїнства для того, щоб народи через усвідомлення значення здобутків, їхнього духовного заповіту все більше переймались почуттям власної гідності,

Зважаючи на те. що охорона та повернення достоїнств3 культурних здобутків у дусі Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва, прийнятої 4 листопада 1966 року під час чотирнадцятої сесії, сприяють кращому взаєморозумінню між народами й тим служать справі миру,

Зважаючи на те, що добробут кожного народу залежить зокрема від існування сприятливого та стимулюючого середовища і що зберігання культурних здобутків усіх періодів історії народу безпосередньо сприяє цьому,

Визнаючи, крім того, ролю, яку в наш час відіграють індустріалізація та урбанізація, що до них прямує світова цивілізація, у розвиткові народів та їх повному духовному і національному розквіті,

Зважаючи на те, що монументальним витворам, свідоцтвам та решткам доісторичного, протоісторичного та історичного минулого, як і численним будівлям, що мають мистецьку, історичну чи наукову значущість, дедалі все серйозніше загрожують суспільні або приватні роботи, пов'язані з розвитком промисловості та урбанізації,

Зважаючи на те, що саме урядам належить не тільки забезпечити захист та охорону культурної спадщини людства, а й сприяти соціальному та економічному розвиткові,

Зважаючи на те, що у зв'язку з цим необхідно поєднати охорону культурної спадщини з перетвореннями, яких вимагає соціальний та економічний розвиток, та негайно розгорнути роботу, докладаючи всіх зусиль для якнайповнішого задоволення цих обох вимог, вдаючись до відповідного планування,

Зважаючи також на те, що відповідна охорона та повернення достоїнств культурних здобутків вносять вагомий внесок в економічний і соціальний розвиток країн та регіонів, що володіють цими скарбами людства, сприяючи національному та міжнародному туризмові,

Зважаючи нарешті на те, що для охорони культурних здобутків найвірнішою гарантією є повага та прихильність до цих здобутків самого населення, підсиленню яких Держави-члени могли б сприяти за допомогою відповідних заходів,

Скориставшись з пропозицій відносно охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, питання щодо яких становить 16 пункт порядку денного сесії,

Вирішивши на своїй тринадцятій сесії, що ці пропозиції становитимуть предмет міжнародної регламентації у вигляді рекомендації Державам-членам,

Схвалює сього дня 19 листопада 1968 року цю Рекомендацію.
Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам застосувати нижченаведені положення, вживаючи заходів у формі національного закону або якимось іншим чином з метою здійснення на теренах їхньої юрисдикції норм та принципів, сформульованих у цій Рекомендації.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам довести цю Рекомендацію до відома органів влади або служб, відповідальних за суспільні або приватні роботи, а також утворень, які займаються зберіганням і захистом монументальних витворів та місць історичного, археологічного та наукового значення. Вона рекомендує також проінформувати про цю Рекомендацію органи влади та утворення, що складають освітні програми та програми розвитку туризму.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам представити їй у строки та за формою, які вона визначить, доповіді про вжиті ними подальші дії щодо цієї Рекомендації,

І. ВИЗНАЧЕННЯ

1. У цій Рекомендації словосполучення „культурні здобутки" означає:

а) нерухомі здобутки, тобто місця археологічного, історичного або наукового характеру, споруди чи інші елементи релігійного або світського характеру, що являють інтерес з точки зору історії, науки, мистецтва або архітектури, а надто традиційні ансамблі, історичні квартали міських чи сільських населених місць та рештки попередніх цивілізацій, що мають етнологічну цінність. Це словосполучення стосується нерухомих здобутків подібного характеру, які являють собою як руїни, що височать над землею, так і виявлені в землі археологічні чи історичні рештки; словосполучення „культурні здобутки" поширюється також на безпосереднє оточення4 цих здобутків;

b) рухомі здобутки, що мають культурне значення, включаючи ті, що перебувають або були знайдені в нерухомих здобутках, і ті, сховані у землі, що можуть бути виявлені в археологічних, історичних або інших місцях.

2. Словосполучення „культурні здобутки" охоплює не лише визнані чи класифіковані5 архітектурні, археологічні та історичні місця і монументальні витвори, а й рештки минувшини, не охоплені переліком чи класифікацією, а також недавні місця та монументальні витвори, що мають мистецьке чи історичне значення.

II. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

3. Заходи щодо охорони культурних здобутків мають поширюватись на територію всієї держави, а не обмежуватись окремими монументальними витворами та місцями.

4. Для цілей захисту слід упорядкувати списки значних культурних здобутків, незалежно від того, класифіковані вони чи ні. Там, де подібних списків не існує, слід розпочати складання їх, надаючи пріоритетну увагу вичерпній інвентаризації культурних здобутків, розташованих у районах, де їм загрожують суспільні або приватні роботи.

5. Слід належним чином враховувати відносну значущість культурних здобутків, про які йдеться, при визначенні відповідних заходів для забезпечення:

а) охорони всього місця в цілому, монументального витвору або інших типів нерухомих культурних здобутків від наслідків суспільних або приватних робіт;

b) врятування культурних здобутків, які розташовані в зоні, що має бути перетворена внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, і які треба зберегти та перемістити в цілому або частково.

6. Заходи, що вживаються, треба варіювати залежно від характеру, розміру та розташування культурних здобутків, а також від характеру небезпеки, яка їм загрожує.

7. Заходи щодо охорони чи врятування культурних здобутків повинні мати запобіжний та поправний характер.

8. Запобіжні та поправні заходи мають бути спрямовані на забезпечення захисту чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, як от:

а) проекти розвитку або оновлення міст, які хоч і дозволяють зберегти класифіковані монументальні витвори, іноді все ж стають причиною ліквідації менш значних споруд, внаслідок чого руйнуються історичні зв'язки та безпосереднє оточення старовинних кварталів;

b) аналогічні проекти, розпочаті у зонах, та традиційні ансамблі, що в цілому мають культурну цінність, зазнають ризику знищення, оскільки не містять класифікованих монументальних витворів;

с) недоречні перебудови та ремонти окремих історичних будівель;

d) будівництво або реконструкція магістральних доріг, що становить якнайсерйознішу небезпеку для місць або монументальних витворів чи ансамблів монументальних витворів, що являють інтерес з точки зору історії;

е) будівництво гребель для іригації, виробництва гідроелектроенергії або захисту проти поводі;

f) будівництво трубопроводів та ліній електропередачі;

g) сільськогосподарські роботи, зокрема глибока оранка, дренажні та іригаційні операції, розорювання й нівелювання землі та лісонасаджування;

h) роботи, необхідність яких зумовлена розвитком промисловості та технічним прогресом індустріалізованих суспільств - будівництво літовищ, розробка рудників або кар'єрів, драгування та приведення до справного стану каналів, гаваней тощо.

9. Держави-члени мають надавати належного пріоритету заходам, необхідним для забезпечення на місці охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, з метою збереження їхнього безпосереднього оточення та історичного змісту. Якщо через нагальну економічну або соціальну потребу культурні здобутки мають бути переміщені, покинуті або зруйновані, у кожному разі рятівні заходи повинні передбачати ретельне студіювання цих здобутків та складання детальних описів.

10. Слід публікувати або якимось іншим чином зафіксувати для майбутніх дослідників результати наукових чи історичних студій, завершених у рамках рятівних операцій, перш за все тоді, коли нерухомі культурні здобутки мають бути значною мірою чи повністю покинуті або зруйновані.

11. Будівлі та інші значні монументальні витвори, переміщені з метою уникнути їхнього зруйнування внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, слід розташовувати у такому новому місці або безпосередньому оточенні, що нагадувало б первісне розташування і повертало б їх до схожого природного, історичного та культурного контексту.

12. Рухомі культурні здобутки, що викликають значний інтерес, зокрема характерні зразки предметів, знайдені під час археологічних розкопок або зібрані з нагоди рятівних робіт, мають зберігатися з метою їх вивчення або експонуватися у музеях, в тому числі музеях визначного місця, університетах тощо.

III. ОХОРОННІ ТА РЯТІВНІ ЗАХОДИ

13. Охорона чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, мають забезпечуватись за допомогою нижчеперелічених засобів:
а) законодавства;
b) фінансування;
с) адміністративних заходів;
d) методів охорони та врятування культурних здобутків;
е) санкцій;
f) повернень до попереднього стану;
g) заохочувань;
h) консультативної допомоги;
і) просвітницьких програм.

При цьому конкретні заходи визначаються законодавством та устроєм Держави.

Законодавство

14. Держави-члени, згідно з нормами та принципами, визначеними у цій Рекомендації, мають видати законодавчі акти чи забезпечити дієвість чинних законодавчих актів як загальнодержавного, так і місцевого рівнів, які гарантували б охорону чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт.

Фінансування

15. Держави-члени мають передбачити виділення достатніх асигнувань на охоронні або рятівні операції щодо культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт. Хоча відмінність правових систем і традицій, а також невідповідність ресурсів не дозволяють вжити однакових заходів, слід враховувати нижченаведені обставини:

а) загальнодержавні або місцеві органи влади, відповідальні за охорону культурних здобутків, повинні мати у своєму розпорядженні достатні бюджетні кошти, щоб забезпечити охорону чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт; або
b) витрати, пов'язані з охороною чи врятуванням культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, у тому числі на попередні археологічні дослідження, мають бути занесені до кошторису на будівельні роботи; або
с) має бути передбачена можливість поєднання обох способів, згадуваних в абзацах а та b.

16. Якщо обсяг або складність необхідних робіт потребують надто великих витрат, слід передбачити можливість одержувати додаткові асигнування, на підставі закону про надання таких повноважень, через спеціальні субсидії або створення національного фонду охорони монументальних пам'яток, або в який-небудь інший відповідний спосіб. Служби, відповідальні за охорону культурних здобутків, мають бути правомочними розпоряджатись позабюджетними асигнуваннями чи користатись з цих асигнувань, необхідних для охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт.

17. Держави-члени повинні заохочувати власників будівель, що становлять мистецьку або історичну цінність, в тому числі споруд, які є складовою частиною традиційного ансамблю, або мешканців історичних кварталів міських чи сільських населених місць до зберігання характеру та краси культурних здобутків, якими вони володіють і яким, без такої допомоги, загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, вживаючи для заохочення таких заходів:

а) додаткові пільги;
b) складання, відповідно до законодавства, бюджету, призначеного для допомоги шляхом субсидій, позик чи інших заходів власникам місцевим органам влади, установам та приватним особам - будівель, що являють інтерес з точки зору мистецтва, архітектури, науки або історії, в тому числі традиційних ансамблів, з метою забезпечити відповідне утримання або пристосування цих будівель чи ансамблів для функцій, що відповідатимуть потребам сучасного суспільства;
с) має бути передбачена можливість поєднання обох способів, згадуваних в абзацах а та b.

18. Якщо культурні здобутки не класифіковані або не захищені у якийсь інший спосіб, їх власникам надається можливість отримати зазначену допомогу від компетентних органів влади.

19. Загальнодержавні або місцеві органи влади, а також приватні влас-ники, визначаючи суму витрат, призначених на охорону культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, мають враховувати реальні достоїнства цих здобутків, а також можливу економічну ролю їх як центру тяжіння для туризму.

Адміністративні заходи

20. Відповідальність за охоронні чи рятівні операції щодо культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, має покладатись на відповідні офіційні утворення. Там, де вже функціонують офіційні утворення або служби захисту культурних здобутків, охорону культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, слід доручати саме цим утворенням чи службам. У разі відсутності подібних служб, охорону культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, треба доручати спеціальним утворенням чи службам; і хоча відмінність конституційних положень і традицій не дозволяє прийняти усім Державам-членам уніфікованої організації охорони, проте слід дотримуватися певних спільних принципів:

а) консультативне чи координаційне утворення, до складу якого входять представники органів влади, відповідальних за охорону культурних здобутків, проведення суспільних або приватних робіт, містобудівне планування, а також представники дослідних організацій та навчальних закладів, повинно мати повноваження радити з приводу охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, і, зокрема, в кожному випадку, коли необхідність проведення суспільних або приватних робіт стикається з необхідністю охорони чи врятування культурних здобутків;

b) місцеві (провінційні, муніципальні або інші) органи влади повинні також мати служби, відповідальні за охорону та врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт. Цим службам, залежно від їхніх спроможностей та потреб, слід надати можливість отримувати допомогу загальнодержавних служб чи інших відповідних утворень;

с) служби охорони культурних здобутків мають бути забезпечені відповідними штатами, до складу яких входитимуть компетентні фахівці в галузі охорони та врятування культурних здобутків, що їм загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт: архітектори, урбаністи, археологи, історики, інспектори та інші, в тому числі технічні фахівці;

d) слід вживати адміністративних заходів для координування діяльності різних служб, відповідальних за охорону культурних здобутків, з діяльністю служб, відповідальних за проведення суспільних або приватних робіт, і з будь-яким іншим відомством чи службою, що займається проблемами охорони та врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт;

е) слід вживати адміністративних заходів для створення органу влади або комісії, відповідальної за програми міського розвитку в усіх громадах, де є класифіковані чи некласифіковані історичні квартали, місця та монументальні витвори, які потребують охорони в зв'язку з проведенням суспільних або приватних будівельних робіт.

21. Під час розробки проектів будівництва в місцевості, інтерес якої в культурному відношенні вже визнано або в якій можуть міститись об'єкти археологічного чи історичного характеру, до прийняття остаточного рішення слід розробляти кілька варіантів регіонального або локального рівнів цих проектів. Вибір варіанту має здійснюватися на підставі порівняльного аналізу всіх елементів і ставити за мету визначення рішення, найсприятливішого як з економічної точки зору, так і з точки зору охорони чи врятування культурних здобутків.

Методи охорони та врятування культурних здобутків

22. Задовго до початку будь-яких суспільних або приватних робіт, що містять ризик небезпеки для культурних здобутків, мають здійснюватись поглиблені студії з метою визначення:

а) засобів збезпечення захисту важливих культурних здобутків на місці їх розташування;
b) обсягу потрібних рятівних операцій - вибір археологічних ділянок для розкопок, будівель, що потребують переміщення, рухомих культурних здобутків, врятування яких слід забезпечити, тощо.

23. Охоронні або рятівні заходи щодо культурних здобутків слід здійснювати задовго до того, як розпочнуться суспільні або приватні роботи. У районах, важливих з точки зору археології або культури, як, наприклад, історичні міста, села, місця та квартали, що підлягають захисту відповідно до законодавства кожної країни, будь-якому новому будівництву обов'язково мають передувати попередні археологічні дослідження. У разі потреби будівельні роботи повинні припинятися з метою надання можливості вжити відповідних заходів для охорони чи врятування культурних здобутків.

24. Треба забезпечити охорону важливих археологічних місць, враховуючи доісторичні місця, яким загрожує найбільша небезпека з огляду на досить важке їх розпізнавання, історичних кварталів міських та сільських населених місць, традиційних ансамблів, етнологічних залишків попередніх цивілізацій та інших нерухомих культурних здобутків, яким у противному разі загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, шляхом класифікації або створення охоронюваних зон:

а) археологічні резервати мають стати об'єктом заходів щодо класифікації або захисту і навіть, у разі потреби, придбання як нерухомості з метою створення можливості для проведення ретельних розкопок або охорони виявлених там руїн;

b) історичні квартали міських або сільських населених місць і традиційні ансамблі мають бути віднесені до охоронюваних зон, охорона безпосереднього оточення та характеру яких теж регламентуватиметься, що дозволило б, наприклад, здійснювати нагляд як за обсягом робіт по відновленню будівель, що являють інтерес в історичному або мистецькому відношеннях, так і за характером та стилем нових споруд. Охорона монументальних пам'яток має бути безумовною вимогою до будь-якого плану міської забудови, а надто в історичних містах або кварталах. Підходи до класифікованих мону-ментального витвору або місця та їхнє безпосереднє оточення мають бути об'єктом приписів, спрямованих на охорону їх середовища та характеру. Треба передбачити можливість вносити зміни до звичайних приписів щодо нових споруд, чинність положень яких має припинятися, якщо нові будівлі зводяться в історичній зоні. Розповсюджені типи торговельної реклами з використанням афіш та світлових об'яв слід заборонити, проте комерційним підприємствам може дозволятися сповіщати про свою присутність за допомогою доречних вивісок.

25. Особам, що зробили випадкові археологічні знахідки під час суспільних або приватних робіт, слід ставити за обов'язок якомога раніше повідомити про них компетентну службу. Ця служба має ретельно вивчити знахідки, і якщо ділянка виявиться важливою, призупинити будівельні роботи з метою проведення повноцінних розкопок; спричинена цим затримка обумовлює відповідне відшкодування збитків або компенсацію.

26. Держави-члени мають прийняти законодавчі положення, спрямовані на купівлю загальнодержавними або місцевими органами влади чи відповідними утвореннями важливих культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт. При цьому слід передбачити можливість, у разі потреби, такого придбання шляхом примусового відчуження.

Санкції

27. Держави-члени мають вживати необхідних заходів для того, щоб умисне або заподіяне за недбалістю пошкодження культурних здобутків, яким загрожують суспільні або приватні роботи, суворо каралося на підставі положень карного кодексу, де слід передбачити штрафи або ув'язнення, або те і друге. Крім того. Держави-члени могли б вдатися до таких заходів:

а) коли це можливо - до відновлення місця або будівлі за рахунок осіб, що несуть відповідальність за їхній занепад;
b) якщо археологічне відкриття було зроблено випадково - до виплати Державі відшкодування за збитки у разі

пошкодження, руйнування поганого утримання або приведення до занедбаного стану нерухомих здобутків, за приховання рухомих здобутків - до конфіскації їх без відшкодування збитків.

Повернення до попереднього стану.

28. Держави-члени мають вжити, якщо дозволяє природа здобутку, заходів, необхідних для забезпечення повернення до попереднього стану, відновлення чи відтворення культурних здобутків, що потерпіли внаслідок проведення суспільних або приватних робіт. Слід також передбачити можливість зобов'язувати власників важливих культурних здобутків місцеві органи влади та приватних осіб здійснити повернення до попереднього стану або відновлення цих здобутків за умов надання, в разі потреби, технічної та фінансової допомоги.

Заохочування.

29. Держави-члени мають заохочувати окремих осіб, асоціації та муніципалітети до участі у програмах охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт. Саме з цією метою вони можуть вживати таких заходів:

а) здійснення безповоротних виплат особам, що сповістили про археологічну знахідку або передали знайдені предмети;

b) видача свідоцтв, медалей чи інших видів заохочення особам, навіть якщо вони належать до урядових служб, асоціацій, установ чи муніципалітетів, що особливо відзначились під час здійснення програм охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожувала небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт.

Консультативна допомога.

30. Держави-члени повинні забезпечити особам, асоціаціям або муніципалітетам, які не мають належного досвіду чи персоналу, технічні консультації або нагляд, що дозволило б підтримувати відповідні норми щодо охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт.

Просвітницькі програми.

31. Держави-члени у дусі міжнародного співробітництва мають доклада-ти зусиль щодо стимулювання та розвитку у своїх громадян інтересу й поваги до їхньої власної культурної спадщини та спадщини інших народів з метою забезпечення охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт.

32. Спеціальні публікації, статті у пресі, радіо- і телевізійні передачі мають знайомити громадськість з характером небезпеки, на яку наражає культурні здобутки проведення не достатньо продуманих суспільних або приватних робіт, а також з прикладами, коли охорону чи врятування таких здобутків було успішно здійснено.

33. Навчальні заклади, історичні й культурні асоціації, громадські утворення, які зацікавлені у розвиткові туризму, та асоціації народної просвіти мають користатися з програм, призначених знайомити з небезпекою, на яку наражають культурні здобутки нерозумно розпочаті суспільні або приватні роботи, та підкреслювати той факт, що діяльність, спрямована на охорону культурних здобутків, сприяє міжнародному взаєморозумінню.

34. Музеї, просвітницькі установи та інші заінтересовані утворення мають організувати спеціальні виставки, що ілюструють небезпеку, на яку наражає культурні здобутки проведення нерегламентованих суспільних або приватних будівельних робіт, та заходи, яких було вжито для забезпечення охорони чи врятування культурних здобутків, яким загрожувала небезпека внаслідок проведення таких робіт.

КОМЕНТАР.

Рекомендацію щодо охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт, було схвалено в період стрімкого зростання будівельної активності у світі, яка перекинулася, зокрема, з околиць до історичних частин населених місць. Критичне ставлення переважної більшості фахівців, причетних до розвитку населених місць, та й широкого загалу, до архітектури і містобудування минувшини, що склалося під впливом панувавших за тих часів ідеології та практики так званого „сучасного руху" в архітектурі, пов'язане з прагненням перетворити історично сформовані населені місця на новий, „сучасний" взірець, спричиняли небезпеку безповоротних втрат не лише поодиноких стародавніх споруд, а й великих фрагментів старовинної забудови, мальовничих міських та сільських ландшафтів.

Саме тому світовим співтовариством в особi UNESСО було поставлено за мету відвернути цю небезпеку шляхом застосування узгоджених дер-жавами - членами UNESСО та викладених у вигляді рекомендації засад і норм стосовно охорони, головним чином, нерухомих об'єктів культурної спадщини при плануванні та проведенні будь-яких робіт, насамперед містобудівного характеру, що могли б негативно позначитися на стані цих об'єктів як матеріальних носіїв значних культурних цінностей.

Провідну ідею документа висловлено в тезі про те, що справжня й дієва охорона нерухомих об'єктів культурної спадщини досягатиметься лише за умов її ретельного поєднання з перетвореннями, яких потребує сучасний соціальний та економічний поступ. При цьому пріоритет надається не лише забезпеченню збереження, а й поверненню достоїнств об'єктів культурної спадщини, тобто розкриттю їх культурно значущих якостей через науково обгрунтовану реставрацію, підтримання у належному стані, відповідне функціональне використання, виявлення та збереження традиційних зв'язків з оточенням. Чи нс вперше в документах UNESCO звернуто увагу на безпосереднє оточення об'єктів культурної спадщини, дбайливе ставлення до якого сприятиме посиленню їхньої суспільної та культурної значущості, а також на необхідність збереження успадкованих комплексів (ансамблів), у складі яких хоч і нема класифікованих, тобто взятих під охорону держави об'єктів культурної спадщини, проте ці комплекси як єдине ціле являють Значну культурну цінність. Підкреслено особливу роль й відповідальність перед світовим співтовариством кожної держави, її загальнодержавних, регіональних та місцевих органів влади за втілення вжиття положень цієї Рекомендації.

1 Тут, як і в англомовній версії, застосовано термін "preservation". Натомість в іспанському тексті використано слово „сonservation" (збереження, зберігання). У подалших франкомовних текстах подібних документів замість „рreserbation " у значенні „охорона" застосовуватиметься, як правило, термін „sauvegarde".

2 Тут і в усіх подальших франкомовних й іспаномовних текстах подібних документи! для позначення об'єкта, що заслуговує на увагу як цінна cклaдова частина, елемент культурної спадщини, вживано термін „Ьіеn" (майно, власність, надбання, здобуток, у множині - цінності), англійським відповідником якого здобуло укорінення слово "property". У російськомовних текстах з цією ж метою використовується переважно слово „ценности". На нашу думку, позначення словом "цінності" нерухомих об'єктів культурної спадщини потягло б за собою шерег змістовних недоречностей. особливо коли ітиметься про такий об'єкт в однині, який, до того ж, водночас може бути носієм декількох культурних цінностей - історичного, мистецького, технічного га іншого характеру. або здійснення якихось заходів на такому об'єкті На відміну від наведеного, слово „здобуток" дає значно ширший простір для змістовних варіацій.

3 Вислів „mise en valeur", котрий виявився важким для тлумачення в англійській та іспанській версіях цього документа і котрого помилково перекладено в російськомовній версії як "доступ к...Ьіеns culturels (культурным ценностям)". Оскільки цей вислів широко застосований у Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини та Рекомендації щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні (1972 р.), коротко зупинимося на цьому питанні.

Для фахівців, які стежать за еволюцією термінології в галузі охорони культурної спадщини, відомо, що з початку 1960-х рр. охоронні заходи щодо об'єктів культурної спадщини позначалися термінами „mise en valeur", "revitalisation", "reanimation". Проте вже в другій половині зазначеного десятиріччя перше місце з них у словнику з охоронної діяльності зарубіжних країн, зокрема Франції та Італії, посів вислів "mise en valiur". Показово, що за тих часів відомий польський та міжнародний [ діяч в галузі охорони культурної спадщини Ян Захватович з метою ототожнення польської термінології з міжнародною запровадив у Польщі термін „ревалоризація", що його використовували у банківській справі і що дослівно означає „повернення достоїнств" (але вже не банкнотів, а з культурних здобутків, польською -„zabytkow").

4 Застосовано термін "cadre" (рамка, облямівка, облямування, обрамлення). Для більш точної передачі змісту цього терміна за контекстом нами використано вислів „безпосереднє оточення" на відміну від просто „оточення" або „середовище", французьким тотожником чого є часто вживане у подібних документах слово „environnement".

5 Застосовано термін "classes"; у контексті охорони культурної спадщини, наприклад, у вислові „сlasser un monument", за тлумачним словником Ларуса, він означає надати монументальному витворові категорію, згідно з якою піклування про його охорону перебирає на себе держава.