законодавство / міжнародні документи

РЕКОМЕНДАЦІЯ ЩОДО ЗАХИСТУ
КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ
НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася у Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію,

Зважаючи на те, що у суспільстві, життєві умови якого дедалі змінюються прискореними темпами, для психічної рівноваги людини та її всебічного розкриття необхідно зберегти людські виміри оточення, аби вона не втратила зв'язку з природою та свідоцтвами цивілізації, які залишились від минулих поколінь, і що через це здобуткам культурної та природної спадщини належить відвести активну роль у суспільному житті, органічно поєднати в рамках загальної політики сучасні досягнення, цінності минувшини та природні красоти,

Зважаючи на те, що інтеграція цього в соціальне та економічне життя має бути одним з головних аспектів облаштування території та національного планування на всіх рівнях,

Зважаючи на те, що надто серйозна небезпека, зумовлена новими феноменами, притаманними нашому часові, загрожує культурній та природній спадщині, яка є істотною частиною спадщини людства і джерелом збагачення і гармонійного розвитку нинішньої та майбутньої цивілізації,

Зважаючи на те, що кожний здобуток культурної та природної спадщини є унікальним і що зникнення будь-якого з них є безповоротною втратою і непоправним збідненням цієї спадщини,

Зважаючи на те, що кожна країна, на терені якої розташовані здобутки культурної та природної спадщини, повинна зберігати цю частину спадщини людства і забезпечити її передачу наступним генераціям,

Зважаючи нате, що вивчення культурної та природної спадщини, знання про неї, її захист у різних країнах світу сприяють взаєморозумінню між народами,

Зважаючи на те, що культурна спадщина та природна спадщина становлять гармонійне ціле, складові частини якого є нероздільні,

Зважаючи на те, що спільно продумана і сформульована політика захисту культурної та природної спадщини обумовлює постійну взаємодію між Державами-членами та здатна рішуче вплинути на діяльність, здійснювану у цій галузі Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури,

Відзначаючи, що Генеральна Конференція вже прийняла міжнародні акти про захист культурної та природної спадщини, зокрема Рекомендацію, що визначає міжнародні принципи стосовно археологічних розкопок (1956), Рекомендацію щодо охорони краси та характеру краєвидів і мальовничих місць (1962) та Рекомендацію щодо охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт (1968),

Бажаючи доповнити та розширити дію норм та принципів, сформульованих у цих рекомендаціях,

Скориставшись з пропозицій відносно захисту культурної та природної спадщини, питання щодо яких ставить пункт 23 порядку денного сесії,

Вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання становитиме предмет міжнародної регламентації у вигляді рекомендації Державам-членам,

Приймає сього дня шістнадцятого листопада 1972 року цю Рекомендацію.

І. ВИЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

1. У цій рекомендації як „культурна спадщина" розглядаються:
- монументальні витвори: твори архітектури, монументальної скульп-тури чи монументального малярства, включаючи печери і написи, а також елементи, сукупності елементів або структури, що мають особливу цінність з точки зору археології, історії, мистецтва чи науки;
- ансамблі: сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю або через органічний зв'язок з ландшафтом мають особливу цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- місця: топографічне визначені зони, спільні витвори людини й природи, що мають особливу цінність за своєю красою або інтересом з точки зору археології, історії, етнології чи антропології.

2. У цій Рекомендації як „природна спадщина" розглядаються:
- монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення чи сукупності таких утворень, що мають особливу цінність з точки зору естетики чи науки;
- геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали розповсюдження цінних або таких, які опинилися під загрозою зникнення, видів тварин та рослин, і що мають особливу цінність з точки зору науки чи збереження;
- природні місця або чітко визначені природні зони, що мають особливу цінність з точки зору науки, збереження, природної краси, або спільні витвори людини і природи.

II. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

2. Кожна держава в міру можливостей і відповідно до положень своєї конституції та свого законодавства має формулювати, розвивати і здійснювати загальнонаціональну політику, основної метою якої є координування і використання усіх наукових, технічних, культурних та інших можливостей з тим, щоб забезпечити дійовий захист, зберігання і повернення достоїнств2 своєї культурної та природної спадщини.

III. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

4. Культурна та природна спадщина становить багатство, захист, зберігання та повернення достоїнств якого покладають на Держави, на теренах яких вона розташована, відповідальність як перед своїми громадянами, так і перед усім світовим співтовариством; Держави-члени мають вживати необхідних заходів, щоб справджувати цю відповідальність.

5. Культурна та природна спадщина має розглядатись у повному її обсязі як єдине ціле, яке включає не лише твори, що репрезентують певну дуже значну цінність, але й найскромніші об'єкти, які з часом набули культурної чи природної цінності.

6. Жоден з цих творів та жоден з цих об'єктів, як загальне правило, не має бути відірваний від свого середовища.

7. Оскільки кінцевою метою захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини є всебічне розкриття людини, Держави-члени в міру можливостей мають надати своїй діяльності у цій галузі нову орієнтацію з тим, щоб культурна та природна спадщина розглядалась не як гальмо розвитку країни, а як фактор, що зумовлює цей розвиток.

8. Захист, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини мають вважатися одним з істотних аспектів облаштування території та планування на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях.

9. Слід розгортати активну політику зберігання культурної та природної спадщини та П органічного включення у життя суспільства. Держави-члени мають розпочати скоординовану діяльність усіх зацікавлених державних та приватних служб для формулювання і здійснення такої поліики. Заходи запобіжного й поправного характеру щодо культурної та природної спадщини мають доповнюватись іншими заходами, спрямованими на забезпечення кожному здобутку цієї спадщини функції, яка включала б його в сучасне і майбутнє соціальне, економічне, наукове та культурне життя народу, до того ж функції, сумісної з культурним та природним характером цього здобутку. У діяльності, спрямованій на захист культурної та природної спадщини, слід використовувати наукові та технічні досягнення усіх дисциплін, пов'язаних із захистом, зберіганням та поверненням достоїнств культурної та природної спадщини.

10. У міру можливостей все більш значні кошти мають виділятись на охорону і повернення достоїнств культурної та природної спадщини за участю органів державної влади.

11. До здійснення заходів щодо захисту і зберігання слід безпосередньо залучати місцеве населення, звертатися до нього за пропозиціями та допомогою, зокрема в тому, що стосується шанобливого ставлення до культурної та природної спадщини та догляду за нею. Можна передбачати й фінансову підтримку з боку приватного сектора.

IV. ОРГАНІЗАЦІЯ СЛУЖБ

12. Незважаючи на те, що різноманітність умов не дозволяє всім Державам-членам прийняти уніфіковану організацію, деякі спільні засади все ж мають бути передбачені.

Спеціалізовані державні служби

13. Держави-члени, враховуючи відповідні умови кожної країни, мають заснувати, якщо вони ще не засновані, на своїх теренах одну або кілька спеціалізованих державних служб, на які покладається ефективне забезпечення нижченаведених функцій:

а) розробка і здійснення різноманітних заходів, метою яких є захист, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини, її інтеграція в життя суспільства, і насамперед провести-інвентаризацію спадщини, що підлягатиме захисту, а також створити відповідні служби документації;

b) підготовка і комплектування наукового, технічного та адміністративного персоналу, якому доручається розробка програм ототожнення, захисту, зберігання і інтеграції в життя суспільства та керівництво реалізацією цього;

с) організація тісної співпраці між фахівцями з різних дисциплін в рамках навчальних закладів, що мають вивчати технічні проблеми зберігання культурної та природної спадщини;

d) створення чи використання лабораторій та здійснення студій у сфері всіх наукових проблем, що виникають у зв'язку зі зберіганням культурної та природної спадщини;

е) дбання про те, щоб володільці або особи, що мають на це право, здійснювали необхідні реставраційні роботи та забезпечували утримання будівель в якнайкращому художньому і технічному стані.

Консультативні органи

14. Спеціалізовані служби повинні співпрацювати з консультативними органами, які мають висловлювати своє ставлення до розроблених заходів щодо культурної та природної спадщини. До цих консультативних органів мають входити, зокрема, експерти, представники значних асоціацій захисту культурної та природної спадщини та представники зацікавлених адміністрацій. Співробітництво органів

15. Спеціалізовані служби захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини мають виконувати свої завдання у контакті й на рівних правах з іншими державними службами, зокрема тими, що займаються облаштуванням території, значними роботами по облагодженню, навколишнім середовищем, економічним та соціальним плануванням. Програми розвитку туризму, що мають задіяти культурну та природну спадщину, не повинні спотворювати характер і значення цих здобутків. Треба також вживати заходів для встановлення відповідних зв'язків між зацікавленими органами влади.

16. Слід налагодити постійну співпрацю на всіх рівнях між спеціалізованими службами, що займаються значними проектами, і з цією метою мають здійснюватися координаційні заходи для прийняття узгоджених рішень, які б враховували наявні різноманітні інтереси. Вже з самого початку студій мають передбачатися спільні заходи щодо створення процедури, яка дозволила б усунути конфлікти.

Компетенція центральних, федеральних, регіональних і місцевих органів

17. Враховуючи той факт, що проблеми зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини дуже делікатні, що вирішення їх вимагає спеціальних знань, іноді ставить перед досить важким вибором, що в цій галузі немає достатньої кількості кваліфікованих фахівців, розподіл обов'язків між центральною чи федеральною владою та регіональними або місцевими владами повинен здійснюватись на засадах розумної рівноваги, з урахуванням ситуації кожної Держави, в усьому, що стосується розробки та впровадження будь-яких захисних заходів.

V. ЗАХИСНІ ЗАХОДИ

18. Держави-члени в міру можливостей мають вживати необхідних наукових, технічних, адміністративних, юридичних та фінансових заходів для забезпечення захисту культурної та природної спадщини, розташованої на їхньому терені. Ці заходи визначаються відповідно до законодавства та устрою Держави.

Наукові та технічні заходи

19. Держави-члени мають дбайливо та постійно утримувати в належному стані свою культурну та природну спадщину з метою уникнення коштовних й обтяжливих операцій, спричинюваних її занепадом; для цього вони мають передбачити постійний догляд за здобутками цієї спадщини, здійснюваний шляхом періодичних інспекцій. Державам-членам, зокрема, слід розробити, враховуючи власні наукові, технічні та фінансові можливості, ретельно сплановану програму зберігання та повернення достоїнств, що поступово охоплювала б усю їхню культурну та природну спадщину.

20. Передбачуваним роботам, з урахуванням їх обсягу, мають передувати поглиблені студії; такі ж студії мають здійснюватись під час проведення цих робіт. Студії мають здійснюватись спільно із зацікавленими фахівцями.

21. Держави-члени мають вишукувати ефективні методи посилення захисту здобутків культурної та природної спадщини, яким загрожує занадто серйозна небезпека. Ці методи повинні враховувати взаємозалежність виникаючих при цьому наукових, технічних та мистецьких проблем і можливість визначення належних заходів.

22. Крім того, згадуваним здобуткам культурної та природної спадщини має бути або повернута колишня, або надана якась більш відповідна функція за умови, що внаслідок цього їхня культурна цінність не буде збіднена.

23. Метою втручань у культурну спадщину є збереження її традиційного вигляду, запобігання будь-якому новому будівництву або будь-якому облаштуванню, що могло б змінити її об'ємне чи кольорове співвідношення із безпосереднім оточенням.

24. Зв'язки між монументальним витвором та його близьким оточенням 3, що їх утворили час та люди, мають ґрунтовне значення і, як загальне правило, не повинні порушуватись чи руйнуватись. Відокремлення монументального витвору шляхом знищення його близького оточення, як правило, не повинно дозволятись, так само як і його переміщення має бути винятковим рішенням, виправданим нагальними причинами.

25. Держави-члени мають вживати заходів для захисту своєї культурної та природної спадщини від несприятливих наслідків технологічного розвитку нашої цивілізації. Метою цих заходів є боротьба із стрясанням і вібрацією від машин та транспортних засобів. Крім того, мають передбачатися заходи проти забруднення, природних лих та катастроф, а також заходи, спрямовані на відшкодування збитків, що їх зазнала культурна та природна спадщина.

26. Оскільки відновлення життєвих функцій ансамблів не завжди можна здійснити за однаковими правилами. Держави-члени мають передбачити у кожному конкретному випадку соціологічні опитування з метою точного визначення соціально-культурних потреб того середовища, в якому знаходиться ансамбль, що потребує відновлення. Переважною метою будь-якої операції з відновлення життєвих функцій має бути створення для людини можливості працювати, розвиватись і всебічно розкриватись у цьому ансамблі.

27. Держави-члени мають розпочати студії та дослідження з геології та екології різних здобутків природної спадщини, як от природних парків, резерватів фауни та флори, зон відпочинку або інших аналогічних резерватів, для зрозуміння їхньої наукової цінності, визначення наслідків відвідування їх публікою та простеження всіх можливих ускладнень внаслідок цього, а також уникнення серйозних втрат спадщини та забезпечення достатніх умов для збереження фауни та флори.

28. Держави-члени мають стежити за розвитком транспорту, зв'язку, аудіо-візуальноі техніки, автоматичної обробки інформації та іншої відповідної техніки, а також за тенденціями у культурному житті та відпочинку для забезпечення фахівців, науковців та публіки якнайкращими засобами та послугами з урахуванням призначення кожної зони і виключення можливого ушкодження її природних ресурсів.

Адміністративні заходи

30. Результати облікових робіт щодо культурної та природної спадщини мають бути відповідним чином зведені у вигляді записів, які регулярно упопрядковуються і доповнюються.

31.3 метою забезпечення активного органічного включення культурної та природної спадщини до всіх рівнів планування Держави-члени мають підготувати карти та якнайдокладнішу документацію, яка містить відомості про конкретні культурні та природні здобутки.

первісне призначення.

33. Має бути складений план захисту, зберігання, повернення достоїнств і відновлення життєвих функцій історичних та художніх ансамблів. Він має визначати межі простору, що підлягає захисту, умови землекористування і будівлі, що підлягають збереженню, та умови такого збереження. Цей план повинен бути складовою частиною загальної політики містобудування та облаштування території зон, яких це торкається.

34. У планах відновлення життєвих функцій мають визначатися функції для історичних будівель та зв'язки між сектором такого відновлення і оточуючою міською тканиною. При розгляді питань щодо визначення сектору для відновлення життєвих функцій слід радитися з місцевою громадою та представниками мешканців.

35. Усі роботи, що могли б призвести до зміни стану будівель у секторі, що охороняється, мають дозволятися службами, відповідальними за облаштування території, тільки після отримання згоди на це служб, відповідальних за захист культурної та природної спадщини.

36. Внутрішні перетворення, які не змінюють характеру розпланування старовинного житла, мають дозволятися з метою надання ансамблям комфорту, необхідного для їхніх мешканців.

37. Держави-члени на підставі списків своєї природної спадщини мають скласти короткотермінові та довготермінові плани щодо створення системи захисту, яка відповідала б потребам їхніх країн.

38. Держави-члени мають створити консультативну службу, яка повинна орієнтувати позаурядові організації та землевласників у національній політиці зберігання природи, що сумісна з продуктивним використанням землі.

39. Держави-члени мають розробити політику і програми, спрямовані на відновлення природних зон, що занепали внаслідок промислової або якоїсь іншої діяльності людини.

Юридичні заходи

40.3 урахуванням значущості культурну та природну спадщину в цілому або її окремі частини слід захищати законодавчими або регламентуючими заходами відповідно до компетенції та правових процедур кожної країни.

41. Уразі потреби захисні заходи слід доповнювати новими положеннями, призначеними покращити зберігання культурної та природної спадщини й полегшити повернення достоїнств її складовим частинам. З цією метою дотримання захисних заходів має стати обов'язком для приватних володільців та державних утворень в разі, якщо вони є володільцями складових частин культурної чи природної спадщини.

42. Якщо земельна ділянка з іншою нерухомістю розташована в середині або поблизу здобутку, що підлягає захисту, вона не може без дозволу на це спеціалізованих служб підпадати під будь-яке нове будівництво, знесення, зазнавати будь-яких вирубок дерев, перетворень чи змін такого характеру, що порушують вигляд з добутку.

43. У правових частинах документів про створення промислових підприємств або про суспільні та приватні роботи має враховуватись існуюче законодавство щодо зберігання культурної та природної спадщини. Органи, відповідальні за захист цієї спадщини, можуть здійснювати втручання з метою прискорити виконання необхідних робіт щодо збереження, надаючи володільцеві фінансову підтримку, підміняючи його та виконуючи за нього у порядку службового обов'язку необхідні роботи, враховуючи можливість повернення володільцем витрат за ту частину, що, як правило, припадає на нього.

44. Будівля або природне місце, що охороняються, згідно з умовами, визначеними внутрішнім законодавством, можуть бути примусово відчужені державними органами влади в інтересах збереження спадщини.

45. Держави-члени мають регламентувати розклеювання афіш, світлову та іншу рекламу, торговельні вивіски, розміщення та обладнання кемпінгів, встановлення опор, підвішування електропроводки чи телефонних кабелів, встановлення телевізійних антен, рух та стоянки усіх видів транспорту, встановлення дороговказів, розміщення міських малих форм тощо, взагалі будь-яке заповнення простору здобутків, що входять до складу культурної та природної спадщини.

46. [Юридичні] заходи, застосовані з метою захисту об'єктів природної та культурної спадщини, не втрачають своєї дії щодо згаданих об'єктів, до чиїх рук вони б не потрапили. Кожний, хто відчужує будівлю чи природне місце, на які поширюється захист, має повідомити набувача про існування захисного статусу.

47. Згідно з юридичними та конституційними положеннями кожної Держави має передбачатись кримінальна кара або застосовуватись адміністративні санкції відносно будь-якої особи, яка навмисно зруйнує, спотворить чи доведе до занедбаного стану монументальний витвір, ансамбль, місце, що охороняються або являють інтерес з точки зору археології, історії чи мистецтва. Ці заходи можуть передбачати також конфіскацію устаткування, що його використано для незаконних розкопок.

48. Кримінальна кара або адміністративні санкції мають застосовуватись до винуватців усіх інших порушень щодо захисту чи повернення достоїнств здобутку культурної чи природної спадщини, що охороняється; санкції мають також передбачати поновлення колишнього стану визначеного простору згідно з науковими та технічними нормами.

Фінансові заходи

49. Центральні та місцеві органи влади в разі можливості мають виділяти зі своїх бюджетів пропорційно до значення охоронюваних здобутків, що входять до складу їхньої культурної та природної спадщини, певний процент асигнувань на утримання, зберігання та повернення достоїнств здобутків, володільцями яких є органи влади, а також для фінансової участі у згаданих роботах, що здійснюються щодо таких здобутків їхніми державними чи приватними володільцями.

50. Витрати, пов'язані із захистом, зберіганням та поверненням достоїнств здобутків культурної спадщини, які є приватною власністю, слід у міру можливості покладати на їхніх власників або користувачів.

51. Приватним власникам, якщо вони здійснюватимуть роботи щодо захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій своїх нерухомих здобутків, можуть забезпечуватись пільгові податкові режими, надаватись благодійна фінансова допомога або позики за пільговими умовами із застереженням, що виконувані роботи відповідатимуть чинним в цій галузі нормам.

52. За збитки, понесені внаслідок здійснення програми захисту, власникам культурних та природних місць, що підлягають захисту, в разі потреби можуть надаватись компенсації.

53. Фінансові переваги, що надаються приватним власникам, у деяких випадках мають обумовлюватись дотриманням певних вимог на користь публіки, як от: доступ до парків, садів та інших місць, відвідування в цілому або частково природних місць, внутрішніх просторів монументальних витворів та ансамблів, кіно- та фотоз'йомка і т.ін.

54. У бюджетах органів державної влади та державних установ мають передбачатись спеціальні дотації на захист культурної та природної спадщини, якій загрожує небезпека внаслідок проведення значних суспільних або приватних робіт.

55.3 метою розширення своїх фінансових можливостей Держави-члени можуть заснувати один чи декілька „Фондів культурної та природної спадщини" - державних фінансових установ зі статусом юридичної особи, із наданням права одержувати пожертвування приватних осіб, особливо промислових та комерційних підприємств.

56. Пільгові податкові режими мають надаватись також приватним особам, що дарують або заповідають кошти на придбання, реставрацію або утримання окремих об'єктів культурної чи природної спадщини.

57. З метою полегшення операцій по відновленню життєвих функцій культурної та природної спадщини Держави-члени можуть вживати спеціальних заходів, зокрема у формі позик, щодо оновлення та реставрації, а також регламентаційних заходів, необхідних для того, щоб уникнути спекулятивного зростання цін на землю у зонах, що розглядаються.

58. Щоб уникнути змін складу населення у будинках та ансамблях з відновленими життєвими функціями за рахунок найменш забезпечених мешканців, для них можуть бути передбачені компенсації за підвищення орендної плати за житло з метою забезпечення їм можливості зберегти за собою житло у відновлених будинках. Ці тимчасові компенсації, що визначаються в залежності від прибутків зацікавлених осіб, дозволять їм нести витрати, збільшені у зв'язку з проведеними роботами.

59. Держави-члени можуть полегшити фінансування будь-яких робіт, здійснюваних на користь культурної та природної спадщини, шляхом заснування „позикового фонду" - утворення, що користується підтримкою державних організацій та приватних кредитних установ і до функцій якого входить надання власникам позик з низькою процентною ставкою і тривалим терміном сплачування.

VI.КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

60. Університети, навчальні заклади всіх рівнів та заклади професійного удосконалення мають організовувати регулярні курси, конференції, учбові стажирування і т.ін. з історії мистецтва, архітектури, навколишнього середовища та урбанізму.

61. З метою пробудження свідомості населення та виховання у нього почуття поваги до культурної та природної спадщини Держави-члени мають здійснювати просвітницькі акції. Слід докладати постійних зусиль для поінформування громадськості про те, що робиться для захисту культурної чи природної спадщини, і для прищеплення їй здатності шанувати і поважати цінності цієї спадщини. При цьому слід звертатись до будь-яких засобів інформації, залежно від потреб.

62. Всіляко враховуючи велику економічну і соціальну цінність культурної та природної спадщини, слід вживати також заходів для підтримки і зміцнення високої культурної та просвітницької цінності цієї спадщини, що й становить фундаментальну мотивацію захисту, зберігання та повернення її достоїнств.

63. Здійснюючи будь-які акції на користь здобутків культурної та природної спадщини, слід враховувати їхню культурну та просвітницьку цінність, що випливає з ролі цих здобутків як свідків певних, створених за людськими вимірами та масштабом середовища, архітектури, урбанізму.

64. Для того, щоб державні та місцеві органи влади могли в повнішій мірі використовувати свої повноваження у справі захисту, для їхньої підтримки і, в разі потреби - вишукування для них фінансових можливостей, слід створити добровільні організації. Такі утворення мають підтримувати зв'язки з місцевими історичними товариствами, товариствами естетизації оточення, ініціативними комітетами, установами, що займаються туризмом, і т.ін; вони також можуть влаштовувати для своїх членів відвідування об'єктів культурної та природної спадщини та екскурсії.

65. Для роз'яснення робіт, запроваджуваних з метою відновлення життєвих функцій культурних та природних здобутків, можуть організовуватись туристичні центри, музеї та виставки.

VII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

66. Держави-члени мають співпрацювати в галузі захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини, вдаючись, якщо це виявиться бажаним, по допомогу міжнародних, міжурядових та позаурядових організацій. Таке дво- або багатостороннє співробітництво слід розважливо координувати і втілювати у життя через нижченаведені заходи:
а) обмін науково-технічною інформацією та публікаціями;
Ьb) організація учбового стажування та робочих груп з певної тематики;
с) надання стипендій для навчання та подорожей, відрядження наукового, технічного та адміністративного персоналу і надсилання устаткування;
d) надання можливостей для наукової та технічної підготовки за кордоном шляхом залучення молодих дослідників та інженерів до архітектурно-будівельних робіт, археологічних розкопок, а також природних місць, про збереження яких йдеться;
е) координування у рамках певної групи Держав-членів важливих проектів зберігання, розкопок, реставрації та відновлення життєвих функцій здобутків з метою розповсюдження набутого досвіду.

КОМЕНТАР

Рекомендацію щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні було схвалено Генеральною конференцією UNESСО одночасно з Конвенцією про захист всесвітньої культурної та природної спадщини. У ній сформульовано і систематизовано, на підставі досягнень в цій галузі багатьох країн світу та спеціалізованих міжнародних організацій, комплекс заходів, втілення в життя яких на рівні кожної окремої держави мало б суттєво покращити стан охорони об'єктів культурної та природної спадщини, в тому числі й тих, що не охоплені охороною на підставі зазначеної Конвенції.

* Тут застосовано таку ж саму класифікацію об'єктів культурної та природної спадщини, що і в Конвенції, але з однією суттєвою різницею -якщо у Конвенції йдеться про об'єкти виняткової загальнолюдської цінності, то в даному разі - про об'єкти особливої цінності для суспільства кожної окремої країни, до яких, зрозуміло, належать також і ті об'єкти, що їх занесено до Списку всесвітньої спадщини.

2 Тут, як і в більшості інших місць цієї Рекомендації, вислів "mise en valeur" у російськомовній версії документа перекладено, як і в Конвенції, словом „популяризация". Проте у випадках, коли цей термін явно не відповідає контекстові, його замінено іншими словами: „развитие" (пункт 33), „поддержание в должном состоянии" (пункт 48). Це зайвий раз під-тверджує неправомірність російського перекладу зазначеного французького висліву як „популяризація".

3 Застосовано слово „voisinage" (сусідство).