законодавство / міжнародні документи

РЕКОМЕНДАЦІЯ ЩОДО ОХОРОНИ
ІСТОРИЧНИХ АБО ТРАДИЦІЙНИХ АНСАМБЛІВ
ТА ЇХНЬОЇ РОЛІ У СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася в Найробі з 26 жовтня по ЗО листопада 1976 року на свою дев'ятнадцяту сесію,

Зважаючи на те, що історичні або традиційні ансамблі є частиною середовища, в якому відбувається повсякденне життя людей, що вони забезпечують людям живу присутність минувшини, яка їх сформувала, і що безпосередньому оточенню, в якому відбувається життя, вони га-рантують різноманітність, яка відповідає різноманітності суспільства, і що через це вони додатково набувають цінності та людяностi виміру,

Зважаючи на те, що протягом віків історичні або традиційні ансамблі є найбільш відчутними свідоцтвами багатства і різноманітності культурної, релігійної та соціальної творчості людства і що на цій підставі їх охорона та органічне включення до безпосереднього оточення, в якому відбувається життя сучасного суспільства, є фундаментальною складовою частиною містобудівного планування та облаштування території.

Зважаючи нате, що перед загрозою уніфікації та знеособлення, які часто мають місце в наш час, ці живі свідоцтва попередніх часів набувають життєвого значення для кожної людини та народів, які знаходять у них одночасно вираз своєї культури та одну з підстав своєї своєрідності,

Констатуючи, що по всьому світі руйнування, здійснювані під приводом розвою або модернізації, без усвідомлення того, що руйнується, та несвідомі й невідповідні перебудови завдають серйозної шкоди цій історичній спадщині,

Зважаючи на те, що історичні або традиційні ансамблі становлять нерухому спадщину, руйнування якої, навіть якщо воно не спричиняє економічних втрат, часто призводить до соціальних розворушень,

Зважаючи на те, що ця ситуація зобов'язує до відповідальності кожного громадянина і покладає на органи державної влади обов'язки, що їх можуть перебрати на себе лише ці органи,

Зважаючи на те, що перед цією небезпекою занепаду чи повного зникнення всі Держави повинні діяти в напрямі врятування цих незамінних цінностей, терміново прийнявши глобальну дієву політику захисту і повернення до життя історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища в рамках національного, регіонального чи місцевого планування,

Констатуючи відсутність в багатьох країнах у достатній мірі ефективного та гнучкого законодавства щодо архітектурної спадщини та П взаємозалежності з облаштуванням території,

Відзначаючи, що Генеральна Конференція вже прийняла міжнародні правові акти щодо захисту культурної та природної спадщини, як, наприклад. Рекомендацію, що визначає міжнародні принципи стосовно археологічних розкопок (1956), Рекомендацію щодо охорони краси та характеру краєвидів і мальовничих місць (1962), Рекомендацію щодо охорони культурних здобутків, яким загрожує небезпека внаслідок проведення суспільних або приватних робіт (1968) та Рекомендацію щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні (1972),

Бажаючи доповнити норми і принципи, сформульовані у цих міжнародних правових актах, та поширити дію їх,

Скориставшись з пропозицій щодо охорони історичних або традиційних ансамблів та їхньої ролі у сучасному житті, що становить двадцять сьомий пункт порядку денного сесії,

Вирішивши на своїй вісімнадцятій сесії, що це питання становитиме предмет рекомендації Державам-членам,

Приймає сього двадцять шостого дня листопада 1976 року цю Рекомендацію.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам застосувати наведені нижче положення, вживаючи заходів у формі національного закону чи якимось іншим чином з метою впровадження на теренах їхньої юрисдикції принципів і норм, проголошених у цій Рекомендації.

Генеральна Конференція рекомендує Державам-членам привернути до цієї Рекомендації увагу загальнодержавних, регіональних та місцевих органів влади, а також інституцій, служб або утворень та асоціацій, причетних до охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища.

І. ВИЗНАЧЕННЯ

1. У цій Рекомендації:
(а) Під "iсторичним або традиційним ансамблем" мається на увазі будь-яке скупчення будівель та просторових структур, що являють собою людські осади як у міському, так і сільському середовищі, включаючи сюди археологічні та палеонтологічні місця, цілісність та цінність яких визнано з археологічної, архітектурної, історич-ної, доісторичної, естетичної або соціально-культурної точки зору. З числа таких „ансамблів", що відзначаються значною різноманітністю, можна виділити, зокрема, доісторичні стоянки, історичні міста, старовинні міські квартали, села та хутори, а також однорідні ансамблі монументальних витворів, розуміючи при цьому, що останні здебільшого мають зберігатися у повній своїй цілісності.

(b) Під „середовищем" історичних або традиційних ансамблів мається на увазі природне чи побудоване безпосереднє оточення, яке впливає на статичне або динамічне сприйняття цих ансамблів або безпосередньо пов'язане з ними у просторі чи за допомогою соціальних, економічних або культурних зв'язків.

(с) Під „охороною"1 мається на увазі ототожнення, захист, зберігання, реставрація, реабілітація, утримання та відновлення життєвих функцій історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища.

II. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

2. Слід вважати, що історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище складають незамінну загальнолюдську спадщину, їх охорона та органічне включення у сучасне суспільне життя має стати обов'язком урядів та громадян Держав, на теренах яких вони розташовані. В інтересах усіх громадян та міжнародної спільноти відповідальність за це мають нести загальнодержавні, регіональні або місцеві органи влади відповідно до умов розподілу повноважень у кожній Державі-члені.

3. Кожний історичний або традиційний ансамбль та його середовище мають розглядатись загалом як поєднана цілісність, рівновага та специфіка характеру якої залежать від синтезу елементів, що її складають і що включають як людську діяльність, так і будинки, просторові структури та зони середовища. Таким чином, усі елементи, що заслуговують на увагу, включно й людську діяльність, навіть найскромнішу, мають значення для ансамблю, що необхідно враховувати.

4. Історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище слід активно захищати від будь-яких пошкоджень, зокрема від тих, що виникають внаслідок неналежного використання, недоречних добудов, нетактовних або позбавлених смаку перетворень, які знецінювали б їхню автентичність, а також від тих, що виникають внаслідок різноманітних забруднень навколишнього середовища. Будь-які реставраційні роботи слід розпочинати, спираючись на наукові обгрунтування. Так само слід приділяти велику увагу гармонії та естетичному сприйняттю, що виникають внаслідок зв'язності або контрастів різних елементів, які складають ці ансамблі і створюють для кожного з них особливу атмосферу.

5. В умовах сучасної урбанізації, яка супроводжується значним збільшенням масштабу та щільності забудови, ризик безпосереднього руйнування історичних або традиційних ансамблів подвоюється ризиком, При цьому цілком реальним, опосередкованого їх спотворення через сусідство або візуальне сприйняття нових кварталів. Архітектори та урбаністи повинні дбати про види на монументальні витвори та ансамблі або такі, що відкриваються з них, а також про те, щоб історичні або традиційні ансамблі гармонійно включалися у сучасне життя.

6. За часів, коли універсальність техніки будівництва та архітектурних форм ризикує викликати уніформізацію людських осад, охорона історичних або традиційних ансамблів може сприяти посиленню значення культурних та соціальних цінностей, притаманних кожній країні, і збагаченню всесвітньої культурної, зокрема архітектурної спадщини.

III. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА, РЕГІОНАЛЬНА ТА МІСЦЕВА ПОЛІТИКА

7. Кожна Держава-член, виходячи зі своїх конкретних умов, має сформулювати загальнонаціональну, регіональну та місцеву політику щодо розподілу владних повноважень між загальнодержавними, регіональними або місцевими органами влади для вжиття ними юридичних, технічних, економічних та соціальних заходів, спрямованих на охорону і пристосування до вимог сучасного життя історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища. Ця політика має впливати на загальнонаціональне, регіональне або місцеве планування і обумовлювати міське та сільське планування, а також облаштування території на всіх рівнях. Дії, що випливають з цього, мають стати невід'ємною частиною цього планування при визначенні завдань і програм, при розподілі функцій та розгортанні операцій. Для дієвого проведення в життя політики охорони слід звертатися по допомогу приватних осіб та асоціацій.

IV. ОХОРОННІ ЗАХОДИ

8. Охорона історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища має бути забезпечена відповідно до вищезазначених засад та нижчевикладених методів, причому конкретні заходи розробляються згідно із законодавчою та конституційною компетенціями, соціальною і економічною організацією кожної Держави. Юридичні та адміністративні заходи

9. Здійснення загальної політики охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища має спиратися на засади, що діють на всій території кожної конкретної країни. Держави-члени мають пристосувати існуючі положення або, у разі потреби, прийняти нові законодавчі та нормативні акти з метою забезпечення охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища, враховуючи положення цього та наступних розділів. Слід сприяти пристосуванню чи прийняттю регіональних або місцевих положень, спрямованих на таку охорону. Слід переглянути закони, що стосуються облаштування території, містобудування та житлового будівництва, з метою скоординування та узгодження їхніх положень з положеннями законів про охорону архітектурної спадщини.

10. У положеннях, які визначають режими охорони історичних або традиційних ансамблів, мають бути сформульовані загальні принципи складання і затвердження необхідних планів та документів, зокрема:
- загальні умови та обмеження стосовно зон захисту та їхнього сердовища;
- визначення програм та дій , які слід передбачити з метою збереження та облагодження;
- зобов'язання щодо утримання в належному стані та призначення відповідальних за це утримання;
- визначення володінь, на які можуть поширюватися акції містобудування або переустрою та облаштування села;
- призначення відповідального утворення, дозвіл якого потрібен для будь-яких дій щодо реставрації, зміни, нового будівництва або знесення в межах захисту;
- засоби фінансування та здійснення програм охорони.

11. Проекти та документи охорони мають зокрема визначати:
- зони та елементи захисту;
- спеціальні обмеження щодо них;
- норми, що ними слід керуватися при здійсненні робіт щодо утримання, реставрації та перетворення;
- загальні умови розташування мереж та облагодження, необхідних для міського чи сільського життя;
- загальні умови впровадження нового будівництва.

12. Охоронне законодавство має включати принципові положення з метою запобігання будь-яких правопорушень охоронного законодавства та будь-якого спекулятивного підвищення цін на нерухомість у зонах захисту, що може поставити під сумнів охорону та реставрацію, задумані в інтересах усієї громади. Ці положення можуть поширюватись на містобудівні заходи, що впливають на вартість призначених для будівництва земельних ділянок, а саме - на складання конкретних проектів забудови, переважне право придбання, що надається державному утворенню, примусове відчуження в інтересах охорони або адміністративне втручання у випадку бездіяльності власників, та на встановлення ефективних санкцій, таких як призупинення робіт, зобов'язання відновити у попередньому стані та/чи відповідний штраф.

13. Дотримуватися охоронних заходів мають як органи державної влади та державні утворення, так і приватні особи. Проте має бути передбачений механізм оскарження незаконних чи несправедливих рішень.

14. Положення щодо організації державних та приватних утворень і проведення суспільних та приватних робіт мають бути узгоджені з нормами охорони історичних ансамблів та їхнього середовища.

15.3 метою узгодження з політикою охорони та сприяння їй мають бути створені або скориговані, зокрема, положення стосовно будинків та шкідливих для здоров'я кварталів, а також будівництва соціального житла. Має бути встановлений та відповідно відрегульований режим можливих субсидій з метою, наприклад, полегшення влаштування соціального житла шляхом реабілітації старих будівель. Знесення не дозволяються, крім випадків, коли будинки не мають ані історичної, ані архітектурної цінності, а пов'язані з цим субсидії слід суворо контролювати. Крім того, певна частина коштів, передбачених на будівництво соціального житла, має виділятися на реабілітацію старих будинків.

16. [Юридичні] наслідки захисних заходів щодо будинків та земельних ділянок має оприлюднювати і реєструвати відповідний компетентний офіційний орган.

17. Організація охорони, з урахуванням умов, властивих кожній країні, та розподілу повноважень між загальнодержавними, регіональними та місцевими органами влади повинна керуватися такими принципами:

а) постійну координацію усіх заінтересованих державних служб національного, регіонального та місцевого рівнів або груп приватних осіб має здійснювати один відповідальний орган;

b) проекти та документи охорони мають розроблятися після завершення необхідних наукових студіювань багатогалузевими колективами, що складаються, зокрема, з:

- фахівців з питань зберігання та реставрації, у тому числі істориків в галузі мистецтва,
- архітекторів і урбаністів,
- соціологів і планувальників,
- екологів та ландшафтних архітекторів,
- фахівців з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення, а також переважно різних експертів з галузей знань, причетних до облаштування історичних і традиційних ансамблів;

с) державні органи мають перебирати на себе ініціативу щодо організації консультування та залучення заінтересованого населення;

d) проекти та документи охорони мають затверджуватися утворенням, визначеним законом;

е) державні служби, відповідальні за застосування положень охорони на всіх рівнях - національному, регіональному та місцевому - повинні мати необхідний персонал та відповідні технічні, адміністративні та фінансові засоби.

Технічні, економічні та соціальні заходи

18. Слід скласти список історичних і традиційних ансамблів та їхнього сeредовища національного, регіонального та місцевого рівнів, що підлягають охороні. Цей список має визначати пріоритети, що дозволить правильно розподілити обмежені ресурси, призначувані на охорону. Заходи будь-якого характеру, в проведені яких виникає нагальна потреба. мають здійснюватися, не чекаючи складання планів та документів охорони.

19. Слід провести комплексний аналіз, що враховує археологічні, історичні, архітектурні, технічні та економічні дані всього ансамблю в цілому, включаючи його просторову еволюцію. Має бути складено аналітичний документ щодо визначення будинків та груп їх. які підлягають суворій охороні, зберіганню за певних умов або у виняткових та ретельно задокументованих випадках - знесенню, що дозволило б органам влади забороняти всі роботи, несумісні з цим документом. Крім того, з цією метою має бути складений інвентарний перелік публічних та приватних обширів, а також їхньої рослинності.

20. Крім такого архітектурного узагальнення необхідне поглиблене вивчення соціальних, економічних, культурних і технічних даних та структур, а також більш широкого містобудівного або регіонального контексту. У студіях по можливості слід аналізувати населення, його економічну, соціальну і культурну діяльність, способи життя та соціальні відносини, а також земельні проблеми, оснащення міста, стан дорожньої мережі, комунікаційні мережі, взаємовідносини із оточуючою зоною. Заінтересовані органи влади мають надавати особливого значення таким студіям і вважати, що без них неможлива підготовка дієвих планів охорони.

21.Перед складанням планів охорони та після вищеописаного аналізу треба на концептуальному рівні розробити програми, в яких водночас враховувалися б містобудівні, архітектурні, економічні та соціальні дані і спроможність міської та сільської тканини перебрати функції, сумісні з її специфікою. Програми мають бути спрямовані на відповідну регламентацію щільності населення та передбачати почергово здійснення операцій, а також забезпечення тимчасового житла, необхідного на час проведення робіт, і житла для постійного відселення тих мешканців, які не зможуть повернутися до своїх попередніх домівок. При розробці програм слід максимально залучати заінтересовані громади та мешканців. Оскільки соціальний, економічний та фізичний контекст історичних ансамблів та їхнього середовища перебуває в постійній еволюції, студії та узагальнення слід регулярно поновлювати. Тому суттєвим є те, щоб опрацювання планів охорони здійснювалося на підставі наявних студій, а не затримувалося в очікуванні удосконалення процесу планування.

22. Якщо плани та регламенти охорони визначено і схвалено компетентними органами влади, бажано, щоб реалізація їх здійснювалася за участю або під керівництвом авторів.

23. В історичних або традиційних ансамблях, де певні складові частини належать до різних історичних періодів, охорона має здійснюватися з урахуванням ознак кожного з цих періодів.

24. У тих випадках, коли існують плани охорони, реалізація програм* міської санації або розчистки нетрів, де передбачається знесення будинків, що не викликають інтересу з точки зору архітектури чи історії та занадто ветхі, щоб їх зберігати, усунення прибудов і надбудов, які не мають цінності, а іноді навіть знесення нещодавно зведених будинків, які порушують єдність цієї зони, може дозволятися лише за умови, що все це відповідає планові охорони.

25.При здійсненні операцій щодо міської санації чи розчистки нетрів у зонах, не охоплених планами охорони, слід уважно ставитися до будівель та інших об'єктів, що мають архітектурну чи історичну цінність, а також до супроводжуючих об'єктів. Якщо існує ризик пошкодження цих об'єктів внаслідок операцій, необхідно завчасно розробити плани охорони.

26. Під час здійснення згадуваних операцій необхідний постійний нагляд, аби з цього не скористалися для спекуляцій та інших цілей, що суперечать завданням плану.

27. Слід додержуватися загальних норм безпеки щодо пожеж та стихійних лих у всіх операціях міської санації чи розчистки нетрів, що стосуються історичного або традиційного ансамблю, за умови, що ці норми сумісні з критеріями охорони культурної спадщини. У противному разі потрібне прийняття спеціальних рішень у співпраці з усіма заінтересованими службами з метою забезпечення якнайбільшої безпеки, не завдаючи шкоди культурній спадщині.

28. Особливу увагу слід приділити регламентації та контролюванню нового будівництва з тим, щоб його архітектура гармонійно включалася у просторові структури та атмосферу історичних ансамблів. З цією метою будь-якому новому будівництву має передувати аналіз міського контексту не лише для того, щоб визначити загальний характер ансамблю, а й для того, щоб проаналізувати його домінанти: гармонію висот, кольори, матеріали та форми, сталі ознаки у побудові фасадів та покрівель, співвідношення зведених об'ємів та просторів, а також їхні середні пропорції та розміщення будинків. Особливої уваги потребує розмір парцел, оскільки будь-яка реорганізація їх несе з собою ризик ефекту маси, несприятливого для архітектоніки ансамблю.

29. Не слід дозволяти відособлення монументального витвору шляхом усунення його безпосереднього оточення; так само і його переміщення може передбачатися у виняткових випадках з огляду на нагальність обставин.

30. Історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище слід захищати від негативних наслідків застосування опор, електричних або телефонних кабелів, встановлення телевізійних антен та великих рекламних щитів. Якщо вони вже існують, слід вжити відповідних заходів для їхнього усунення. Афіші, світлова та звичайна реклама, торгові вивіски, дорожньо-транспортна сигналізація, малі архітектурні форми та покриття вулиць мають найретельнішим чином розроблятися та контролюватися з метою їхнього гармонійного включення. Особливих зусиль слід докладати для того, щоб уникнути будь-яких форм вандалізму.

31. Держави-члени та причетні органи влади і їхні установи мають захищати історичні або традиційні ансамблі та їхнє середовище від все більш обтяжливих наслідків, таких як усі форми забруднення, викликаного розвитком деяких технологій, шляхом заборони розміщення поблизу них підприємств шкідливої промисловості та вживання запобіжних заходів проти шуму, стрясінь та вібрації від машин й транспортних засобів. Крім того, слід передбачити заходи проти занепаду ансамблів внаслідок надмірної експлуатації для цілей туризму.

32. Враховуючи, що у більшості історичних або традиційних ансамблів має місце конфлікт між автомобільним рухом, з одного боку, і масштабом міської тканини та архітектурними якостями, з другого боку. Держави-члени мають ініціювати пошуки рішень такої проблеми і допомагати в цьому місцевим органам влади. Для вирішенння зазначеної проблеми та сприяння пішохідному рухові слід якнайретельніше простудіювати розміщення та доступ до периферійних і навіть центральних автостоянок та створити транспортні мережі, які водночас полегшували б пішохідний рух, обслуговування та громадський транспорт. Численні операції у зв'язку з реабілітацією, зокрема, підземне прокладання електричних та інших мереж могли б, отже, легко та економічно координуватися з облаштуванням дорожньої мережі, що в разі їх окремої прокладки потребувало б надто великих коштів.

33. Захист та реставрація мають супроводжуватися діями, спрямованими на відновлення життєвих функцій. Тому суто важлива є підтримка відповідних існуючих функцій, зокрема торгівлі та ремісництва, і створення нових функцій, які для того, щоб надовго стати життєздатними, мають узгоджуватися з економічним та соціальним, міським, регіональним чи загальнонаціональним контекстом, до якого вони включаються. Вартість охоронних операцій має оцінюватися не лише залежно від культурної цінності споруд, а й у такій само мірі від тієї цінності, якої можна досягти використанням їх. Соціальні проблеми охорони можуть бути правильно поставлені лише з урахуванням цих двох вимірів цінностей. Такі функції мають відповідати соціальним, культурним та економічним потребам мешканців, не порушуючи специфічного характеру ансамблю, про який йдеться. Політика культурного оживлення має перетворити історичні ансамблі на осередки культурної діяльності та надати їм провідної ролі у культурному розвиткові зосереджених навколо громад.

34. Будь-які роботи у сільському середовищі, що пов'язані з руйнуванням ландшафту, та будь-які зміни в економічних і соціальних структурах мають пильно контролюватися з метою охорони цілісності історичних сільських утворень в їхньому безпосередньому природному оточенні.

35. Охоронна акція має поєднувати внесок органа державної влади з внеском приватних чи колективних власників та окремих або об'єднаних мешканців та користувачів, ініціативи яких слід підтримувати. Таким чином, має бути створена постійна співпраця на всіх рівнях між органами влади і їхніми установами та приватними особами зокрема такими методами: інформуванням, пристосованим до конкретних типів осіб; анкетуванням, пристосованим до опитуваних осіб; організацією при утвореннях, що приймають рішення, займаються плануванням, управлінням та організацією операцій, пов'язаних з планами охорони, консультативних груп, до яких залучаються представники власників, мешканців та користувачів, або організацією утворень змішаної економіки, що беруть участь у реалізації.

36. Слід сприяти створенню охоронних об'єднань, що працюють на громадських засадах, безприбуткових асоціацій, заснуванню почесних або грошових винагород з метою відзначення взірцевих реалізацій у сфері реставрації та повернення достоїнств.

37. Державні інвестиції, передбачені планами охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища, повинні мати гарантії, що забезпечувалися б включенням відповідних асигнувань до бюджетів Центральних, регіональних та місцевих органів влади. Всіма цими асигнуваннями - має розпоряджатися у централізований спосіб один або кілька органів публічного, приватного або поєднаного права, уповноважені координувати на національному, регіональному або місцевому рівнях усі форми фінансової допомоги та скеровувати їх на справу реалізації в цілому.

38. Державна допомога у всіх формах, описаних у нижченаведених пунктах, має передбачатися за принципом, що у тих випадках, коли це необхідне і відповідає обставинам, органи влади і їхні установи здійснюють таку допомогу, враховуючи .додаткову вартість" реставрації, тобто додаткову вартість, що припадає на власника, порівняно з новою ринковою вартістю або новою орендною вартістю будинку.

39. Як правило, цей вид державних інвестицій має слугувати перш за все зберіганню побудованого існуючого середовища, зокрема, соціального житла, та використовуватися на нове будівництво лише в тій мірі, в якій воно не загрожує використанню та функціонуванню існуючих будівель.

40. Приватним власникам та користувачам, які розпочинають роботи, передбачувані планами охорони, згідно з нормами цих планів мають надаватися пожертви, субсидії, позики за пільгових умов або податкові пільги. Ці пожертви, субсидії, позики за пільгових умов або податкові пільги надаються перш за все групам власників чи користувачів житла та торговельних приміщень, тому що сумісні операції економічно більш вигідні, ніж індивідуальні дії. Фінансові переваги, що надаються приватним власникам та користувачам, у разі потреби мають ставитися у залежність від виконання певних умов на користь публіки, як наприк-лад, бездоганне утримання будинків, можливість відвідання будинків, доступ до парків, садів або інших місць, кіно- та фотозйомка і т.ін.

41. У бюджетах державних або приватних утворень мають передбачатися спеціальні асигнування для захисту історичних або традиційних ансамблів, яким загрожує небезпека внаслідок проведення значних суспільних або приватних робіт та забруднення. Органи державної влади мусять також передбачати спеціальні дотації на відшкодування збитків, спричинених стихійними лихами.

42. Програми та бюджети, що їх складають служби або органи управ-ління, які діють у галузі державного будівництва, мають сприяти реабілітації історичних або традиційних ансамблів, для чого вони фінансують роботи, що водночас відповідають їхнім власним цілям і цілям плану охорони.

43. З метою збільшення фінансових надходжень у своє розпорядження Держави-члени мають сприяти створенню державних чи приватних фінансових установ для охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища; ці установи мають статус юридичної особи і можуть приймати пожертви приватних осіб, фондів, промислових та торговельних підприємств. Для жертводавців встановлюються режими податкових пільг.

44. Фінансування робіт будь-якого характеру, розпочатих з метою охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища, можливо полегшити створенням позичкового утворення, що користується підтримкою державних інституцій та установ приватних кредитів і уповноважене надавати позики власникам під знижений процент та збільшений термін погашення.

45. Держави-члени та заінтересовані органи влади всіх рівнів можуть полегшити створення безприбуткових асоціацій, що беруть на себе придбання і там де це можливо після реставрації продаж будинків, використовуючи оборотні кошти, спеціально призначені для того, щоб залишити в історичних або традиційних ансамблях тих власників, які бажають охороняти їх та зберігати їхній характер.

46. Надзвичайно важливим є запобігти розривові соціальної тканини внаслідок здійснення охоронних заходів. З метою уникнення змін населення у будинках чи ансамблях, які реставруються, що можуть завдати шкоди найменш забезпеченим мешканцям, слід передбачити компенсації за підвищення квартирної плати, що дозволило б мешканцям зберегти своє житло та свої торговельні й ремісничі приміщення, не змінюючи спосіб життя та традиційні заняття, наприклад, сільські ремесла, невеличкі сільськогосподарські виробництва, рибальство тощо. Ці компенсації, що визначаються в залежності від доходу, допомогли б заінтересованим особам сплачувати підвищену внаслідок проведення робіт квартирну плату.

V. ДОСЛІДЖЕННЯ, НАВЧАННЯ ТА ІНФОРМАЦІЯ

47. З метою підвищення рівня необхідних технічних знань та ремісничої майстерності і сприяння розумінню справи охорони й залучення до цього всього населення Держави-члени згідно зі своєю законодавчою та конституційною компетенцією мають вжити нижченаведених заходів.

48. Держави-члени та причетні органи влади і їхні установи мають сприяти дослідженням:
- містобудівних аспектів історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища;
- взаємозв'язків охорони, планування та облаштування територій;
- методів охорони, застосовуваних до ансамблів;
- заміни матеріалів;
- застосування сучасних технічних методів у роботах по зберіганню;
- методів проведення необхідних ремісничих робіт.

49. Слід започаткувати або розвинути спеціальну освіту з вищенаведених питань, яка має включати практичне стажування. Крім того, необхідно сприяти підготовці технічних фахівців та ремісників, що спеціалізуються на охороні ансамблів, включаючи зелені простори, що їх оточують. Слід сприяти й розвиткові ремісництва, якому загрожує процес індустріалізації. Бажано, щоб причетні інституції співпрацювали у цьому напрямі із спеціалізованими у цій галузі міжнародними утвореннями, наприклад. Центром з вивчення питань зберігання і реставрації культурних здобутків у Римі, Міжнародною радою з питань монументальних пам'яток та визначних місць (ICOMOS) та Міжнародною радою у справах музеїв (ІСОМ).

50. Підготовку адміністративного персоналу, уповноваженого у справах Місцевих охоронних операцій в історичних секторах, коли це необхідне і відповідає обставинам, мають фінансувати і здійснювати керівництво цим відповідні органи влади згідно з довгостроковою програмою.

51. Усвідомленню необхідності охорони має сприяти шкільне, післяшкільне та університетське навчання, а також звернення до таких засобів інформації, як книги, преса, телебачення, радіо та кіно й пересувні виставки. Предметом чіткої та всебічної інформації мають стати не лише естетичні та культурні, а й соціальні та економічні переваги, які може забезпечити належним чином здійснювана політика охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища. Цю інформацію слід широко використовувати у державних та приватних утвореннях національного, регіонального та місцевого рівнів та серед населення, яке має знати, чому і як внаслідок докладених таким чином зусиль може бути покращено їхнє безпосереднє життєве оточення.

52. Студіювання історичних ансамблів має передбачатися навчальними програмами всіх ступенів і, зокрема, з історії з метою виховання у молоді розуміння та почуття шани до творінь минулого і показy ролі цієї спадщини у сучасному житті. У процесі навчання слід широко використовувати аудіовізуальні засоби та відвідування історичних або традиційних ансамблів.

53. Слід сприяти перепідготовці викладачів та екскурсоводів і підготовці інструкторів для того, щоб допомогти усім бажаючим прилучитися до знань про історичні або традиційні ансамблі.

VI. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

54. Держави-члени мають співпрацювати в сфері охорони історичних або традиційних ансамблів та їхнього середовища, вдаючись при цьому, за бажанням, по допомогу міжнародних, міжурядових та позаурядових організацій, використовуючи, зокрема, центр документації UNESCO / ICOM / ICOMOS. Таке багатостороннє або двостороннє співробітництво має належним чином координуватися та конкретизуватися шляхом таких заходів:
а) обміном інформацією у будь-яких формах та науковими й технічними публікаціями;
b) організацією учбового стажування та робочих груп з певної тематики;
с) наданням стипендій для навчання та подорожей і відрядження наукового, технічного та адміністративного персоналу, а також надання устаткування;
d) боротьбою із забрудненням усіх видів;
е) здійсненням важливих проектів охорони історичних ансамблів та розповсюдженням набутого досвіду. У регіонах, розташованих з обох боків кордонів країн, де виникають спільні проблеми облаштування і охорони історичних ансамблів та їхнього середовища, причетні Держави-члени мають координувати свою політику та свої дії з метою забезпечення якомога кращого використання і захисту цієї спадщини;
f) взаємодопомогою сусідніх країн з метою збереження ансамблів у зонах, що являють спільний інтерес та є характерними для історичного й культурного розвитку регіонів.

55. Згідно з духом та принципами цієї Рекомендації Держава-член не повинна вдаватися до будь-яких заходів, спрямованих на знесення або зміну характеру історичних кварталів, міст та місць, розташованих на теренах, окупованих цією Державою.

КОМЕНТАР

Ухваленням Рекомендації щодо охорни історичних або традиційних ансамблів та їх ролі у сучасному житті завершилися майже тридцятирічні післявоєнні зусилля шерегу країн (Польщі, Чехословаччини, Угорщини тощо) у напрямі міжнародного врегулювання питань цілісної охорони тих об'єктів культурної спадщини, що їх згідно з Конвенцією віднесено до категорії ансамблів. Про серйозність роботи над цим документом свідчать хоча б такі факти.

Початковий проект Рекомендації, опрацьований секретаріатом UNESCO, був уточнений комісією експертів у квітні 1975 р. Потім його було розіслано окремим країнам для ознайомлення, а протягом 9-18 лютого 1976 р. обговорено на засіданні спеціального комітету урядових експертів UNESСО, яке відбулося у Варшаві - столиці держави, фахівці якої доклали значних зусиль, аби піднести цю справу до міжнародного рівня. В обговоренні взяли участь 70 експертів та дипломатичних представників із 43 країн світу, 14 наглядачів та близько 20 гостей з Європи, Північної й Південної Америки, Азії та Африки. Протягом десятиденних засідань були обговорені та відрегульовані положення всіх пунктів документа. Лише після цього він був схвалений Генеральною конференцією UNESСО.

1 Вперше спеціально визначено межі змісту терміна „охорона" (французьке sauvearde, англійське safeguarding, іспанське salvaguarkia) - від ототожнення (identification) до відновлення життєвих функцій (reanimation). При цьому відмовились від вживаного раніше вислову „mise en valeur" (повернення достоїнств); натомість впроваджено цілу низку більш вузьких і більш конкретних, як здавалося, сфер діяльності, наприклад, реставрація (restauration), реабілітація (reabilitation), утримання (entretien) тощо. Але згодом, як виявилося, термін „реабілітація" майже цілком витиснув колишній вислів „повернення достоїнств", перебравши на себе ту ж саму невизначеність охоплюваним ним видів діяльності.